Історія справи

Ухвала ККС ВП від 11.03.2020 року у справі №712/13514/17

Постанова

іменем України

23 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 712/13514/17

провадження № 51-1226км20

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду

ускладі:

головуючого Анісімова Г. М.,

суддів Булейко О. Л., Ковтуновича М. І.,

за участю:

секретаря судового засідання Швидченко О. В.,

прокурора Титаренка Ю. О.,

засудженого ОСОБА_1,

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене

до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017251010007381, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, який народився, зареєстрований та проживає у АДРЕСА_1, раніше не судимий,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 Кримінального кодексу України (далі - КК),

за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Соснівського районного суду

м. Черкаси від 13 вересня 2018 року та ухвалу Черкаського апеляційного суду від 05 лютого 2020 року.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Соснівського районного суду м. Черкаси ОСОБА_1 визнано винним

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

Вирішено питання щодо процесуальних витрат у провадженні.

Згідно з вироком суду 12 вересня 2017 року в період часу з 08 до 11 год під час санкціонованого обшуку за місцем проживання ОСОБА_1 - на

АДРЕСА_1 було виявлено та вилучено пістолет з маркуванням "НОМЕР_1 ОСаІ. 9 m. m.", який є вогнепальною зброєю, що знаходився у кобурі, та магазин до пістолета, в якому містилися патрони, у кількості 12 шт. За висновком експерта від 25 вересня 2017 року № 1/2219 наданий на дослідження пістолет, є гладкоствольною короткоствольною вогнепальною зброєю - пістолетом "Zoraki mod. 914-S", промисловий № НОМЕР_1, промислового виробництва "Atak Arms", Туреччина. Конструкція пістолета змінена саморобним способом шляхом видалення захисного елемента (заглушки) з каналу ствола. Цей пістолет придатний для здійснення пострілів пістолетними шумовими, газовими

та пістолетними патронами травматичної дії калібру 9 мм. Р. А., для стрільби патроном роздільного спорядження (куля, картеч та інші діаметром до 6,5 мм) з використанням штатних газових чи холостих патронів, при цьому стріляні снаряди набувають достатньої вражаючої здатності для заподіяння людині чи тварині небезпечних для життя

або смертельних ушкоджень. Вказаний пістолет ОСОБА_1 придбав у 2009 році на ринку "7 кілометр" у м. Одесі та потім носив і зберігав без передбаченого законом дозволу протягом не встановленого слідством часу до 12 вересня 2017 року, тобто до моменту проведення обшуку.

Черкаський апеляційний суд ухвалою від 05 лютого 2020 року апеляційну скаргу прокурора залишив без задоволення, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково та змінив вирок суду першої інстанції. Судом ухвалено вважати ОСОБА_1 засудженим за ч. 1

ст. 263 КК до позбавлення волі на строк 3 роки. На підставі ст. 75 КК звільнено ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік та покладено на нього обов'язки, передбачені ст. 75 КК . У решті вирок залишено без змін.

Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала

Засуджений ОСОБА_1 у касаційній скарзі просить скасувати вирок суду першої інстанції

та ухвалу апеляційного суду у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність і закрити кримінальне провадження за відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК.

Засуджений зазначає, що вилучений у нього пістолет є не вогнепальною зброєю,

а є стартовим пістолетом для спортивних цілей, а докази того, що саме він змінив конструкцію пістолета, у матеріалах справи відсутні. Крім того, судом не вказано нормативного акта, який передбачає отримання дозволу саме на такий пістолет.

Стверджує про відсутність у його діянні об'єктивної сторони інкримінованого кримінального правопорушення, оскільки в Україні немає спеціального закону який би регулював порядок поводження зі зброєю, а диспозиція ч. 1 ст. 263 КК передбачає відповідальність за незаконне поводження зі зброєю без дозволу, передбаченого законом.

