Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2025 року

м. Київ

справа № 148/949/21

провадження № 51-953 км 25

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисників ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

засудженого ОСОБА_8 ,

потерпілих ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_8 на вирок Вінницького апеляційного суду від 17 лютого 2025 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021020180000056 від 24 лютого 2021 року, за обвинуваченням

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Тульчин Вінницької області, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК України).

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Тульчинського районного суду Вінницької області від 10 вересня 2024 року ОСОБА_11 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік. На підставі ч. 1 ст. 75 КК України ОСОБА_11 звільнено від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням на два роки, з покладенням на нього обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

Позов ОСОБА_9 до ОСОБА_8 та ПАТ «НАСК «ОРАНТА» про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої злочином, задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «НАСК «ОРАНТА» на користь ОСОБА_9 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 59066,31 грн, відшкодування тимчасової втрати працездатності в розмірі 6000 грн та в рахунок відшкодування моральної шкоди 3253,32 грн. Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_9 в рахунок відшкодування моральної шкоди у розмірі 100 000 грн. У іншій частині позову відмовлено.

Позов ОСОБА_10 до ОСОБА_8 та ПАТ «НАСК «ОРАНТА» про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої злочином, задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «НАСК «ОРАНТА» в рахунок відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 48363,44 грн, відшкодування тимчасової втрати працездатності в розмірі 36000,00 грн та в рахунок відшкодування моральної шкоди 4218,17 грн. Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_10 в рахунок відшкодування моральної шкоди у розмірі 100 000 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Вирішено питання процесуальних витрат, арешту майна та речових доказів.

За встановлених судом фактичних обставин, які детально викладені у вироку, 24 лютого 2021 року близько 18:00, ОСОБА_8 , керуючи технічно справним автомобілем «BMW 3231», реєстраційний номер НОМЕР_1 , по вул. Визволення у м. Тульчин Вінницької області, порушуючи вимоги п. 12.1 Правил дорожнього руху України (далі - ПДР), не вибрав в установлених межах безпечної швидкості, не врахував дорожню обстановку, а також стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним, в наслідок чого виїхав на зустрічну смугу руху, де допустив зіткнення з автомобілем ВАЗ 2105, реєстраційний номер НОМЕР_2 .

В результаті дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) водій вказаного ВАЗ 2105 ОСОБА_9 отримав тяжкі тілесні ушкодження, а пасажир до ОСОБА_10 отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості.

Вінницький апеляційний суд вироком від 17 лютого 2025 року апеляційні скарги прокурора та представників потерпілих задовольнив частково. Вирок Тульчинського районного суду Вінницької області від 10 вересня 2024 року стосовно ОСОБА_8 в частині призначення покарання та в частині відшкодування моральної шкоди скасував та ухвалив в цій частині новий вирок. Призначив ОСОБА_8 покарання за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.

Стягнув з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_9 200 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Стягнув з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_9 витрати, понесені на правову допомогу у сумі 10 000 грн.

Стягнув з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_10 200 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Стягнув з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_10 витрати, понесені на правову допомогу у сумі 10 000 грн.

У решті оскаржуваний вирок залишив без змін.

Вимоги та узагальнені доводи осіб, які подаликасаційні скарги

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_8 , посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого просить судові рішення змінити, застосувати положення ст. 75 КК України і звільнити його від відбування покарання з випробуванням.

На обґрунтування доводів поданої касаційної скарги зазначає, що апеляційний суд безпідставно не визнав обставини, які пом`якшують покарання - визнання винуватості, щире каяття та необґрунтовано призначив більш суворе покарання. Цей суд також не врахував те, що ОСОБА_8 визнав винуватість, щиро розкаявся, добровільно частково відшкодував шкоду потерпілим, дані про особу, відсутність обставин, що обтяжують покарання. Вказані обставини, на думку засудженого, є підставою для застосування до нього положень ст. 75 КК України. Зауважує, що рішення апеляційного суду не відповідає положенням ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України).

Крім того, захисник ОСОБА_6 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на судові рішення. Однак до початку касаційного розгляду у судовому засіданні останній звернувся до Суду з клопотанням, в якому відмовився від поданої ним касаційної скарги.

