Постанова
Іменем України
25 липня 2019 року
м. Київ
справа № 631/1007/17
провадження № 51-8981 км 18
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Маринича В.К.,
суддів Макаровець А.М., Марчук Н.О.,
за участю:
секретаря судового засідання Андрієнко М.В.,
прокурора Деруна А.І.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги прокурора, засудженого ОСОБА_1 на вирок Апеляційного суду Харківської області від 28 серпня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017220390000343, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Чехова Ружинського району Житомирської області, жителя АДРЕСА_1 ), в силу ст. 89 КК України такого, що не має судимості,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК України.
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Нововодолазького районного суду Харківської області від 06 липня 2018 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 296 КК України до покарання у виді арешту на строк 3 місяці.
Відповідно до вироку ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 21 липня 2017 року близько 18:00 зайшов на територію домоволодіння по АДРЕСА_1 , безпричинно, з хуліганських мотивів, діючи умисно, почав ображати ОСОБА_2 , котрий є особою похилого віку, виражаючи на його адресу нецензурну лайку та після зауваження припинити такі дії, проявляючи явну неповагу до суспільства, діючи з особливою зухвалістю, ігноруючи існуючі у суспільстві загальноприйняті правила поведінки і норми моралі, намагаючись самоутвердитись за рахунок приниження інших осіб і показуючи своє зневажливе ставлення до оточуючих, ОСОБА_1 збив з ніг ОСОБА_2 , штовхнувши його у спину рукою, потягнув за одяг, наступив ногою на витягнуту руку ОСОБА_2 та почав давити на неї, завдаючи фізичного болю останньому. ОСОБА_2 спробував піднятися, однак ОСОБА_1 , продовжуючи свої хуліганські дії, наступив на праву стопу потерпілого і не дав можливості йому піднятися. Крім того, також почав давити на ногу своєю ногою, завдаючи фізичного болю потерпілому. ОСОБА_2 зрозумів, що сам не впорається та не звільниться, тому почав голосно кричати і кликати на допомогу, що почули мешканці села. Однак ОСОБА_1 , продовжуючи свої хуліганські дії, схопив його правою рукою за нижню щелепу та почав тягнути за неї, потім засунув пальці до рота потерпілого, звідки вирвав зубний протез, після чого відпустив ОСОБА_2 та пішов.
ОСОБА_2 піднявся із землі та близько 18:30 пішов до сусідів в сторону домоволодіння АДРЕСА_1 , щоб зателефонувати у поліцію. ОСОБА_1 почав наздоганяти ОСОБА_2 , при цьому висловлюючи на його адресу нецензурну лайку, яка принижувала честь та гідність останнього. В цей час, почувши крики, з території домоволодіння вийшов ОСОБА_3 Знаходячись біля подвір`я за вказаною адресою у зазначений час, ОСОБА_1 наздогнав ОСОБА_2 та у присутності сусідів, продовжуючи свої хуліганські дії, грубо порушуючи громадський порядок, діючи умисно та з особливою зухвалістю, виражаючи явну неповагу до суспільства, ігноруючи існуючі у суспільстві загальноприйняті правила поведінки і норми моралі, намагаючись самоутвердитись за рахунок приниження інших осіб, і, показуючи своє зневажливе ставлення до оточуючих, безпричинно завдав йому одного удару рукою в ділянку потилиці. ОСОБА_3 зробив ОСОБА_1 зауваження, проте останній не відреагував, продовжив свої хуліганські дії та, підійшовши до нього, діючи умисно, з особливою зухвалістю, безпричинно завдав одного удару правим кулаком у грудну клітку. ОСОБА_3 злякався та забіг на своє подвір`я, а ОСОБА_1 пішов в сторону свого дому.
