Історія справи

Постанова ККС ВП від 28.02.2019 року у справі №154/2906/15

Постанова

Іменем України

28 лютого 2019 року

м. Київ

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду:

головуюча Стефанів Н.С.,

судді: Стороженко С.О.,

Шевченко Т.В.,

секретар судового засідання Безкровний С.О.,

учасники судового провадження:

прокурор Ємець І.І.,

захисник Шапов С.О.,

виправдані ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянув у судовому засіданні касаційні скарги прокурора, який брав участь у розгляді провадження судом першої інстанції, на вирок Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 13 вересня 2017 року і ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 27 березня 2018 року, та прокурора, який брав участь у розгляді провадження судом апеляційної інстанції, на ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 27 березня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42015100000000555, відносно:

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, виправданої за ст. 368 ч. 3 Кримінального кодексу України (далі - КК України);

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, виправданої за ст. 368 ч. 3 КК України.

1. Вимоги касаційних скарг з узагальненими доводами осіб, які їх подали, та заперечення на ці скаргу

1.1 У касаційній скарзі прокурора, який брав участь у розгляді провадження судом першої інстанції, викладено вимогу до Верховного Суду (далі - Суд) про скасування вироку Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 13 вересня 2017 року та ухвали Апеляційного суду Волинської області від 27 березня 2018 року відносно виправданих ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та призначення нового розгляду в суді першої інстанції. Вимогу мотивовано істотним порушенням вимог процесуального закону, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам провадження, що призвело до безпідставного виправдання вказаних осіб. Обґрунтував тим, що показання свідка ОСОБА_5 викладено у вироку неповно та які з порушенням вимог ст. 94 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) судом безпідставно були визнані непослідовними та нелогічними. Вважає, що не було надано оцінки показанням інших свідків. Заперечує висновки суду про те, що мало місце провокація та підбурювання. Не погоджується із висновком суду про визнання доказів сторони обвинувачення недопустимими, зокрема протоколу огляду та вручення грошових коштів ОСОБА_5, протоколу обшуку за місцем проживання ОСОБА_4 та матеріалів негласних слідчих (розшукових) дій (далі - НСРД) через порушення вимог ст. 290 КПК України. Крім того, вказав на недотримання повною мірою апеляційним судом вимог ст. 419 КПК України та необґрунтовану відмову суду у задоволенні поданого клопотання сторони обвинувачення про повторне дослідження доказів відповідно до положень ст. 404 ч. 3 КПК України.

1.2 У касаційній скарзі прокурор, який брав участь у розгляді провадження судом апеляційної інстанції, виклав вимогу до Суду про скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції. Вимогу мотивовано істотним порушенням вимог процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до безпідставного виправдання ОСОБА_3 та ОСОБА_4, та порушенням вимог процесуального закону апеляційним судом, які наведені порушення не усунув, безпідставно залишивши апеляційну скаргу прокурора без задоволення. Окрім неповного виконання вимог ст. 419 КПК України, стверджує й про необґрунтовану відмову апеляційного суду відповідно до ст. 404 ч. 3 КПК України повторно дослідити докази у провадженні.

1.3 У запереченні на касаційні скарги прокурорів захисник Шапов С.О., який діє в інтересах виправданої ОСОБА_4, просить залишити скарги без задоволення, а судові рішення без зміни. Вважає судові рішення законними, мотивованими, обґрунтованими, обвинувачення, висунене ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 368 ч. 3 КК України, не знайшло свого підтвердження під час судового розгляду, оскільки стороною обвинувачення не було доведено їх винуватості поза розумним сумнівом, а докази, зібрані органом досудового розслідування, на які посилається сторона обвинувачення на підтвердження винуватості обвинувачених, є суперечливими та здобутими з порушенням вимог процесуального закону, і можливість здобуття інших доказів вичерпана. При цьому детально навів перелік всіх доказів, які були визнані судом недопустимими через їх невідкриття стороні захисту всупереч вимогам ст. 290 КПК України, доказів, що були зібрані з порушенням вимог процесуального закону, встановленої судом фальсифікації доказів, сукупності доказів, якими встановлена провокація вчинення злочину відносно виправданих тощо. Вказує на повну і всебічну перевірку апеляційним судом вимог апеляційної скарги сторони обвинувачення.

