Історія справи

Постанова

Іменем України

28 квітня 2020 року

м. Київ

судова справа № 133/2968/18

провадження № 51-5223км19

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Слинька С. С.,

суддів Кишакевича Л. Ю., Остапука В. І.,

за участю:

секретаря судового засідання Гапон С. А.,

прокурора Кузнецова С. М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань

за № 12018020170000920 від 11 листопада 2018 року, за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Свитинці Погребищенського району Вінницької області, жителя АДРЕСА_1, такого, що в силу ст. 89 КК України судимості не має,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 15 і ч. 2 ст. 185 КК України,

за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 05 серпня 2019 року.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від

05 березня 2019 року ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за ч. 3 ст. 15 і ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік і покладено на нього обов`язки, передбачені ч. 1 ст. 76 КК України.

Вирішено долю речових доказів - 14 болтів стикових Р65, 3 накладок стикових Р65, 4 обрізків рейки Р 65, які перебувають під розпискою у старшого майстра Козятинської зварювальної дільниці ВП «Київського рейкозварювального поїзду» ОСОБА_2 : суд залишив їх у Козятинській зварювальній дільниці

ВП «Київського рейкозварювального поїзду» регіональної філії «Південно-Західна залізниця» ПАТ «Українська залізниця», скасувавши арешт майна.

Автомобіль марки ВАЗ - 21124 чорного кольору (д.н.з. НОМЕР_1 , номер шасі НОМЕР_2 ), 2005 року випуску, який перебуває на зберіганні під розпискою у ОСОБА_1 , суд залишив у останнього, скасувавши арешт майна.

За цим вироком місцевого суду засуджено також ОСОБА_3 , судові рішення щодо якого, постановлені у кримінальному провадженні, у касаційному порядку не оскаржуються.

За вищевказаним вироком місцевого суду ОСОБА_1 та ОСОБА_3 визнано винуватими в тому, що вони 10 листопада 2018 року близько 12:00 за попередньою змовою, скориставшись тим, що інші працівники підприємства розійшлися на обідню перерву, умисно з корисливих мотивів шляхом вільного доступу взяли з території «Козятинської зварювальної дільниці»

на вул. Цилковського, 1 у с. Непедівці Козятинського району Вінницької області частини старопридатних матеріалів верхньої будови колії, що числилися на підприємстві як металобрухт (14 болтів стикових Р65 вартістю 65,35 грн,

3 накладки стикових Р65 вартістю 688,53 грн, 4 обрізки рейки Р 65 вартістю

126,83 грн) загальною вагою 112,5 кг на суму 880,71 грн, які завантажили до салону належного ОСОБА_1 автомобіля ВАЗ - 21124 (д.н.з. НОМЕР_1 ).

Цього ж дня близько 18:00 ОСОБА_1 спільно з ОСОБА_3 разом із викраденим майном намагалися покинути територію «Козятинської зварювальної дільниці», однак були затримані працівниками ВОХР.

За результатами розгляду апеляційної скарги сторони обвинувачення Вінницький апеляційний суд ухвалою від 05 серпня 2019 року змінив вирок місцевого суду від 05 березня 2019 року щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у частині вирішення питання про долю речових доказів.

Речовий доказ - вищевказаний автомобіль ВАЗ - 21124, належний ОСОБА_1 на праві власності, постановив конфіскувати. У решті вирок місцевого суду залишив без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 , не оспорюючи кваліфікації дій та доведеності винуватості, посилаючись на істотне порушення кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Суть доводів засудженого ОСОБА_1 зводиться до того, що суд апеляційної інстанції всупереч положенням Конституції України, а також практиці тлумачення й застосування положень ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року незаконно конфіскував належний йому на праві власності автомобіль

ВАЗ - 21124, який було придбано за час шлюбу з ОСОБА_4 , чим порушив право останньої мирно володіти належним їй майном.

На думку засудженого, апеляційний суд усупереч вимогам ч. 1 ст. 419 КПК України не зазначив мотивів та положень закону, з яких виходив при постановлені свого рішення.

Позиції учасників судового провадження в судовому засіданні суду касаційної інстанції

Прокурор заперечив проти задоволення касаційної скарги і вважав, що ухвала апеляційного суду є законною та обґрунтованою.

Мотиви Суду

Згідно з ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

За ст. 370 цього Кодексу судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.

Висновку суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 в незакінченому замаху на таємне викрадення чужого майна (крадіжку), вчиненому за попередньою змовою групою осіб, колегія суддів не перевіряє, оскільки зазначене в касаційній скарзі не оспорюється, як і не оспорюється кваліфікація дій засудженого за ч. 3 ст. 15 і ч. 2 ст. 185 КК України.

Доводи засудженого ОСОБА_1 про те, що ухвалу апеляційного суду постановлено всупереч положенням кримінального процесуального закону, колегія суддів касаційного суду вважає обґрунтованими.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що належний ОСОБА_1 автомобіль, вилучений у ході огляду місця події, старший слідчий постановою від 12 листопада 2018 року визнав речовим доказом у кримінальному провадженні, слідчий суддя ухвалою від 13 листопада 2018 року наклав на нього арешт, а 26 листопада 2018 року старший слідчий передав його ОСОБА_1 на відповідальне зберігання.

У ході слухання кримінального провадження судом першої інстанції ОСОБА_1 повністю визнавав свою винуватість у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3

ст. 15 і ч. 2 ст. 185 КК України, і не оспорював зазначених в обвинувальному акті фактичних обставин кримінального провадження. Тому на підставі ч. 3

ст. 349 КПК України за згодою всіх учасників судового провадження, в тому числі й прокурора, докази щодо фактичних обставин судом не досліджувалися. При цьому суд першої інстанції, допитавши обвинувачених, установив, що автомобіль ВАЗ - 21124 належить обвинуваченому ОСОБА_1 .

Відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 368, п .1 ч. 4 ст. 374 КПК України місцевий суд, вирішуючи питання про долю речового доказу - автомобіля, належного

ОСОБА_1 на праві власності, пославшись на те, що машина не підпадає під ознаки, зазначені в п. 1 ч. 9 ст. 100 КПК України, ухвалив рішення залишити авто власнику - ОСОБА_1 , оскільки засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення мають зберегти на собі сліди злочину.

Не погоджуючись із таким рішенням місцевого суду в частині вирішення долі речового доказу (автомобіля), прокурор подав до апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на положення п. 1 ч. 9 ст. 100 КПК України, просив змінити вирок місцевого суду та конфіскувати автомобіль, належний

ОСОБА_1 на праві власності, оскільки він використовувався як знаряддя вчинення умисного корисливого злочину.

Вінницький апеляційний суд ухвалою від 05 серпня 2019 року змінив вирок місцевого суду від 05 березня 2019 року щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у частині вирішення питання про долю речових доказів: автомобіль ВАЗ - 21124, належний ОСОБА_1 на праві власності, постановив конфіскувати. У решті вирок місцевого суду залишив без зміни.

Однак із таким висновком апеляційного суду колегія суддів касаційного суду погодитися не може з огляду на таке.

Частиною 1 ст. 98 КПК України передбачено, що речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, що можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, які були об`єктом кримінально-протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально-протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Відповідно до положень ч. 9 ст. 100 цього Кодексу питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів, наданих суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження.

Санкція ч. 2 ст. 185 цього Кодексу передбачає покарання за вчинення цього злочину у виді арешту на строк від трьох до шести місяців або обмеження волі на строк до п`яти років або позбавлення волі на той самий строк.

Водночас, згідно зі статтею 1 Протоколу № 1 до Конвенції з прав людини і основоположних свобод, кожна фізична чи юридична особа має право на повагу до своєї власності. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, як в інтересах суспільства та на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини застосування конфіскації майна в конкретному випадку буде відповідати вимогам ст. 1 Протоколу №1 до Конвенції не просто за умови, якщо така конфіскація формально ґрунтується на вимогах закону, але й за умови, що така законна конфіскація у даній конкретній ситуації не порушує «справедливу рівновагу між вимогами загального інтересу і захисту фундаментальних прав осіб».

Зокрема, порушення ст. 1 Протоколу №1 до Конвенції через застосування конфіскації, яка формально ґрунтувалася на положеннях національного закону, але за обставин конкретної справи була визнана «неспівмірною», оскільки покладала на заявника «надмірний індивідуальний тягар», було встановлено у справі «Ісмайлов (Ismayilov) проти Російської Федерації» від 06 листопада

2008 року.

Відповідно до ч. 1ст. 15 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права. Згідно з положеннями ч. 2 ст. 19 цього Закону, якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Згідно з положеннями ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

У ст. 8 КПК України зазначено, що кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики ЄСПЛ.

Відповідно до положень частин 1, 5 ст. 3 КК України законодавство України про кримінальну відповідальність становить Кримінальний кодекс України, який ґрунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права. Закони України про кримінальну відповідальність повинні відповідати положенням, що містяться в чинних міжнародних договорах, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України.

Отже, при застосуванні конфіскації майна в кожному конкретному випадку суд має не тільки послатися на наявність для цього формальних підстав, але й переконатися, що таке застосування не порушуватиме «справедливу рівновагу між вимогами загального інтересу і захисту фундаментальних прав осіб», покладаючи на особу «надмірний індивідуальний тягар».

Разом із тим, відповідно до положень ст. 2 КПК України одним із завдань кримінального провадження є забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

У цьому кримінальному провадженні вироком місцевого суду ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за вчинення незакінченого замаху на таємне викрадення металобрухту на загальну суму 880,71 грн вчиненого за попередньою змовою групою осіб і призначено покарання за ч. 3 ст. 15 і ч. 2

ст. 185 КК України у виді позбавлення волі на строк 2 роки за звільненням від його відбування з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік.

Водночас, вирішуючи долю речового доказу у кримінальному провадженні - автомобіля марки ВАЗ - 21124, апеляційний суд у повній мірі не врахував вищевикладених положень національного права та практики тлумачення й застосування положень міжнародного законодавства, належним чином не врахував даних про особу засудженого, те, що він скоїв незакінчений замах на вчинення злочину середньої тяжкості, а також вартість транспортного засобу, яка значно перевищує розмір завданих матеріальних збитків, тобто є неспіврозмірною.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційного суду вважає, щорішення апеляційного суду про конфіскацію автомобіля ВАЗ - 2112 є неправильним, оскільки застосування конфіскації в даному випадку становитиме непропорційне втручання в право особи на мирне володіння майном, гарантованого ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції.

Очевидним є те, що апеляційний суд істотно порушив вимоги кримінального процесуального закону в частині вирішення питання про долю речового доказу, а тому ухвала цього суду в цій частині є необґрунтованою і підлягає скасуванню, а вимоги касаційної скарги засудженого - частковому задоволенню.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Вінницького апеляційного суду від 05 серпня 2019 року щодо ОСОБА_1 скасувати в частині вирішення питання про долю речового доказу.

Речовий доказ - автомобіль марки ВАЗ - 21124 чорного кольору (д.н.з. НОМЕР_1 , номер шасі НОМЕР_2 ), 2005 року випуску, повернути власнику ОСОБА_1 .

У решті ухвалу апеляційного суду залишити без зміни.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

С. С. Слинько Л. Ю. Кишакевич В. І. Остапук