ОСОБА_1 вказує, що суди, порушуючи ч. 12 ст. 42 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), безпідставно відхилили клопотання сторони захисту про призначення повторної експертизи, незважаючи на те, що висновок експерта є недопустимим

та неналежним доказом, оскільки експерт є зацікавленою особою, яка працює в одній установі зі слідчим, що суперечить вимогам ч. 2 ст. 69 КПК; з матеріалів справи

не вбачається, який саме предмет був направлений на експертизу та підлягав дослідженню; засуджений та захисник не були запрошені для участі в експертному дослідженні, не було роз'яснено прав засудженого, що позбавило його можливості заявити відвід експерту; всупереч ч. 2 ст. 102 КПК слідчим не попереджено експерта про кримінальну відповідальність.

Вважає, що обвинувачення ґрунтується на припущеннях та недопустимих доказах.

Засуджений наголошує, що обшук проведений на підставі ухвали слідчого судді в іншому кримінальному провадженні, де він не є стороною. На його думку, ухвала слідчого судді

є невмотивованою. Протокол обшуку вважає недопустимим доказом, оскільки

він написаний нерозбірливо, містить явні неточності та не відповідає копії, отриманій у ході обшуку. Також вказує, що обшук проведено без участі адвоката, який був допущений майже під час завершення слідчої дії.

ОСОБА_1 також наводить доводи про порушення вимог ч. 3 ст. 404 КПК судом апеляційної інстанції, який залишив без розгляду клопотання засудженого про повторне дослідження обставин, встановлених під час кримінального провадження, не мотивувавши свого рішення.

Позиції учасників судового провадження

У засіданні суду касаційної інстанції засуджений підтримав касаційну скаргу і просив

її задовольнити.

Прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги засудженого.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга засудженого задоволенню не підлягає.

Як передбачено ст. 433 КПК, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

А тому доводи, викладені у касаційній скарзі, щодо оцінки доказів з точки зору їх належності та достовірності, не є предметом касаційного перегляду. Натомість вони були належно перевірені апеляційним судом, який з урахуванням особливостей та в межах, встановлених ст. 404 КПК, та в порядку, визначеному ст. 405 КПК, перевірив повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції.

Так, висновок про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК, суд першої інстанції обґрунтував сукупністю зібраних у справі доказів, а саме протоколом обшуку від 12 вересня 2017 року, висновком експерта від 25 вересня 2017 року № 1/2219 та показаннями експерта ОСОБА_2.

Не погодившись із таким висновком суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, яку апеляційний суд частково задовольнив. Мотивуючи своє рішення, суд зазначив, що висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення відповідають фактичним обставинам провадження

і ґрунтуються на всебічному, повному та об'єктивному дослідженні доказів, яким суд дав правильну правову оцінку згідно зі ст. 94 КПК. При тому апеляційний суд дійшов висновку про необхідність зміни вироку у зв'язку з наявністю підстав для звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК.

Під час перевірки кримінального провадження касаційний суд установив, що судами попередніх інстанцій в ході розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_1 було дотримано вимоги кримінального процесуального закону та закону України про кримінальну відповідальність. Судом касаційної інстанції підстав для скасування або зміни судових рішень, визначених ст. 438 КПК, як то істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого не встановлено.

Викладені у касаційній скарзі доводи засудженого про відсутність у його діянні об'єктивної сторони кримінального правопорушення, оскільки немає спеціального закону, який

би регулював порядок поводження зі зброєю, є безпідставними.

Диспозицією ч. 1 ст. 263 КК встановлено кримінальну відповідальність за носіння, зберігання, придбання, передачу чи збут вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв

без передбаченого законом дозволу.

У КК термін "закон" використовується як у широкому, так і у вузькому змісті свого значення. У вузькому значенні законом є письмовий нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України або всеукраїнським референдумом, підписаний

та оприлюднений у порядку, встановленому Конституцією України та Законом України "Про Регламент Верховної Ради України". Якщо в КК його вжито у вузькому розумінні, нормативно-правовий акт завжди конкретизується - обов'язково зазначається назва закону або ж за словом "закон" слідує слово "України". Коли ж у тексті КК слово "закон" вживається лише як узагальнююче поняття, воно використовується у широкому значенні, тобто може охоплювати як власне закони, так і інші акти чинного законодавства.

