Історія справи

Постанова ККС ВП від 31.08.2023 року у справі №336/3967/19
Постанова ККС ВП від 31.08.2023 року у справі №336/3967/19
Постанова ККС ВП від 31.08.2023 року у справі №336/3967/19
Постанова ККС ВП від 31.08.2023 року у справі №336/3967/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 336/3967/19

провадження № 51-1956км23

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального

суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового

засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

засудженої ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),

захисника ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисника ОСОБА_7 на вирок Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 26 травня 2020 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 1 лютого 2023 року, і прокурора на вищевказану ухвалу суду, у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019080080000811, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки та жительки АДРЕСА_1 , раніше не судимої,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Органом досудового розслідування дії ОСОБА_6 кваліфіковано за ч. 1 ст. 115 КК, як умисне вбивство, тобто протиправне заподіяння смерті іншій людині.

Вироком районного суду дії ОСОБА_6 перекваліфіковано на ч. 2 ст. 121 КК та призначено їй покарання за вказаною частиною статті із застосуванням ст. 69 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років.

Згідно з вироком суду 26 березня 2019 року приблизно о 13:00 ОСОБА_6 , перебуваючи у приміщенні кухні за місцем свого проживання ( АДРЕСА_1 ), маючи умисел на спричинення тілесних ушкоджень на ґрунті раптово виниклого конфлікту зі своїм чоловіком ОСОБА_8 , вимагала від останнього кинути ніж, який він тримав в своїй правій руці, а лівою рукою схопив ОСОБА_6 за зап`ястя правої руки і утримував, взяла з поверхні стільниці вільною лівою рукою ніж і завдала ним потерпілому одного удару в область передньої поверхні грудної клітки справа, чим спричинила останньому тяжкого тілесного ушкодження, від якого він через незначний проміжок часу помер на місці події.

Апеляційний суд залишив без задоволення апеляційні скарги засудженої та прокурора, а вирок суду - без зміни.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неповноту судового розгляду та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженої через суворість, просить скасувати судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Зазначає, що засуджена не заперечувала сам факт заподіяння тілесних ушкоджень своєму чоловіку, проте стверджувала, що її дії були викликані протиправною поведінкою потерпілого, котрий був в стані алкогольного сп`яніння, а вона лише захищалася від злочинного посягання на своє життя. За таких обставин, суд мав кваліфікувати її дії за ст. 118 КК, як умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони. Також, на думку захисника, призначене засудженій покарання є надто суворим, та вважає, що судом не враховані всі обставини, які свідчать про можливість призначення останній покарання не пов`язаного з позбавленням волі.

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженої через м`якість, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді. На думку прокурора, суд апеляційної інстанції безпідставно та передчасно погодився з висновками місцевого суду про правильність перекваліфікації дій засудженої на ст. 121 КК, оскільки обставини вчинення злочину вказують на наявність у останньої умислу на спричинення смерті потерпілому. Враховуючи викладене, судом не було застосовано закон, який підлягав застосуванню - ст. 115 КК, а також застосовано закон, який не підлягав застосуванню - положення ст. 69 КК. Крім того, суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання прокурора про повторне дослідження доказів, та в порушення вимог ст.419 КПК, залишивши скаргу прокурора без задоволення, не зазначив достатніх підстав, з яких її визнав необґрунтованою.

Позиції учасників судового провадження

Засуджена та її захисник підтримали касаційну скаргу подану захисником та заперечували проти задоволення скарги прокурора. Прокурор підтримав касаційну скаргу подану прокурором, просив її задовольнити та заперечував проти задоволення касаційної скарги захисника.

Мотиви Суду

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також наявність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як установлено частинами 1, 2 ст. 438 КПК, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливості скасування судових рішень через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження або неповноту судового розгляду, чинним законом не передбачено.

З касаційної скарги вбачається, що захисник, крім іншого, посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неповноту судового розгляду, тоді як перевірку цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесено.

При розгляді касаційних скарг суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій.

Як слідує з касаційної скарги захисника, основним її доводом є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність судом першої інстанції. При цьому захисник не заперечує факт заподіяння саме ОСОБА_6 смертельного ножового поранення потерпілому, але вважає, що дії останньої слід кваліфікувати за ст. 118 КК, як умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони.

