Постанова

Іменем України

19 січня 2022 року

м. Київ

справа № 755/16890/17

провадження № 61-10106св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Усика Г. І. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Воробйової І. А., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - Державне підприємство "Науково-дослідний інститут "Квант",

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

третя особа (відповідач за об'єднаним позовом) - Приватна організації "Дитячо-юнацька спортивна школа "Столиця-Спорт",

відповідач за об'єднаним позовом - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Литвин Анастасія Сергіївна,

третя особа - Державний концерн "Укроборонпром",

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги Державного підприємства "Науково-дослідний інститут "Квант" та Державного концерну "Укроборонпром" на постанову Київського апеляційного суду

від 30 червня 2020 року у складі колегії суддів: Іванової І. В., Матвієнко Ю.

О., Мельника Я. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та судових рішень судів попередніх інстанцій

У листопаді 2017 року Державне підприємство "Науково-дослідний інститут "Квант" (далі - ДП "НДІ "Квант", державне підприємство) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа - Державний концерн "Укроборонпром" (далі - ДК "Укроборонпром"), про визнання договору купівлі-продажу недійсним, скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

На обґрунтування позовних вимог зазначало, що 21 грудня 2009 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву (далі - РВ ФДМУ по місту Києву) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Каштанове місто" (далі - ТОВ "Каштанове місто") укладений договір оренди № 4771 нерухомого майна, яке належить на праві власності державі, на підставі якого РВ ФДМУ по місту Києву передало, а ТОВ "Каштанове місто" прийняло у строкове платне користування нежитлові приміщення водно-спортивної бази "ІНФОРМАЦІЯ_1" загальною площею 231,7 кв. м, розміщені за адресою:

АДРЕСА_1, що перебувають на балансі

ДП "НДІ "Квант", яке відповідно до постанови Кабінету Міністрів України

від 06 квітня 2011 року № 374 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2010 року №1221" включено до складу

ДК "Укроборонпром". Договір оренди укладений строком на 11 місяців, з 21 грудня 2009 по 21 листопада 2010 року включно. У подальшому, договірні відносини неодноразово продовжувався шляхом укладення договорів про внесення змін до договору оренди.

За договором про відшкодування витрат" від 21 грудня 2009 року № 4771 КП, ТОВ "Каштанове місто" відшкодовує ДП "НДІ "Квант" земельний податок за користування належною державному підприємству земельною ділянкою водно-спортивної бази "ІНФОРМАЦІЯ_1" площею 1,24 га (кадастровий номер 66:438).

Під час проведення інвентаризації нерухомого майна комісією ДП "НДІ "Квант" на території водно-спортивної бази "ІНФОРМАЦІЯ_1", виявлено ряд об'єктів нерухомого майна, які не перебувають на обліку ДП "НДІ "Квант", зокрема житловий будинок площею 258,6 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1.

Як з'ясувалося, право власності на житловий будинок загальною площею

258,6 кв. м за адресою: АДРЕСА_1, ОСОБА_1 набув на підставі рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 01 червня 2010 року у справі № 2-2502/1/2010. Зі змісту судового рішення убачається, що підставою задоволення вимог ОСОБА_1 про визнання за ним права власності на нерухоме майно - житловий будинок площею 258,6 кв. м за адресою:

АДРЕСА_1, слугував виключно технічний паспорт на нерухоме майно, виданий органом бюро технічної інвентаризації 07 грудня 2009 року, який не є правовстановлюючим документом.

За даними технічного паспорта, документи на відведення земельної ділянки під будівництво будинку в БТІ не подавалися, об'єкт не введений в експлуатацію, розпорядження державного органу влади про присвоєння поштової адреси не надано, дозвільна документація на будівництво відсутня, що свідчить про самочинність забудови.

На підставі зазначеного судового рішення, 08 липня 2010 року за

ОСОБА_1 зареєстровано права власності на нерухоме майно.

Спірний житловий будинок розташований на земельній ділянці площею 1,24 га, кадастровий номер 66:438, що є прибережною зоною, яка на підставі рішення Виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 07 липня 1964 року № 928 відведена для організації "Поштова скриня № 24", правонаступником якої є ДП "НДІ "Квант ", для влаштування водно-спортивної бази "ІНФОРМАЦІЯ_1".

Вказана водно-спортивна база з розташованим на ній гостьовим будинком площею 231,7 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 є державною власністю та перебуває на балансі ДП "НДІ "Квант".

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 30 травня 2017 року апеляційну скаргу ДП
"НДІ "Квант" задоволено частково, скасовано рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 07 червня 2010 року у справі № 2-2502/1/2010 в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності на спірний житловий будинок, ухвалено в цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

З відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, позивачу стало відомо, що право власності на вищезазначене нерухоме майно зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 13 грудня 2013 року № 4538, укладеного між ОСОБА_1 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець).

Посилаючись на те, що згідно зі статтею 658 ЦК України, право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові майна, тоді як рішення суду про визнання за

ОСОБА_1 права власності на спірне майно скасовано, що свідчить про неправомірність набуття цього майна у власність, позивач просив: визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 13 грудня 2013 року (житловий будинок загальною площею 258,6 кв. м, розташований за адресою:

АДРЕСА_1), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Литвин А. С., зареєстрований у реєстрі за № 4538, та скасувати державну реєстрацію права власності на зазначене нерухоме майно від 13 грудня 2013 року.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 27 березня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 06 листопада 2018 року, позов ДП "НДІ "Квант" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа - ДК "Укроборонпром", про визнання договору купівлі-продажу недійсним, скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно задоволено частково.

Скасовано державну реєстрацію права власності від 13 грудня 2013 року, номер запису 3844057, на нерухоме майно - житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1, на ім'я ОСОБА_2, здійснену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Литвин А. С. на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку, серія та номер: 4538 від 13 грудня 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Литвин А. С.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, мотивовано тим, що спірний житловий будинок побудований в межах прибережної захисної смуги річки Десенка (Чорторій), тоді як на прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється будівництво будь-яких споруд, у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів. З огляду на встановлені у справі обставини, суд дійшов висновку, що укладений між відповідачами правочин порушує публічний порядок і є нікчемним, а отже визнання його недійсним судом не вимагається. Установивши нікчемність оспорюваного правочину на підставі якого було вчинену державну реєстрацію права власності на спірний об'єкт нерухомого майна, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимоги ДП "НДІ "Квант" про скасування запису про державну реєстрацію права власності на житловий будинок на ім'я ОСОБА_2.

Постановою Київського апеляційного суду від 12 лютого 2019 року апеляційну скаргу Приватної організації "Дитячо-юнацька спортивна школа "Столиця-Спорт" (далі - ДЮСШ "Столиця-спорт") як особи, яка не брала участі у розгляді справи, питання про права якої суд вирішив оскаржуваним судовим рішенням, залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 11 вересня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Дніпровського районного суду м. Києва

від 27 березня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду

від 06 листопада 2018 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд виходив з того, що позивач заявив позовні вимоги з підстав порушення його прав як користувача земельної ділянки, а тому правовідносини між ним та іншими особами необхідно розглядати у площині землекористування з урахуванням встановлених судами фактичних обставин справи та обґрунтування позовних вимог ДП "НДІ "Квант" незаконністю зведення на земельній ділянці житлового будинку. Заявляючи вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна

від 13 грудня 2013 року, позивач наведеного, а також положень частин 1 -5 статті 376 ЦК України, статті 26 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" не урахував, а суди не надали належної оцінки обраному позивачем способу захисту, зокрема не з'ясували чи призведе задоволення таких вимог до відновлення порушеного правового становища позивача як користувача земельної ділянки.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 03 жовтня 2019 року до участі у справі за позовом ДП "НДІ "Квант" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа - ДК "Укроборонпром", про визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, залучено ДЮСШ "Столиця-Спорт" як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 03 жовтня 2019 року справу за позовом ДП "НДІ "Квант" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, треті особи: ДК "Укроборонпром ", ДЮСШ "Столиця-Спорт" про визнання договору купівлі-продажу недійсним, скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, об'єднано в одне провадження зі справою № 755/18876/18 за позовом ДП "НДІ "Квант" до ОСОБА_2, ДЮСШ "Столиця-Спорт",

ОСОБА_1, приватного нотаріуса Литвин А. С., третя особа - ДК "Укроборонпром", про визнання протиправними дій нотаріуса, скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно та знесення самочинно збудованого нерухомого майна.

