Історія справи

Постанова

Іменем України

29 листопада 2018 року

м. Київ

Справа № 755/5682/17

Провадження № 51 - 5867 км 18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Наставного В.В.,

суддів Марчука О.П., Могильного О.П.,

за участю:

секретаря судового засідання Тімчинської І.О.,

прокурора Матюшевої О.В.,

розглянув в судовому засіданні матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за номером 12016100040017208 від 17 грудня 2016 року щодо

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Васильків, Київськоїобласті, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1, без постійного місця проживання, відповідно до вимог ст. 89 КК України такого, що не має судимості,

за ст. 185 ч. 3 КК України,

за касаційною скаргою прокурора, яка брала участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, - Гапон О.Є. на вирок Дніпровського районного суду міста Києва від 28 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 31 січня 2018 року щодо ОСОБА_1

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Дніпровського районного суду міста Києва від 28 квітня 2017 року ОСОБА_1 засуджено за ст. 185 ч. 3 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

На підставі статей 75, 76 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки і на нього покладено відповідні обов'язки.

До набрання вироком законної сили ОСОБА_1 змінено запобіжний захід із тримання під вартою на особисте зобов'язання, з покладенням на нього відповідних обов'язків. ОСОБА_1 звільнено з-під варти в залі суду.

Вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінального правопорушення за наступних обставин.

Так, 02 грудня 2016 року приблизно о 01-30 годині ОСОБА_1, маючи умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна, достовірно знаючи, де перебуває цінне майно потерпілого ОСОБА_3, переконавшись, що за його діями ніхто не спостерігає, проник на територію домоволодіння АДРЕСА_2, де шляхом підбору ключа відчинив замок гаражу домоволодіння, проник до його приміщення, де умисно, таємно, з корисливих мотивів, з метою власного протиправного збагачення, викрав газонокосарку «AL-KO classic 3.2е», вартістю 1 300 грн.,чим заподіяв йому матеріальну шкоду на вказану суму. Після чого ОСОБА_1 заклав на власний паспорт газонокосарку марки «AL-KO classic 3.2е» до ломбарду «Найкращий ломбард», що за адресою: м. Київ, пр. Миру, 2/3, в результаті чого отримав грошові кошти у сумі приблизно 400 гривень.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 31 січня 2018 року вирок суду першої інстанції залишено без зміни, а апеляційні скарги прокурора у кримінальному провадженні - прокурора Київської місцевої прокуратури № 4 Козія А.С. та заступника прокурора м. Києва Коржа А.С. - без задоволення.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор просить вирок та ухвалу щодо ОСОБА_1 скасувати, призначивши новий розгляд в суді першої інстанції. Вважає необґрунтованими висновки судів обох інстанцій щодо наявності підстав для застосування до ОСОБА_1 положень ст. 75 КК України, внаслідок чого йому призначено покарання, яке не відповідає тяжкості вчиненого ним злочину та його особі внаслідок м'якості.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор в судовому засіданні вважала касаційну скаргу необґрунтованою і просила її залишити без задоволення, а судові рішення - без зміни.

Мотиви Суду

Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до наступних висновків.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Обґрунтованість засудження ОСОБА_1 та правильність кваліфікації його дій за ст. 185 ч. 3 КК України у касаційній скарзі не оспорюються.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують і обтяжують покарання. При цьому, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб'єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК України), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК України тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб'єкта.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

У ст. 75 ч. 1 КК України встановлено, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Доводи касаційної скарги прокурора про неправильне застосування ст. 75 КК України і невідповідність у зв'язку з цим призначеного ОСОБА_1 покарання тяжкості вчиненого ним злочину і його особі внаслідок м'якості та необґрунтованість вироку суду в цій частині не відповідають фактичним обставинам справи та вимогам закону і не спростовують висновки суду першої інстанції щодо призначеного ОСОБА_1 покарання із застосуванням цієї статті.

При призначені ОСОБА_1 покарання суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, дані про особу засудженого та обставини, що пом'якшують покарання.

Так, суд першої інстанції врахував тяжкість вчиненого ОСОБА_1 кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України є тяжким, дані про його особу, який на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, за місцем реєстрації характеризується позитивно. Щире каяття та визнання ним своєї вини судом враховано як обставини, що пом'якшують покарання, при цьому обставин, що обтяжують покарання, встановлено не було.

Врахувавши, всі зазначені обставини в їх сукупності, суд першої інстанції обґрунтовано призначив засудженому покарання в межах санкції ст. 185 ч. 3 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки та дійшов обґрунтованого висновку про можливість його виправлення без ізоляції від суспільства, звільнивши його від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, а прийняте рішення належним чином мотивував.

Покарання засудженому ОСОБА_1 призначено судом першої інстанції відповідно до вимог закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження нових злочинів, призначене йому покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України.

При розгляді апеляційних скарг прокурорів суд апеляційної інстанції їх доводи, які аналогічні доводам касаційної скарги, щодо безпідставності застосування до ОСОБА_1 ст. 75 КК України та невідповідності призначеного покарання внаслідок м'якості перевірив і своє рішення належним чином мотивував, зазначивши підстави, з яких визнав їх необґрунтованими.

При цьому апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції врахував показання потерпілого ОСОБА_3, який у підготовчому судовому засіданні просив суворо не карати обвинуваченого та не позбавляти його волі, не мав до ОСОБА_1 претензій матеріального характеру та не звертався до суду з цивільним позовом про відшкодування заподіяної йому шкоди.

Крім того, апеляційний суд визнав безпідставними доводи апеляційної скарги заступника прокурора м. Києва про неправильне застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність (ст.ст. 71, 72, 89 КК України), мотивувавши своє рішення наступним.

Відповідно до обвинувального акту у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1, який відповідно до вимог ст. 337 КПК України визначив межі судового розгляду, останній визнаний особою раніше не судимою в силу ст. 89 КК України.

Під час судового розгляду прокурор не змінював обвинувачення ОСОБА_1 та не надавав суду доказів, які б підтверджували факт вчинення останнім нового злочину до повного відбуття покарання за попереднім вироком та вказували на необхідність застосування до нього при призначенні покарання ст. 71 КК України, у зв'язку із чим апеляційний суд, керуючись вимогами ст. 404 ч. 4 КПК України, не знайшов підстав для скасування вироку суду щодо ОСОБА_1 та ухвалення нового вироку, виходячи з тих доводів, які наведені в апеляційних скаргах прокурорів.

Врахувавши усі зазначені обставини, апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції про можливість виправлення та перевиховання ОСОБА_1 без його ізоляції від суспільства та обґрунтованість вироку в частині застосування до нього звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами для скасування чи зміни судових рішень, також не виявлено.

Враховуючи зазначене, колегія суддів підстав для задоволення касаційної скарги, скасування вироку та ухвали і призначення нового розгляду в суді першої інстанції не знаходить.

Керуючись ст.ст. 436, 438 КПК України, п. 15 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ, Суд

ухвалив:

Вирок Дніпровського районного суду міста Києва від 28 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 31 січня 2018 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора, яка брала участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, - Гапон О.Є. - без задоволення.

Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

В.В. Наставний О.П. Марчук О.П. Могильний