За ч. 1 ст. 403 цього Кодексу особа, яка подала апеляційну скаргу, має право відмовитися від неї до закінчення апеляційного розгляду.

З огляду на вищевказані положення КПК України, зважаючи на те, захисник ОСОБА_6 відмовився від поданої касаційної скарги, вона не підлягає розгляду судом касаційної інстанції.

До Верховного Суду також надійшли заперечення потерпілих ОСОБА_9 , ОСОБА_10 на касаційну скаргу засудженого. Проте потерпілі відмовились від вказаних заперечень, просили касаційну скаргу ОСОБА_8 задовольнити, вирок апеляційного суду в частині призначеного покарання змінити та застосувати до засудженого положення ст. 75 КК України.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор заперечувала проти задоволення касаційної скарги.

Потерпілі підтримали касаційну скаргу, просили звільнити ОСОБА_8 від відбування покарання з випробуванням.

Сторона захисту підтримала касаційну скаргу ОСОБА_8 , просила змінити вирок апеляційного суду в частині призначеного покарання та застосувати до останнього приписи статей 75 76 КК України.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи, наведені в касаційних скаргах, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла таких висновків.

Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Отже, касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків судів фактичним обставинам кримінального провадження. Під час перегляду судових рішень у касаційному порядку Суд виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення та кваліфікація дій засудженого в касаційному порядку не оспорюються.

Зі змісту поданої касаційної скарги убачається, що засуджений фактично порушує питання про недотримання судом апеляційної інстанції визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання і пов`язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).

Так, приписами ч. 2 ст. 50 КК України визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Статтею 65 КК Українивстановлено, що суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.

Вирішення питання про визначення міри покарання та звільнення від його відбування належить до дискреційних повноважень суду (судового розсуду), який і повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.

Підставами для судового розсуду в ході призначення покарання є: кримінально-правові відносно визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважувальні норми, у яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, під час врахування пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66 67 КК України), визначення «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК України тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду й розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, котра вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину та його суб`єкта.

Згідно зі ст. 75 КК Україниякщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції, призначаючи обвинуваченому покарання із застосуванням положень ст. 75 КК України, урахував характер та ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК України належить до тяжкого злочину, вчиненого з необережності, особу обвинуваченого, який характеризується позитивно за місцем мешкання, раніше несудимий, на обліку у лікаря - психіатра та нарколога не перебуває, здійснив заходи по повідомленню страхової компанії про вчинення ДТП для отримання потерпілими страхового відшкодування, проживає разом з батьками пенсійного віку, обставини, які пом`якшують покарання, а саме: визнання вини, добровільне вчинення дії із відшкодування матеріальної шкоди потерпілим, відсутність обставин, що обтяжують покарання. Також суд звернув увагу на позицію потерпілої сторони, яка наполягала на суворій мірі покарання у виді реального позбавлення волі, зазначивши, що така позиція не є обов`язковою для суду, оскільки враховується в сукупності із іншими обставинами справи. За таких обставин суд першої інстанції дійшов переконання, що обвинувачений ОСОБА_8 не представляє суспільної небезпеки і його виправлення та перевиховання можливе без ізоляції від суспільства.

Проте апеляційний суд, скасовуючи вирок місцевого суду в цій частині, зазначив, що призначаючи ОСОБА_8 покарання, судом першої інстанції належним чином не враховано і залишено поза увагою те, що останній вчинив хоч і необережне кримінальне правопорушення, однак воно відповідно до ст. 12 КК України належить до категорії тяжких, вину у вчиненому фактично не визнав, не розкаявся та не примирився з потерпілими. Також апеляційний суд дійшов переконання, що факт визнання вини не є тим чинником, який би свідчив про зменшення суспільної небезпечності особи обвинуваченого та вчиненого ним злочину і беззаперечно давав би підстави для висновку про можливість його звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Суд апеляційної інстанції, урахувавши тяжкість наслідків, що настали в результаті грубого порушення ПДР ОСОБА_8 , а саме заподіяння внаслідок вчинення ДТП тяжких тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_9 та середньої тяжкості тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_10 , дійшов переконання, що застосування ст. 75 КК України до основного покарання за обставин цього провадження, не відповідає вимогам статей 50 65 75 КК України.

