Історія справи

Постанова

іменем України

28 січня 2020 року

м. Київ

справа № 158/563/17

провадження № 51-9874 км 18

Верховний Суд колегією суддів Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Щепоткіної В. В.,

суддів Марчук Н. О., Стефанів Н. С.,

за участю:

секретаря судового засідання Ткаченка М. С.,

прокурора Руденко О. П.,

в режимі відеоконференції

захисників Вічинюка А. А., Лисюка В. В, Солтисюка А. П.,

Крупінської Н. Л.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора Ковальчука О. В., який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на ухвалу Рівненського апеляційного суду від 13 червня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016030100000758, за обвинуваченням:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, котрий народився у смт. Цумань Ківерцівського району Волинської області, зареєстрований та проживає на АДРЕСА_1 , судимого 21 грудня 2012 року Ківерцівським районним судом Волинської області за ч. 1, ч. 2, ч. 3 ст. 296, ч. 1 ст. 70 Кримінального кодексу України (далі КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, звільненого 21 жовтня 2013 року умовно-достроково з невідбутим строком покарання 1 рік 4 місяці 21 день,

у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 199, ч. 1 ст. 263, ч. 3 ст. 289, ч. 1 ст. 304 КК;

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, котрий народився у смт. Цумань Ківерцівського району Волинської області, зареєстрований та проживає на АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 289 КК;

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянина України, котрий народився у смт. Цумань Ківерцівського району Волинської області, зареєстрований та проживає на АДРЕСА_2 , раніше судимого 28 грудня 2015 року Ківерцівським районним судом Волинської області за ч. 2 ст. 289, ч. 3 ст. 185, ст. 70 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, на підставі ст. 75, ст. 104 КК звільненого від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік та покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК,

у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 289 КК;

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , громадянина України, котрий народився у смт. Цумань Ківерцівського району Волинської області, зареєстрований та проживає на АДРЕСА_2 , раніше судимого 11 листопада 2016 року Ківерцівським районним судом Волинської області за ч. 2 ст. 345 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки, на підставі ст. 75 КК звільненого від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік та покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК,

у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 289 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 25 вересня 2018 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 289 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, без конфіскації майна; за ч. 3 ст. 289 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років, без конфіскації майна. На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом часткового складання покарань ОСОБА_1 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років 4 місяці, без конфіскації майна.

Цим же вироком ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 304, ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 199 КК, та виправдано на підставі п. 1 ч. 1 ст. 373 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК) у зв`язку з недоведеністю вчинення кримінальних правопорушень, в яких він обвинувачувався.

ОСОБА_2 засуджено за ч. 2 ст. 289 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, без конфіскації майна; за ч. 3 ст. 289 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років, без конфіскації майна; за ч. 3 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом часткового складання покарань ОСОБА_2 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років 3 місяці, без конфіскації майна.

ОСОБА_3 засуджено за ч. 2 ст. 289 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, без конфіскації майна; за ч. 3 ст. 289 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років, без конфіскації майна; за ч. 3 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом часткового складання покарань ОСОБА_3 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років 1 місяць, без конфіскації майна. На підставі ч. 1 ст. 71 КК за сукупністю вироків до призначеного покарання частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Ківерцівського районного суду Волинської області від 28 грудня 2015 року та остаточно призначено ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років 2 місяці, без конфіскації майна.

Цим же вироком ОСОБА_4 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 289 КК, та виправдано на підставі п. 1 ч. 1 ст. 373 КПК у зв`язку з недоведеністю вчинення кримінальних правопорушень, в яких він обвинувачувався.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК зараховано засудженим ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у строк покарання строк попереднього ув`язнення з 22 листопада 2016 року по день набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь потерпілого ОСОБА_7 70 000 грн. в рахунок відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Прийнято рішення щодо процесуальних витрат та речових доказів.

