Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2025 року

м. Київ

справа № 759/24565/23

провадження № 51-4469 км 24

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючої ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

засудженого ОСОБА_6 ,

захисника (в режимі відеоконференції) ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12023100080003905 від 10 жовтня 2023 року за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України,

за касаційною скаргою прокурора ОСОБА_8 на ухвалу Київського апеляційного суду від 18 червня 2024 року.

Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Святошинського районного суду м. Києва від 21 лютого 2024 року ОСОБА_6 було засуджено за ч. 4 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_6 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки.

За обставин, детально наведених у вироку, ОСОБА_6 було визнано винуватим у тому, що він 08 жовтня 2023 року, приблизно о 18:56, тобто в період дії воєнного стану, рухаючись по підземному переходу на вул. Зодчих, 62 у м. Києві в напрямку с. Петропавлівська Борщагівка Київської області, помітивши на стійці кав`ярні «Beetle Coffe» навушники, належні потерпілому ОСОБА_9 , користуючись тим, що останній не спостерігає за його діями, керуючись корисливим мотивом, з метою виконання свого злочинного умислу, спрямованого на повторне таємне викрадення чужого майна, непомітно взяв їх і, тримаючи при собі, зник з місця вчинення кримінального правопорушення, заподіявши потерпілому матеріальну шкоду на суму 4999 грн.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 18 червня 2024 року апеляційну скаргу прокурора було залишено без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без зміни.

Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор ОСОБА_8 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

На обґрунтування своїх доводів прокурор зазначає, що суд апеляційної інстанції, залишаючи вирок місцевого суду щодо застосування до ОСОБА_6 положень ст. 75 КК України без зміни, а апеляційну скаргу прокурора в цій частині без задоволення, усупереч вимогам статей 370 419 КПК України:

- не навів переконливих мотивів свого рішення в частині наявності підстав для застосування до ОСОБА_6 інституту звільнення від відбування призначеного покарання;

- послався на однакові обставини під час призначення покарання та звільнення від його відбування з випробуванням;

- не надав належної оцінки доводам апеляційної скарги прокурора, зокрема в частині того, що ОСОБА_6 вчинив злочин в умовах воєнного стану, не має постійного місця роботи та стійких соціальних зв`язків.

Крім того, сторона обвинувачення зауважує, що суд апеляційної інстанції не узяв до уваги дані про особу обвинуваченого, який раніше притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення злочинів проти власності та до якого вже застосовувалися положення ст. 75 КК України.

Водночас прокурор зауважує, що на розгляді в Бориспільському міськрайонному суді Київської області перебувало кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 15, ч. 2 ст. 185, ч. 4 ст. 185 КК України, що, на переконання сторони обвинувачення, з урахуванням наведених даних про особу ОСОБА_6 , свідчить про схильність останнього до вчинення суспільно-небезпечних діянь та небажання змінювати свій злочинний спосіб життя.

Від учасників касаційного провадження заперечень на касаційну скаргу прокурора не надходило.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 підтримала касаційну скаргу прокурора ОСОБА_8 та просила її задовольнити.

Засуджений ОСОБА_6 та його захисник ОСОБА_7 заперечували щодо задоволення касаційної скарги прокурора.

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та наведені в касаційній скарзі прокурора доводи, колегія суддів дійшла висновку, що ця скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність наведених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 КПК України.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 та кваліфікація його дій за ч. 4 ст. 185 КК України у касаційній скарзі прокурора не оспорюються, а тому в касаційному порядку не перевіряються.

Стосовно доводів касаційної скарги прокурора про допущення судом апеляційної інстанції істотного порушення вимог КПК України колегія суддів зазначає таке.

Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення (ч. 1 ст. 412 КПК України).

За приписами ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Положеннями ч. 2 ст. 419 КПК України передбачено, що при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Однак, на переконання колегії суддів, під час розгляду кримінального провадження в порядку апеляційної процедури суд апеляційної інстанції вказаних вимог закону не дотримався.

Як видно з вироку, місцевий суд, призначаючи ОСОБА_6 покарання, урахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу обвинуваченого, який раніше судимий, не працює, на обліку в лікаря-нарколога не перебуває, проте є на обліку в лікаря-психіатра. Разом з тим суд узяв до уваги ставлення обвинуваченого до скоєного злочину, а також той факт, що шкоду, завдану правопорушенням, відшкодовано шляхом повернення викраденого майна.

Обставиною, яка пом`якшує обвинуваченому покарання, суд визнав щире каяття. Обставин, що його обтяжують, суд не встановив.

З огляду на вказане місцевий суд призначив ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, при цьому дійшов висновку про те, що перевиховання останнього можливе без ізоляції від суспільства, у зв`язку із чим застосував до нього положення ст. 75 КК України, звільнивши обвинуваченого від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, прокурор оскаржив його в апеляційному порядку.

Зі змісту апеляційної скарги прокурора видно, що, указуючи на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме безпідставне, на його переконання, застосування судом першої інстанції до ОСОБА_6 положень ст. 75 КК України, та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину й особі обвинуваченого через м`якість, просив скасувати оскаржуваний вирок та ухвалити новий, яким призначити ОСОБА_6 покарання за ч. 4 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років 1 місяць.

