Історія справи

Ухвала ККС ВП від 02.02.2020 року у справі №740/2922/19

Постанова

Іменем України

20 жовтня 2020року

м. Київ

справа № 740/2922/19

провадження № 51-508км20

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Кишакевича Л. Ю.,

суддів Ємця О. П., Кравченка С. І.,

за участю:

секретаря судового засідання Костюченка К. О.,

прокурора Сиволапа А. С.,

захисника Сухоцького О. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційними скаргами прокурора на ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 12 грудня 2019 року та захисника Сухоцького О. В. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 20 вересня 2019 року і ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 12 грудня 2019 року щодо

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та мешканця АДРЕСА_1, громадянина України, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.121 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 20 вересня 2019 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст.121 КК, з призначенням йому покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь місцевого бюджету м. Ніжина грошові кошти в сумі 5221 грн, понесених КЛПЗ "Ніжинська центральна міська лікарня ім. М. Галицького" на лікування потерпілого ОСОБА_2.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 200 000 грн на відшкодування моральної шкоди, 10 296 грн на відшкодування матеріальної шкоди у зв'язку з втратою годувальника на утримання малолітньої дитини ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_2)

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 щомісячно 1 716,05 грн на відшкодування матеріальної шкоди у зв'язку з втратою годувальника на утримання малолітньої дитини ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_2) до досягнення нею вісімнадцятирічного віку.

Як встановив суд, ОСОБА_1 був визнаний винуватим та засуджений за те, що він 03 січня 2019 року, близько 23 год., перебуваючи в будинку АДРЕСА_2, під час спільного розпиття спиртних напоїв з ОСОБА_2, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, умисно завдав ОСОБА_2 один удар кухонним ножем в живіт, чим спричинив йому тяжкі тілесні ушкодження, від яких ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 помер в КЛПЗ "Ніжинська центральна міська лікарня ім. М. Галицького".

Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 12 грудня 2019 року апеляційну скаргу захисника Сухоцького О. В. в інтересах ОСОБА_1 задоволено частково, апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення. Вирок Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 20 вересня 2019 року змінено в частині призначення покарання. ОСОБА_1 пом'якшено покарання за ч. 2 ст. 121 КК із застосуванням ст. 69 КК до 5 років позбавлення волі. У решті цей же вирок залишено без змін.

Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційних скаргах:

- прокурор, посилаючись на істотні порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що потягнуло за собою невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та даним, що характеризують особу засудженого внаслідок м'якості, просить скасувати ухвалу апеляційного суду, призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

- захисник Сухоцький О. В. в інтересах засудженого ОСОБА_1 оскаржує вирок Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 20 вересня 2019 року і ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 12 грудня 2019 року, просить їх змінити, перекваліфікувати дії його підзахисного ОСОБА_1 з ч. 2 ст. 121 на ст. 124 КК, призначивши за статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК відповідне покарання. При цьому посилається на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Вважає, що ОСОБА_1 заподіяв тяжке тілесне ушкодження потерпілому при перевищенні меж необхідної оборони.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор підтримав свою касаційну скаргу, а касаційну скаргу захисника Сухоцького О. В. просив залишити без задоволення; захисник Сухоцький О. В. підтримав свою касаційну скаргу та просив залишити без задоволення касаційну скаргу прокурора.

Мотиви Суду

Заслухавши учасників провадження та перевіривши матеріали кримінального провадження і доводи, викладені у касаційній скарзі, Суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також правильність правової оцінки обставин і не уповноважений досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно з положеннями ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК.

Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Суд перевіряє матеріали кримінального провадження в межах доводів, висловлених у касаційній скарзі, а саме: чи було додержано судами першої та апеляційної інстанцій процесуальних норм, які регулюють розгляд судами пред'явленого обвинувачення, у тому числі положення, що стосуються оцінки доказів, а також перевіряє правильність застосування норм матеріального права при кваліфікації діяння та призначенні покарання.