1.4 Додатково до заперечення на касаційні скарги захисником Шаповим С.О. подано пояснення до них, в яких наголошує на повноті судового розгляду, численних порушеннях вимог процесуального закону, за наявності яких виправдувальний вирок не викликає жодних сумнівів у його законності. Також зазначає, що звернення до апеляційного суду із безпідставним клопотанням про повторне дослідження доказів розцінює як намагання уникнути відповідальності службовими особами сторони обвинувачення за вчинену провокацію злочину, фальсифікацію доказів сторони обвинувачення, втрати речових доказів, висунення незаконного обвинувачення, що завершилось все ж таки ухваленням виправдувального вироку.

1.5 У запереченні на касаційні скарги прокурорів виправдана ОСОБА_4 просить залишити скарги без задоволення, а судові рішення відносно неї та ОСОБА_3 - без зміни, з підстав, аналогічно наведених її захисником, стверджуючи про безпідставність пред'явленого їй обвинувачення, провокацію злочинів, фальсифікацію матеріалів провадження та законність судових рішень, які вважає справедливими.

1.6 У заперечення на касаційні скарги прокурорів виправдана ОСОБА_3 просить залишити скарги без задоволення, а судові рішення відносно неї та ОСОБА_4 - без зміни, з підстав, аналогічно наведених захисником та виправданою ОСОБА_4, так само стверджуючи про законність судових рішень, які вважає справедливими.

2. Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

2.1 Суд першої інстанції, рішення якого оскаржується

За вироком Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 13 вересня 2017 року:

ОСОБА_4 визнано невинуватою у пред'явленому обвинуваченні за ст. 368 ч. 3 КК України та виправдано на підставі ст. 373 ч. 1 п. 2 КПК України у зв'язку з недоведеністю її винуватості у вчиненні цього злочину;

ОСОБА_3 визнано невинуватою у пред'явленому обвинуваченні за ст. 368 ч. 3 КК України та виправдано на підставі ст. 373 ч. 1 п. 2 КПК України у зв'язку з недоведеністю її винуватості у вчиненні цього злочину.

Вироком суду також скасовано запобіжний захід, внесені застави повернуті заставодавцям, витрати за проведення судово-хімічної експертизи підлягають відшкодування за рахунок держави та вирішено долю речових доказів.

2.2 Суд апеляційної інстанції, рішення якого оскаржується

Ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 27 березня 2018 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а вирок Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 13 вересня 2017 року відносно виправданих ОСОБА_3, ОСОБА_4 - без зміни.

2.3 Пред'явлене обвинувачення, що не знайшло свого підтвердження в суді

Органами досудового розслідування ОСОБА_3 та ОСОБА_4 обвинувачувалися у вчиненні одержання службовою особою неправомірної вигоди за невчинення в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду для себе та третьої особи, будь-якої дії з використанням наданого їй службового становища за попередньою змовою групою осіб, тобто за ст. 368 ч. 3 КК України, відповідно, за таких обставин.

Так, наказом в.о. начальника Волинської митниці ДФС України від 29 грудня 2014 року № 114-0 ОСОБА_4 призначено на посаду головного державного інспектора митного поста «Устилуг» Волинської митниці ДФС України в порядку переведення з Волинської митниці Міндоходів. Згідно з посадовою інструкцією на останню було покладено ряд обов'язків, відповідно до яких вона була уповноваженою на здійснення функцій представників влади, тобто службовою особою.

Цим же наказом ОСОБА_3 призначено на посаду старшого державного інспектора митного поста «Устилуг» Волинської митниці ДФС України в порядку переведення з Волинської митниці Міндоходів. Згідно з посадовою інструкцією на останню було покладено ряд обов'язків, відповідно до яких вона була уповноваженою на здійснення функцій представників влади, тобто службовою особою.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» правоохоронними органами є, у тому числі, органи доходів і зборів.