Згідно з вироком ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та його неповнолітнього брата ОСОБА_3 , який діяв повторно, визнано винуватими у тому, що вони в період з 23:30 19 жовтня 2016 року по 00:20 20 жовтня 2016 року, діючи умисно, за попередньою змовою групою осіб, з метою незаконного заволодіння транспортними засобами, під`їхавши на автомобілі на АДРЕСА_3, зайшовши на подвір`я будинку АДРЕСА_3 , де шляхом відкриття навісного замка, проникли в гаражне приміщення та скориставшись наявністю ключа в замку запалення, незаконно заволоділи двома квадроциклами: марки «Ямаха Гризлі», об`ємом двигуна 600 кубічних сантиметрів та марки «Хонда Фореман», об`ємом двигуна 680 кубічних сантиметрів, заподіявши потерпілому ОСОБА_8 велику матеріальну шкоду на загальну суму 319 150,42 грн.

28 жовтня 2016 року приблизно о 2:30, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та неповнолітній ОСОБА_3 , діючи повторно, за попередньою змовою групою осіб, під`їхавши на автомобілі на АДРЕСА_4, де шляхом механічного пошкодження металевих воріт, проникли на територію подвір`я будинку АДРЕСА_4 та незаконно заволоділи квадроциклом марки «Хонда Фореман», об`ємом двигуна 500 кубічних сантиметрів, заподіявши потерпілому ОСОБА_9 значну матеріальну шкоду на загальну суму 99 069,80 грн.

1 листопада 2016 року приблизно опівночі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та неповнолітній ОСОБА_3 повторно, за попередньою змовою групою осіб, під`їхавши на автомобілі на АДРЕСА_5, зайшовши на подвір`я будинку АДРЕСА_5 , де шляхом зриву навісного замка, проникли в гаражне приміщення та незаконно заволоділи трактором марки «ДЕ ЕФ 244», об`ємом двигуна 1532 кубічних сантиметрів, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , заподіявши потерпілому ОСОБА_7 матеріальну шкоду на загальну суму 50 000 грн.

5 листопада 2016 року приблизно о 2:20, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та неповнолітній ОСОБА_3 повторно, за попередньою змовою групою осіб, під`їхавши на автомобілі на АДРЕСА_6, проникли на територію подвір`я будинку АДРЕСА_6 та з обладнаного навісу для збереження майна незаконно заволоділи трактором марки «Янмар ЕФ 1 КС 18 Д», заподіявши потерпілому ОСОБА_10 значну матеріальну шкоду на загальну суму 111 312,37 грн.

19 листопада 2016 року приблизно о 3 годині ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та неповнолітній ОСОБА_3 повторно, за попередньою змовою групою осіб, з метою незаконного заволодіння транспортним засобом, під`їхавши на автомобілі на АДРЕСА_7, зайшовши на подвір`я будинку АДРЕСА_7 , де шляхом зняття незамкненого навісного замка, проникли в гаражне приміщення та незаконно заволоділи квадроциклом марки «Ямаха Гризлі», об`ємом двигуна 350 кубічних сантиметрів, заподіявши потерпілому ОСОБА_11 значну матеріальну шкоду на загальну суму 59 800 грн.

19 листопада 2016 року у період з 2:50 по 3:00 ОСОБА_2 повторно, а неповнолітній ОСОБА_3 вперше, за попередньою змовою групою осіб, з метою таємного викрадення чужого майна, перебуваючи на АДРЕСА_8 , зайшовши на подвір`я будинку АДРЕСА_7 , де шляхом зняття навісного замка, незаконного проникли в гаражне приміщення та таємно викрали належне ОСОБА_11 майно: металевий сейф, в якому знаходилася гладкоствольна мисливська рушниця марки «ІЖ-18 Е», 16 калібру, 1988 року виготовлення, номер НОМЕР_2 , з чохлом та 5 мисливських набоїв (картеч), 16 калібру, заподіявши потерпілому ОСОБА_11 матеріальну шкоду на загальну суму 3 680 грн.