Проте, аналогічні доводи сторони захисту були предметом розгляду судів першої та апеляційної інстанції, та не знайшли свого підтвердження.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 36 КК необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

Водночас вирішення питання, чи перебував засуджений у стані необхідної оборони, залежить від сукупності обставин, установлених під час розгляду справи. Зокрема, має бути встановлено, чи зазнала особа посягання та чи були її дії зумовлені захистом від такого посягання.

Як убачається з вироку, ОСОБА_6 надаючи показання у суді першої інстанції, не зазначала про застосування до неї з боку потерпілого насильства у тій мірі, щоб це створювало реальну або хоча б уявну загрозу її життю чи здоров`ю, а фактично виявлені у неї тілесні ушкодження свідчать про те, що від чоловіка вона отримала кілька синців, що не могло призвести навіть до короткочасного розладу її здоров`я.

Висновком експерта встановлено наявність у засудженої легких тілесних ушкоджень, давність утворення яких не суперечить терміну вказаному ОСОБА_6 (в день події приблизно о 13:00 чоловік хапав її за руки).

При цьому, як і сама засуджена, так і свідки у суді підтвердили, що потерпілий ОСОБА_8 неодноразово в стані алкогольного сп`яніння погрожував їй ножем, притуляв ніж до неї вночі, а також погрожував словесно їй та членам сім`ї, що він їх всіх заріже.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що така поведінка потерпілого була звичайною під час його перебування в стані алкогольного сп`яніння, але обмежувалась лише його висловлюваннями, та ніяких активних дій для спроб реалізації таких висловлювань потерпілий не вчиняв. Висновком експертизи встановлено, що концентрація етилового спирту в крові потерпілого становить 2,9 проміле, що за життя могла викликати сильне алкогольне сп`яніння.

Таким чином, зазначена поведінка потерпілого не мала реальних підстав з боку членів його сім`ї, зокрема засудженої, побоюватись за своє життя чи стан здоров`я. Вказане також підтверджується показаннями ОСОБА_6 про те, що коли вона зрозуміла, що потерпілий побіг на кухню, щоб взяти ніж, вона побігла за ним і стала вимагати щоб останній його кинув, а не покинула приміщення квартири, що вона мала реальну можливість зробити, як би відчувала загрозу посягання на себе.

Не зазначала засуджена і під час проведення слідчого експерименту про вчинення потерпілим активних дій, що були спрямовані на нанесення їй ударів ножем, який знаходився у нього в правій руці. Навпаки ОСОБА_6 пояснювала, що забігла за потерпілим на кухню розуміючи, що він пішов туди за ножем, і побачивши у нього ніж, першою штовхнула потерпілого в обличчя рукою, після чого він перехопив її праву руку і утримував за неї, у відповідь на що вона вільною лівою рукою вхопила ніж, яким завдала удару в груди ОСОБА_8 .

Разом із цим, вже під час судового розгляду ОСОБА_6 зазначала, що вона завдала удару ножем потерпілому після того, як він замахнувся ножем на неї. При цьому наявність розбіжностей у своїх поясненнях пояснити суду не змогла, а лише вказувала, що вона і раніше так пояснювала, заперечуючи неспростовні досліджені судом докази.

З урахуванням наведеного суд зазначив, що існування у засудженої обґрунтованих побоювань за свою безпеку, як на час початку конфлікту, так і безпосередньо перед заподіянням нею тілесного ушкодження, об`єктивно не підтверджено.

Таким чином суд дійшов обґрунтованого висновку, що у засудженої не було невідкладної необхідності в заподіянні шкоди потерпілому, а дії останнього не загрожували негайною і невідворотною шкодою охоронюваним правам та інтересам ОСОБА_6 , тому вона не перебувала як у стані необхідної оборони, так і не діяла з її перевищенням.

Враховуючи викладене, суд критично поставився до показань ОСОБА_6 про те, що вона перебувала в стані необхідної оборони, та розцінив їх як обраний спосіб захисту з метою уникнення кримінальної відповідальності за вчинене та намагання пом`якшити свою відповідальність.

Суд апеляційної інстанції, під час перегляду вироку місцевого суду, також не погодився з позицією сторони захисту щодо перевищення засудженою меж необхідної оборони, та зазначив, що колегією суддів не встановлено таких обставин, які б свідчили, що дії потерпілого за своїми об`єктивними ознаками могли створити реальну та безпосередню загрозу заподіяння шкоди для ОСОБА_6 , які б у зв`язку з цим, викликали невідкладну необхідність у спричиненні тілесних ушкоджень потерпілому.