Зміст терміну "закон" у контексті ч. 1 ст. 263 КК застосовується саме в його широкому значенні, яке охоплює все законодавство, що включає як закони у вузькому розумінні,

так і підзаконні нормативно-правові акти - постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, накази міністерств

та інших органів виконавчої влади тощо. У розумінні "без передбаченого законом дозволу" на поводження зі зброєю необхідно вважати дозвіл, що може бути встановлений нормативно-правовим актом, у тому числі підзаконним.

Виходячи зі змісту ст. 92 Конституції України правовий режим обігу зброї не належить

до кола питань, які визначаються виключно законами України, тобто законами у вузькому розумінні. Порядок поводження зі зброєю, в тому числі підстави і процедуру одержання спеціальних дозволів на її придбання, носіння і зберігання, установлено Положенням про дозвільну систему, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1992 року № 576 із наступними змінами (далі - Положення), та Інструкцією про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та зазначених патронів, а також боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України від 21 серпня 1998 року № 622 (далі - Інструкція). Зазначені Положення та Інструкція, зміст яких не суперечить Конституції України та іншим нормативно-правовим актам вищого рівня,

у контексті застосування ст. 263 КК охоплюються поняттям "закон".

Норми Інструкції та Положення, оприлюднені в установленому законом порядку, чітко визначають порядок та умови, за яких придбання, зберігання, носіння, інші дії щодо поводження зі зброєю, санкціонуються державою і таким чином набувають правомірного характеру. З положень ч. 1 ст. 263 КК особа має можливість з достатньою точністю наперед передбачити, що за відсутності дозволу наведені дії становитимуть кримінальне правопорушення, що викликає передбачені ч. 1 ст. 263 КК правові наслідки.

З огляду на викладене зміст диспозиції ч. 1 ст. 263 КК узгоджується з такими критеріями якості закону, як доступність і передбачуваність. Застосування норми, передбаченої

ч. 1 ст. 263 КК у взаємозв'язку з правилами, викладеними у Інструкції та Положенні,

не суперечить вимогам ст. 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод

та п. 22 ч. 1 ст. 92 Конституції України щодо вирішення питання про злочинність діяння лише на підставі закону.

Аналогічні висновки зробив Касаційний кримінальний суд у постановах від 04 грудня

2018 року у справі № 161/3885/16-к та від 31 травня 2018 року у справі № 127/27182/15-к,

з цього ж виходила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року

у справі № 288/1158/16-к.

Отже, кваліфікація дій засудженого за ч. 1 ст. 263 КК є правильною.

Доводи засудженого про недопустимість протоколу обушку від 12 вересня 2017 року колегія суддів вважає безпідставними з огляду на таке.

Слідчий суддя Соснівського районного суду м. Черкаси ухвалою від 05 вересня 2017 року задовольнив клопотання слідчого й надав дозвіл на проведення обшуку житла за адресою, де проживає ОСОБА_1: АДРЕСА_1, а також надвірних споруд та прибудинкової території, з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення, відшукання зброї та боєприпасів у кримінальному провадженні № 12017251010003288.12 вересня 2017 року за місцем проживання ОСОБА_1 було проведено обшук і складено відповідний протокол слідчої (розшукової) дії.

Протокол обшуку від 12 вересня 2017 року та ухвала слідчого судді про дозвіл на обшук житла від 05 вересня 2017 року були долучені до матеріалів кримінального провадження № 12017251010007381 на підставі постанови прокурора від 12 вересня 2017 року про виділення їх з матеріалів кримінального провадження № 12017251010003288 в окреме провадження.

