Історія справи

Постанова

іменем України

26 червня 2019 року

м. Київ

справа № 242/5562/17

провадження № 51-10450км18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального

суду у складі

головуючого Яковлєвої С. В.,

суддів Марчука О. П., Матієк Т. В.,

за участю:

секретаря судового

засідання Замкового І. А.,

прокурора Вергізової Л. А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 8 листопада 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017050140000787, за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Донецька, жителя АДРЕСА_1 ), раніше судимого за вироком Київського районного суду м. Донецька від 17 вересня 2013 року за ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 187 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені

судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Селидівського міського суду Донецької області від 6 червня 2018 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 263 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. На підставі статей 75, 76 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки та покладено на нього певні обов`язки. Питання щодо речових доказів та судових витрат вирішено судом відповідно до вимог закону.

Згідно з вироком суду ОСОБА_1 на початку вересня 2017 року, перебуваючи на недіючому блокпості Збройних сил України, який розташовано на технічному мосту біля ПрАТ «АКХЗ», зайшов до бліндажа, де в дерев`яному ящику знайшов корпус гранати Ф-1 та підривач до неї, переніс їх до покинутої будівлі, розташованої у садовому товаристві «Коксохімік» в м. Авдіївці Донецької області поряд з покинутим блокпостом, та залишив біля будинку під цеглою. 9 листопада 2017 року приблизно о 14:30 ОСОБА_1 взяв сховану ним раніше гранату із запалом, поклав їх у сумку і попрямував у бік залізничного вокзалу, проте був зупинений працівниками поліції, котрі під час огляду особистих речей засудженого виявили й вилучили корпус гранати Ф-1 та запал УЗРГМ-2, які у своїй сукупності відносяться до категорії боєприпасів.

Апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу прокурора, а вирок - без зміни.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді. Вказує на те, що суд апеляційної інстанції не оцінив усіх доводів, викладених в апеляційній скарзі прокурора, не взяв до уваги даних про особу винного, конкретних обставин і ступеня суспільної небезпеки вчиненого злочину та дійшов необґрунтованого висновку про можливість звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор вважав касаційну скаргу обґрунтованою та просив її задовольнити.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, за який його засуджено, та кваліфікації діяння за ч. 1 ст. 263 КК у касаційній скарзі не оспорюється.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до ч. 2 ст. 419 КПК при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Проте ухвала апеляційного суду цим вимогам кримінального процесуального закону не відповідає.

У ст. 65 КК визначено загальні засади призначення покарання, котрі наділяють суд правом вибору між альтернативами, кожна з яких є законною, як однією із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Згідно приписів ст. 75 КК якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Як вбачається з матеріалів справи, в апеляційній скарзі прокурор посилався на неправильне застосування місцевим судом положень ст. 75 КК, що призвело до м`якості призначеного ОСОБА_1 покарання.

Однак, відмовивши у задоволенні апеляційної скарги прокурора, апеляційний суд зазначених доводів належним чином не перевірив, вичерпних мотивів щодо їх необґрунтованості не навів та безпідставно залишив вирок щодо ОСОБА_1 в частині звільнення від кримінальної відповідальності без зміни.

Так, обираючи ОСОБА_1 вид та розмір покарання, суд першої інстанції, з чим погодився апеляційний суд, врахував тяжкість вчиненого злочину, який згідно зі ст. 12 КК є тяжким, конкретні обставини вчинення кримінального правопорушення, відсутність тяжких наслідків, дані про особу винного, котрий позитивно характеризується за місцем проживання, неодружений, на обліку в лікарів психіатра та нарколога не перебуває, наявність обставин, що пом`якшують покарання, - щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, та відсутність обставин, що його обтяжують, а тому призначив ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, яке є мінімальним у межах санкції ч. 1 ст. 263 КК.

Разом з тим, переглядаючи вирок суду першої інстанції щодо звільнення засудженого від відбування покарання на підставі ст. 75 КК, апеляційний суд не мотивував та не обґрунтував підстав, з яких він дійшов висновку про можливість виправлення ОСОБА_1 без відбування покарання. Без належної уваги залишились конкретні обставини кримінального провадження, про які зазначав прокурор в апеляційній скарзі, зокрема те, що предметом злочину є бойовий припас (корпус гранати Ф-1 та запал УЗРГМ-2), на який поширюється заборона вільного доступу та використання, оскільки він може спричинити значну шкоду здоров`ю людини або взагалі смерть, а також спосіб вчинення кримінального правопорушення - перевезення бойового припасу міським транспортом, де перебувала значна кількість громадян, які б могли постраждати від незаконних дій правопорушника.

Крім того судом належним чином не враховано дані про особу ОСОБА_1 , котрий будучи раніше неодноразово судимим за вчинення корисних злочинів, судимість за які не знята та не погашена, звільнившись з місць позбавлення волі у лютому 2017 року вже на початку вересня 2017 року вчинив новий тяжкий злочин.

З урахуванням вказаних обставин, на думку колегії, звільнення ОСОБА_1 на підставі ст. 75 КК від відбування покарання є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до м`якості призначеного покарання, яке не можна вважати справедливим, пропорційним і співрозмірним ступеню тяжкості вчиненого злочину.

Переглядаючи вирок за апеляцією прокурора, апеляційний суд доводів апеляційної скарги прокурора належним чином не перевірив, висновку щодо можливості виправлення ОСОБА_1 із застосуванням ст. 75 КК, виходячи із встановлених судом першої інстанції обставин злочину та особи винного, не обґрунтував, тим самим порушив вимоги ст. 419 КПК.

Враховуючи викладене, касаційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а ухвала апеляційного суду щодо ОСОБА_1 - скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого необхідно врахувати наведене і, за умови підтвердження такого ж обсягу обвинувачення і тих же даних про особу винного, звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням слід вважати неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність - ст. 75 КК, що призвело до м`якості призначеного покарання.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора задовольнити.

Ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 8 листопада 2018 року щодо ОСОБА_1 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

С. В. Яковлєва О. П. Марчук Т. В. Матієк