Отже вважати, що засуджена завдаючи удару ножем в область грудної клітини потерпілого, перебувала у стані необхідної оборони, або ж перевищила її межі, підстав немає. З огляду на наведене доводи захисника про протилежне є необґрунтованими.

Що стосується доводів касаційної скарги прокурора про неправильне застосування закону України в частині кваліфікації дій засудженої, то колегія суддів дійшла наступного висновку.

Так, визначальним для розмежування умисного вбивства та умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, є ставлення винного до наслідку у вигляді смерті. Якщо у складі умисного вбивства таке ставлення є умисним, то у складі злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК, це ставлення є необережним. При цьому потрібно враховувати те, що винний може вчинити умисне вбивство як з прямим, так і з непрямим умислом.

Для вирішення питання про наявність в особи умислу необхідно враховувати сукупність всіх обставин вчиненого діяння, зокрема, спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки.

Якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання, то йдеться про вчинення нею відповідних діянь із прямим умислом.

Разом з тим, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання, то має місце вчинення відповідних діянь з непрямим умислом.

У разі вчинення діяння із непрямим умислом, особа хоч і не бажає настання суспільно небезпечних наслідків, однак припускає їх настання.

В даному кримінальному провадженні засуджена ОСОБА_6 стверджувала, що не бажала настання смерті потерпілому, проте спричинення одного ножового проникаючого удару у грудну клітку створює безпосередню загрозу настання наслідку у вигляді смерті людини.

Такий характер, локалізація тілесного ушкодження, знаряддя, яким воно заподіяне, можуть вказувати на наявність у винної особи умислу на спричинення смерті потерпілому.

Як убачається з висновку експертизи смерть ОСОБА_8 настала від одиночного проникаючого сліпого колото-різаного поранення грудної клітини з ушкодженням аорти, що ускладнилося гострою крововтратою.

Таким чином, завдання удару ножем у в область розташування життєво важливих органів (удар в грудну клітку), поведінка винної після вчинення злочину (виклик швидкої медичної допомоги) можуть свідчити про те, що засуджена діяла з непрямим умислом на спричинення смерті потерпілому.

Про вищезазначені обставини прокурор вказував в апеляційній скарзі та наголошував на тому, що ОСОБА_6 завдаючи удару ножем в область грудної клітки потерпілого, достеменно усвідомлювала суспільно небезпечний характер своїх дій і передбачала, що внаслідок такої її поведінки буде заподіяно істотну шкоду здоров`ю, однак не відмовилась від нанесення удару в життєво важливі органи, хоча така можливість у неї була, а навпаки продовжила свої дії.

Однак суд апеляційної інстанції на викладене уваги не звернув, в супереч вимог ст. 419 КПК ретельно не перевірив доводи апеляційної скарги сторони обвинувачення, та передчасно погодився з висновками місцевого суду.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційний розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_6 здійснено без належної перевірки наведених у апеляційній скарзі прокурора доводів та надання обґрунтованих відповідей на них. Апеляційний суд у своєму рішенні обмежився загальними фразами про безпідставність доводів сторони обвинувачення, без мотивів, з яких він виходив при постановленні ухвали.

Отже, під час розгляду справи судом апеляційної інстанції допущено порушення вимог кримінального процесуального закону, яке є істотним, оскільки ставить під сумнів законність і обґрунтованість судового рішення, що у відповідності з вимогами п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК є підставою для скасування такого рішення.

Враховуючи доводи касаційної скарги прокурора, вона підлягає до часткового задоволення, а ухвала апеляційного суду - скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, в ході якого необхідно врахувати вищенаведене, ретельно перевірити доводи апеляційної скарги прокурора, та постановити законне, обґрунтоване і вмотивоване рішення.

Згідно з ч. 3 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції розглядає питання про обрання запобіжного заходу під час скасування судового рішення і призначення нового розгляду у суді першої чи апеляційної інстанції.

З огляду на те, що постановлена ухвала апеляційного суду скасовується з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, та беручи до уваги неприпустимість тримання особи під вартою без судового рішення, у контексті даного кримінального провадження, не вирішуючи наперед питання про винуватість чи невинуватість ОСОБА_6 , з метою попередження ризику її переховування від суду, колегія суддів вважає за необхідне обрати ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів.

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 залишити без задоволення. Касаційну скаргу прокурора задовольнити частково.

Ухвалу Запорізького апеляційного суду від 1 лютого 2023 року щодо ОСОБА_6 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Обрати ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3