Зазначені докази були долучені до кримінального провадження № 12017251010007381 відповідно до вимог чинного законодавства. Кримінальним процесуальним законом не передбачено іншого порядку, ніж на підставі постанови прокурора про виділення матеріалів в окреме провадження, для використання результатів гласних слідчих дій

в новому провадженні, на відміну від порядку, визначеного у ст. 257 КПК щодо результатів негласних слідчих (розшукових) дій. У цьому провадженні форма кримінального процесу як гарантія його законності, дотримання прав та свобод людини і громадянина,

в цій частині не порушена.

Стосовно інших доводів засудженого, який стверджує, що суд першої інстанції у вироку безпідставно послався на протокол обшуку, згідно з яким, як вказав суд, обшук проведено за адресою: АДРЕСА_2, колегія суддів зазначає наступне.

Із викладених судом першої інстанції фактичних обставин кримінального провадження встановлено, що обшук проведено за адресою: АДРЕСА_1. Посилаючись у вироку на протокол обшуку, суд вказав том і аркуші провадження

(т. 1, а. п. 75-77), на яких міститься протокол обшуку від 12 вересня 2017 року, зі змісту якого убачається, що обшук було проведено за адресою: АДРЕСА_1.

Під час розгляду кримінального провадження засуджений не заперечував того, що обшук було проведено за місцем його проживання - на АДРЕСА_1, і саме

за цією адресою було виявлено пістолет і патрони. Інших обшуків у цьому кримінальному провадженні не проводилось. А тому доводи засудженого в цій частині є безпідставними.

Посилання засудженого на недопустимість протоколу обшуку через те, що на момент надання дозволу на проведення обшуку він не був стороною кримінального провадження,

не є слушними. За змістом статей 234, 235, 236 КПК не встановлено обмежень щодо проведення обшуку житла осіб, які не набули процесуального статусу. Обшук було проведено за клопотанням слідчого, погодженим із прокурором, яке слідчим суддею вмотивовано задоволено ухвалою, зміст якої відповідає вимогам статей 235, 370 КПК.

Частиною 1 ст. 236 КПК передбачено, що незалежно від стадії слідчої дії слідчий, прокурор, інша службова особа, яка бере участь у проведенні обшуку, зобов'язані допустити на місце його проведення захисника чи адвоката, повноваження якого підтверджуються положеннями Частиною 1 ст. 236 КПК .

Вказані вимоги під час проведення обшуку виконані в повному обсязі. Захисника було допущено до участі у проведенні обшуку, зазначено у протоколі як учасника слідчої дії, протокол підписаний захисником без зауважень. Вимог щодо залучення захисника до початку обшуку КПК не містить, а тому доводи в касаційній скарзі про порушення вимог

КПК щодо проведення обшуку без участі захисника є безпідставними.

Викладені у касаційній скарзі доводи про відсутність у протоколі обшуку детального опису пістолета під час його вилучення та про порушення порядку пакування і зберігання вилучених у ході обшуку предметів, що, на його думку, унеможливлює встановлення того, чи саме вилучений у нього пістолет був предметом експертного дослідження, також

є безпідставними. У протоколі обшуку зазначено промисловий номер виявленого пістолета "Zoraki" ( № НОМЕР_1). У присутності понятих вказаний предмет в тому стані,

в якому він був виявлений в ході обшуку, був упакований у сейф-пакет № "4222667", відомості про що зазначено у тексті протоколу. Цей же сейф-пакет органом досудового розслідування направлено експерту для проведення балістичного дослідження. Зі змісту висновку експерта від 25 вересня 2017 року № 1/2219 убачається, що надані на експертизу об'єкти упаковані в поліетиленовий пакет-контейнер встановленого зразка Головного слідчого управління Національної поліції України, клапан якого заклеєний прозорою клейкою полімерною стрічкою, під якою нанесені цифрові зображення номера "4222667", що відповідає зазначеному номеру сейф-пакета у протоколі обшуку. Цілісність пакета до надходження на експертне дослідження не порушена, що підтверджено фотознімками,

які є невід'ємною складовою експертного дослідження. Отже, виявлення предметів у ході обшуку та їх пакування здійснено з дотриманням вимог статей 104, 105, 236 КПК.