Позовну заяву про визнання протиправними дій нотаріуса, скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно та знесення самочинно збудованого нерухомого майна, подану до суду у грудні 2018 року, ДП "НДІ "Квант" мотивувало тим, що рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 27 березня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 06 листопада 2018 року, встановлено нікчемність правочину - договору купівлі-продажу нерухомого майна від 13 грудня

2013 року (житлового будинку загальною площею 258,6 кв. м, за адресою:

АДРЕСА_1), укладеного між ОСОБА_1 та

ОСОБА_2, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Литвин А. С., та у зв'язку з цим скасовано державну реєстрацію права власності від 13 грудня 2013 року щодо зазначеного нерухомого майна за ОСОБА_2.

Зазначеним судовими рішеннями встановлено, що житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1, побудований у межах прибережної захисної смуги річки Десенка (Чорторій).

Відповідно до положень статті 61 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) та статті 89 Водного кодексу України (далі - ВК України), прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів.

Відповідачі не мали перешкод у доступі до законодавства та в силу зовнішніх об'єктивних, явних і видимих природних ознак земельної ділянки, проявивши розумну обачність, могли і повинні були знати про те, що земельна ділянка перебуває у межах прибережної захисної смуги. Аналогічні висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 372/2180/15-ц.

Надалі з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно стало відомо, що житловий будинок площею 258,6 кв. м за адресою:

АДРЕСА_1, на підставі договору купівлі-продажу від 23 квітня 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Литвин А. С., зареєстрованого у реєстрі за № 2732, передано у власність

ДЮСШ "Столиця-Спорт", що за організаційно-правовою формою є приватною організацією. Договір купівлі-продажу нерухомого майна, укладений щодо об'єкта самочинного будівництва, розташованого на земельній ділянці, що є прибереженою захисною смугою і належить на праві власності державі, що порушує публічний порядок, а отже такий правочин є нікчемним і не потребує визнання його недійсним. З огляду на наведене вважав, що внесений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Литвин А. С. запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про право власності: 5448630 від 23 квітня 2014 року, підлягає скасуванню.

Посилаючись на наведене та, що наявність на території водно-спортивної бази "ІНФОРМАЦІЯ_1" самочинно збудованого об'єкта нерухомого майна (житлового будинку площею 258,6 кв. м), порушує право користування земельною ділянкою ДП "НДІ "Квант", позивач просив:

- визнати протиправними дії приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Литвин А. С. щодо державної реєстрації права власності від 23 квітня 2014 року, номер запису: 5448630, на об'єкт самочинного будівництва - житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1, за ДЮСШ "Столиця-Спорт"; скасувати державну реєстрацію права власності за ДЮСШ "Столиця-Спорт, номер запису: 5448630, на нерухоме майно - житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1," здійснену 23 квітня

2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Литвин А. С. на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку

від 23 квітня 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Литвин А. С., зареєстрованого у реєстрі за № 2732;

- зобов'язати ОСОБА_1 знести за власний рахунок самочинно побудований ним об'єкт нерухомого майна (житловий будинок площею

258,6 кв. м), розташований за адресою: АДРЕСА_1.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 03 грудня 2019 року позов ДП
"НДІ "Квант" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, треті особи: ДК "Укроборонпром", ДЮСШ "Столиця-Спорт", про визнання договору купівлі-продажу недійсним та скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, та об'єднаний позов ДП "НДІ "Квант" до ОСОБА_2, ДЮСШ "Столиця-Спорт", ОСОБА_1, приватного нотаріуса Литвин А. С., третя особа - ДК "Укроборонпром", про визнання протиправними дій нотаріуса, скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно та знесення самочинно збудованого об'єкта нерухомого майна, задоволено частково.

Скасовано державну реєстрацію права власності від 13 грудня 2013 року № 3844057 на нерухоме майно - житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_2, здійснену приватним нотаріусом Литвин А. С. на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку, серія та номер: 4538 від 13 грудня 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Литвин А. С.

Визнано протиправними дії приватного нотаріуса Литвин А. С. щодо державної реєстрації права власності від 23 квітня 2014 року № 5448630 на об'єкт самочинного будівництва - житловий будинок АДРЕСА_1, на власника ДЮСШ "Столиця - Спорт".

Скасовано державну реєстрацію права власності від 23 квітня 2014 року № 5448630 на нерухоме майно - житловий будинок розташований за адресою: АДРЕСА_1 за ДЮСШ "Столиця - Спорт", здійснену приватним нотаріусом Литвин А. С. на підставі договору купівлі - продажу житлового будинку, укладеного між ОСОБА_2 та ДЮСШ "Столиця-Спорт".

Зобов'язано ОСОБА_1 за власний рахунок здійснити знесення самочинно побудованого ним житлового будинку площею 258,6 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що рішенням Апеляційного суду

м. Києва від 30 травня 2017 року у справі № 2-2502/1/2010 встановлено преюдиційні при вирішенні зазначеної справи обставини, зокрема, що житловий будинок АДРЕСА_1 побудований самовільно на земельній ділянці, кадастровий номер 66:438, що належить на праві власності державі та перебуває у користуванні ДП
"НДІ "Квант". Дозволи на забудовута згода органів влади іземлекористувача ОСОБА_1 не надавалися, документи на відведення земельної ділянки відсутні, об'єкт не прийнятий в експлуатацію, розпорядження про присвоєння поштової адреси та дозвільна документація на будівництво в БТІ не подавалися. Частина 1 статті 216 ЦК України не містить заборони власнику земельної ділянки, на якій розташований самочинно збудований сторонньою особою житловий будинок, відчуження якого відбулося на підставі договору купівлі-продажу, звертатися до суду з позовом про визнання недійсним такого договору. Установивши, що оспорюваний позивачем правочин (договір купівлі-продажу нерухомого майна від 13 грудня 2013 року) вчинено щодо об'єкта нерухомого майна, державна реєстрація права власності на який за ОСОБА_1 здійснена без достатніх правових підстав, що такий правочин порушує публічний порядок, оскільки спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою державної власності, яка є прибережною захисною смугою та природоохоронною територією, об'єктом права власності Українського народу, суд дійшов висновку, що оспорюваний правочин є нікчемним, а тому визнання його в судовому порядку недійсним не є необхідним.

Установивши нікчемність договорів купівлі-продажу нерухомого майна

від 13 грудня 2013 року та від 23 квітня 2014 року, посвідчених приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Литвин А. С., зареєстрованих у реєстрі за № 4538 та № 2732 (об'єкта самочинного будівництва за адресою: АДРЕСА_1), суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування рішень про державну реєстрацію права власності на вказаний будинок від 13 грудня 2013 року та від 23 квітня

2014 року.

