Історія справи

Постанова ККС ВП від 28.11.2024 року у справі №638/7105/21
Постанова ККС ВП від 28.11.2024 року у справі №638/7105/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 638/7105/21

провадження № 51-2028 км 24

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

засудженого ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції)

захисників ОСОБА_7 ,

ОСОБА_8 (в режимі відеоконференції),

представника

потерпілої ОСОБА_9 ОСОБА_10 (в режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_8 на вирок Дзержинського районного суду м. Харкова від 26 травня 2023 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 19 березня 2024 року, та касаційну скаргу прокурора ОСОБА_11 на ухвалу Харківського апеляційного суду від 19 березня 2024 року у кримінальному провадженні, дані про яке внесені до ЄРДР за № 12021220480000483 за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 115, ч. 1 ст. 263 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Короткий зміст ухвалених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Дзержинського районного суду м. Харкова від 26 травня 2023 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 1 ст. 115, ч. 1 ст. 263 КК із застосуванням ч. 1 ст. 70 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_9 задоволено частково, ухвалено стягнути з ОСОБА_6 на її користь майнову шкоду у розмірі 58 323,85 грн, та моральну шкоду у розмірі 500 000 грн.

Крім того, вказаним вироком також вирішено питання щодо запобіжного заходу, початку строку відбування покарання, долі речових доказів та судових витрат.

Відповідно до вироку 22 лютого 2021 року ОСОБА_6 та ОСОБА_12 домовилися про зустріч з приводу повернення грошових коштів у розмірі 112 000 доларів США.

Приблизно о 19:15 того ж дня ОСОБА_6 на автомобілі «Skoda» прибув до обумовленого місця неподалік будинку № 16 на провул. Яроша у м. Харкові, а разом із ОСОБА_12 на зустріч приїхали ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 та ОСОБА_16 . Після цього ОСОБА_6 підійшов та сів на переднє пасажирське сидіння автомобіля «Audi Q7», за кермом якого сидів ОСОБА_12 , позаду них в салон автомобіля сів також ОСОБА_13 , тоді як ОСОБА_14 , ОСОБА_15 та ОСОБА_16 залишилися стояти неподалік автомобіля на вулиці.

Приблизно о 19:30 ОСОБА_6 вийшов із автомобіля, за ним вийшли ОСОБА_12 та ОСОБА_13 . У ОСОБА_6 та ОСОБА_12 виник словесний конфлікт, після якого ОСОБА_6 попрямував у бік супермаркету «АТБ», а ОСОБА_13 та ОСОБА_16 пішли за ним для того щоб зупинити та продовжити розмову. У подальшому ОСОБА_13 зупинився, тоді як ОСОБА_16 продовжив рух за ОСОБА_6 , який на слова останнього не реагував.

У цей час у ОСОБА_6 на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин виник злочинний умисел направлений на протиправне заподіяння смерті ОСОБА_16 , реалізуючи який, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи незворотність наслідків, свідомо допускаючи їх настання, ОСОБА_6 розвернувся обличчям до ОСОБА_16 , який перебував від нього на відстані 2-3 метри, дістав з кишені куртки пістолет марки «Walter PPS» калібру 9 мм, заводський номер НОМЕР_1 , привів його у бойову готовність, здійснив постріл у ОСОБА_16 , після чого залишив місце події на автомобілі «Skoda».

У результаті пострілу ОСОБА_16 отримав вогнепальне поранення у вигляді травми грудної клітки з ушкодженням внутрішніх органів та кісток скелету, що призвело до розвитку крововтрати, яка стала безпосередньою причиною смерті ОСОБА_16 .

Крім того, відповідно до вироку, у невстановлений час та спосіб ОСОБА_6 придбав у невстановленої особи самозарядний пістолет марки «Walter PPS» калібру 9 мм, заводський номер НОМЕР_1 , який зберігав та носив при собі без передбаченого законом дозволу, усвідомлюючи, що пістолет є вогнепальною зброєю. 23 лютого 2021 року у період часу з 18:00 по 18:30 в ході проведення огляду місця події за 350 метрів від будинку АДРЕСА_2 , виявлено та вилучено пістолет марки «Walter PPS» калібру 9 мм, заводський номер НОМЕР_1 , який відповідно до висновку експерта є самозарядним пістолетом та відноситься до бойової нарізної короткоствольної вогнепальної зброї, виготовленої промисловим способом, придатної до стрільби, та на руків`ї, стволі, затворі, спускових гачку та скобі, виявлено клітини з ядрами, які збігаються з генетичними ознаками букального епітелію ОСОБА_6 .