Так, ОСОБА_3, будучи працівником правоохоронного органу, обіймаючи посаду та маючи спеціальне звання інспектор податкової та митної справи IV рангу, тобто службовою особою, 28 квітня 2015 року приблизно о 17 год. 50 хв., перебуваючи на своєму робочому місці, а саме на митному посту «Устилуг» Волинської митниці ДФС України, проводила митне оформлення товарів, а саме: будівельної суміші для оздоблення фасадів будинків (пісок кварцовий), який перевозив ОСОБА_5 на автомобілі марки «Volkswagen LT 35» з території Республіки Польщі на територію України.

У зв'язку з цим 28 квітня 2015 року, точний час органом досудового розслідування не встановлено, ОСОБА_4 та ОСОБА_3, діючи за попередньою змовою, розроблено спільний злочинний план, направлений на отримання неправомірної вигоди від ОСОБА_5 за безперешкодне ввезення вантажу на митну територію України шляхом незастосування ними всіх можливих форм митного контролю щодо переміщуваних товарів, передбачених статтями 335-337 Митного кодексу України.

З метою реалізації свого злочинного умислу, направленого на особисте збагачення шляхом отримання неправомірної вигоди, 14 травня 2015 року приблизно о 19 год. 05 хв. ОСОБА_3, перебуваючи в приміщенні митного поста, використовуючи своє службове становище, діючи на виконання попередньо досягнутої домовленості, в порушення Митного кодексу України України та Посадових інструкцій, розмитнила частину товару, який ввозився на територію України, а саме замість 1 500 кг будівельної суміші для оздоблення фасадів будинків (пісок кварцовий), ОСОБА_3 розмитнила лише 500 кг зазначеного товару.

У подальшому, з метою досягнення свого злочинного умислу, направленого на особисте збагачення шляхом отримання неправомірної вигоди, 14 травня 2018 року приблизно о 19 год. 10 хв., ОСОБА_4, перебуваючи в приміщенні митного поста, розташованого за адресою: вул. Левінцова, 60, м. Устилуг Володимир-Водинського району Волинської області, використовуючи своє службове становище, діючи за попередньою змовою з ОСОБА_3, отримала від ОСОБА_5 1 000 доларів США (станом на 14 травня 2015 року згідно з курсом НБУ становило 20 570 грн) за безперешкодне ввезення на митну територію України 1 000 кг будівельної суміші для оздоблення фасадів будинків (пісок кварцовий).

Після цього, ОСОБА_3, діючи за попередньою змовою з ОСОБА_4, не вжила всіх можливих форм митного контролю щодо переміщуваних товарів, передбачених статтями 335-337 Митного кодексу України, внаслідок чого автомобіль з 1 000 кг будівельної суміші для оздоблення фасадів будинків (пісок кварцовий) з території Республіки Польщі безперешкодно в'їхав на територію України без відповідного митного оформлення.

Крім того, 18 травня 2015 року, приблизно о 20 год. 00 хв., коли знову на митну територію України з митної території Республіки Польщі переміщався товар, який належить ОСОБА_5, а саме будівельна суміш для оздоблення фасадів будинків (пісок кварцовий) у кількості 1 500 кг, той, згідно раніше досягнутої домовленості з ОСОБА_4 та ОСОБА_3, зателефонував останній. У ході телефонної розмови ОСОБА_3 повідомила ОСОБА_5 про час, коли автомобіль з належним ОСОБА_5 товаром повинен заїхати на митну територію посту «Устилуг» Волинської митниці ДФС України.

Після цього, 18 травня 2015 року, приблизно о 20 год. 18 хв., ОСОБА_5 підійшов до службового приміщення вказаного митного посту, де на той час перебувала ОСОБА_3, та згідно раніше досягнутих домовленостей, передав грошові кошти у розмірі 1 500 доларів США (станом на 18 травня 2015 року згідно з курсом НБУ становило 31 035 грн), призначені останній та ОСОБА_4 за часткове декларування товару, а саме 1 000 кг по заниженому рівню митної вартості та непроведення митного оформлення товару вагою 500 кг.