Крім того, органами досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався у втягненні неповнолітнього ОСОБА_3 у злочинну діяльність, у незаконному придбанні, зберіганні та носінні бойових припасів без передбаченого законом дозволу та у зберіганні, придбанні, перевезенні з метою збуту підробленої іноземної валюти, вчиненим у великих розмірах.

Вироком його було виправдано на підставі п. 1 ч. 1 ст. 373 КПК у зв`язку з недоведеністю вчинення кримінальних правопорушень, в яких він обвинувачувався.

Також, органами досудового розслідування ОСОБА_4 обвинувачувався у скоєні ним в складі організованої групи разом із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та неповнолітнім ОСОБА_3 незаконних заволодінь транспортними засобами, вчинених повторно, з проникненням у приміщення та сховище, що завдало значної матеріальної шкоди, та у таємному викрадені чужого майна, вчиненому за попередньою змовою групою осіб разом з ОСОБА_2 та неповнолітнім ОСОБА_3 , поєднаним з проникненням у приміщення.

Вироком ОСОБА_4 виправдано на підставі п. 1 ч. 1 ст. 373 КПК у зв`язку з недоведеністю вчинення кримінальних правопорушень, в яких він обвинувачувався.

Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 13 червня 2019 року вирок Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 25 вересня 2018 року щодо ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор Ковальчук О. В., посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчинених злочинів й особі засуджених через м`якість, просить скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції. На думку прокурора, наявні в матеріалах кримінального провадження докази є допустимими та достатніми для доведення винуватості ОСОБА_4 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 289 КК, та ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 199, ч. 1 ст. 273, ч. 1 ст. 304 КК. Разом із тим, за результатами розгляду вказаного кримінального провадження суд першої інстанції надав їм неправильну оцінку, з якою погодився і суд апеляційної інстанції, безпідставно відмовивши у задоволені клопотань прокурора про повторне дослідження відповідних доказів обвинувачення в апеляційному порядку, чим істотно порушив вимоги процесуального закону. Вказане призвело до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність щодо ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , а також незастосування кваліфікуючої ознаки вчинення ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 незаконного заволодіння транспортними засобами організованою групою. Крім цього, апеляційним судом не усунуто допущених місцевим судом суперечностей в частині рецидиву злочинів у ОСОБА_1 , відсутності у діях ОСОБА_2 за ч. 3 ст. 185 КК повторності та наявності цієї ознаки в діях ОСОБА_3 за вказаний злочин. Також, прокурор вважає, що призначене засудженим судом покарання не відповідає вимогам статей 50, 65 КК, оскільки не є достатнім для їх виправлення та попередження нових злочинів через м`якість. Всупереч приписам ст. 419 КПК апеляційний суд відповідним доводам апеляційної скарги прокурора належної оцінки не дав та необґрунтовано залишив вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 без зміни.

Позиції учасників судового провадження

Захисник Лисюк В. В., який діє в інтересах неповнолітнього засудженого ОСОБА_3 , та виправданий ОСОБА_4 подали письмові заперечення на касаційну скаргу прокурора Ковальчука О. В., в яких вказали на законність та обґрунтованість ухвали суду апеляційної інстанції, безпідставність доводів прокурора, та просили залишити касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу Рівненського апеляційного суду від 13 червня 2019 року - без зміни.

В судовому засіданні прокурор Руденко О. П. підтримала касаційну скаргу прокурора.

Захисники Вічинюк А. А., який діє в інтересах виправданого ОСОБА_4., Крупінська Н. Л., яка діє в інтересах засудженого ОСОБА_2 , Лисюк В. В ., який діє в інтересах неповнолітнього засудженого ОСОБА_3 , та Солтисюк А. П., який діє в інтересах засудженого ОСОБА_1 , вказали на необґрунтованість касаційної скарги прокурора та просили залишити її без задоволення, а ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - без зміни.