За встановлених фактичних обставин дії ОСОБА_6 місцевим судом кваліфіковано за ч. 1 ст. 115 КК як вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, та за ч. 1 ст. 263 КК, як придбання, носіння та зберігання вогнепальної зброї без передбаченого законом дозволу.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 19 березня 2024 року апеляційні скарги прокурора ОСОБА_17 , захисника ОСОБА_8 , та представника потерпілої ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_10 залишено без задоволення, а вирок Дзержинського районного суду м. Харкова від 26 травня 2023 року - без змін.

Вимоги, викладені в касаційних скаргах, та узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_8 просить вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду скасувати, а кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 закрити у зв`язку з відсутністю в його діях складу кримінальних правопорушень.

Обґрунтовуючи свої вимоги, вказує, що судами допущено істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність.

Істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону сторона захисту вважає той факт, що матеріали кримінального провадження містили лише доручення про проведення досудового розслідування на ім`я слідчої ОСОБА_18 , тоді як постанова про призначення групи слідчих спочатку її копія, а потім і оригінал були надані прокурором на вимогу суду під час апеляційного розгляду. Стверджує, що копія та оригінал постанови мають ознаки підробки, оскільки підпис на них відрізняться від підпису начальника СВ Харківського районного УП № 3 ГУ НП в Харківській області ОСОБА_19 , який міститься на інших документах у матеріалах кримінального провадження.

Таким чином вважає, що відсутність в матеріалах кримінального провадження рішення про визначення слідчого (групи слідчих), уповноваженого на провадження досудового розслідування, обумовлює недопустимість доказів, зібраних під час досудового розслідування, як таких, що зібрані неуповноваженою особою.

Крім того, вважає, що усі встановлені судами фактичні обставини у їх сукупності вказують, що в діях ОСОБА_6 є ознаки необхідної оборони. Зазначає, що ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 та ОСОБА_16 , діючи групою осіб, вимагали у ОСОБА_6 гроші, чинили на нього фізичний та психологічний тиск, який переріс у напад, що підтверджуються наявними у ОСОБА_6 тілесними ушкодженнями, а тому він був вимушений захищати своє життя. Вказані обставини підтверджуються показаннями свідка ОСОБА_20 , якому зателефонував ОСОБА_6 , та під час телефонного дзвінка було чути крики та глухий звук схожий на постріл.

Таким чином наголошує, що з огляду на відсутність суб`єктивної сторони складу злочину, судами не взято до уваги відсутність у діях ОСОБА_6 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК.

У касаційній скарзі прокурор ОСОБА_11 , не оспорюючи висновків судів про доведеність винуватості засудженого ОСОБА_6 у вчинені злочинів, передбачених ч. 1 ст. 115, ч. 1 ст. 263 КК, ставить питання про скасування ухвали апеляційного суду і призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Обґрунтовуючи свої вимоги, вказує, що, призначаючи ОСОБА_6 покарання, місцевий суд не у повному обсязі врахував ступінь тяжкості вчинених ним злочинів, один з яких є тяжким, а інший - особливо тяжким, наслідки у виді смерті іншої людини, а також обставини їх вчинення, не взяв до уваги особу засудженого, а також відсутність у нього щирого каяття.

Здійснюючи перевірку вироку суду в порядку апеляційної процедури, апеляційний суд не взяв до уваги доводи сторони обвинувачення в частині призначення ОСОБА_6 явно несправедливого покарання, при цьому свого рішення, як того вимагають положення ст. 419 КПК, належним чином не мотивував, що є підставою для скасування ухвали апеляційного суду.