Після цього ОСОБА_3, діючи за попередньою змовою з ОСОБА_4, не вжила всіх можливих форм митного контролю щодо переміщуваних товарів, передбачених статтями 335-337 Митного кодексу України, внаслідок чого автомобіль з 1 500 кг будівельної суміші для оздоблення фасадів будинків (пісок кварцовий) з території Республіки Польщі безперешкодно в'їхав на територію України без відповідного митного оформлення.

Обвинувачення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 368 ч. 3 КК України, не знайшло свого підтвердження під час судового розгляду, оскільки стороною обвинувачення не доведено їх винуватості поза розумним сумнівом, а можливість здобуття інших доказів вичерпана, тому суд виправдав кожну з них на підставі ст. 373 ч. 1 п. 2 КПК України.

3. Доводи інших учасників судового провадження

Прокурор у засіданні касаційного суду підтримав касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді провадження судом апеляційної інстанції, та частково підтримав касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді провадження судом першої інстанції, - в частині скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

Захисник Шапов С.О. та виправдані просили Суд про залишення касаційних скарг прокурорів без задоволення, а судових рішень - без зміни.

4. Джерела права й акти їх застосування

4.1. Конституція України

4.1.1 Стаття 62 частина 3

Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

4.2 Кримінальний процесуальний кодекс України

4.2.1.Стаття 17 Презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини

Частина 2. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

Частина 3. Підозра, обвинувачення не можуть ґрунтуватись на доказах, отриманих незаконним шляхом.

Частина 4. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

4.2.2 Стаття 22. Змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості

Частина 1. Кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.

Частина 6. Суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.

4.2.3 Стаття 94. Оцінка доказів

Частина 1. Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

4.2.4 Стаття 370. Законність, обґрунтованість і вмотивованість судового рішення

Частина 1. Судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

4.2.5 Стаття 404. Межі перегляду судом апеляційної інстанції

Частина 3. За клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов'язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями.

4.2.6 Стаття 419. Зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Частина 2. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

5. Мотиви та висновки Верховного Суду

5.1 Щодо істотних порушень вимог кримінального процесуального закону судами першої та апеляційної інстанцій

5.1.1 Доводи, наведені в касаційних скаргах прокурорів, про порушення апеляційним судом вимог ст. 404 ч. 3 КПК України у зв'язку з безпідставною, на їх думку, відмовою повторно дослідити обставини у провадженні Суд вважає необґрунтованими.

У разі подання клопотання учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов'язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умов: 1) що вони досліджені судом першої інстанції не повністю, 2) що вони досліджені судом першої інстанції з порушеннями [4.2.5].

Суд першої інстанції не приймав рішень про відхилення клопотань учасників судового провадження, у тому числі сторони обвинувачення, про допит певних осіб, дослідження доказів або вчинення інших процесуальних дій для підтвердження або спростування обставин, з'ясування яких може мати істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення.

При цьому, як убачається з матеріалів провадження, саме сторона обвинувачення на неодноразові вимоги суду так і не надала частини речових доказів, зокрема грошових коштів у іноземній валюті, вручених ОСОБА_5, оригіналів аудіо-, відеозаписів, протоколів вручення оперативних технічних засобів аудіо-, відеозапису заявнику ОСОБА_5 під час здійснення негласних слідчих розшукових дій тощо.

Втім, під час судового розгляду, що тривав більше двох років, фактів неповного дослідження доказів не встановлено, навпаки, дослідження доказів як сторони обвинувачення, так і сторони захисту було ретельним.

5.1.2 Апеляційний розгляд проведено із дотриманням вимог процесуального закону. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України, містить підстави, на яких апеляційну скаргу прокурора визнано необґрунтованою, та в мотивувальній частині ухвали наведено мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався [4.2.6].