Після цього близько 19:00 ОСОБА_3 разом із чотирирічною донькою пішов до будинку ОСОБА_2 , що на АДРЕСА_1 , біля якого на лавці залишився чекати на господаря. У цей час на територію домоволодіння ОСОБА_2 знову прийшов ОСОБА_1 , котрий, продовжуючи свої хуліганські дії, порушуючи громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, діючи умисно та з особливою зухвалістю, виражаючи явну неповагу до суспільства, ігноруючи існуючі у суспільстві загальноприйняті правила поведінки і норми моралі, у присутності чотирирічної дитини, безпричинно завдав ОСОБА_3 по одному удару правим кулаком в ділянку верхньої та нижньої щелеп, в результаті чого вибив потерпілому два верхніх зуби та один нижній.
Своїми діями ОСОБА_1 , перебуваючи у громадському місці, грубо порушуючи громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, діючи з особливою зухвалістю, безпричинно заподіяв потерпілим ОСОБА_3 та ОСОБА_2 тілесні ушкодження, які за ступенем тяжкості відносяться до категорії легких.
Апеляційний суд Харківської області 28 серпня 2018 року вирок місцевого суду в частині призначеного покарання скасував та постановив свій вирок, за яким засудив ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 296 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 3 роки.
У решті вирок суду першої інстанції залишено без зміни.
Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі прокурор ставить питання про скасування вироку апеляційного суду у зв`язку з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону та просить призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вказує, що апеляційний суд під час постановлення вироку порушив вимоги ст. 420 КПК України, оскільки не зазначив у ньому формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням способу вчинення кримінального правопорушення та всіх його наслідків, форми вини, спрямованості умислу і мотивів вчинення злочину, при цьому обмежився лише викладенням короткого змісту зазначеного обвинувачення.
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 просить скасувати вирок апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Зазначає, що апеляційний суд допустив невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість. При цьому посилається на те, що суд належним чином не врахував його особу, обставини, що пом`якшують йому покарання, а саме: щире каяття, наявність позитивних характеристик, вчинення злочину вперше, його вік та готовність понести покарання за свої дії. Вважає, що апеляційний суд, ухвалюючи вирок, безпідставно не взяв до уваги висновок уповноваженої особи органу пробації щодо можливості його виправлення без ізоляції від суспільства. Вказує про надмірну суворість призначеного йому покарання, що може призвести до занепаду господарства та жебрацького існування його сім?ї, враховуючи, що осуд його дій сільською громадою для нього вже є найбільш суворим покаранням. Просить звільнити його від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України.
Позиції інших учасників судового провадження
Від учасників судового провадження заперечень на касаційні скарги прокурора та засудженого не надходило.
У судовому засіданні прокурор просив задовольнити касаційну скаргу, яку подала прокурор Ізотова М.О., а ухвалу апеляційного суду скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції, а також заперечував проти задоволення касаційної скарги засудженого ОСОБА_1 .
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали провадження, наведені у касаційних скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.
Мотиви Суду
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Як установлено в частинах 1, 2 ст. 438 КПК України, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність підстав, зазначених у ч. 1 цієї статті, суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412 - 414 цього Кодексу.
Під час перевірки матеріалів кримінального провадження встановлено, що висновки суду про доведеність винуватості засудженого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК України, місцевий суд належним чином вмотивував дослідженими під час судового розгляду доказами, які було оцінено відповідно до закону і в їх сукупності та правильно визнано судом достатніми та взаємозв`язаними для ухвалення обвинувального вироку щодо ОСОБА_1
Такий висновок суд зробив на підставі сукупності доказів, зібраних та перевірених у судовому засіданні відповідно до вимог процесуального законодавства, зокрема на підставі показань засудженого, потерпілих, свідків, а також даних, що містяться в протоколах слідчих дій та інших матеріалах кримінального провадження.
Кваліфікація дій ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 296 КК України, а саме хуліганство, яке виразилось у грубому порушенні громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, на переконання колегії суддів, є правильною та у касаційних скаргах прокурором і засудженим не оспорюється.
З приводу доводів прокурора про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону судом апеляційної інстанції під час постановлення вироку необхідно зазначити наступне.
