Історія справи

Ухвала ККС ВП від 07.10.2019 року у справі №333/1454/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2020 року

м. Київ

справа № 333/1454/18

провадження № 51-4895км19

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Макаровець А.М.,

суддів Лагнюка М.М., Марчук Н.О.,

за участю:

секретаря судового засідання Чорнобривця В.В.,

прокурора Браїла І.Г.,

засудженого ОСОБА_1 (у режимі відеоконференції),

захисника Коваля П.Ю. (у режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017080050005441, за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя м. Запоріжжя , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК),

за касаційною скаргою потерпілого ОСОБА_2 на ухвалу Запорізького апеляційного суду від 27 червня 2019 року щодо ОСОБА_1 .

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 26 листопада 2018 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь держави витрати на залучення експерта в розмірі 4 004 грн.

Запорізький апеляційний суд ухвалою від 27 червня 2019 року вирок суду першої інстанції змінив, звільнив ОСОБА_1 н а підставі ст. 75 КК від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки та з покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК. Зменшив розмір витрат на залучення експерта, стягнутих з обвинуваченого ОСОБА_1 на користь держави, до 1717 грн.

ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 16 грудня 2017 року близько 06:40, керуючи автобусом «Mercedes-Benz 312 DПЕ» (д.н.з. НОМЕР_1 ), виконуючи пасажирські перевезення за маршрутом № 43, рухався на дозволений зелений сигнал світлофора по проїзній частині вул. Новокузнецької в м. Запоріжжі. У цей час на перехресті вулиць Новокузнецької та Водограйної на заборонений червоний сигнал світлофора проїзну частину перетинала пішохід ОСОБА_3 . Водій ОСОБА_1 , грубо порушуючи правила безпеки дорожнього руху, маючи об`єктивну можливість своєчасно виявити пішохода, усупереч вимогам п. 12.3 Правил дорожнього руху (далі - ПДР) не вжив негайно заходів для зменшення швидкості руху аж до зупинки транспортного засобу та скоїв наїзд на потерпілу ОСОБА_3 .

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) пішохід ОСОБА_3 отримала тяжкі тілесні ушкодження у вигляді сполученої тупої травми голови, тулуба та кінцівок, яка супроводжувалась переломами кісток основи та склепіння черепа, крововиливами під оболонки головного мозку, забоєм головного мозку, легень, нирок, переломами правої ключиці, правої лопатки, численними переломами ребр, кісток обох передплічь, від яких потерпіла цього ж дня померла.

Короткий зміст вимог, наведених у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі потерпілий ОСОБА_2 посилається на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування кримінального закону та невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість, просить скасувати ухвалу та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

На обґрунтування своїх доводів потерпілий зазначає, що обставини, на які послався апеляційний суд при застосуванні ст. 75 КК, було враховано районним судом при призначенні обвинуваченому покарання, наближеного до мінімального за санкцією ч. 2 ст. 286 КК, проте апеляційний суд безпідставно, з надуманих причин фактично звільнив обвинуваченого від покарання, не врахувавши, що ОСОБА_1 :

- хоча і визнав свою вину, проте уникав давати правдиві показання, перекручував дійсні обставини провадження, намагався перекласти більшу частину вини на потерпілу, безпідставно заявляв, що вона вибігла на проїжджу частину дороги безпосередньо перед його транспортним засобом;

- скоїв наїзд на потерпілу на пішохідному переході на зустрічній для нього смузі руху, де його автобус не мав знаходитись за будь-яких обставин;

- рухався у ранній час на великій швидкості по слизькій дорозі, вкритій ожеледицею, чим позбавив себе можливості вчасно та безпечно зупинити автобус у разі виникнення небезпеки для руху, а виявивши потерпілу на проїзній частині дороги на своїй смузі руху, здійснив маневр з виїздом на зустрічну смугу руху, де вже перебувала потерпіла, та почав гальмувати, через що автобус розвернуло на зустрічній смузі руху на слизькій дорозі, внаслідок чого було здійснено наїзд на потерпілу боковою частиною автобуса, який перебував у некерованому стані;

- щиро не розкаявся, не сприяв розкриттю злочину та не відшкодував повністю завдані ним збитки, які становлять близько 50 000 грн, сплативши лише 22 000 грн.

Зазначає, що ухвала не відповідає вимогам ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).

Позиції учасників судового провадження

На касаційну скаргу надійшло заперечення відзасудженого ОСОБА_1 .

У судовому засіданні:

- прокурор не підтримав касаційну скаргу;

- засуджений та захисник вважали судове рішення суду апеляційної інстанції законним та обґрунтованим і просили залишити його без зміни.

Мотиви Суду

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 та правильність кваліфікації його дій у касаційній скарзі не оскаржуються.

Відповідно до ч. 1 ст. 337 КПК судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.

У касаційній скарзі порушено питання про перевірку судових рішень у касаційному порядку у зв`язку з неповнотою судового розгляду та невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Проте зазначені обставини відповідно до вимог ст. 438 КПК не можуть бути підставами для скасування або зміни судових рішень у касаційному порядку. Крім того, згідно з вимогами ст. 433 цього Кодексу суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

З урахуванням вищезазначених норм КПК суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості надавати оцінку доводам, наведеним у касаційній скарзі, у частині встановлених судом фактичних обставин кримінального провадження, неповноти судового розгляду та виходить з тих фактичних обставин, які встановлені судом відповідно до пред`явленого обвинувачення. Так, у цьому кримінальному провадженні суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 , маючи об`єктивну можливість своєчасно виявити пішохода ОСОБА_3 , не вжив негайно заходів для зменшення швидкості руху аж до зупинки транспортного засобу та скоїв наїзд на потерпілу, яка при цьому перетинала проїзну частину дороги на заборонений червоний сигнал світлофора. Тому доводи потерпілого ОСОБА_2 щодо необґрунтованого врахування апеляційним судом цієї обставини при призначенні покарання є безпідставними.