Вирішуючи питання про достатність доказів, установлених під час змагального судового розгляду, для визнання особи винуватою, суди мають керуватися вимогами частин 2, 4 ст. 17 КПК, згідно з якими ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому сторона обвинувачення має довести винуватість особи поза розумним сумнівом, а всі сумніви щодо доведеності винуватості особи тлумачаться на її користь. Така позиція узгоджується з вимогами ч. 3 ст. 62 Конституції України.

У кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1 встановлено, що в зазначені у вироку день, час та місці між засудженим та потерпілим виник конфлікт, під час якого ОСОБА_1 умисно завдав потерпіломуОСОБА_2 удар ножем, чим заподіяв йому тяжке тілесне ушкодження, від якого потерпілий помер у лікарні.

Такі дії ОСОБА_1 суд першої інстанції кваліфікував за ч. 2 ст. 121 КК, як умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого та призначив за статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК мінімальне покарання, визначене санкцією цієї статті.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції захисник засудженого оскаржив його в апеляційному порядку, навівши у своїй апеляційній скарзі доводи щодо необхідності перекваліфікації дій ОСОБА_1 з ч. 2 ст. 121 КК на ст. 124 КК, через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а також просив пом'якшити призначене ОСОБА_1 покарання, застосувавши до нього положення ст. 69 КК.

Крім того, вирок було оскаржено прокурором, який наводив доводи щодо невідповідності призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого ОСОБА_1 внаслідок м'якості. При цьому стверджуючи, що призначене засудженому покарання не відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та даним, що характеризують особу засудженого.

Як убачається з матеріалів провадження, переглядаючи оскаржений вирок, апеляційний суд ретельно перевірив усі доводи, наведені в апеляційних скаргах, внаслідок чого - частково задовольнив апеляційну скаргу захисника, пом'якшивши ОСОБА_1 покарання на підставі ст. 69 КК та умотивовано відмовив у задоволенні апеляційної скарги прокурора.

При цьому апеляційний суд дійшов ґрунтовного висновку про неспроможність аргументів прокурора щодо м'якості призначеного ОСОБА_1 покарання, а також доводів сторони захисту в частині необхідності перекваліфікації дій засудженого з ч. 2 ст. 121 КК на ст. 124 КК, перевіривши матеріали кримінального провадження з використанням усіх процесуальних можливостей, з чим погоджується і касаційний суд.

Так, зокрема, апеляційний суд правильно зазначив, що відповідальність за ст. 124 КК за заподіяння тяжкого тілесного ушкодження в разі перевищення меж необхідної оборони, настає лише за умови, що здійснений винним захист явно не відповідав небезпечності посягання чи обстановці, яка склалася.

Обов'язковою умовою кваліфікації заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження за ст. 124 КК є перебування винного при вчиненні цього діяння у стані необхідної оборони, уявної оборони або в умовах необхідності затримання злочинця. Якщо буде встановлено, що винний не перебував у такій обстановці, вчинене ним за наявності підстав слід кваліфікувати за ст. 121 КК.

Згідно ч. 3 ст. 36 КК перевищенням меж необхідної оборони, визнається умисне заподіяння тому хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту.

Крім того, слід зазначити, що обов'язковою умовою кваліфікації заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження за ст. 124 КК є відповідна обстановка вчинення злочину - перебування винного при вчиненні цього діяння у стані необхідної оборони.

Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово висловлювали правову позицію про те, що особливістю злочину, вчиненого з перевищенням меж необхідної оборони, є специфіка його мотиву, а саме прагнення захистити інтереси особи, держави, суспільні інтереси, життя, здоров'я чи права того, хто обороняється, чи іншої особи від суспільно небезпечного посягання. Намір захистити особисті чи суспільні інтереси від злочинного посягання є визначальним мотивом не тільки у разі необхідної оборони, а й при перевищенні її меж. Мотивація дій винного при перевищенні меж необхідної оборони має бути в основному зумовлена захистом від суспільно небезпечного посягання охоронюваних законом прав та інтересів.