Мотиви Суду

За змістом статей 433, 438 КПК суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, а тому перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.

Натомість вказані обставини належать до предмету перевірки суду апеляційної інстанції в межах вимог апеляційний скарг.

Відповідно до приписів ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Згідно з приписами ст. 419 КПК в ухвалі апеляційного суду повинні бути зазначені мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Проте, переглядаючи вирок щодо ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в апеляційному порядку, вказаних вимог закону апеляційний суд не дотримався.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, в апеляційному порядку прокурор заперечував правильність встановлення місцевим судом фактичних обставин кримінального провадження, вказував не безпідставне виправдання ОСОБА_4 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 289 КК, ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 304, ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 199 КК, а також необґрунтоване виключення з обвинувачення ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 кваліфікуючої ознаки вчинення незаконного заволодіння транспортними засобами організованою групою, та просив вирок суду скасувати і постановити новий. Крім того, звертав увагу апеляційного суду на невідповідність призначеного покарання тяжкості вчинених злочинів та особам обвинувачених внаслідок м`якості.

Однак, залишаючи апеляційну скаргу прокурора без задоволення, апеляційний суд, в порушення приписів ст. 419 КПК, взагалі не перевірив та не проаналізував доводи апеляційної скарги про безпідставне, на думку прокурора, виправдання ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 304 КК, ч. 1 ст. 263 КК, ч. 2 ст. 199 КК, і не зробив відповідних висновків по суті заявлених у апеляційні скарзі вимог. Натомість обмежився лише загальним формулюванням про доведеність винуватості ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у вчиненні злочинів, за які їх засуджено, та перерахуванням доказів, покладених в основу обвинувального вироку щодо них, при цьому не давши оцінки доводам прокурора щодо вчинення обвинуваченими таких дій в складі організованої групи.

Не вирішеними залишилися і допущені судом першої інстанції суперечності в частині наявності рецидиву злочинів у ОСОБА_1 як обтяжуючої покарання обставини, а також відсутності кваліфікуючої ознаки повторності вчинення злочину у ОСОБА_2 за ч. 3 ст. 185 КК та наявності цієї ознаки у ОСОБА_3 за вказаний злочин.

Крім того, спростовуючи твердження прокурора щодо незаконності вироку в частині виправдання ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованих йому злочинів, суд апеляційної інстанції лише формально перевірив правильність висновків місцевого суду стосовно постановлення виправдувального вироку щодо нього, при цьому відмовивши у задоволенні клопотання прокурора про необхідність повторного дослідження доказів, які були надані органами досудового розслідування на обґрунтування пред`явленого ОСОБА_4 обвинувачення у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 185 КК, ч. 3 ст. 289 КК.

Також, відмовляючи у задоволенні клопотання про необхідність дослідження вказаних доказів, у тому числі і результатів негласних слідчих (розшукових) дій (далі НСРД), а саме установлення місцезнаходження радіоелектронних засобів, абонентських номерів рухомого (мобільного) зв`язку та зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж з абонентських номерів рухомого (мобільного) зв`язку, апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції про їх недопустимість у зв`язку з невідкриттям стороною обвинувачення на момент звернення до суду з обвинувальним актом щодо ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ухвал слідчого судді Апеляційного суду Волинської області, які були правовою підставою проведення таких дій.

У рішенні «Якуба проти України» від 12 лютого 2019 року ЄСПЛ зазначив, що право на розкриття відповідних доказів не є абсолютним правом. У будь-якому кримінальному провадженні можуть виникати конкуруючі інтереси, наприклад, національна безпека або необхідність захисту свідків, що піддаються ризику репресій, або збереження таємних поліцейських методів розслідування злочинів, які повинні бути урівноважені з правами обвинувачених. У деяких випадках може бути необхідним отримання певних доказів від сторони захисту, щоб зберегти основні права іншої особи або захистити важливий суспільний інтерес. Проте лише такі заходи, які обмежують право на захист і є суворо необхідними, є також припустимими згідно з пунктом 1 статті 6. Крім того, для того, щоб гарантувати обвинуваченому справедливий судовий розгляд, будь-які труднощі, які викликають обмеження прав захисту, повинні бути належним чином компенсовані процедурами, яких дотримуються судові органи.

Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 640/6847/15-к якщо сторона обвинувачення під час досудового розслідування своєчасно вжила всі необхідні та залежні від неї заходи, спрямовані на розсекречення процесуальних документів, які стали підставою для проведення НСРД, однак такі документи не були розсекречені з причин, що не залежали від волі і процесуальної поведінки прокурора, то суд не може автоматично визнавати протоколи НСРД недопустимими доказами з мотивів не відкриття процесуальних документів, якими санкціоноване їх проведення.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що ухвали слідчого судді Апеляційного суду Волинської області про дозвіл на проведення НСРД під час досудового розслідування та його завершення не були в розпорядженні сторони обвинувачення, оскільки перебували у віданні апеляційного суду з відповідними грифами секретності та були розсекречені 9 березня 2017 року, тобто вже після відкриття матеріалів кримінального провадження в порядку, передбаченому ст. 290 КПК, та після направлення 28 лютого 2017 року обвинувального акту до суду. У зв`язку з цим, ухвали слідчого судді були надані стороною обвинувачення безпосередньо під час судового розгляду і досліджені в судовому засіданні.

При цьому, під час розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції сторона захисту заявила клопотання, яке було задоволено судом, щодо приєднання до матеріалів кримінального провадження протоколів від 7 червня 2017 року про надання доступу до вказаних ухвал слідчого судді апеляційного суду. Ніяких інших заяв чи клопотань щодо порушень вимог кримінального процесуального закону при проведенні досудового розслідування, при постановленні ухвал слідчого судді Апеляційного суду Волинської області про дозвіл на проведення НСРД не заявлялось, а законність їх проведення взагалі не оскаржувалася. Таким чином, оскільки вказані процесуальні документи були надані стороною обвинувачення на стадії судового розгляду, сторона захисту мала можливість реалізувати принцип змагальності та висловити свою позицію щодо доведеності порушень, якщо вони мали місце.

Однак, апеляційний суд погодившись з висновком суду першої інстанції про недопустимість результатів НСРД як доказів, наданих стороною обвинувачення на обґрунтування винуватості ОСОБА_4 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 289 КК, не надав оцінки вжитим прокурором залежних від нього заходам для розсекречення процесуальних рішень, які стали правовою підставою проведення НСРД, не перевірив, яким чином невідкриття вказаних процесуальних документів, порушило права та інтереси обвинувачених з точки зору можливості їх захисту в судовому засіданні та, виходячи з рішення ЄСПЛ у справі «Якуба проти України» від 12 лютого 2019 року, вплинуло на дотримання балансів інтересів сторін за обставин, вказаних вище.

Таким чином, суд апеляційної інстанції не перевіривши належним чином доводів апеляційної скарги прокурора, не дослідивши всі обставини справи, що відповідно до приписів ст. 419 КПК є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, оскільки перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, дійшов передчасного висновку про залишення вироку суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 без зміни.

З огляду на встановлені порушення, колегія суддів позбавлена можливості перевірити доводи касаційної скарги прокурора пром`якість призначеного ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 покарання.

За таких обставин, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвала апеляційного суду щодо ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, в ході якого необхідно врахувати вищенаведене, ретельно перевірити доводи апеляційних скарг, за необхідності дослідити докази в порядку ст. 404 КПК та постановити законне, обґрунтоване і вмотивоване судове рішення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора Ковальчука О. В. задовольнити частково.

Ухвалу Рівненського апеляційного суду від 13 червня 2019 року щодо ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 скасувати і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

В. В. Щепоткіна Н. О. Марчук Н. С. Стефанів