У письмових запереченнях представник потерпілої ОСОБА_9 - адвокат ОСОБА_10 просив касаційну скаргу захисника ОСОБА_8 залишити без задоволення, а оскаржувані вирок та ухвалу - без зміни.

Від інших учасників судового провадження заперечень на зазначені вище касаційні скарги не надходило.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні засуджений ОСОБА_6 , захисники ОСОБА_7 та ОСОБА_8 підтримали касаційну скаргу сторони захисту, просили її задовольнити, скасувати оскаржувані судові рішення, а кримінальне провадження закрити, при цьому заперечували щодо задоволення касаційної скарги прокурора.

Представник потерпілої ОСОБА_9 - адвокат ОСОБА_10 заперечував щодо задоволення касаційної скарги захисника, щодо касаційної скарги прокурора поклався на розсуд суду.

Прокурор ОСОБА_5 підтримав касаційну скаргу прокурора ОСОБА_11 , просив ухвалу апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції, водночас заперечив щодо задоволення касаційної скарги захисника, вказавши про її необґрунтованість.

Інші учасники були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, у судове засідання не з`явилися, клопотань про відкладення касаційного розгляду до Суду не надходило.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, думку учасників касаційного розгляду, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів дійшла таких висновків.

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК, й правильність кваліфікації його дій у цій частині захисником не оспорюються, а тому в касаційному порядку не перевіряються.

У касаційній скарзі, не оспорюючи факт події, про яку зазначено у обвинуваченні, сторона захисту вказує, що судами не взято до уваги відсутність у діях ОСОБА_6 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, оскільки останній діяв у межах необхідної оборони.

Перевіряючи зазначені доводи захисника, колегія суддів вважає їх безпідставними та такими, що не ґрунтуються на вимогах закону й суперечать матеріалам кримінального провадження.

Закріплене в ст. 36 КК право кожної особи на необхідну оборону є важливою гарантією реалізації конституційного положення про те, що кожний має право захищати своє життя і здоров`я, життя і здоров`я інших людей від протиправних посягань (ч. 3 ст. 27 Конституції України).

Відповідно до ч. 1 ст. 36 КК необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

Стан необхідної оборони виникає як у момент вчинення суспільно небезпечного посягання, так і у разі створення реальної загрози заподіяння шкоди. При з`ясуванні наявності такої загрози необхідно враховувати поведінку нападника, зокрема спрямованість умислу, інтенсивність і характер його дій, що дають особі, яка захищається, підстави сприймати загрозу як реальну.

Стан необхідної оборони існує лише протягом суспільно небезпечного посягання, яке має початковий і кінцевий момент, а також лише за умови необхідності негайного відвернення або припинення такого посягання. Необхідність негайного відвернення або припинення суспільно небезпечного посягання виникає там і тоді, де і коли зволікання з боку того, хто обороняється, в заподіянні шкоди посягаючому, загрожує негайною і невідворотною шкодою для правоохоронюваних інтересів.

Тобто, до критеріїв визначення правомірності необхідної оборони належать: наявність суспільно небезпечного посягання, його дійсність та об`єктивна реальність, межі захисних дій, які б не перевищували меж необхідності, а шкода особі, яка здійснює посягання, не перевищувала б ту, яка для цього необхідна.

В той же час, у разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватись на загальних підставах.

Таким чином, для вирішення питання про кваліфікацію дій особи, пов`язаної із перебуванням особи в стані необхідної оборони, або її відсутності, суд повинен врахувати конкретні обставини справи, здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.

За встановлених місцевим судом фактичних обставин ОСОБА_6 , вийшовши з автомобіля після конфлікту з ОСОБА_12 , попрямував в сторону супермаркету «АТБ», за ним пішли ОСОБА_13 та ОСОБА_16 , щоб зупинити його та продовжити розмову, однак ОСОБА_6 на слова не реагував, а у подальшому, різко розвернувшись, дістав з кишені пістолет, привів його у бойову готовність, здійснив постріл у груди ОСОБА_16 , після чого покинув місце події.

Такі висновки, як вбачається зі змісту мотивувальної частини вироку, суд зробив на підставі досліджених та оцінених доказів у їх сукупності.