Твердження засудженого про те, що протокол обшуку від 12 вересня 2017 року написаний нерозбірливо, були предметом перевірки апеляційного суду. Підстав для визнання протоколу обшуку недопустимим доказом апеляційний суд не встановив, з чим погоджується і колегія суддів касаційного суду. Обшук проведений за участю ОСОБА_1, протокол був прочитаний учасникам обшуку вголос, зауважень від них не надійшло.

У порядку ст. 290 КПК стороні захисту було відкрито в складі матеріалів кримінального провадження і зазначений протокол, надано достатньо часу для ознайомлення з його змістом та матеріалами провадження. Засуджений мав достатньо часу для підготовки позиції захисту щодо інкримінованих йому за ч. 1 ст. 263 КК придбання, зберігання та носіння вогнепальної зброї, виявленої та вилученої у нього за наслідками проведеного

12 вересня 2017 року обшуку.

Таким чином, у кримінальному провадженні відсутні обґрунтовані підстави вважати,

що протокол обшуку від 12 вересня 2017 року здобутий внаслідок істотного порушення прав та свобод людини або вимог кримінального процесуального закону, що не дає суду підстав визнати його недопустимим доказом.

Твердження засудженого про те, що виявлений у нього під час обшуку пістолет

не є вогнепальною зброєю, спростовується висновком експерта від 25 вересня 2017 року № 1/2219, згідно з яким наданий на експертизу пістолет є гладкоствольною короткоствольною вогнепальною зброєю, тобто є предметом злочину, передбаченого

ч. 1 ст. 263 КК.

Твердження засудженого про порушення його прав при призначенні та проведенні експертизи не ґрунтуються на законі. Балістичну експертизу в цьому кримінальному провадженні призначено та проведено з дотриманням вимог чинного законодавства.

Згідно зі ст. 7 Закону України "Про судову експертизу" від 25 лютого 1994 року № 4038-XII

(у редакції від 09 вересня 2004 року, чинній на момент вчинення кримінального правопорушення та проведення експертизи) судово-експертну діяльність здійснюють державні спеціалізовані установи, а також у випадках і на умовах, визначених ст. 7 Закону України "Про судову експертизу" від 25 лютого 1994 року № 4038-XII, судові експерти, які не є працівниками зазначених установ. Виключно державними спеціалізованими установами здійснюється судово-експертна діяльність, пов'язана

з проведенням криміналістичних, судово-медичних і судово-психіатричних експертиз.

До державних спеціалізованих установ належать, зокрема, експертні служби Міністерства внутрішніх справ України.

Судовий експерт Черкаського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України Крикуненко О. Ю. відповідає вимогам щодо особи, яка може бути експертом, передбаченим як ст. 7 Закону України "Про судову експертизу" від 25 лютого 1994 року № 4038-XII, так і ст. 69 КПК.

Доводи в касаційні скарзі про порушення вимог ст. 69 КПК через те, що експерт є зацікавленою особою оскільки працює зі слідчим в одній установі,

є безпідставними. Вказаний експертно-криміналістичний центр не входить до складу Черкаського відділу поліції ГУ НП в Черкаській області, є окремою юридичною особою. Черкаський науково-дослідний експертно-криміналістичний центр Міністерства внутрішніх справ України та Черкаський відділ поліції ГУ НП в Черкаській області, не підпорядковані один одному. Слідчий та експерт не перебувають у службовій залежності, мають неоднакову компетенцію, вирішують різні завдання за відмінними напрямами діяльності.

Як убачається безпосередньо зі змісту висновку експерта ОСОБА_2 попереджено про кримінальну відповідальність за статтями 384, 385 КК як за дачу завідомо неправдивого висновку, так і відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків, а тому твердження засудженого про порушення ч. 2 ст. 102 КПК також

є безпідставними.