При цьому слід мати на увазі, що для вирішення питання про кваліфікацію складу зазначеного злочину, зокрема щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж, суд у кожному конкретному випадку, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання і акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.

Розмежування цих складів злочину здебільшого здійснюється за їх суб'єктивною стороною, виходячи з фактичних підстав кваліфікації конкретного суспільно небезпечного діяння, зокрема способу, знаряддя злочину, кількості, характеру і локалізації тілесних ушкоджень, а також усвідомлення особою характеру вчиненого злочинного діяння, передбачення його негативних наслідків та ставлення до них.

Поза розумним сумнівом судом першої і апеляційної інстанції було правильно встановлено, що дії потерпілого ОСОБА_2 не були тим суспільно небезпечним посяганням, а його дії не були безпосередньо спрямовані на заподіяння ОСОБА_1 тяжких тілесних ушкоджень або такої негайної та невідворотної шкоди, яка вимагала від засудженого діяти в стані необхідної оборони, тим більше із застосуванням ножа.

Так, зокрема, свідок ОСОБА_5 надав показання, що ввечері 03.01.2019 року він разом з ОСОБА_2 перебували в будинку ОСОБА_1, де спільно з ним вживали спиртні напої. Свідок вийшов з помешкання на досить незначний проміжок часу, а коли повернувся - до нього підійшов ОСОБА_2 і почав просити невідкладно викликати швидку допомогу, демонструючи поріз на животі. До медичних працівників ОСОБА_1 зі скаргами на здоров'я або ж необхідності надання йому допомоги не звертався.

Свідок ОСОБА_6, який працює лікарем швидкої медичної допомоги, надав показання, що ввечері 03.01.2019 року, приїхавши на виклик, побачив потерпілого ОСОБА_2, який вже лежав на підлозі кімнати. ОСОБА_1 перебував за столом в іншій кімнаті, абсолютно не реагуючи на їх прибуття. Проте, після огляду потерпілого та констатації в нього поранення, підійшов до лікарів і в агресивній формі почав з'ясовувати причини їх перебування в будинку. Останній не скаржився на самопочуття і видимих тілесних ушкоджень в нього не виявлено. Крім того, ОСОБА_1 дістав з власної кишені ножа та передав його працівникам поліції, зазначивши про нанесення ним удару потерпілому. ОСОБА_1 не повідомляв щодо вчинення відносно нього ОСОБА_2 будь-яких протиправних дій.

Аналогічні показання були надані і свідком ОСОБА_7, яка в вечірній час
03.01.2019 року як фельдшер швидкої медичної допомоги прибула на виклик та надавала невідкладну медичну допомогу ОСОБА_2, підтвердила початкову безініціативність та байдужість в поведінці обвинуваченого.

Відображені у наведених показаннях відомості про заподіяні засудженим тілесні ушкодження потерпілому також підтверджуються даними, що містяться у висновках судово-медичних експертиз та інших письмових доказів, наявних у матеріалах кримінального провадження.

Проаналізувавши вищенаведені докази в їх сукупності, а також врахувавши наявні у ОСОБА_1 тілесні ушкодження, які відносяться до категорії легких, їх локалізацію та тілесне ушкодження потерпілого - у вигляді ножового поранення передньої черевної стінки, від якого останній помер, апеляційний суд прийшов до правильного висновку, що в даному випадку ОСОБА_1 не перебував у стані необхідної оборони та умисно вчинив злочин, передбачений ч. 2 ст.121 КК, а не ст. 124 КК.