Задовольняючи вимогу ДП "НДІ "Квант" щодо зобов'язання ОСОБА_1 знести за власний рахунок самочинно побудований ним житловий будинок площею 258,6 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1, суд керувався нормами статей 373, 376 ЦК України, застосував правові висновки викладені Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1328цс15 та Верховним Судом у постанові від 10 жовтня 2018 року у справі № 520/17520/14-ц з урахуванням встановлених ним обставини, а саме, що спірний житловий будинок побудований ОСОБА_1 без належних дозвільних документів, на земельній ділянці, що є прибережною смугою та природоохоронною територією, об'єктом права власності Українського народу, на якій заборонено будівництво таких об'єктів, а отже спірний об'єкт нерухомості є самочинним будівництвом, проти визнання права власності на який заперечує законний користувач земельної ділянки ДП "НДІ "Квант", що дає для висновку про наявність підстав для задоволення позову в цій частині.

Постановою Київського апеляційного суду від 30 червня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Дніпровського районного суду

м. Києва від 03 грудня 2019 року скасовано, ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позовів ДП "НДІ "Квант".

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про відмову в задоволенні позовів ДП "НДІ "Квант", апеляційний суд виходив з того, що ДП "НДІ "Квант" заявив позовні вимоги про визнання недійсними договорів купівлі продажу спірного будинку та скасування державної реєстрації з підстав порушення його права, як користувача земельної ділянки, а отже правовідносини між ним та відповідачами необхідно розглядати саме в площині земельних правовідносин, зокрема щодо законності забудови на належній позивачеві на праві користування земельній ділянці житлового будинку, а тому пред'явлення вимог про визнання недійсними договорів купівлі-продажу спірного будинку не відновлює становище позивача. Наведений правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 755/16890/17.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог ДП "НДІ "Квант" про визнання протиправними дій приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Литвин А. С. та скасування державної реєстрації права власності на спірний будинок, апеляційний суд зауважив, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що у справах за позовом до державного реєстратора спірні правовідносини виникають здебільшого саме між позивачем та іншою особою щодо нерухомого майна позивача. Спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно необхідно розглядати як спір, пов'язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункт 36)).

Відмовляючи у задоволенні позову ДП "НДІ "Квант" щодо зобов'язання ОСОБА_1 знести житловий будинок, розташований на земельній ділянці, що перебуває у постійному користуванні позивача, апеляційний суд зазначив, що ДП "НДІ Квант" не обґрунтував необхідність такого втручання у мирне володіння майном власником якого є ДЮСШ "Столиця - Спорт", не перевірив чи буде воно відповідати суспільним інтересам та чи буде воно пропорційним переслідуваним цілям. На думку суду, задоволення позову ДП "НДІ "Квант" про знесення спірного будинку, який зареєстрований на праві власності за ДЮСШ "Столиця-Спорт", яка тривалий час відкрито володіє ним, представлятиме радикальне втручання у мирне володіння майном відповідача та покладатиме на нього надмірний індивідуальний тягар.

Законодавче визначення правових наслідків самочинного будівництва ґрунтується на пріоритеті захисту прав власника земельної ділянки, в даному випадку держави, над інтересами землекористувача ДП "НДІ "Квант", який тривалий час не вживав заходи щодо відновлення порушеного права та не використовує земельну ділянку, оскільки передало розташовану на ній водно-спортивну базу в оренду ТОВ "Каштанове місто", яке не заперечувало проти наявності на земельній ділянці спірного житлового будинку, а отже втручання у право власності ДЮСШ "Столиця-Спорт" буде непропорційним і становитиме порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - стаття 1 Першого протоколу). Крім іншого, зазначив, що органи державної влади, які за законом наділені повноваженнями звертатися до суду з вимогами про усунення порушень норм ЗК та ВК України, не зверталися до суду з подібними вимогами з підстав порушення відповідачами законодавства під час будівництва спірного будинку.

Рух справи у суді касаційної інстанції. Узагальнені доводи касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та аргументи інших учасників справи

У липні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ДП "НДІ "Квант" на постанову Київського апеляційного суду від 30 червня 2020 року.

Як на підставу касаційного оскарження, у поданій на усунення недоліків касаційній скарзі, ДП "НДІ "Квант" посилалося на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема зазначав, що апеляційний суд неврахував висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 372/2180/15-ц, від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, від 11 вересня 2019 року у справі № 620/371/17 та постанові Верховного Суду від 29 січня

2020 року у справі № 822/2149/18 (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Іншою підставою для відкриття касаційного провадження у справі, ДП "НДІ "Квант" зазначив необхідність відступлення від висновку щодо застосування статті 388 ЦК України, викладеного у постанові Верховного Суду від 11 вересня

2019 року у справі № 755/16890/17 (пункт 2 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга ДП "НДІ "Квант" у межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, мотивована посиланням на те, що перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в частині вирішення вимог провизнання договору купівлі-продажу недійсним, скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно

від 13 грудня 2013 року та від 23 квітня 2014 року, суд апеляційної інстанції не урахував, що нікчемними правочинами, визначеними статтею 228 ЦК України, що порушують публічний порядок є такі, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності Українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо, а тому правильним є висновок суду першої інстанції, про те, що правочини, щодо відчуження спірного будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, порушують публічний порядок, а отже є нікчемними.

Скасовуючи державну реєстрацію права власності на нерухоме майно - житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_2 та на ім'я ДЮСШ "Столиця-Спорт", суд першої інстанції виходив з нікчемності правочинів щодо спірного майна, оскільки такі правочини, крім порушення інтересів ДП "НДІ "Квант", як землекористувача, порушують також суспільний інтерес та публічний порядок. Апеляційний суд неправильно застосував до спірних правовідносин статті 2, 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", без урахування висновку, викладеного у пункті 5.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 про те, "що відповідно до пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, право або інтерес позивача, який вважає себе постійним користувачем земельної ділянки, може бути порушено внесенням до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про наявність права власності (користування) іншої особи".

Крім того, у пункті 36 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 зазначено: "З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду вважає, що спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права оренди земельної ділянки має розглядатися як спір, що пов'язаний з порушенням цивільних прав позивача на земельну ділянку іншою особою, за якою зареєстровано аналогічне право щодо тієї ж земельної ділянки".

У спірних правовідносинах належним способом захисту прав ДП "НДІ "Квант" як землекористувача є у тому числі скасування запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, що відповідає положенням статті 152 ЗК України, відповідно до якої власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Саме такий правовий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2019 року у справі № 620/371/17.

Оскільки Верховний Суд у постанові від 11 вересня 2019 року дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права у справі № 755/16890/17 є вимога про знесення самочинного будівництва або про визнання за позивачем права власності на самочинну забудову, тоді як пред'явлення вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу не відновлює права позивача на користування самовільно зайнятою земельною ділянкою, а отже належним способом захисту порушено права особи, яка не є стороною правочину, є витребування майна від добросовісного набувача шляхом подання віндикаційного позову з підстав, передбачених частиною 1 статті 388 ЦК України, існує необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми статті 388 ЦК України у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 755/16890/17.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції у частині вимог про зобов'язання ОСОБА_1 знести самочинне побудований житловий будинок, апеляційний суд помилково застосував частину 1 статті 38 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", обгрунтовуючи свій висновок тим, що орган державного архітектурно-будівельного контролю не звертався з позовом до суду про знесення самовільно побудованого житлового будинку та неправильно застосував частину 7 статті 376 ЦК України, зокрема не урахував висновок, викладений Верховним Судом у постанові від 29 січня

2020 року у справі № 822/2149/18, в якому суд касаційної інстанції зазначив, що при вирішенні такого спору "правове значення має позиція власника (користувача) земельної ділянки, а також дотримання прав інших осіб. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина 4 статті 376 ЦК України). У цьому випадку знесення самочинного будівництва можливе без попереднього рішення суду про зобов'язання особи, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову. Це є логічним та виправданим, оскільки такі види самочинного будівництва, безперечно, не можуть бути приведені до легітимного стану шляхом перебудови".