Відповідно до статей 404, 407 КПК України апеляційний суд переглядає судові рішення в межах апеляційної скарги і за наслідками її розгляду має право скасувати вирок суду першої інстанції повністю або частково та ухвалити новий, у якому зобов`язаний навести належні й достатні мотиви та підстави прийнятого рішення з урахуванням вимог ст. 409 КПК України.
Вирішуючи питання про скасування або зміну вироку місцевого суду, суд апеляційної інстанції має керуватися положеннями статей 408, 420 КПК України.
Зокрема, положеннями ч. 2 ст. 420 КПК України передбачено, що вирок суду апеляційної інстанції має відповідати загальним вимогам до вироків, визначеним ст. 374 КПК України.
Зі змісту вказаних норм та статей 7, 404, 420 КПК України у їх взаємозв`язку випливає, що апеляційний суд зобов`язаний перевірити всі доводи, наведені в апеляційних скаргах, врахувати позицію сторін кримінального провадження і учасників судового розгляду, дати у своєму рішенні на них вичерпну відповідь та у випадку незгоди з ними зазначити підстави їх необґрунтованості.
Апеляційний суд у мотивувальній частині вироку вказав, що ОСОБА_1 визнано винуватим у скоєнні ним 21 липня 2017 року в період з 18:00 до 19:00 в районі буд. № 3 в с. Кут Нововодолазького району Харківської області хуліганства, тобто в грубому порушенні громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, за ознакою заподіяння тілесних ушкоджень потерпілим ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .
У вироку суду у повній відповідності до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України наведено докази, на яких ґрунтується висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 , які суд дослідив та оцінив із дотриманням положень ст. 94 КПК України. В основу обвинувального вироку покладено виключно ті докази, які не викликають сумнівів у їхній достовірності.
Таким чином, зі змісту вироку вбачається, що апеляційний суд, керуючись положеннями ч. 3 ст. 374 КПК України, у мотивувальній частині вироку виклав формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, встановив і зазначив місце, час, спосіб вчинення злочину, його наслідки, що в цілому узгоджується з диспозицією ч. 1 ст. 296 КК України та жодним чином не змінює того обсягу обвинувачення, за який ОСОБА_1 засуджено судом першої інстанції.
Враховуючи викладене, доводи прокурора про порушення апеляційним судом положень ст. 420 КПК України, на думку колегії суддів, є непереконливими.
Відповідно до статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, повинно бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Виходячи із принципів співмірності й індивідуалізації це покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, апеляційний суд, обґрунтовуючи висновок щодо виду і розміру покарання ОСОБА_1 , призначаючи йому покарання у виді обмеження волі, виходив з того, що засуджений вчинив злочин з особливою зухвалістю, його дії були спрямовані на заподіяння потерпілим фізичного болю та моральних принижень. Крім того, апеляційний суд взяв до уваги, що засуджений вчиняв протиправні дії у присутності та на очах у малолітньої дитини, тим самим нехтуючи загальнолюдськими цінностями та елементарними нормами моралі.
Обставин, які би пом`якшували покарання засудженому, в ході судового розгляду не встановлено. Обставиною, яка обтяжує покарання засудженому, суд визнав вчинення злочину щодо особи похилого віку.
Засуджений у касаційній скарзі наголошує, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку та безпідставно не врахував як обставину, що пом`якшує покарання, його щире каяття.
В ході вивчення матеріалів кримінального провадження, а також дослідження аудіозапису судового засідання та журналу судового засідання встановлено, що ОСОБА_1 не висловлював жалю з приводу ситуації, яка склалася, не намагався виправити її наслідків, а навпаки, погрожував розправою потерпілим якщо останні не заберуть заяву про вчинення кримінального правопорушення.
Формальне визнання ОСОБА_1 вини на стадії касаційного оскарження вироку апеляційного суду не може слугувати обставиною, яка відповідно до ст. 66 КК України пом`якшує покарання засудженому, оскільки, на переконання колегії суддів, така позиція засудженого жодним чином не знижує ступеня тяжкості вчиненого ним злочину, не вказує на наявність щирого каяття та активного сприяння розкриттю злочину, а тому доводи засудженого у цій частині є необґрунтованими.