Разом з тим, призначаючи покарання ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 286 КК України, суд апеляційної інстанції врахував, що обвинувачений вчинив злочин, який належить до категорії необережних тяжких злочинів, обставини скоєної ДТП, а саме вчинення злочину в результаті грубого порушення ПДР, унаслідок чого заподіяно тяжкі тілесні ушкодження потерпілому ОСОБА_9 та середньої тяжкості тілесні ушкодження потерпілому ОСОБА_10 , особу обвинуваченого, який раніше несудимий, за місцем проживання характеризується позитивно, на обліку у лікаря- нарколога та психіатра не перебуває, наявність обставини, яка пом`якшує покарання обвинуваченого добровільне вчинення дії із відшкодування матеріальної шкоди потерпілим, відсутність обставин, які обтяжують покарання. З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов висновку про призначення ОСОБА_8 покарання в межах санкції ч.2 ст.286 КК України у виді позбавлення волі строком на 5 років.

Водночас в ході касаційного розгляду потерпілі ОСОБА_9 та ОСОБА_10 подали клопотання, в яких зазначили, що повністю примирилися з засудженим ОСОБА_8 , оскільки останнім було у повному обсязі відшкодовано понесені збитки, завдані кримінальним правопорушенням, просили застосувати до ОСОБА_8 приписи статей 75 76 КК України.

Також сторона захисту надала Суду розписки про відшкодування кожному потерпілому 10 000 дол США від засудженого в якості відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок ДТП, яка відбулася 24 лютого 2021 року, у зв`язку із чим претензії матеріального та морального характеру у потерпілих відсутні.

Крім того, стороною захисту надано довідку ГО «Волонтерська Сотня Тульчинщини», відповідно до якої ОСОБА_8 здійснює підтримку цій організації шляхом надання благодійної фінансової допомоги, зокрема, за період з січня по травень 2025 року надав 20000 грн на ремонт військової техніки.

Суд також приймає до уваги стан здоров`я батька засудженого - ОСОБА_12 , який переніс інфаркт міокарда, що підтверджується відповідною випискою із медичної картки хворого.

Крім цього, в ході касаційного розгляду кримінального провадження ОСОБА_8 щиро розкаявся у вчиненому та вибачився перед потерпілими.

Так, Верховний Суд вже неодноразово вказував, що щире каяття особи можливе на будь-якій стадії кримінального процесу, як до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань (наприклад, при з`явленні із зізнанням), так і після їх внесення, на досудовому розслідуванні або під час розгляду справи у суді. Для визнання вказаних обставин, які пом`якшують покарання, не має значення, на якій стадії воно відбулося, вирішальним є встановлення факторів, які б свідчили про справжність, щирість визнання вини, шляхом відповідного ставлення до скоєного, що передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, і має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації (див., наприклад, постанову ККС ВС від 23 січня 2024 року у справі № 283/2169/19, постанову ККС ВС від 09 грудня 2024 року у справі № 130/3611/23).

Ураховуючи наведене, зважаючи, що засуджений щиро розкаявся, повністю відшкодував шкоду потерпілим, займається благодійністю та допомагає протидіяти збройній агресії рф, має батька з хворобою серця, а також приймаючи до уваги встановлені судами дані про особу та відсутність обставин, що обтяжують покарання,колегія суддів уважає, що виправлення засудженого можливе без ізоляції від суспільства, та дійшла переконання про можливість звільнення ОСОБА_8 від відбування основного покарання з випробуванням із встановленням максимально можливого терміну іспитового строку, передбаченого ст. 75 КК України.

За обставин цього кримінального провадження таке покарання буде справедливим, співмірним характеру скоєних дій, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів, відповідатиме принципам законності, індивідуалізації та справедливості.

З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а вирок апеляційного суду в частині призначеного покарання - зміні.

Керуючись статтями 376 433 434 436 438 441 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_8 задовольнити частково.

Вирок Вінницького апеляційного суду від 17 лютого 2025 року стосовно ОСОБА_8 в частині призначеного покарання змінити.

Уважати ОСОБА_8 засудженим за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_8 від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 (три) роки.

Відповідно до пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_8 обов`язки:

- періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та роботи.

У решті судове рішення залишити без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3