Таким чином, на думку заявника, до спірних правовідносин підлягала застосуванню частина 4 статті 376 ЦК України, відповідно до якої, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Суд апеляційної інстанції безпідставно не застосував до спірних правовідносин норми статті 61 ЗК України та статті 89 ВК України, не урахував правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 372/2180/15-ц про те, що "згідно зі статтею 61 ЗК України, статтею 89 ВК України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. Зокрема, у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування літніх таборів; для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів тощо. Об'єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг". Зокрема апеляційний суд не урахував, що предметом спору у справі є знесення самочинно збудованого житлового будинку на земельній ділянці, що є прибережною захисною смугою, яку самовільно захоплено у законного землекористувача ДП "НДІ "Квант".

Апеляційний суд помилково вважав, що задоволення позову ДП "НДІ "Квант" про знесення спірного житлового будинку становитиме радикальне втручання у право на майно та покладатиме надмірний індивідуальний тягар на власника житлового будинку, яким є ДЮСШ "Столиця - Спорт", що є порушенням статті 1 Першого протоколу. Урахувавши характер спірних правовідносин та встановлені у справі обставини, а саме: самовільне захоплення ОСОБА_1 земельної ділянки, що є державною власністю та прибережною захисною смугою, зведення на ній об'єкта самочинного будівництва, що категорично заборонено чинним законодавством, суд першої інстанції обґрунтовано не вбачав у вимозі позивача про його знесення непропорційність втручання держави у право власності приватної організації ДЮСШ "Столиця-Спорт", що узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду викладеним у постанові

від 15 травня 2018 року у справі № 372/2180/15-ц.

У липні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ДК "Укроборонпром" на постанову Київського апеляційного суду від 30 червня

2020 року.

Як на підставу касаційного оскарження ДК "Укроборонпром" посилався на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема неврахування апеляційним судом висновків викладених у постанові Верховного Суду України від 25 травня

2017 року у справі № 1512/3707/12, постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13 та постановах Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 755/16890/17, від 29 січня 2020 року у справі № 2-2502/2010 (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Іншою підставою для відкриття касаційного провадження у справі, ДК "Укроборонпром" зазначило відсутність правового висновку Верховного Суду щодо питання правильного застосування норм права, наведених у касаційній скарзі, в подібних правовідносинах (пункт 3 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга ДК "Укроборонпром" у межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, мотивована посиланням на те, що в оскаржуваній постанові, суд апеляційної інстанції безпідставно вдався до переоцінки обставин та правового статусу самовільно збудованих ОСОБА_1 будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1, які у повному обсязі вже були встановлені судами апеляційної та касаційної інстанцій у справі № 2-2502/2010.

Зазначав, що предметом позову у справі є не вимога про незаконність набуття ОСОБА_1 права власності на об'єкт самовільного будівництва, що в повному обсязі встановлено у справі № 2-2502/2010, а вимоги ДП "НДІ "Квант" про захист порушеного права, як законного користувача земельної ділянки, на якій розташований об'єкт самочинного будівництва, шляхом його знесення.

Апеляційний суд не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 11 вересня 2019 року у справі № 755/16890/17, зокрема щодо застосування до спірних правовідносин статті 376 ЦК України, які відповідно до вимог частини 5 статті 411 ЦК України, підлягали обов'язковому врахуванню під час нового розгляду справи судами попередніх інстанцій, та застосував норми права без урахування висновків щодо застосування статей 16, 376 ЦК України, статті 26 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", викладених у постанові Верховного Суду України від 25 травня 2017 року у справі № 1512/3707/12 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13. Посилання апеляційного суду на невжиття ДП "НДІ "Квант" протягом тривалого часу заходів щодо відновлення порушених прав є безпідставними, зокрема матеріалами справи підтверджується, що

ДП "НДІ "Квант" стало відомо про факт самовільного зведення

ОСОБА_1 житлового будинку лише у 2016 році під час інвентаризації та з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, після чого ДП "НДІ "Квант" оскаржило незаконність рішення Дніпровського районного суду

м. Києва від 07 червня 2010 року, на підставі якого відповідач набув право власності на житловий будинок, та звернулося до суду з відповідними позовами, спрямованими на відновлення законних прав землекористувача. ТОВ "Каштанове місто" не є землекористувачем земельної ділянки, на якій розташована орендована ним водно-спортивна база "ІНФОРМАЦІЯ_1", а тому його згода щодо набуття ОСОБА_1 права власності на самовільно побудований житловий будинок, не може впливати на вирішення питання про знесення самочинного будівництва згідно зі статтею 376 ЦК України.

Посилання суду апеляційної інстанції, як на одну з підстав відмови у задоволенні вимоги ДП "НДІ "Квант" про знесення самовільно побудованого

ОСОБА_1 об'єкта нерухомого майна на те, що органи державної влади і місцевого самоврядування, які наділені повноваженнями на звернення до суду у разі порушення забудовником норм ЗК України та ВК України, не зверталися із подібними заявами до суду є необґрунтованими, оскільки можливість захисту прав землекористувача не може ставитися в залежність від виконання органами державної влади чи місцевого самоврядування своїх повноважень на звернення до суду з позовом про знесення об'єкта самочинного будівництва.

З огляду на наведене, ДК "Укроборонпром" вважало помилковим висновки суду апеляційної інстанції щодо можливості застосування принципів "належного врядування", "пропорційності ", "забезпечення справедливого балансу прав", оскільки у правовому розумінні не існує ні нерухомого майна, ні відповідних прав його власників, на захист прав яких безпідставно став суд апеляційної інстанції. Єдиною формальною підставою визнання ДЮСШ "Столиця-Спорт" як власника спірного нерухомого майна, є існування помилково внесених приватним нотаріусом записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на об'єкт самочинного будівництва на виконання нікчемних правочинів купівлі-продажу.

Зауважило, що ухваленню незаконного, на думку заявника, судового рішення суду апеляційної інстанції сприяла відсутність правового висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах:

- щодо ефективних та належних способів захисту землевласником (землекористувачем) своїх законних прав, у разі виявлення на відповідній земельній ділянці об'єкта самочинного будівництва;

- щодо підстав нікчемності правочинів, як таких, що порушують публічний порядок, у разі самовільного будівництва будівель та споруд, спрямоване на подальше незаконне користування земельною ділянкою державної власності прибережної захисної смуги, що є природоохоронною територією, об'єктом права власності Українського народу;

- щодо питання застосування норм права та належного способу захисту своїх прав власника (володільця) нерухомого майна, внаслідок проведення незаконної державної реєстрації за іншою особою права власності на об'єкти нерухомого майна (будівлі, споруди тощо), в тому числі на підставі рішення суду, яке в подальшому було скасовано, тоді як інших правових підстав для набуття права власності на об'єкт нерухомого майна з точки зору цивільного законодавства, як і відповідних підтверджуючих документів, не існувало та не існує.

Ухвалою Верховного Суду від 28 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ДП "НДІ "Квант" на постанову Київського апеляційного суду від 30 червня 2020 року на підставі пунктів 1, 2 частини 2 статті 389 ЦПК України та витребувано матеріали справи.