При цьому суд першої інстанції у вироку зазначив, що сукупність встановлених під час судового розгляду обставин виключає існування іншої версії подій, ніж та, яка викладена в обвинувальному акті, і не встановив обставин, які б підтверджували версію сторони захисту, що дії ОСОБА_6 були обумовлені необхідною обороною.

Зокрема, як зазначено у вироку, факт пострілу у ОСОБА_16 не заперечував сам ОСОБА_6 , який вказав, що такі його дії були спровоковані нападом на нього декількох осіб, а у подальшому, коли він намагався піти з місця події, погрозами фізичної розправи на його адресу, та адресу його батьків.

Під час перевірки такої версії сторони захисту суд першої інстанції не встановив доказів наявності погроз життю ОСОБА_6 та життю його батьків. Крім того, суд не встановив факту погроз за наслідком допиту свідків ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , як про це наголошував ОСОБА_6 під час судового розгляду. Більше того, наявність у ОСОБА_6 умислу на умисне вбивство, як видно зі змісту вироку, підтверджується показаннями свідка ОСОБА_22 , яка під час допиту вказала, що ОСОБА_6 після пострілу у ОСОБА_16 вигукнув «Хто наступний?!».

Крім того, обґрунтовуючи свої висновки про відсутність у діях ОСОБА_6 необхідної оборони, місцевий суд зазначив, що після пострілу в ОСОБА_16 , останній залишив місце пригоди, а у подальшому про обставини нападу на нього (за його словами) правоохоронні органи не повідомив, замість того вжив заходів до приховання пістолету.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги сторони захисту про наявність у діях ОСОБА_6 необхідної оборони, суд апеляційної інстанції не погодився з цими доводами, визнавши їх непереконливими.

У своїй ухвалі апеляційний суд зазначив, що аналіз встановлених фактичних обставин та досліджених доказів дають підстави стверджувати про відсутність з боку ОСОБА_16 реальної загрози заподіяння шкоди ОСОБА_6 .

А тому апеляційний суд дійшов висновку, що обставини справи та хронологія подій не вказують про те, що ОСОБА_16 під час словесного конфлікту становив реальну загрозу ОСОБА_6 , що давали йому підстави для самозахисту та відвернення посягання.

На переконання колегії суддів, наведені висновки судів попередніх інстанцій є обґрунтованими, та такими, що знайшли своє підтвердження в ході перевірки матеріалів кримінального провадження та змісту оскаржуваних судових рішень.

Колегія суддів погоджується, що за встановлених судами фактичних обставин, дії ОСОБА_6 не мають ознак необхідної оборони, враховуючи, що ОСОБА_6 діючи умисно, привів наявний у кишені його куртки пістолет у бойову готовність, розвернувся до ОСОБА_16 , який перебував позаду нього на відстані декількох метрів, направив пістолет у його сторону, після чого без попередження здійснив постріл в грудну клітину.

До того ж колегія суддів вважає, що ОСОБА_6 здійснив постріл майже впритул у ОСОБА_16 , при цьому не вжив заходів для демонстрації пістолета, або повідомлення про його наявність, з метою попередити про можливе його застосування, не здійснив постріл вгору (у повітря), або ж поруч з ОСОБА_16 , а цілеспрямовано влучив саме в груди останньому.

Про відсутність необхідної оборони в діях ОСОБА_6 вказує і відсутність доказів, які б підтверджували наявність ножа, чи інших предметів у руках ОСОБА_16 , як про це вказував ОСОБА_6 під час його допиту в суді.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не містить переконливих доводів на спростування наведених вище висновків судів першої та апеляційної інстанцій, а також таких обставин не встановлено і під час касаційного розгляду.

Таким чином, колегія суддів уважає, що висновки про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, місцевий суд належним чином вмотивував дослідженими під час судового розгляду доказами, які було оцінено відповідно до закону та правильно визнано судом достатніми та взаємозв`язаними для ухвалення обвинувального вироку щодо нього.

У вироку суду в повній відповідності до вимог ч. 3 ст. 374 КПК наведено докази, на яких ґрунтується висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 , які суд дослідив та оцінив із дотриманням положень ст. 94 КПК.