При цьому Суд не може констатувати, що апеляційний розгляд був неповним, доводи в апеляційній скарзі залишилися неперевіреними, а отже й не спростованими.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, за наявності яких ухвалу апеляційного суду слід було б безумовно скасувати, в касаційних скаргах прокурорів не наведено.

5.1.3 Щодо тверджень у касаційній скарзі прокурора, який брав участь у розгляді провадження судом першої інстанції, про скасування вироку суду першої інстанції, то Суд виходить із такого.

Прокурор у касаційній скарзі зазначає, що показання свідка ОСОБА_5 суд з порушенням вимог ст. 94 КПК України безпідставно визнав непослідовними та нелогічними.

Як передбачено законом, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінив кожний доказ у цьому провадженні з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, прийнявши відповідне процесуальне рішення [4.2.3].

Про неправильно оцінені докази у провадженні, як про це зазначає прокурор у скарзі, стверджувати не можна, оскільки це є суто оціночним твердженням. Суд, визнавши докази допустимими/недопустимими, має обґрунтовано пояснити це у судовому рішення, що і було ним зроблено в оскарженому до касаційного суду вироку.

Під час судового розгляду ОСОБА_5, надаючи показання, змінював їх неодноразово. Так, він не зміг підтвердити факту наявності 1500 кг кварцового піску, який нібито перевозив 28 квітня 2015 року, перетинаючи польсько-український кордон через митний пост «Устилуг», куди саме в подальшому подів цей вантаж, не зміг надати суду жодної інформації щодо транспортного засобу «Volkswagen LT35», його кольору, номерних знаків та хто є власником цього автомобіля. Також не зміг пояснити, за яких обставин він зміг перетнути державний кордон без наявності відповідних документів на право керування чужим автомобілем та в який спосіб 28 квітня 2015 року він на цьому автомобілі перевіз через митний пост «Устилуг» 1500 кг будівельної суміші для оздоблення фасадів без оформлення митних декларацій, які повинен був заповнити при перетинанні державного кордону України.

Крім того, ОСОБА_5 стверджував, що заяву про злочин писав саме у м. Луцьку і до м. Києва з метою написання заяви не їздив взагалі. Однак на адвокатський запит від 12 лютого 2016 року № 54/3/ІІІ-27/23 до СБУ у Волинської області повідомлено, що ОСОБА_5 не звертався із жодними заявами до вказаного управління. Надалі цей свідок повідомив, що тривалий час проживав у м. Києві за відповідною адресою та змушений був написати заяву до СБУ. Разом з тим, суд встановив, що ОСОБА_5 у той період у м. Києві за вказаною ним адресою не проживав, а за адвокатським запитом встановлено, що за повідомленою ним суду адресою розташований центр культури, а квартир і житлових приміщень у тому будинку взагалі немає.

Крім того, свідок ОСОБА_5 під час судового розгляду не зміг повідомити суду точної кількості грошових коштів, яку він отримував 14 та 18 травня 2015 року від співробітників СБУ та яку повертав співробітникам СБУ згідно з протоколами огляду та вручення грошових коштів. При цьому постійно плутався у своїх показаннях, називаючи різні суми, та не зміг надати суду інформації щодо точної кількості грошових коштів, які він нібито передав ОСОБА_3 та ОСОБА_4 Показання свідка ОСОБА_5 щодо сум грошових коштів не відповідають сумі грошових коштів, яку він зазначав у підписаній ним заяві про злочин.

Отже, правильність висновку суду про непослідовність та нелогічність показань цього свідка сумнівів у Суду не викликає.

Показання інших свідків сторони обвинувачення також було оцінено судом, наведено у вироку, однак вони ні прямо, ні опосередковано не підтверджують інкриміноване ОСОБА_3 та ОСОБА_4 обвинувачення.

Також прокурор у касаційній скарзі заперечує висновок суду про визнання доказів сторони обвинувачення недопустимими, а саме протоколу огляду та вручення грошових коштів ОСОБА_5, протоколу обшуку за місцем проживання ОСОБА_4 та матеріалів НСРД.