Ухвалою Верховного Суду від 31 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ДК "Укроборонпром" на постанову Київського апеляційного суду від 30 червня 2020 року на підставі пунктів 1, 3 частини 2 статті 389 ЦПК України.

У вересні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційні скарги

від ДЮСШ "Столиця-Спорт", у якому відповідач просив залишити касаційні скарги ДП

"НДІ "Квант" та ДК "Укроборонпром" без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду від 30 червня 2020 року - без змін, посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції повно встановив фактичні обставини справи та правильно застосував норми матеріального права. Суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що задоволення позову про знесення житлового будинку площею 258,6 кв. м, за адресою:

АДРЕСА_1, зважаючи на визнання державою права власності ДЮСШ "Столиця-Спорт" на зазначене нерухоме майно, матиме наслідком втручання у право на майно, що зумовить порушення справедливого балансу та покладатиме надмірний індивідуальний тягар на добросовісного власника - ДЮСШ "Столиця-Спорт", а отже буде непропорційним і становитиме порушення статті 1 Першого протоколу.

У жовтні 2020 року до Верховного Суду надійшли відзиви на касаційні скарги

від ОСОБА_2, від імені якої діє адвокат Река Є. І., у кожному з яких вона просила поновити пропущений строк на подачу відзиву, посилаючись на те, що не отримувала копії ухвали Верховного Суду від 28 серпня 2020 року про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ДП "НДІ "Квант", копії ухвали Верховного Суду від 31 серпня 2020 року про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ДК "Укроборонпром" та копій касаційних скарг, зі змістом яких ознайомилася лише 12 жовтня 2020 року, а тому не мала можливості надати відзив у встановлений судом строк до 24 вересня 2020 року та до 25 вересня 2020 року.

Наведені відповідачем обставини є поважними причинами несвоєчасного подання відзиву на касаційну скаргу, а тому суд касаційної інстанції вважає можливим продовжити ОСОБА_2 строк для подання відзивів на касаційні скарги ДП "НДІ "Квант" та ДК "Укроборонпром", та приєднати їх до матеріалів справи.

У відзивах на касаційні скарги ОСОБА_2, від імені якої діє адвокат

Река Є. І. просила відмовити у їх задоволенні, посилаючись на те, що суд апеляційної інстанцій повно встановив фактичні обставини справи та правильно застосував норми матеріального права. Натомість, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про задоволення позовних вимог ДП "НДІ "Квант" про знесення будинку, оскільки сторонами за участю відповідних державних органів не було прийнято всіх можливих заходів щодо можливості збереження спірного будинку, який на даний час використовується в спортивних та оздоровчих цілях ДЮСШ "Столиця-Спорт", що не заборонено за змістом норм ЗК та ВК України.

Ухвалою Верховного Суду від 16 листопада 2021 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до частини 1 статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами попередніх інстанцій установлено, що відповідно до Статуту ДП "НДІ "Квант" у новій редакції, ДП "НДІ "Квант" є державним комерційним підприємством, заснованим на державній власності, та переданим в управління ДК "Укроборонпром".

Майно підприємства є державною власністю та закріплено за ним на праві господарського відання.

Рішенням виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих

від 07 липня 1964 року № 928 відведено організації "Поштова скринька № 24" земельну ділянку площею біля 1 га на Трухановому острові /правий берег

р. Десьонка/ в Подільському районі для влаштування водно-спортивної бази.

Зобов'язано забудовника: а) виконати умови архітектурно-планувального завдання; б) кошти на проектування водної станції передати Київській міській Раді спортивних товариств і організацій для складання інститутом "Київпроект" комплексного проекту водних станцій; в) не припускати будь-якого будівництва, споруд, огорож чи зносу насаджень не передбачених проектом; г) заборонити стоянку і утримання на водній станції човнів індивідуального користування; д) дозвіл на будівництво одержати в інспекції Держархбудконтролю і спецінспекції по благоустрою міста.

Наказом Міністерства радіоелектронної промисловості від 24 березня 1966 року, організацію "Поштова скринька № 24" перейменовано в Київський науково-дослідний інститут радіоелектроніки. Наказом Міністра суднобудівної промисловості СРСР № 0197 від 07 травня 1973 року Інституту присвоєно відкриту назву - "Науково-дослідний інститут "Квант".

Згідно з технічним звітом "Про встановлення зовнішніх меж землекористування" від 1994 року, акта від 04 серпня 1994 року, земельна ділянка, відведена водно-спортивній базі "ІНФОРМАЦІЯ_1" ДП "НДІ "Квант", розташована в межах прибережної захисної смуги річки Десенка (Чорторій), що підтверджується схемою планувальних обмежень та зон охорони об'єктів культурної спадщини, витягом служби містобудівного кадастру щодо чинних містобудівних регламентів та інших умов провадження містобудівної діяльності, містобудівних умов та обмежень щодо певної території, а також наявних вимог та обмежень щодо використання земельних ділянок і розташованих на них об'єктів нерухомості, в тому числі викопіюванням із містобудівної документації.

На балансі ДП "НДІ "Квант" обліковується водно-спортивна база "ІНФОРМАЦІЯ_1", що розташована на земельній ділянці площею 1,24 га за адресою: АДРЕСА_1, на якій розміщений гостьовий будинок загальною площею

231,7 кв. м.

21 грудня 2009 року між РВ ФДМУ по м. Києву (далі - орендодавець) та ТОВ "Каштанове місто" (далі - орендар) укладений договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 4771, на підставі якого орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування державне нерухоме майно - нежилі приміщення водно-спортивної станції "ІНФОРМАЦІЯ_1" площею 231,7 кв. м, розміщене за адресою: АДРЕСА_1, що перебуває на балансі ДП "НДІ "Квант", вартість якого згідно зі звітом про незалежну оцінку станом на 30 червня 2009 року, становить 598 500,00 грн.

Відповідно до пункту 1.2 договору майно передається в оренду з метою розміщення турбази (для оздоровлення співробітників орендаря).

За умовами пункту 10.1 договору, цей договір укладено строком на 11 місяців, з 21 грудня 2009 року до 21 листопада 2010 року включно.

01 лютого 2009 року складений та підписаний акт передачі майна від орендодавця до орендаря.

У подальшому, договірні правовідносин між РВ ФДМУ по м. Києву та ТОВ "Каштанове місто" неодноразово продовжувалися на новий строк шляхом укладення договорів про внесення змін до договору оренди від 21 грудня

2009 року № 4771.

21 грудня 2009 року між РВ ФДМУ по м. Києву та ТОВ "Каштанове місто" укладений договір про відшкодування витрат ДП "НДІ "Квант", за умовами якого орендар зобов'язався відшкодовувати орендодавцю земельний податок за користування належною державному підприємству земельною ділянкою водно-спортивної бази "ІНФОРМАЦІЯ_1" площею 1,24 га (кадастровий номер 66:438).

Згідно з технічним паспортом на садибний (індивідуальний) житловий будинок

АДРЕСА_1, виготовленим 07 грудня 2009 року КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна", у 2008 році за вказаною адресою самочинно побудовано житловий будинок літ. "А" площею 178,6 кв. м.

Зазначений житловий будинок розташований на земельній ділянці, відведеній ДП
"НДІ "Квант" для влаштування водно-спортивної бази (кадастровий номер 66:438).

У технічному паспорті БТІ зазначено, що документи про відведення земельної ділянки до БТІ не подані; об'єкт не прийнятий в експлуатацію," розпорядження органу державної влади про присвоєння поштової адреси та дозвільна документація на будівництво в БТІ не подавалися.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 07 червня 2010 року у справі № 2-2502/2010 за ОСОБА_1 визнано право власності на двоповерховий житловий будинок, загальною площею 258,6 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1.