На думку Суду, таке правозастосування є правильним, адже вказана позиція судів нижчих інстанцій ґрунтується на безпосередньо досліджених доказах, оцінених відповідно до правил ст. 94 КПК. Крім того, вона не суперечить усталеній практиці й висновкам, викладеним у рішеннях та правових позиціях Верховного Суду. Отже, доводи в касаційній скарзі захисника про протилежне і про те, що, завдаючи тілесних ушкоджень потерпілому, засуджений діяв з перевищенням меж необхідної оборони, є неприйнятними. ОСОБА_1 не перебував при вчиненні злочинного діяння у стані необхідної оборони, таким чином - в його діях відсутня об'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 124 КК.

Неспроможними є і доводи твердження прокурора, наведені у його касаційній скарзі, про невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину та даним, що характеризують особу засудженого, неврахування судом конкретних обставини, в тому числі і вчинення злочину у стані алкогольного сп'яніння, а також тяжкість вчиненого злочину.

Як вбачається зі змісту судових рішень, призначаючи ОСОБА_1 покарання, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який відноситься до категорії тяжких; фактичні обставини скоєного злочину (час, місце, спосіб, наслідки, поведінку потерпілого ОСОБА_2); особу ОСОБА_1: вік, освіту та стан здоров'я, сімейний стан, соціальне становище, те, що він учасник бойових дій, наявність відзнаки Президента України; позитивну характеристику за місцем проживання, посередню характеристику з попереднього місця роботи, позитивну службову характеристику як військовослужбовця; те, що він раніше не притягувався до кримінальної та адміністративної відповідальності, не перебуває на обліку в лікаря-нарколога та лікаря психіатра; добровільне часткове відшкодування завданої матеріальної шкоди потерпілій та щирі висловлювання співчуття в зв'язку з смертю її чоловіка; позицію потерпілої, яка у вирішенні питання щодо виду та міри покарання покладалась на розсуд суду.

Колегія суддів апеляційного суду, враховуючи обставини кримінального провадження, віктимну поведінку потерпілого, добровільне часткове відшкодування матеріальної шкоди потерпілій, прийшла до висновку, що ці обставини є такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, а також, врахувавши позитивні дані про особу засудженого, який брав безпосередню участь в антитерористичній операції, є учасником бойових дій, нагороджений відзнакою Президента України, за місцем служби та місцем роботи характеризується виключно позитивно, та інше, обґрунтовано застосувала положення ст. 69 КК та призначила ОСОБА_1 покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції, а саме у виді позбавлення волі на строк 5 років.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з призначеним апеляційним судом покаранням, вважає, що закон України про кримінальну відповідальність застосовано правильно; покарання, призначене ОСОБА_1 є необхідним й достатнім для його виправлення, попередження нових злочинів та співмірне скоєному, а тому, за наведених підстав, доводи касаційної скарги прокурора слід залишити без задоволення.

Наведені в касаційних скаргах прокурора та захисника засудженого доводи не спростовують правильності висновків, викладених у судових рішеннях, не містять переконливих доводів, які би дозволили Верховному Суду дійти висновку, що рішення суду першої та апеляційної інстанції були постановлені з істотними порушеннями норм права, які можуть поставити під сумнів їх законність.

Ухвала апеляційного суду є належно вмотивованою та обґрунтованою, її зміст відповідає вимогам статей 370, 419 КПК, у ній наведено мотиви, з яких виходив цей суд, та положення закону, якими він керувався при постановленні рішення.

Отже, зважаючи на те, що істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б безумовними підставами для скасування чи зміни судових рішень, колегією суддів не встановлено, касаційні скарги прокурора та захисника засудженого задоволенню не підлягають.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, ~law31~ від 03 жовтня 2017 року, суд

ухвалив:

вирок Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 20 вересня 2019 року і ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 12 грудня 2019 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційні скарги прокурора та захисника Сухоцького О. В. в інтересах засудженого ОСОБА_1 - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення й оскарженню

не підлягає.

Судді:

Л. Ю. Кишакевич О. П. Ємець С. І. Кравченко