Щодо визнання недопустимим доказом протоколу огляду та вручення грошових коштів ОСОБА_5 (т. 2, а.к.п. 4-9).

Протокол огляду та вручення заздалегідь ідентифікованих засобів - коштів від 14 травня 2015 року визнано недопустимим і неналежним доказом з урахуванням показань свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8, які брали участь у вказаній слідчій дії як поняті. Так, зазначені свідки надали суду показання про те, що: вони дійсно були присутні як поняті 14 травня 2015 року в автомобілі під час складання вказаного протоколу; зазначене у протоколі місце його складання - м. Луцьк - не відповідає дійсності; протокол було частково заздалегідь виготовлено на принтері, а остаточно заповнено вже в автомобілі; слідчий особисто показав грошові кошти, а саме долари США, перерахував їх та сховав у сумку; надалі поняті підписали протокол; самого ОСОБА_5 в автомобілі не було, і грошових коштів він насправді не отримував, не було його і під час огляду грошових коштів та під час підписання протоколу.

За яких обставин було передано кошти ОСОБА_5 і чи було передано взагалі, не встановлено, але дві із зазначених у протоколі купюр було згодом виявлено під час проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_4

Крім того, відповідно до наданих суду показань свідка ОСОБА_5 останнім підтверджено, що під час отримання грошових коштів та прихованої відеокамери від співробітників СБУ він жодних протоколів або інших документів не підписував.

Обґрунтовано судом визнано недопустимим доказом і протокол видачі грошових коштів ОСОБА_5 та їх огляду від 14 травня 2015 року (т. 2, а.к.п. 10-13), за змістом якого вбачається, що його було складено в службовому автомобілі. Крім того, до цього протоколу долучено ксерокопії 5 грошових купюр по 100 доларів США, фотокопії яких виготовлено за допомогою ксероксу, що з огляду на технічні характеристики здійснити в автомобілі неможливо. Водночас свідок ОСОБА_5 неодноразово змінював показання по суті цієї слідчої дії та зазначав, що насправді повернув не 500, а 300 доларів США.

Правильно визнано судом недопустимим доказом протокол обшуку за місцем проживання ОСОБА_4, враховуючи те, що вказану слідчу дію проведено неуповноваженою на те службовою особою, із незаконним залученням групи працівників СБУ, а також незважаючи на проживання у житлі малолітніх дітей - у нічний час, із залученням понятою ОСОБА_8, яка брала участь як понята у двох попередніх слідчих діях, що ставить під сумнів безсторонність і незаінтересованість понятого, як це передбачено процесуальним законом (ст. 223 КПК України).

Відповідно до змісту ст. 290 ч. 2 КПК України презюмується, що відкриття матеріалів іншій стороні має бути здійснено до початку судового розгляду, оскільки сторони мають право бути готовими до проведення змагального процесу - мати заперечення на доводи сторони обвинувачення та навпаки.

Ухвал слідчого судді про надання стороні обвинувачення дозволу на проведення НСРД в порядку ст. 290 КПК України стороні захисту не було відкрито, і лише за ухвалою суду під час судового розгляду в суді першої інстанції за клопотанням сторони захисту з порушенням визначеного судом строку сторона обвинувачення такі матеріали надала суду.

Невідкриття стороні захисту в порядку ст. 290 КПК України матеріалів, у тому числі й ухвал слідчого судді про надання дозволу на проведення НСРД, є підставою для визнання таких доказів, які здобуто із порушенням вимог кримінального процесуального закону, недопустимими.

З огляду на допущені стороною обвинувачення порушення вказаних положень процесуального закону матеріали НСРД, а саме аудіо-, відеоконтроль ОСОБА_3 та ОСОБА_4 від 14 та 18 травня 2015 року, матеріали візуального спостереження у публічно доступних місцях з використанням відеозапису, фотографування, спеціальних технічних засобів для спостереження за зазначеними особами, судом обґрунтовано визнано недопустимими та неналежними доказами, які не можуть бути використані при прийнятті процесуальних рішень, і суд не може на них посилатися при ухваленні судового рішення.