З доводами касаційної скарги засудженого про його позитивну характеристику за місцем проживання колегія суддів не може погодитись.
Згідно з довідкою, виданою Нововодолазькою селищною радою № 157 від 16 жовтня 2017 року (а. с. 121), ОСОБА_1 - працьовитий, бере активну участь у громадських заходах територіальної громади, однак до сільської ради від сусідів надходили на нього скарги, а також при вживанні алкогольних напоїв він поводить себе агресивно. Такі дані є неоднозначними і не можуть бути розцінені як обставина, що позитивно характеризує ОСОБА_1 .
Також засуджений у скарзі зазначає, що не притягувався до кримінальної відповідальності, вперше стикається з такою ситуацією, через що глибоко переживає, та, на його думку, заслуговує отримати можливість зберегти сім`ю та свободу.
Проте ці доводи є надуманими та повністю спростовуються матеріалами кримінального провадження з огляду на наступне.
Так, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що вироком Нововодолазького районного суду Харківської області від 06 серпня 2000 року (а. с. 119) ОСОБА_1 було засуджено за ч. 2 ст. 140, ч. 1 ст. 81 КК України 1960 року, із застосуванням ст. 42 КК України 1960 року, до покарання у виді позбавленням волі на строк 3 роки. На підставі ст. 46-1 КК України 1960 року відстрочено виконання вироку на 2 роки із стягненням штрафу у дохід держави у розмірі 680 грн. Постановою Ладижинського районного суду Харківської області від 01 лютого 2002 року (а. с. 120) скасовано відстрочку виконання вироку, а ОСОБА_1 направлено до місць позбавлення волі для відбування покарання за вироком.
Крім того, колегія суддів вважає, що в розумінні статей 314, 314-1 КПК України досудова доповідь представника персоналу органу пробації складається з метою забезпечення суду інформацією, що характеризує засудженого, а також прийняття судового рішення про розмір покарання та має виключно рекомендаційний характер, яку суд може врахувати виходячи із своїх дискреційних повноважень.
А тому доводи засудженого про те, що судами під час призначення покарання безпідставно не враховано висновок органу пробації, є непереконливими.
Колегія суддів також бере до уваги позицію потерпілих, які, хоч і не мали претензій матеріального характеру до засудженого, разом з тим наполягали на суворому покаранні останнього (а. с. 139, 140).
Врахувавши всі зазначені обставини в їх сукупності, а також ті, про які засуджений вказує у своїй касаційній скарзі, суд обґрунтовано дійшов висновку, що перевиховання засудженого можливе лише в умовах здійснення за ним нагляду з обов`язковим залученням до праці, як це передбачено положеннями ст. 61 КК України, та правильно призначив покарання у межах санкції ч. 1 ст. 296 КК України.
Отже, призначене засудженому покарання відповідає вимогам закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_1 і попередження вчинення ним нових злочинів, справедливим, і таким, що не суперечить ст. 65 КК України.
На переконання колегії суддів, призначене ОСОБА_1 судом покарання з огляду на вимоги ст. 50 КК України узгоджується із загальними засадами закону України про кримінальну відповідальність, відповідає основній його меті як заходу примусу.
Таким чином, не вбачається підстав вважати призначене засудженому покарання явно несправедливим через його суворість, про що засуджений вказує у своїй касаційній скарзі, як і не вбачається підстав для застосування положень ст. 75 КК України та звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням.
Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, касаційні скарги необхідно залишити без задоволення, а вирок апеляційного суду - без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд
ухвалив:
Касаційні скарги прокурора та засудженого ОСОБА_1 залишити без задоволення, а вирок Апеляційного суду Харківської області від 28 серпня 2018 року - без зміни.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Судді:
В.К. Маринич А.М. Макаровець Н.О. Марчук