13 грудня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Литвин А. С., зареєстрований у реєстрі за № 4538.

13 грудня 2013 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Литвин А. С., як державний реєстратор, прийняла рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 9043778 від 13.12.2013 17:26:33; номер запису про право власності: 3844057.

23 квітня 2014 року між ОСОБА_2 та ДЮСШ "Столиця - Спорт" укладений договір купівлі-продажу житлового будинку

АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Литвин А. С., зареєстрований у реєстрі за № 2732.

23 квітня 2014 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Литвин А. С., як державний реєстратор, прийняла рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 12624363 від 23.04.2014 17:16:51; номер запису про право власності: 5448630.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 30 травня 2017 року, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 29 січня 2020 року, задоволено частково апеляційну скаргу ДП "НДІ "Квант", рішення Дніпровського районного суду

м. Києва від 07 червня 2010 року у справі № 2-2502/2010 в частині визнання права власності скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову. Зазначеним судовим рішенням встановлено, що житловий будинок АДРЕСА_1 збудовано на земельній ділянці кадастровий номер 66:438, що належить на праві власності державі та знаходиться в користуванні ДП "НДІ "Квант", будівництво проведено самовільно, дозволи на забудову та згоду органи місцевої влади і землекористувач не надавали.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг та відзивів на них, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги ДП "НДІ "Квант" та ДК "Укроборонпром" підлягають задоволенню частково з таких підстав.

Щодо правового статусу спірного будинку

Відповідно до частин 2 , 3 статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Особа, яка здійснила самочинне будівництво об'єкта на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, не може набути право власності на нього в порядку статті 331 ЦК України.

Згідно із частиною 1 статті 376 ЦК України самочинне будівництво визначається через сукупність ознак, що виступають умовами або підставами, за наявності яких об'єкт нерухомості вважається самочинним, а саме, якщо: 1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; 2) об'єкт нерухомості збудовано без належного дозволу чи належно затвердженого проекту; 3) об'єкт нерухомості збудовано з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Отже, наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині 1 статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об'єкт нерухомості є самочинним.

Саме такий правовий висновок, викладений Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1328цс15, а також Верховним Судом у постановах від 18 лютого 2019 року у справі № 308/5988/17-ц,

від 20 березня 2019 року у справі № 202/3520/16-ц.

У пункті 55 постанови від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16-ц (провадження № 14-445цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що зміст приписів статті 376 ЦК України підтверджує неможливість застосування інших, ніж ті, що встановлені цією статтею, способів легітимізації (узаконення) самочинного будівництва та набуття права власності на такі об'єкти. Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка його здійснила, не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного (див. постанову

від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13 (пункти 6.31-6.33)).

У справі, що переглядається, судами встановлено, що земельна ділянка площею 1,24 га (кадастровий номер 66:438), на якій ОСОБА_1 споруджено житловий будинок площею 258,6 кв. м є державною власністю, відведена ДП "НДІ "Квант" у постійне користування для обслуговування водно-спортивної бази "ІНФОРМАЦІЯ_1", та розташована у межах прибережної захисної смуги річки Десенка (Чорторій).

Ураховуючи наведене, а також встановлені у справі № 2-2502/2010 преюдиційні обставини, зокрема, що житловий будинок

АДРЕСА_1 розташований на земельній ділянці, що належить на праві власності державі та відведена ДП "НДІ "Квант" у постійне користування для влаштування водно-спортивної бази "ІНФОРМАЦІЯ_1", побудований ОСОБА_1 самовільно, дозволи на будівництво житлового будинку та згоду органи державної влади та землекористувач ДП "НДІ "Квант" щодо набуття ОСОБА_1 права власності на вказане нерухоме майно не надавали, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що спірний житловий будинок є об'єктом самочинного будівництва.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, що є необхідним для підтвердження права власності, і самостійного значення для виникнення права власності немає, оскільки визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права.

Зміст приписів статті 376 ЦК України підтверджує неможливість застосування інших, ніж ті, що встановлені цією статтею, способів легітимізації (узаконення) самочинного будівництва та набуття права власності на такі об'єкти

Таким чином здійснення державної реєстрації права власності за

ОСОБА_1 на житловий будинок на підставі рішення суду, скасованого в подальшому судом вищої інстанції, не означає (не змінило, не припинило) припинення правового режиму цього нерухомого майна як самочинного будівництва.

Щодо способів захисту прав ДП "НДІ "Квант" як законного землекористувача земельної ділянки

Відповідно до частин 1 та 2 статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання. Перелік способів захисту, визначений у частині 2 статті 16 ЦК України не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої вказаної статті).

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права має бути об'єктивно виправданим та обґрунтованим, а саме: повинно реально відновлювати наявне порушене, оспорене або невизнане право, такий спосіб має відповідати характеру правопорушення та цілям судочинства та не може суперечити принципу верховенства права.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду

від 05 червня 2018 року в справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18),

від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 04 червня 2019 року в справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (провадження № 14-317цс19).

Іншими словами, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

За змістом частини 3 статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

ДП "НДІ "Квант" у первісному позові заявило вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 13 грудня 2013 року, укладеного між

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та скасування державної реєстрації права власності на зазначене нерухоме майно від 13 грудня 2013 року, в об'єднаному позові - про визнання протиправними дій нотаріуса, скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно та знесення самочинно будівництва.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються, в тому числі на землі рекреаційного призначення, землі водного фонду (стаття 19 ЗК України).

До земель водного фонду належать, зокрема, землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж річок (стаття 58 ЗК України та стаття 4 ВК України (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)).

Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності (статті 61, 62 ЗК України, статті 89,90 ВК України).

Вони встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів (частина 2 статті 60 ЗК України, частина друга статі 88 ВК України).

У прибережних захисних смугах уздовж річок забороняється будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку) пункт 4 частини другої статті 89 ВК України).

Земельні ділянки під прибережні захисні смуги виділяються у межах водоохоронних зон, зокрема, уздовж річок з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності (частина 1 статті 60 ЗК України, частина перша статті 88 ВК України).

Отже, землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та режим обмеженої господарської діяльності (див. постанови Великої Палати Верховного Суду

від 15 травня 2018 року у справі № 372/2180/15-ц; від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц; від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 40); від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 143);

від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 60); від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (пункт 33)).

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК та ВК України треба розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади.

ДП "НДІ "Квант" обґрунтовував позовні вимоги тим, що використання земельної ділянки водного фонду, шляхом її незаконної забудови та укладення щодо розташованого на ній об'єкта самочинного будівництва угод купівлі-продажу, порушує його майнові права як законного землекористувача, а також вимоги земельного і водного законодавства.

Власник земельної ділянки або землекористувач земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, зокрема оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини (висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постановах від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 143), від 11 вересня 2019 року у справі № 620/317/17 (пункт 42), від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (пункт 46)).

Серед способів захисту порушених прав цивільне законодавства визначає віндикацію або реституцію.

Реституція частіше застосовується саме у спорах про визнання правочинів недійсними або нікчемними, і полягає у поновленні порушених майнових прав, приведення їх до стану, що існував на момент вчинення дії, тобто повернення або відновлення матеріальних цінностей у натурі - тих же самих, або подібних, або речей такої є вартості. Якщо їх неможливо повернути в натурі, то відшкодовується їх вартість у грошовому еквіваленті.

Велика Палата Верховного Суду зазначала про те, що вимогу про визнання правочину недійсним може заявити особа, яка не є стороною відповідного правочину (див. постанови від 10 квітня 2019 року у справі № 587/2135/16-ц (пункт 58); від 15 січня 2020 року у справі № 587/2326/16-ц (пункт 42);

від 19 лютого 2020 року у справі № 387/515/18 (пункт 49)).

