Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2025 року

м. Київ

справа № 521/14215/23

провадження № 51-920км25

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду

у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора (відеоконференція) ОСОБА_5 ,

захисника (відеоконференція) ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Малиновського районного суду м. Одеси від 24 червня 2024 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 19 грудня 2024 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62023080030000099 за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України.

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Малиновський районний суд м. Одеси вироком від 24 червня 2024 року визнав ОСОБА_7 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, та призначити йому покарання у виді 15 років позбавлення волі з конфіскацією усього належного йому майна.

Згідно з вироком станом на 24.02.2022 ОСОБА_7 проходив службу на посаді начальника відділення соціально-психологічної служби відділу соціально-виховної та психологічної роботи державної установи «Північна виправна колонія (№ 90)» у званні лейтенанта внутрішньої служби.

З 24.02.2022 й до теперішнього часу відповідно до Конституції України та Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні діє воєнний стан.

ОСОБА_7 , будучи громадянином України, займаючи посаду начальника відділення соціально-психологічної служби відділу соціально-виховної та психологічної роботи державної установи «Північна виправна колонія (№ 90)» у званні лейтенанта внутрішньої служби, яке відповідно до ч. 6 ст. 14 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» встановлюється особам середнього начальницького складу; склавши присягу на вірність Українському народові, будучи обізнаним про факт ведення РФ агресивної війни проти України, розуміючи факт захоплення та подальшого утримання РФ території Херсонської області, зокрема обласного центру - м. Херсона; переслідуючи прямий умисел, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, порушивши присягу, у травні-червні 2022 року (більш точний час досудовим розслідуванням не встановлено), перейшов на бік ворога, зайнявши посаду «начальника помещения, функционирующего в режиме следственного изолятора, на территории исправительного учреждения ИК «Северная исправительная колония (№ 90)» у підпорядкованому окупаційній адміністрації РФ незаконно створеному органі «Управлении службы исполнения наказаний по Херсонской области», що у подальшому увійшов до складу «Федеральной службы исполнения наказаний», завдаючи своїми діями шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України, шляхом становлення та дії правоохоронної гілки окупаційної влади РФ на території Херсонської області.

Одеський апеляційний суд ухвалою від 09 грудня 2024 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_7 залишив без зміни, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати оскаржувані вирок та ухвалу і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

На обґрунтування своїх вимог захисник зазначає, що стороні захисту не були відкриті усі матеріали досудового розслідування, а саме речові докази, і в ході судового розгляду сторона обвинувачення надавала суду докази, про існування яких стороні захисту не було відомо.

Апеляційний суд відмовив захиснику в повторному дослідженні доказів, чим порушив право сторони захисту на змагальність сторін. При цьому суд неправильно вказав в ухвалі, що захисник відмовився від клопотання про повторне дослідження доказів.

Крім цього, захисник посилається на те, що деякі судові засідання у суді першої інстанції проводились без фіксування технічними засобами, а деякі засідання, в яких допитувались свідки, частково мають погану якість звукозапису.

Також захисник вказує, що показання свідків, викладені у вироку, не відповідають тим, які надавались ними у судових засіданнях.

Однак, апеляційний суд, на думку захисника, необґрунтовано відмовив у повторному дослідженні доказів, зокрема повторному допиті свідків, що призвело до порушення принципу безпосередності дослідження доказів.

Прокурор подав заперечення на касаційну скаргу захисника, у якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без зміни.

Позиції учасників судового провадження

Захисник підтримав подану касаційну скаргу і просив її задовольнити.

Прокурор заперечувала проти задоволення касаційної скарги.

Іншим учасникам судового провадження були направлені повідомлення про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про його відкладення не надходило.

Мотиви Суду

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до положень ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

За змістом положень ч. 2 ст. 418, ст. 419 КПК України рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу. В ухвалі суду апеляційної інстанції, крім іншого, мають бути зазначені узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Перевіривши кримінальне провадження в касаційному порядку, колегія суддів вбачає, що вказаних вимог закону суди дотрималися.

Доводи скарги захисника про порушення вимог ст. 290 КПК України, що полягає у ненаданні доступу до речових доказів, колегія суддів Верховного Суду вбачає необґрунтованими.

Змагальність сторін та свобода в поданні ними своїх доказів, доведення перед судом переконливості та обґрунтованості власних тверджень і доводів щодо висунутого обвинувачення є однією із засад кримінального провадження згідно п. 15 ч. 1 ст. 7 КПК. Відповідно до положень частин 1-3 ст. 22 цього Кодексу кримінальне провадження, що здійснюється на основі змагальності, передбачає самостійне обстоювання сторонами їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, встановленими цим Кодексом, і вони мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав. Натомість суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

З матеріалів провадження вбачається, що речовими доказами, у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_7 є: «Рапорт» датований 16.06.2022, «Рапорт» датований 26.08.2022, «Рапорт» датований 01.07.2022, «Рапорт» датований 04.10.2022, «Рапорт» датований 17.08.2022, «Рапорт» датований 05.10.2022, «Рапорт» датований 16.06.2022 (т. 2 а. с. 143-150), а також «Приказ» датований 31.05.2022 (т. 2 а. с. 182-210).