Наявність зазначених обставин, яким сторона обвинувачення не змогла надати розумного пояснення та які свідчать про можливість іншої версії інкримінованих подій, стала підставою для розумного сумніву в доведеності вини обвинувачених.

Таким чином, суд першої інстанції при вирішенні питання щодо достатності встановлених під час змагального судового розгляду доказів для визнання особи винуватою правильно керувався стандартом доведення поза розумним сумнівом, визначеним частинами другою та четвертою статті 17 КПК України, що означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину [4.1.1, 4.2.1].

5.1.4 Наведене вище, інші конкретні обставини провадження, поведінка ОСОБА_5 під час описаних подій та його показання суду, які він змінював неодноразово; наполегливість та ініціативність у встановленні контактів з виправданими за відсутності ініціативи від потенційних підозрюваних, проведення органом досудового розслідування аж ніяк не «пасивного розслідування», непідтвердження того, що до початку операції було достатньо підстав вважати за можливе вчинення злочину, беззаперечно свідчать про провокацію вчинення злочину з боку органу досудового розслідування.

У зв'язку з цим Суд погоджується із висновком суду першої інстанції щодо вчиненої провокації, яка за описаних ознак відповідає практиці Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Раманаускас проти Литви» (Ramanauskas v. Lithuania) від 5 лютого 2008 року, «Таранекс проти Латвії» (Taraneks v. Latvia) від 2 грудня 2015 року).

Отже, проаналізувавши оскаржуваний виправдувальний вирок, викладене судом мотивування, та ухвалення саме такого рішення, Суд вважає, що вирок відповідає вимогам закону й не містить упередженості на користь однієї зі сторін судового провадження, про що йдеться в касаційній скарзі.

5.2 Процесуальним законом передбачено повноваження Суду щодо скасування судового рішення не на підставах допущення будь-яких порушень вимог цього закону, а лише тих порушень, які Суд може визнати істотними (ст. 412 ч. 1 КПК України), навіть якщо їх не передбачено у вичерпному переліку, наведеному в ст. 412 ч. 2 КПК України. Разом з тим, прокурор не зазначив у касаційній скарзі порушень вимог процесу, які можна вважати істотними, фактично він висловив незгоду з прийнятим рішенням суду про виправдання ОСОБА_3 та ОСОБА_4, однак скасування виправдувального вироку на формальних підставах є неприпустимим.

5.3 Судове рішення повинно бути не тільки законним, обґрунтованим і вмотивованим, але й справедливим. Ухвалення такого судового рішення є можливим за наслідками дотримання судом повноти судового розгляду, загальних засад кримінального провадження, що включає в себе й змагальність сторін та свободу в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Як убачається з матеріалів цього кримінального провадження, судовий розгляд проведено з дотриманням загальних засад кримінального провадження, в тому числі й зазначеної засади щодо змагальності сторін судового провадження.

Таким чином, Суд в даному кримінальному провадженні приходить до висновку: якщо стороною кримінального провадження з боку обвинувачення не було зібрано достатньо доказів винуватості, що були б належними й допустимими, не надавалися докази для дослідження судом на неодноразові вимоги суду та сторони захисту, якщо після всебічного і неупередженого дослідження судом усіх наданих доказів та обставин справи за тривалий час обвинуваченню не вдалося довести поза розумним сумнівом інкриміноване обвинувачення, а істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, за наявності яких судові рішення слід було безумовно скасувати, в касаційних скаргах не наведено та судом не встановлено, то відповідно відсутні передбачені кримінальним процесуальним законом підстави для скасування судових рішень відносно виправданих ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та призначення нового розгляду в суді першої інстанції.

Керуючись статтями 433, 436, 438, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

у х в а л и в:

Касаційні скарги прокурорів залишити без задоволення.

Вирок Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 13 вересня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 27 березня 2018 року у кримінальному провадженні відносно виправданих ОСОБА_3 та ОСОБА_4 залишити без зміни.

Постанова Верховного Суду є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

Н.С. Стефанів С.О. Стороженко Т.В. Шевченко