У постанові від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (провадження № 14-28цс20) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що правочин, спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, відповідно до частин 1 , 2 статті 228 ЦК України вважається таким, що порушує публічний порядок. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Установивши, що земельна ділянка, на якій ОСОБА_1 самочинно побудував житловий будинок, належить до земель водного фонду (прибережна захисна смуга), є об'єктом права власності Українського народу, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та режим обмеженої господарської діяльності, яким заборонено будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних) та ураховуючи, що об'єкт самочинного будівництва не може бути об'єктом права власності та предметом договору купівлі-продажу, а отже укладення оспорюваних правочинів спрямовано не тільки на набуття права власності на об'єкт, що виключений з цивільного обороту, а й подальше заволодіння земельною ділянкою водного фонду на якій розташований об'єкт самочинного будівництва та яка необхідна для його обслуговування, що порушує публічний порядок набуття права власності на вказане майно, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про нікчемний характер, укладених між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, а також між ОСОБА_2 та ДЮСШ "Столиця-Спорт", договорів купівлі-продажу житлового будинку площею 258,6 кв. м, розташованого за адресою:

АДРЕСА_1.

Відповідно до правового висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у пунктах 94,95 постанови від 04 квітня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18), визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою його сторони не є ефективним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставини нікчемності правочину.

Посилання ДП "НДІ "Квант" у касаційній скарзі на необхідність відступлення від висновку щодо застосування статті 388 ЦК України, викладеного у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 755/16890/17, оскільки передаючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд не формулював правового висновку щодо застосування статті 388 ЦК України, а лише зазначав про необхідність перевірки судом першої інстанції обраного позивачем способу захисту щодо його ефективності.

Зважаючи на нікчемність договорів купівлі-продажу від 13 грудня 2013 року та від 23 квітня 2014 року, на підставі яких державний реєстратор здійснив державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 та ДЮСШ "Столиця - Спорт", суд першої інстанцій обгрунтовано задовольнив позовні вимоги ДП "НДІ "Квант" про скасування державної реєстрації права власності за відповідачами на нерухоме майно - житловий будинок

АДРЕСА_1.

За обставинами справи, такий спосіб захисту є ефективним, оскільки державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності

(див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16 та від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13). Судом встановлено, що житловий будинок

АДРЕСА_1, є самочинним будівництво, а отже, не може виступати об'єктом права власності, а тому державна реєстрація права власності на нього, як на об'єкт нерухомого майна, за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 13 грудня 2013 року та за ДЮСШ "Столиця-Спорт" на підставі договору купівлі-продажу від 23 квітня 2014 року, здійснена приватним нотаріусом Литвин А. С., підлягає скасуванню.

Щодо визнання протиправними дій приватного нотаріуса Литвин А. С.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині вирішення вимоги ДП "НДІ "Квант" про визнання протиправними дій нотаріуса, та ухвалюючи у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд правильно зазначив, що спір про скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно має розглядатися як спір, пов'язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване аналогічне право щодо того ж нерухомого майна. Належним відповідачем у такому спорі є особа, речове право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Державний реєстратор не може виступати належним відповідачем у такому спорі.

Такі висновки щодо суб'єктного складу спірних правовідносин викладені, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18), від 18 вересня 2018 року (провадження № 11-404апп18) та від 13 березня 2019 року (провадження № 14-61цс19).

Зміст та характер спірних правовідносин підтверджує виникнення спору у справі між законним землекористувачем ДП "НДІ "Квант" та ДЮСШ "Столиця-Спорт" як фактичним володільцем об'єкта самочинного будівництва, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, а тому вимоги ДП "НДІ "Квант" в частині визнання протиправними дій приватного нотаріуса Литвин А. С. не підлягають задоволенню.

Щодо вимог КП "НДІ "Квант" про зобов'язання ОСОБА_1 здійснити знесення самочинно побудованого майна

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення будь-яких порушень його права власності, гарантованого статтею 41 Конституції України, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням володіння. При цьому право власності має захищатися лише при доведеності самого факту його порушення діями відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення ним цього права із застосуванням наслідків, у тому числі і звільнення ділянки від самовільно зведених споруд шляхом їх знесення чи усунення інших перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду (стаття 212 ЗК України)

З урахування змісту наведеної вище правової норми у поєднанні з положеннями статей 16, 386, 391 ЦК України, вимоги про знесення самочинного збудованого нерухомого майна на земельній ділянці, власником або користувачем якої є інша особа, можуть бути заявлені власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою.

Відповідно до частини 4 статті 376 ЦК України якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Наведене дає підстави для висновку, що збудований об'єкт нерухомості може бути знесений особою, яка здійснила самочинне будівництво, або за її рахунок лише на підставі судового рішення у випадках, передбачених частинами 4 та 7 статті 376 ЦК України, зокрема: а) якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, що здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці; б) якщо така забудова порушує права інших осіб; в) якщо проведення перебудови об'єкта є неможливим.

За встановлених у справі обставин, а саме самовільного захоплення

ОСОБА_1 земельної ділянки, яка є державною власністю та перебуває в користуванні ДП "НДІ "Квант", зведення ним об'єкта самочинного будівництва - житлового будинку у прибережній захисній смузі, за відсутності згоди

ДП "НДІ "Квант" як законного землекористувача, та невизнання ним за

ОСОБА_1 і наступними володільцями права власності на об'єкт самочинного будівництва (ОСОБА_2, ДЮСШ "Столиця-Спорт"), Верховний Суд вважає правильним висновок суду першої інстанції про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини 4 статті 376 ЦК України щодо зобов'язання ОСОБА_1 за власний рахунок здійснити знесення самочинно побудованого ним житлового будинку площею 258,6 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1.

Натомість, відмовляючи у задоволенні зазначеної вимоги, суд апеляційної інстанції помилково застосував частину 7 статті 376 ЦК України, без урахування висновку зробленого Верховним Судом у постанові від 29 січня

2020 року у справі № 822/2149/18, а саме, що "правове значення має позиція власника (користувача) земельної ділянки, а також дотримання прав інших осіб.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина 4 статті 376 ЦК України). В цьому випадку знесення самочинного будівництва можливе без попереднього рішення суду про зобов'язання особи, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову. Це є логічним та виправданим, оскільки такі види самочинного будівництва, безперечно, не можуть бути приведені до легітимного стану шляхом перебудови".

Щодо втручання у право на мирне володіння майном

Згідно з частиною 1 статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) у другому реченні того ж абзацу - охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) у другому абзаці - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є таке, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, та чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення

статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з таким втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), "Кривенький проти України" від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Порушення статті 1 Першого протоколу ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування.

Перевіряючи висновки апеляційного суду щодо правомірності втручання держави у право на мирне володіння майном ДЮСШ "Столиця-Спорт", Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки фактичним обставинам справи, зокрема доведеності незаконного будівництва ОСОБА_1 житлового будинку на земельній ділянці, що є державною власністю та прибережною захисною смугою з режимом обмеженої господарської діяльності, на якій будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних)категорично заборонено, та залишив поза увагою преюдиційні обставини, встановлені рішенням Апеляційного суду м. Києва від 30 травня 2017 року у справі № 2-2502/2010 щодо відсутності підстав для визнання права власності за ОСОБА_1 на об'єкт самочинного будівництва (житловий будинок площею 258,6 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1).

