Історія справи

Постанова

Іменем України

26 березня 2019 року

м. Київ

Справа № 159/5078/17

Провадження № 51 - 600 км 20

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Наставного В.В.,

суддів Матієк Т.В., Яковлєвої С.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Трутенко А.Ю.,

прокурора Сингаївської А.О.,

розглянув в судовому засіданні об`єднане кримінальне провадженняза номером 12017030110002440 щодо

ОСОБА_1 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Ковеля Волинської області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , громадянина України, такого, що відповідно до вимог ст. 89 КК України судимості не має,

за ст. 263 ч. 1, ст. 309 ч. 2 КК України,

за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, - Волинець С.М. на ухвалу Волинського апеляційного суду від 29 жовтня 2019 року щодо ОСОБА_1 .

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 04 квітня 2019 року ОСОБА_1 засуджено:

- за ст. 263 ч. 1 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки;

- за ст. 309 ч. 2 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

На підставі ст. 70 ч.ч. 1-3 КК України за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначених покарань ОСОБА_1 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців.

На підставі статей 75, 76 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 3 роки і на нього покладено відповідні обов`язки.

Стягнуто з обвинуваченого ОСОБА_1 в дохід держави процесуальні витрати у справі за проведення експертиз в сумі 6 233 гривні 76 копійок.

Прийнято рішення щодо речових доказів.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінальних правопорушень за наступних обставин.

Так, ОСОБА_1 , у вересні 2017 року, у лісосмузі м. Ковеля, поблизу Ковельської філії ДП «Укрветсанзавод», під шаром ґрунту, знайшов, чим незаконно придбав, наступні бойові припаси та вибухові речовини: накольний механізм мінного універсального підривача МУВ-2, запал МД-5М, які при їх конструктивному поєднанні є мінним універсальним підривачем МУВ-2, який відноситься до бойових припасів, придатних до вибуху; пластичну речовину світло-жовтого кольору, що є бризантною вибуховою речовиною на основі гексогену та нафтового мастила, яка придатна до вибуху; наступальну осколкову гранату РГД-5, яка відноситься до боєприпасів та придатна до вибуху; електодетонатор ЕДП-р, що є боєприпасом та придатний до вибуху; циліндричний вибуховий пакет, який споряджений вибуховою речовиною метальної дії - димним порохом ДРП-4, масою 30±2 г., який придатний до вибуху, після чого переніс зазначені боєприпаси та вибухові речовин до місця свого проживання по АДРЕСА_1 , де далі у схованці підсобного приміщення незаконно зберігав до моменту їх виявлення та вилучення працівниками поліції в ході проведення огляду 01 листопада 2017 року, за місцем проживання ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 .

Крім цього, ОСОБА_1 у першій половині жовтня 2017 року, перебуваючи у садівничому масиві «Калина» в м. Ковелі, на неогородженій земельній ділянці, зірвав дикоростучі рослини коноплі, які переніс до горища будинку по місцю свого проживання по АДРЕСА_1 , де висушив та подрібнив, чим незаконно придбав та виготовив особливо небезпечний наркотичний засіб канабіс, загальною масою 1293,36 грами, що є великим розміром, і далі незаконно зберігав вказаний особливо небезпечний наркотичний засіб на горищі будинку для власного вживання без мети збуту до його виявлення та вилучення працівниками поліції в ході проведення огляду 01 листопада 2017 року, за місцем проживання ОСОБА_1 за вказаною адресою.

Ухвалою Волинського апеляційного суду від 29 жовтня 2019 року апеляційну скаргу прокурора Ковельської місцевої прокуратури Волинець С.М. залишено без задоволення, а вирок Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 04 квітня 2019 щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_1 та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції. Вказує про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме положень ст. 75 КК України, та невідповідність призначеного ОСОБА_1 покарання ступеню тяжкості вчинених ним кримінальних правопорушень та його особі внаслідок м`якості, зазначаючи, що суд апеляційної інстанції уваги не звернув і належним чином не перевірив доводи апеляційної скарги прокурора та безпідставно залишив вирок суду першої інстанції без зміни.

Заперечень на касаційну скаргу прокурора від учасників судового провадження не надходило.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор в судовому засіданні вважала касаційну скаргу обґрунтованою і просила її задовольнити.

Мотиви Суду

Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до наступних висновків.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Обґрунтованість засудження ОСОБА_1 та правильність кваліфікації його дій за ст. 263 ч. 1, ст. 309 ч. 2 КК України у касаційній скарзі не оспорюються.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання.

При цьому, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Відповідно до ст. 75 ч. 1 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК України), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК України тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Доводи касаційної скарги прокурора про неправильне застосування до ОСОБА_1 ст. 75 КК України не відповідають фактичним обставинам справи та не спростовують висновки суду щодо призначеного засудженому покарання із застосуванням цієї статті.

При вирішенні питання щодо виду та розміру призначеного ОСОБА_1 покарання суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчинених ним злочинів, які відповідно до ст. 12 КК України є злочинами середньої тяжкості та тяжким, дані про особу засудженого, який відповідно до вимог ст. 89 КК України є таким, що не має судимостей, те, що він після вчинення злочину створив сім`ю, в якій народилася дитина, що дало суду підстави зробити висновок про те, що він більше не вчинятиме злочинів. Крім того, вчинення ОСОБА_1 злочинів, за його поясненнями, значною мірою зумовлені ранньою смертю обох його батьків. Суд врахував, що на даний час ОСОБА_1 залишається єдиним годувальником сім`ї, його дружина та щойно народжена дитина не мають ніяких засобів для існування, а також те, що ОСОБА_1 влаштувався на роботу та істотно змінив на краще свою поведінку. Врахував суд і обставини, що пом`якшують покарання ОСОБА_1 , а саме: щире каяття, яке виявилося в тому, що він усвідомив протиправність своєї поведінки, активно сприяв розкриттю злочину, яке виявилося у тому, що ОСОБА_1 повідомив про обставини, які не були відомі слідству і які мали важливе значення для розкриття злочину.

Врахувавши, всі зазначені обставини в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення ОСОБА_1 покарання в межах санкцій ст. 263 ч. 1, ст. 309 ч. 2 КК України та на підставі ст. 70 ч.ч. 1-3 КК України за сукупністю злочинів застосував принцип часткового складання призначених покарань та можливості його виправлення і перевиховання без ізоляції від суспільства, звільнивши його від відбуття покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України.

Отже, покарання засудженому ОСОБА_1 призначено судом першої інстанції відповідно до вимог закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження нових злочинів, призначене йому покарання із застосуванням ст. 75 КК України відповідає вимогам ст. 65 КК України.

При розгляді апеляційної скарги прокурора, суд апеляційної інстанції її доводи, які аналогічні доводам касаційної скарги прокурора щодо безпідставності застосування до ОСОБА_1 ст. 75 КК України, перевірив і своє рішення належним чином мотивував, зазначивши підстави, з яких визнав їх необґрунтованими. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

За таких обставин, доводи касаційної скарги про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме положень ст. 75 КК України, та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінальних правопорушень та особі засудженого ОСОБА_1 є безпідставними, вони не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду справи і не відповідають матеріалам кримінального провадження та вимогам закону.

Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами для скасування чи зміни судового рішення, також не виявлено.

Враховуючи зазначене, колегія суддів підстав для задоволення касаційної скарги прокурора, скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції не знаходить.

Керуючись ст.ст. 436, 438 КПК України, Суд

ухвалив:

Ухвалу Волинського апеляційного суду від 29 жовтня 2019 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, - Волинець С.М. - без задоволення.

Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

В.В. Наставний Т.В. Матієк С.В. Яковлєва