На обґрунтування своїх вимог, сторона обвинувачення, посилаючись на:

- тяжкість вчиненого злочину;

- дані про особу обвинуваченого, який раніше неодноразово судимий, неодружений, не має постійного місця роботи та стійких соціальних зв`язків;

- обставини справи, які свідчать про суспільну небезпечність ОСОБА_6 , зокрема те, що до обвинуваченого раніше вже було застосовано положення ст. 75 КК України (вироком Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 05 травня 2017 року), проте він належних висновків для себе не зробив та скоїв нове кримінальне правопорушення,

стверджувала, що виправлення ОСОБА_6 неможливе реального покарання його у виді позбавлення волі. Водночас прокурор наголошував саме на безпідставному застосуванні до обвинуваченого положень ст. 75 КК України та наполягав на необхідності вжиття щодо ОСОБА_6 соціально-виховних заходів шляхом цілодобового нагляду та контролю в умовах ізоляції від суспільства.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи апеляційну скаргу сторони обвинувачення без задоволення, а вирок місцевого суду в частині застосування до ОСОБА_6 положень ст. 75 КК України - без зміни, лише формально послався на наведені у цьому рішенні дані про особу обвинуваченого та обставину, яка пом`якшує покарання, при цьому належних мотивів своєї ухвали про те, що виправлення обвинуваченого ОСОБА_6 можливе без реального відбування покарання, та спростувань доводів апеляційної скарги прокурора в цій частині не навів, чим не дотримався вимог, передбачених ч. 2 ст. 419 КПК України.

Стосовно посилань у касаційній скарзі прокурора на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність Суд зауважує таке.

Неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, серед іншого, є застосування закону, який не підлягав застосуванню (п. 2 ч. 1 ст. 413 КПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 75 КК України, Якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене ч. 3 ст. 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Отже, під час вирішення питання про можливість виправлення засудженого без відбування покарання та звільнення його від відбування покарання з випробуванням беруться до уваги тяжкість злочину, особа винного й інші обставини справи.

Як видно зі змісту оскаржуваного рішення, суд апеляційної інстанції, залишаючи вирок місцевого суду в частині застосування до ОСОБА_6 положень ст. 75 КК України без зміни, а апеляційну скаргу прокурора в цій частині - без задоволення, лише формально вказавши про врахування зазначених положень кримінального закону, не надав обставинам, які беруться до уваги під час застосування ст. 75 КК України, належної оцінки.

Так, колегія суддів уважає, що суд апеляційної інстанції, дійшовши переконання про обґрунтованість вироку в частині звільнення ОСОБА_6 від відбування призначеного покарання з випробуванням, належним чином не врахував:

- тяжкості скоєного кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України належить до категорії тяжких злочинів;

- дані про особу ОСОБА_6 , зокрема те, що він вже притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення корисливого злочину проти власності та до нього застосовувалися приписи ст. 75 КК України (вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 05 травня 2017 року), однак обвинувачений належних висновків для себе не зробив, на шлях виправлення не став та повторно скоїв нове кримінально каране діяння.

Разом з тим, Верховний Суд звертає увагу, що пом`якшуюча обвинуваченому покарання обставина, а саме щире каяття, на яку суд апеляційної інстанції послався, мотивуючи своє рішення про наявність підстав для звільнення ОСОБА_6 від відбування призначеного покарання з випробуванням, з огляду на положення ст. 65 КК України, має ураховуватися судом саме в ході призначення покарання, а не під час застосування приписів ст. 75 КК України.

Беручи до уваги зазначене, Верховний Суд зауважує, що дані про особу обвинуваченого, на які, через призму вироку місцевого суду, в ухвалі посилався суд апеляційної інстанції під час обґрунтування наявності підстав для застосування до обвинуваченого положень ст. 75 КК України, можуть свідчити лише про правильність призначеного ОСОБА_6 , покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років (з урахуванням того, що санкцією ч. 4 ст. 185 КК України передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 8 років), проте, зважаючи на тяжкість вчиненого злочину та дані про особу обвинуваченого, на які в апеляційній скарзі звертав увагу прокурор, вказані вище висновки апеляційного суду не є такими, що свідчать про наявність підстав для застосування до ОСОБА_6 положень ст. 75 КК України.

За таких обставин висновки суду апеляційної інстанції про правильність вироку місцевого суду в частині застосування до ОСОБА_6 положень ст. 75 КК України, не є достатньо вмотивованими та обґрунтованими.

Таким чином, беручи до уваги зазначене, колегія суддів доходить переконання, що наведені вище порушення, які допустив суд апеляційної інстанції, є істотними, оскільки вони могли перешкодити суду апеляційної інстанції ухвалити законне рішення (ч. 1 ст. 412 КПК України) та, як наслідок, вплинути на правильність застосування закону України про кримінальну відповідальність (п. 2 ч. 1 ст. 413 КПК України).

З урахуванням наведеного касаційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а ухвала суду апеляційної інстанції відповідно до положень, передбачених ч. 1 ст. 412, п. 2 ч. 1 ст. 413, пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 438, п. 2 ч. 1 ст. 436 КПК України, - скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого суд повинен, використовуючи всі процесуальні можливості та дотримуючись положень матеріального і процесуального законодавства, ухвалити законне й обґрунтоване рішення.

При цьому Верховний Суд звертає увагу на те, що в разі невстановлення судом апеляційної інстанції інших обставин, які відповідно до вимог закону можуть істотно вплинути на висновки цього суду в частині звільнення ОСОБА_6 від відбування призначеного покарання з випробуванням, застосування до засудженого положень ст. 75 КК України потрібно вважати неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.

Керуючись статтями 412 413 433 434 436 438 441 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора ОСОБА_8 задовольнити.

Ухвалу Київського апеляційного суду від 18 червня 2024 року стосовно ОСОБА_6 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3