Національне законодавство у сфері охорони земель водного фонду є чітким, зрозумілим і передбачуваним, а тому ОСОБА_1 та інші відповідачі, у тому числі ДЮСШ "Столиця-Спорт", як останній набувач об'єкта самочинного будівництва, в силу зовнішніх, об'єктивних та очевидних природних ознак розташування спірної земельної ділянки, могли і повинні були знати, що земельна ділянка перебуває у межах прибережної захисної смуги, на якій будівництво житлових будинків заборонено, а отже наслідки порушення вимог земельного та водного законодавства були для них передбачуваними.

Зважаючи на встановлені у справі обставинита вимоги чинного законодавства, право законного землекористувача повернути самовільно зайняту земельну ділянку, гарантоване чинним законодавством України (стаття 212 ЗК України). Подібні за змістом висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 372/2180/15-ц, постановах Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 347/1276/17 (провадження № 61-40200св18), від 22 вересня 2021 року у справі № 755/3782/17 (провадження № 61-15927св20).

Щодо дотримання критерію легітимної мети втручання у право власності ДЮСШ "Столиця-Спорт" на об'єкт самочинного будівництва - житловий будинок, та чи є такий захід втручання як знесення об'єкта самочинного будівництва пропорційним легітимній меті, Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції не урахував, що метою такого втручання є повернення земельної ділянки, на якій розташований об'єкт самочинного будівництва, що є природоохоронною територією та об'єктом права власності Українського народу, у власність держави. Зважаючи на те, що повернення земельної ділянки до її попереднього легітимного стану у інший спосіб, окрім як знесення розташованого на ній об'єкта самочинного будівництва неможливий, такий спосіб втручання є логічним та виправданим.

Таким чином, висновок суду апеляційної інстанції про те, що задоволення позову ДП "НДІ "Квант" про знесення спірного будинку, який зареєстрований на праві власності за ДЮСШ "Столиця-Спорт", становитиме радикальне втручання у право на майно та покладатиме надмірний індивідуальний тягар на ДЮСШ "Столиця-Спорт", буде непропорційним і становитиме порушення статті 1 Першого протоколу, є помилковими.

Щодо доводів ДК "Укроборонпром" про відсутність правового висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах

У постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) Велика Палата Верховного Суду вважала за необхідне конкретизувати свої попередні висновки щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини" зазначивши, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України) не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

Таку подібність слід оцінювати за змістовним, суб'єктним та об'єктним критеріями.

ДК "Укроборонпром" подало касаційну скаргу на постанову апеляційного суду з підстав, передбачених:

- пунктом 1 частини 2 статті 389 ЦПК України - неврахування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні висновків, викладених у постановах Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду

та Верховного Суду;

- пунктом 3 частини 2 статті 389 ЦПК України - відсутність правового висновку Верховного Суду щодо питання правильного застосування норм права у спірних правовідносинах.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення апеляційної інстанції, Верховний Суд дійшов висновку про обґрунтованість касаційних скарг в частині неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постановах Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду у подібних правовідносинах. Разом з тим, аргументи

ДК "Укроборонпром" про відсутність правового висновку Верховного Суду щодо питання правильного застосування норм права у подібних правовідносинах не знайшли свого підтвердження.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених частини 1 статті 410 ЦПК України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 413 ЦПК України межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Узагальнюючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги

ДП "НДІ "Квант" та ДК "Укроборонпром" підлягають задоволенню частково, а саме: постанова Київського апеляційного суду від 30 червня 2020 року в частині вирішення позовних вимог ДП "НДІ "Квант" про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно та знесення самочинного збудованого об'єкта нерухомого майна рішення підлягає скасуванню, із залишенням у цій частині в силі рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 03 грудня 2019 року; в частині вирішення вимоги ДП "НДІ "Квант" про визнання протиправними дій нотаріуса оскаржувану постанову апеляційного суду необхідно залишити без змін.

Щодо розподілу судових витрат

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина 1 статті 141 ЦПК України).

Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частина 8 статті 141 ЦПК України).

Відповідно частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до суду касаційної скарги касаційної скарги на рішення суду підлягає сплаті судовий збір у розмірі 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при подання позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Зважаючи на те, що за результатами касаційного перегляду, касаційні скарги

ДП "НДІ "Квант" та ДК "Укроборонпром" задоволено частково: оскаржуване судове рішення апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог ДП "НДІ "Квант" про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно за ОСОБА_2, ДЮСШ "Столиця-Спорт", знесення самочинного збудованого об'єкта нерухомого майна підлягає скасуванню із залишення в силі у цій частині рішення суду першої інстанцій, сплачений заявниками за подання касаційної скарги судовий збір, пропорційно задоволеній частині вимог кожної із касаційних скарг, підлягає з стягненню з відповідачів ОСОБА_1, ОСОБА_2, ДЮСШ "Столиця-Спорт" на користь кожного із заявників

(ДП "НДІ "Квант" та ДК "Укроборонпром"), а саме: з ОСОБА_1 -

по 5 564,44 грн (2 782,26 грн * 200%), із ОСОБА_2 - по 3 215,16 грн

(1607,58 грн * 200%), з ДЮСШ "Столиця - Спорт" - по 1 615,16 грн (807,58 грн * 200%).

Оскільки постанова Київського апеляційного суду від 30 червня 2020 року щодо вирішення вимоги ДП "НДІ "Квант" про визнання протиправними дій нотаріуса залишена без змін, рішення Дніпровського районного суду м. Києва

від 03 грудня 2019 року в частині стягнення з приватного нотаріуса Литвин А. С. на користь ДП "НДІ "Квант" судового збору у розмірі 807,58 грн підлягає скасуванню.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 410, 413, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Державного підприємства "Науково-дослідний інститут "Квант" та Державного концерну "Укроборонпром" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 30 червня 2020 року скасувати в частині вирішення позовних вимог Державного підприємства "Науково-дослідний інститут "Квант" про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно за ОСОБА_2, Приватною організацією "Дитячо-юнацька спортивна школа "Столиця-Спорт", та знесення самочинного збудованого об'єкта нерухомого майна скасувати, залишити у цій частині в силі рішення Дніпровського районного суду м.

Києва від 03 грудня 2019 року.

Постанову Київського апеляційного суду від 30 червня 2020 року в частині вирішення вимоги Державного підприємства "Науково-дослідний інститут "Квант" провизнання протиправними дій нотаріуса залишити без змін.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 03 грудня 2019 року в частині стягнення судових витрат з приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Литвин Анастасії Сергіївни скасувати.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Державного підприємства "Науково-дослідний інститут "Квант" судовий збір, сплачений за подання касаційної скарги, у розмірі 5 564,44 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Державного концерну "Укроборонпром" судовий збір, сплачений за подання касаційної скарги, у розмірі 5 564,44 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Державного підприємства "Науково - дослідний інститут "Квант" судовий збір, сплачений за подання касаційної скарги, у розмірі 3 215,16 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Державного концерну "Укроборонпром" судовий збір, сплачений за подання касаційної скарги, у розмірі 3 215,16 грн.

Стягнути з Приватної організації "Дитячо-юнацька спортивна школа "Столиця-Спорт" на користь Державного підприємства "Науково-дослідний інститут "Квант" судовий збір, сплачений за подання касаційної скарги, у розмірі

1 615,16 грн.

Стягнути з Приватної організації "Дитячо-юнацька спортивна школа "Столиця-Спорт" на користь Державного концерну "Укроборонпром" судовий збір, сплачений за подання касаційної скарги, у розмірі 1 615,16 грн.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г. І. Усик

Судді: О. В. Білоконь

І. А. Воробйова

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара