Історія справи

Постанова

Іменем України

24 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 140/2396/17

провадження № 51-9988км18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Матієк Т.В.,

суддів Мазура М.В., Яковлєвої С.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Матвєєвої Н.В.,

прокурора Кравченко Є.С.,

засудженого

(в режимі відеоконференції) ОСОБА_1,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого

ОСОБА_1 на вирок Апеляційного суду Вінницької області від 03 жовтня

2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017020240000340, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м.Гайсин Вінницької області, мешканця АДРЕСА_1, такого, що згідно ст. 89 КК не має судимостей,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК.

Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і встановлені ними обставини

За вироком Немирівського районного суду Вінницької області від 22 лютого

2018 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 309 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

На підставі ст. 75 КК його звільнено від відбування покарання з випробуванням

з іспитовим строком тривалістю 2 роки та покладено обов'язки, передбачені

пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК.

Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів у кримінальному провадженні.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 29 червня

2017 року близько 13:00 на земельній ділянці поблизу с. Байраківки Немирівського району Вінницької області нарвав рослин маку, чим незаконно придбав без мети збуту особливо небезпечний наркотичний засіб - макову солому, який намагався перенести додому, однак був затриманий працівниками поліції. Під час огляду вказаної земельної ділянки у ОСОБА_1 було виявлено та вилучено 1158,83 г макової соломи (у перерахунку на висушену речовину).

Апеляційний суд частково задовольнив апеляційну скаргу прокурора, скасував вирок місцевого суду в частині призначеного покарання й ухвалив свій, яким призначив ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 309 КК покарання у виді позбавлення волі

на строк 3 роки, а в решті вирок місцевого суду залишив без змін.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений порушує питання про скасування вироку апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції

на підставах істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність

й невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та його особі внаслідок суворості. ОСОБА_1 зазначає,

що апеляційний суд не врахував обставини, які пом'якшують його покарання

(щире каяття і активне сприяння розкриттю злочину, визнання вини, позитивні характеристики, тяжкий стан здоров'я, працевлаштування, відсутність потерпілих, зразкову поведінку тощо) та призначив занадто суворе покарання у виді реального позбавлення волі на тривалий термін. Своїм рішенням апеляційний суд погіршив становище обвинуваченого, хоча дані про його особу в судовому засіданні безпосередньо не досліджував.

Позиції учасників судового провадження

Засуджений підтримав подану касаційну скаргу, а прокурор заперечувала проти

її задоволення, просила вирок апеляційного суду залишити без змін.

Мотиви Суду

Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення

у межах касаційної скарги.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1, правильність кваліфікації його дій у касаційній скарзі засуджений не оспорює.

Зі змісту скарги убачається, що ОСОБА_1 фактично порушує питання

про недотримання судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання і пов'язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості

й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання є:

кримінально-правові відносно-визначені (де встановлюються межі покарання)

та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважувальні норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття,

які є багатозначними або не мають нормативного закріплення,

зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб'єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання,

що має значення для застосування ст. 75 КК тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду й розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, котра вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину та його суб'єкта.

За змістом ч. 2 ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Скасовуючи вирок місцевого суду в частині призначення ОСОБА_1 покарання, апеляційний дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність звільнення засудженого від відбування призначеного йому покарання з випробуванням

згідно ст. 75 КК. При цьому апеляційний суд урахував ступінь тяжкості,

конкретні обставини вчиненого ОСОБА_1 злочину а також те, що останній вчинив новий злочин у сфері обігу наркотичних засобів через 1,5 місяці після закінчення іспитового строку за попереднім вироком.

Встановлені ж судом першої інстанції обставини, які пом'якшують покарання засудженого, - щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, позитивні характеристики та інші дані про особу ОСОБА_1, перелічені ним у касаційній скарзі, стали підставами для призначення останньому покарання у виді позбавлення волі на строк, наближений до мінімальної межі згідно санкції

ч. 2 ст. 309 КК, однак у своїй сукупності є недостатніми для застосування

до обвинуваченого положень ст. 75 КК.

Не дають для цього підстав і додані засудженим до касаційної скарги довідки

про стан його здоров'я та працевлаштування протягом 2,5 місяців у 2018 році.

Доводи ОСОБА_1 про його зразкову поведінку, зокрема те, що він після вчинення 29 червня 2017 року не притягувався до адміністративної відповідальності є безпідставними.

Так, згідно даних, які містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень, ОСОБА_1 був двічі притягнутий до адміністративної відповідальності

за ч. 1 ст. 44 Кодексу України про адміністративні правопорушення

згідно постанов Немирівського районного суду Вінницької області від 08 грудня

2017 року та 22 лютого 2018 року.

За таких обставин колегія суддів погоджується з вищезазначеним висновком апеляційного суду і вважає, що призначене ним покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК, принципу індивідуалізації призначеного покарання, є достатнім

та необхідним для виправлення ОСОБА_1 й попередження вчинення нових злочинів.

Доводи засудженого щодо не дослідження апеляційним судом даних про його особу, за відсутності вмотивованого клопотання, поданого в порядку

ч. 3 ст. 404 КПК, є необґрунтованими.

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційну скаргу засудженого слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Апеляційного суду Вінницької області від 03 жовтня 2018 року

щодо ОСОБА_1 залишити без змін, а касаційну скаргу засудженого - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення й оскарженню

не підлягає.

Судді:

Т.В. Матієк М.В. Мазур С.В. Яковлєва