Доводи потерпілого щодо істотного порушення апеляційним судом вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення і особі засудженого через м`якість Суд, ураховуючи надані матеріали кримінального провадження, не може взяти до уваги як обґрунтовані з огляду на таке.

Відповідно до вимог ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання.

Згідно з положеннями ст. 75 КК, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, ураховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням. Таке рішення має бути належним чином умотивовано.

Перевіркою матеріалів провадження встановлено, що суд, постановляючи вирок, дотримався цих вимог закону.

Як убачається з вироку, призначаючи ОСОБА_1 покарання, суд першої інстанції послався на ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК відноситься до категорії тяжких, та наслідки, що настали в результаті порушення обвинуваченим ПДР, - загибель потерпілої.

Водночас суд також установив:

- пом`якшуючі покарання обставини, якими визнавщире каяття ОСОБА_1 , його активне сприяння розкриттю злочину та добровільне відшкодування завданої шкоди;

- відсутність обставин, що обтяжують покарання;

- дані про особу ОСОБА_1 , який раніше не судимий, злочин вчинив із необережності, працює, позитивно характеризується за місцем роботи та проживання;

- конкретні обставини провадження, у тому числі наявність порушень ПДР з боку потерпілої ОСОБА_3 .

Суд першої інстанції призначив ОСОБА_1 основне покарання у межах санкції ч. 2 ст. 286 КК, а саме у виді позбавлення волі на строк, наближений до мінімального, - 4 роки. Також, беручи до уваги небезпечний характер порушень ПДР, допущених обвинуваченим, суд обґрунтовано визнав за доцільне застосувати до нього додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на певний строк.

Як убачається зі змісту касаційної скарги, потерпілий повністю погоджується з вироком суду першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції, розглядаючи провадження в апеляційному порядку за апеляційною скаргою обвинуваченого, дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив наявні у провадженні вищевказані обставини, які впливають на розмір призначеного покарання, однак не надав їм належної оцінки, оскільки перераховані в самому вироку обставини давали суду першої інстанції підстави для застосування до обвинуваченого ОСОБА_1 ст. 75 КК.

Крім того, апеляційний суд установив, що ОСОБА_1 має на утриманні малолітню дитину, 2015 року народження, та дружину, яка не працює у зв`язку з доглядом за дитиною.

Доводи касаційної скарги щодо неврахування судом апеляційної інстанції всіх обставин кримінального провадження є безпідставними, оскільки, оцінивши всі встановлені обставини та дані про особу обвинуваченого в їх сукупності, апеляційний суд дійшов висновкупро можливість виправлення і перевиховання ОСОБА_1 без ізоляції від суспільства та звільнив його від відбування основного покарання з випробуванням відповідно до положень статей 75, 76 КК.

Суд погоджується з висновком апеляційного суду про можливість виправлення і перевиховання обвинуваченого без ізоляції від суспільства та вважає, що, враховуючи право судової дискреції (повноваження суду, надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольова владна діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо), зважаючи на встановлені судом дані про особу ОСОБА_1 в їх сукупності з обставинами кримінального провадження (порушенням потерпілою правил ПДР, дорожньою обстановкою) та тяжкістю вчиненого кримінального правопорушення, яке відноситься до тяжкого неумисного злочину, призначене йому покарання відповідає загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості та індивідуалізації покарання, є обґрунтованим, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів, а його звільнення від відбування покарання з випробуванням ґрунтується на положеннях закону.

Отже, апеляційний розгляд кримінального провадження проведено з дотриманням вимог кримінального процесуального закону. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Доводи у скарзі потерпілого про те, що ОСОБА_1 не розкаявся та не сприяв розкриттю злочину, є необґрунтованими, оскільки з матеріалів провадження вбачається, що він вину у вчиненому правопорушенні визнав повністю, у зв`язку з чим судовий розгляд проводився в порядку ч. 3 ст. 349 КПК, та добровільно відшкодував потерпілому 22 000 грн.

Крім того, суд першої інстанції встановив, що під час ДТП ОСОБА_1 , працюючи водієм у ТОВ «Юністар Авто» та керуючи автобусом «Mercedes-Benz», який належить вказаному підприємству, виконував пасажирські перевезення за маршрутом № 43 у м. Запоріжжі.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Тому з урахуванням того, що ОСОБА_1 офіційно перебував у трудових відносинах з юридичною особою, яка застрахувала свою цивільно-правову відповідальність як власника транспортного засобу, яким ОСОБА_1 керував під час ДТП, шкода, завдана потерпілому, повинна відшкодовуватися в порядку, передбаченому законом.

Як убачається з матеріалів провадження, потерпілий ОСОБА_2 не скористався своїм правом на пред`явлення цивільного позову в кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1 , проте він не позбавлений права звернутися із заявою про відшкодування заподіяної шкоди в порядку цивільного судочинства.

З огляду на зазначене доводи в касаційній скарзі щодо неврахування судом тих обставин, що ОСОБА_1 не відшкодував заподіяної шкоди в повному обсязі, не спростовують правильності висновків суду щодо призначеного основного покарання та наявності обґрунтованих підстав для звільнення від його відбування.

Таким чином, відсутні обґрунтовані підстави для задоволення вимог касаційної скарги.

Керуючись статтями 369, 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Ухвалу Запорізького апеляційного суду від 27 червня 2019 рокущодо ОСОБА_1 залишити без зміни, касаційну скаргу потерпілого ОСОБА_2 - без задоволення.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

А.М. Макаровець М.М. Лагнюк Н.О. Марчук