В основу обвинувального вироку покладено виключно ті докази, що не викликають сумнівів у їхній достовірності, а зі змісту вказаного вироку вбачається, що суд у мотивувальній його частині виклав формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, із достатньою конкретизацією встановив і зазначив місце, час, спосіб вчинення злочину, його наслідки.

За викладених місцевим судом у вироку фактичних обставин кваліфікація дій ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 115 КК, а саме як вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, є правильною.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що доводи захисника про відсутність у діях ОСОБА_6 умислу на вбивство ОСОБА_16 , не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду, а тому такі доводи є безпідставними.

Не може погодитися колегія суддів і з доводами захисника про допущені судами обох інстанцій істотні порушення вимог кримінального процесуального закону.

Зі змісту касаційної скарги вбачається, що як на підставу для скасування оскаржуваних судових рішень, захисник вказує про те, що копія та оригінал постанови про визначення групи слідчих надані лише під час апеляційного розгляду, мають ознаки підробки, оскільки підпис на них відрізняться від підпису начальника СВ Харківського районного УП № 3 ГУ НП в Харківській області ОСОБА_19 , який міститься на інших документах у матеріалах кримінального провадження, що обумовлює недопустимість доказів, зібраних під час досудового розслідування, як таких, що зібрані неуповноваженою особою.

Відповідного до правового висновку об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, викладеного у постанові від 14 лютого 2022 року (справа № 477/426/17, провадження № 51-4963 кмо 20), постанови керівника органу досудового розслідування про визначення слідчого або групи слідчих, старшого групи слідчих, які здійснювали досудове розслідування, можуть бути надані прокурором та оголошені під час судового розгляду у випадку, якщо під час дослідження доказів в учасників провадження виникне сумнів у їх достовірності, з огляду на те, що ці докази було зібрано неуповноваженими особами. Якщо в суді першої інстанції це питання не ставилось, а виникло під час апеляційного чи касаційного розгляду, такі процесуальні документи можуть бути надані суду апеляційної чи касаційної інстанції в межах перевірки доводів, викладених в апеляційній чи касаційній скаргах.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, під час апеляційного розгляду на спростування доводів сторони захисту про недопустимість доказів, прокурором надано спочатку копію, а потім і оригінал постанови від 22 лютого 2021 року про призначення групи слідчих.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що, перевіряючи вирок суду та аналізуючи наведені доводи захисника, апеляційний дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність доводів сторони захисту про недопустимість доказів у справі як таких, що зібрані неуповноваженою особою, а тому доводи касаційної скарги захисника в цій частині є безпідставними та такими, що не узгоджуються з вимогами кримінального процесуального закону.

До того ж непереконливими є твердження захисника, викладені ним у касаційній скарзі, що підпис на постанові відрізняється від підпису начальника СВ Харківського районного УП № 3 ГУ НП в Харківській області ОСОБА_19 , який міститься на інших документах у матеріалах кримінального провадження.

Такі твердження захисту по суті є фактично посиланням на фальсифікацію зазначених документів, проте ці обставини не можуть бути предметом розгляду у цьому кримінальному провадженні, враховуючи, що перевірка вказаних обставин може бути здійснена шляхом проведення досудового розслідування за фактом вчинення кримінального правопорушення, яке може бути розпочато в порядку, передбаченому ст. 214 КПК.

Під час дослідження матеріалів кримінального провадження встановлено, що апеляційний суд, дотримуючись вимог статей 404 405 407 412-414 КПК, переглянув вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_6 , у тому числі за апеляційними скаргами сторони захисту, перевірив зазначені в них доводи, проаналізував їх, дав на всі доводи відповіді, зазначивши в ухвалі обґрунтування своїх висновків.

Зі змісту ухвали апеляційного суду вбачається, що письмові докази, показання обвинуваченого, потерпілих та свідків, а також встановлені місцевим судом обставини, були предметом ретельної перевірки суду апеляційної інстанції, їм надано відповідну правову оцінку, що відображено в оскаржуваній ухвалі апеляційного суду.

При цьому апеляційний суд не встановив порушень процесуального законодавства під час збирання, дослідження та оцінки наведених місцевим судом доказів, як і не встановив підстав для визнання таких доказів недопустимими чи неналежними.