Засуджений у касаційній скарзі також зазначає, що його та захисника не було запрошено

для участі в експертному дослідженні, не роз'яснено його права при призначенні експертизи, що позбавило його можливості заявити відвід експерту. Однак, як убачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_1 було повідомлено про підозру

09 жовтня 2017 року, тобто на момент призначення та проведення експертизи він не набув статусу підозрюваного в кримінальному провадженні. Отже, були відсутні процесуальні підстави для роз'яснення ОСОБА_1 його прав щодо призначення та проведення експертизи, оскільки кримінальний процесуальний закон не містить таких вимог щодо особи, яка не має процесуального статусу підозрюваного.

Таким чином, порушень кримінального процесуального закону під час призначення

та проведення експертизи касаційним судом не встановлено. Висновок експерта був відкритий стороні захисту у порядку, визначеному ст. 290 КПК.

Користуючись своїм правом, ОСОБА_1 неодноразово заявляв клопотання про призначення повторної експертизи, які були предметом розгляду судів як першої,

так і апеляційної інстанцій. За результатом їх розгляду судами було винесено вмотивовані рішення.

Так Соснівський районний суд м. Черкаси ухвалою від 13 червня 2018 року відмовив

у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про призначення повторної експертизи через відсутність сумнівів у достовірності та повноті висновку експерта від 25 вересня 2017 року, а також у зв'язку з тим, що допитаний у судовому засіданні експерт ОСОБА_2 надав чіткі відповіді на поставлені йому питання з приводу проведеного ним дослідження. При цьому засуджений відмовився задавати питання експерту та не зміг конкретизувати,

які питання необхідно поставити для проведення повторної експертизи. Цей же суд ухвалою від 13 вересня 2018 року з тих самих підстав відмовив у задоволенні нового клопотання ОСОБА_1 про призначення повторної судово-балістичної експертизи. Засуджений у вказаному судовому засіданні відмовився від клопотання захисника про призначення повторної судово-балістичної експертизи, а тому безпідставними

є твердження в касаційній скарзі про необґрунтоване відхилення судом цього клопотання.

Черкаський апеляційний суд ухвалою від 05 листопада 2019 року залишив без задоволення клопотання ОСОБА_1 про призначення повторної експертизи через відсутність підстав, передбачених ст. 332 КПК.

Твердження в касаційні скарзі засудженого про те, що апеляційний суд не навів в тексті ухвали всіх доводів, викладених в клопотанні, про необхідність призначення повторної експертизи, не проаналізував їх та не дав на них докладної відповіді, є непереконливими. Питання про те, чи виконав суд свій обов'язок належного мотивування судового рішення, може бути визначено тільки з урахуванням конкретних обставин справи. У цьому кримінальному провадженні такі стандарти судом дотримано. Зважаючи на позиції Європейського суду з прав людини не можна тлумачити п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент під час обґрунтування судами своїх рішень (справа "Салов проти України", заява № 65518/01, рішення від 06 вересня 2005 року, § 89). В ухвалі апеляційного суду наведено переконливі мотиви прийнятого рішення, з якими погоджується і колегія суддів.

Таким чином, викладені у касаційній скарзі доводи засудженого про те, що судами безпідставно відхилені його клопотання про призначення повторної експертизи,

є безґрунтовними. Відмови у задоволенні клопотань про призначення повторної балістичної експертизи не є порушенням вимог кримінального процесуального закону,

а свідчать лише про те, що такі клопотання не були належним чином вмотивовані.

Враховуючи визначений ст. 26 КПК принцип диспозитивності, згідно з яким сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, що передбачені ст. 26 КПК , вказані обставини не свідчать про порушення судом прав засудженого, оскільки він не навів підстав, які би свідчили про необхідність проведення повторної експертизи.