Ці предмети були визнані речовими доказами у кримінальному провадженні № 42022100000000247 (т. 2 а. с. 211-212, 138-142) і були виділені у кримінальне провадження № 62023080030000099 щодо ОСОБА_7 (т. 2 а. с. 13-20, 21-22). Ці речові докази наявні у матеріалах кримінального провадження.

З матеріалів провадження вбачається, що в судовому засіданні 06 березня 2024 року прокурором подано клопотання про долучення до матеріалів кримінального провадження письмових доказів, у якому наведено детальний перелік доказів сторони обвинувачення, у тому числі й копій вказаних документів, які визнані речовими доказами. В судовому засіданні 06 березня 2024 року в присутності захисника ОСОБА_6 зазначені документальні докази долучалися до матеріалів провадження (т. 1 а.с. 201-203).

Під час судового засідання сторона захисту не порушувала питання про недотримання органом досудового розслідування приписів ст. 290 КПК України, не вказувала про не відкриття їй певних матеріалів досудового розслідування, не висловлювалася щодо недостатності часу для ознайомлення з долученими матеріалами.

Отже у суду був відсутній процесуальний привід сумніватися у дотриманні органом досудового розслідування приписів ст. 290 КПК України та вимагати у сторони обвинувачення підтвердити ті обставини, які сторона захисту не заперечувала.

Також в апеляційній скарзі та під час апеляційного розгляду захисник не посилався на порушення стороною обвинувачення вимог ст. 290 КПК України та не відкриття стороні захисту певних доказів.

Таким чином, суд касаційної інстанції доходить висновку, що суди дотрималися приписів статей 22 26 КПК України, не обмежували сторону захисту у реалізації своїх процесуальних прав.

Посилання захисника у касаційній скарзі про надання стороною обвинувачення суду певних доказів, про існування яких захисту не було відомо, не вбачається вмотивованим. Зокрема, захисник не вказує, які саме докази сторони обвинувачення (крім речових доказів, про що йдеться вище), що були покладені в основу обвинувального вироку суду, не відкривались стороні захисту. Також захисник не зазначав про це ні під час дослідження цих доказів в суді першої інстанції, ні в апеляційній скарзі чи під час апеляційного розгляду.

Також не ґрунтуються на матеріалах провадження й доводи касаційної скарги захисника про те, що апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про повторне дослідження доказів.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що захисник ОСОБА_6 у своїй апеляційній скарзі заявляв клопотання про повторне дослідження доказів (т. 3 а. с. 128).

При вивченні аудіо-, відеозапису судового засідання в суді апеляційної інстанції встановлено, що на питання головуючого про наявність клопотань до початку апеляційного розгляду захисник ОСОБА_6 вказав, що у його апеляційній скарзі ставиться питання про повторне дослідження доказів, однак він не вбачає це доцільним і просить залишити клопотання без розгляду.

Головуючий суддя неодноразово уточнив у захисника, чи дійсно він відмовляється від заявленого клопотання і бажає, щоб суд його не розглядав, на що захисник підтвердив і вказав, що повторне дослідження доказів тільки затягне розгляд. В ході апеляційного розгляду захисник також не заявляв клопотань про дослідження будь-яких доказів.

За таких обставин доводи касаційної скарги в цій частині вбачаються безпідставними.

Не вбачаються умотивованими й доводи про проведення певних судових засідань в суді першої інстанції без фіксування технічними засобами та погану якість звукозапису.

Колегія судді звертає увагу, що захисник у скарзі не вказує конкретно, коли саме в судовому засіданні не здійснювалося фіксування за допомогою технічних засобів, а також не вказує, які саме засідання мають погану якість звукозапису.

В ході підготовки до касаційного розгляду було встановлено, що матеріали аудіофіксації судових засідань наявні в системі ЄСІТС і належно прослуховуються, у тому числі і засідання, в яких досліджувались докази, допитувались свідки.

Також захисник у касаційній скарзі вказує, що викладені у вироку показання свідків не відповідають тим, які фактично надавались в судових засіданнях, однак не зазначає, показання якого саме зі свідків і щодо яких обставин викладені не правильно.

При вивченні аудіозаписів судових засідань від 06.12.2023, 26.02.2024 та 24.06.2024, у яких допитувалися свідки, Верховним Судом встановлено, що викладені у вироку показання свідків в цілому за своєю суттю відповідають тим, які надавались ними в суді, тому доводи касаційної скарги в цій частині не ґрунтуються на матеріалах справи.

Таким чином, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити судам повно й усебічно розглянути провадження і постановити законні, обґрунтовані та справедливі рішення, у матеріалах провадження під час касаційного розгляду в межах, визначених ст. 433 КПК України, не встановлено.

Тому, керуючись положеннями статей 434 436 441 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Малиновського районного суду м. Одеси від 24 червня 2024 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 19 грудня 2024 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3