Таких порушень не встановив і суд касаційної інстанції за наслідком розгляду кримінального провадження в порядку касаційної процедури.

Водночас, під час касаційного розгляду сторона захисту наголошувала на наявності таких порушень, зокрема на тому, що висновок судово-психіатричної експертизи № 236 від 12 травня 2021 року був долучений стороною обвинувачення лише під час апеляційного розгляду, а не під час розгляду кримінального провадження судом першої інстанції.

Однак, у даному випадку колегія суддів не вважає наведене порушенням вимог процесуального закону таким, яке може бути безумовною підставою для скасування ухвали суду апеляційної інстанції, оскільки суд апеляційної інстанції в силу своїх повноважень, визначених главою 31 КПК, як суд факту, відповідаючи на доводи сторони захисту стосовно психічного стану підозрюваного, або ж його осудності, фактично усунув недолік, допущений судом першої інстанції, та під час апеляційного розгляду у присутності учасників апеляційного розгляду безпосередньо дослідив висновок судово-психіатричної експертизи, наданий стороною обвинувачення, яка була призначена в межах строків досудового розслідування, згідно якого ОСОБА_6 на час вчинення злочину та на час проведення експертизи хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки не виявляв, міг усвідомлювати свої дії та керувати ними, відповідно до свого психічного стану застосування примусових заходів медичного характеру не потребує.

На переконання колегії суддів, ухвала апеляційного суду є законною, обґрунтованою, вмотивованою та відповідає вимогам статей 370 374 419 КПК, а тому не вбачає підстав для її скасування чи зміни.

У касаційній скарзі прокурор зазначає про невідповідність призначеного ОСОБА_6 покарання тяжкості вчинених злочинів та особі засудженого через м`якість.

Зокрема, вказує, що, призначаючи ОСОБА_6 покарання, місцевий суд не у повному обсязі врахував ступінь тяжкості вчинених ним злочинів, обставини та наслідки їх вчинення, особу засудженого, відсутність щирого каяття.

Так, відповідно до статей 50 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання.

Як убачається з мотивувальної частини вироку суду першої інстанції, обґрунтовуючи висновок щодо виду і розміру покарання ОСОБА_6 , місцевий суд виходив з того, що він вчинив два злочини, один з яких є тяжким, а інший - особливо тяжким, раніше несудимий, є фізичною особою-підприємцем, на обліку в лікарів нарколога та психіатра не перебуває, не одружений, має на утриманні батька похилого віку, а також врахував відсутність обставин, які б пом`якшували або обтяжували покарання.

Надавши аналіз наведеним обставинам в їх сукупності, місцевий суд, з чим погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що виправлення ОСОБА_6 можливе виключно в умовах ізоляції його від суспільства, та призначив покарання в межах санкції ч. 1 ст. 115 КК із застосуванням положень ч. 1 ст. 70 КК, а саме у виді позбавлення волі на строк 10 років.

Таким чином зі місту мотивувальної частини вироку вбачається, що обставини, про які прокурор вказує у своїй касаційній скарзі, були враховані судом першої інстанції під час призначення покарання.

З огляду на викладене, колегія суддів уважає, що призначене засудженому ОСОБА_6 покарання відповідає вимогам закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження вчинення ним нових злочинів, справедливим і таким, що не суперечить ст. 65 КК, відповідає основній його меті як заходу примусу.

З урахуванням усіх зазначених обставин в їх сукупності, колегія суддів не вбачає підстав вважати призначене засудженому ОСОБА_6 покарання явно несправедливим через його м`якість, як про це вказує прокурор, а тому його касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не встановлено, а призначене судом покарання відповідає тяжкості вчинених злочинів та особі засудженого, колегія суддів вважає за необхідне касаційні скарги захисника та прокурора залишити без задоволення, а вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду - без зміни.

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_8 в інтересах засудженого ОСОБА_6 , та касаційну скаргу прокурора ОСОБА_11 залишити без задоволення, а вирок Дзержинського районного суду м. Харкова від 26 травня 2023 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 19 березня 2024 року - без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3