Відповідно до ч. 1 ст. 332 КПК під час судового розгляду суд за клопотанням сторін кримінального провадження або потерпілого за наявності підстав, передбачених ч. 1 ст. 332 КПК , має право своєю ухвалою доручити проведення експертизи експертній установі, експерту або експертам. Отже, призначення експертизи є правом, а не обов'язком суду, яке може бути реалізовано лише за наявності відповідного клопотання та підстав, визначених законом.

Доводи касаційної скарги засудженого ОСОБА_1 про відсутність доказів виготовлення ним чи переробки придбаного ним пістолета в вогнепальну зброю є безпідставними, оскільки стосуються обставин, які йому не ставляться в провину.

Кримінальна відповідальність за виготовлення, переробку вогнепальної зброї передбачена ст. 263-1 КК, за якою дій засудженого не кваліфіковано та не інкриміновано йому цього правопорушення.

Щодо доводів засудженого про не встановлення судом достатніх доказів для доведення його винуватості у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, колегія суддів виходить з того, що відповідно до ст. 80 КПК достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи,

які входять до предмета доказування за ст. 80 КПК . Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Касаційний суд не має підстав піддавати сумніву висновки судів першої та апеляційної інстанцій про достатність встановлених під час судового розгляду доказів для визнання ОСОБА_1 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого

ч. 1 ст. 263 КК, склад якого є формальним. Тобто предмет і межі доказування для правильного застосування закону України про кримінальну відповідальність при кваліфікації дій особи за ч. 1 ст. 263 КК вичерпуються встановленням ознак предмету злочину, одного або декількох з альтернативно передбачених в цій нормі діянь як обов'язкових ознак об'єктивної сторони, а також ознак суб'єкту та суб'єктивної сторони цього складу злочину, що виявляється в прямому умислі, де інтелектуальні ознаки психічного ставлення особи визначаються лише щодо вчинених дій з приводу незаконного поводження зі зброєю, а вольовою ознакою якого є бажання вчинити дії, передбачені

в диспозиції ч. 1 ст. 263 КК.

З урахуванням викладеного та встановлених судом фактичних обставин, висновок про доведення винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК, є обґрунтованим і правильним.

Решта доводів касаційної скарги засудженого не містить посилань на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які є безумовними підставами для скасування судових рішень та фактично зводяться до оспорювання фактичних обставин у справі, достовірності того чи іншого доказу, неповноти судового розгляду, що на підставі

ст. 433 КПКне може бути предметом оцінки суду касаційної інстанції.

Порушень апеляційним судом вимог ч. 3 ст. 404 КПК, про які у касаційній скарзі зазначає засуджений, колегією суддів не встановлено. Як убачається з матеріалів кримінального провадження, клопотань щодо повторного дослідження обставин, встановлених під час кримінального провадження, ОСОБА_1 не заявляв. Натомість ним було заявлено клопотання про недопустимість доказів у кримінальному провадженні, які апеляційний суд фактично розглянув у нарадчій кімнаті, вказавши в ухвалі про належність і допустимість доказів, покладених в обґрунтування його винуватості в інкримінованому кримінальному правопорушенні.

Ухвала апеляційного суду є мотивованою та в повній мірі відповідає вимогам статей

370,419 КПК, в ній наведено належні й достатні мотиви, з яких суд виходив постановивши ухвалу, а також положення закону, якими він керувався.

Задовольнивши апеляційну скаргу засудженого частково, суд зазначив, у якій частині та з яких підстав її визнано необґрунтованою.

Істотних порушень закону про кримінальну відповідальність та кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би були беззаперечними підставами для скасування чи зміни вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду, а також підстав для закриття кримінального провадження під час касаційного розгляду не встановлено.

За таких обставин суд касаційної інстанції не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги засудженого.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Вирок Соснівського районного суду м. Черкаси від 13 вересня 2018 року та ухвалу Черкаського апеляційного суду від 05 лютого 2020 року залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 - без задоволення.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді

ГГ. М. Анісімов О. Л. Булейко М. І. Ковтунович