Історія справи

Постанова

іменем України

24 січня 2019 року

м. Київ

справа № 759/4242/17

провадження № 51-310км17

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Стороженка С. О.,

суддів Стефанів Н. С., Шевченко Т. В.,

за участю:

секретаря судового засідання Малихіної О. В.,

прокурора Опанасюка О. В.,

представника потерпілого ОСОБА_1,

засудженого ОСОБА_2,

перекладача АзароваА. Г.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника КишеніВ. С. на вирок Святошинського районного суду м. Києва від 18 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 28 вересня 2017 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 112017100080000162, за обвинуваченням

ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця РеспублікиГрузія, жителя м. Фастова Київської області, такого, що не має судимості в силу ст. 89 КК,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 186 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Святошинський районний суд м. Києва вироком від 18 травня 2017 року визнав ОСОБА_2 винуватим та засудив за ч. 3 ст. 186 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

Апеляційний суд м. Києва ухвалою від 28 серпня 2017 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_2 залишив без змін.

За вироком суду ОСОБА_2 визнано винним і засуджено за те, що він за обставин, викладених у вироку, приблизно о 19:53 год. 08 січня 2017 року за попередньою змовою з невстановленою слідством особою проник до приміщення ломбардного відділення «Бдаго» на просп. Л. Курбаса, 20 у м. Києві, звідки відкрито викрав майно ТП «Ломбард Донкредит ТОВ «Інтер-Ріелті» і компанія» на загальну суму 74 851,79 грн.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ставить вимогу про скасування судових рішень та призначення нового розгляду в суді першої інстанції у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. Вважає, що в діях ОСОБА_2 відсутня така кваліфікуюча ознака злочину, передбаченого ст. 186 КК, як «проникнення у приміщення», а наявність кваліфікуючої ознаки цього ж злочину «за попередньою змовою групою осіб» підтверджено протоколом огляду відеозапису з камер спостереження, однак самого відеозапису усупереч вимогам ст. 23 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд першої інстанції безпосередньо не досліджував. Призначене ОСОБА_2 покарання вважає невиправдано суворим, зазначає про необхідність застосування положень ст. 75 КК. На думку захисника, апеляційний суд указаних порушень не усунув, не надав переконливих відповідей на доводи, викладені в апеляційній скарзі сторони захисту.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор та представник потерпілого заперечували проти задоволення касаційної скарги, засуджений скаргу підтримав.

Мотиви Суду

Відповідно до ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати і визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги.

З урахуванням положень ст. 438 КПК невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та неповнота судового розгляду не є предметом розгляду суду касаційної інстанції.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні відкритого викрадення чужого майна у касаційній скарзі захисника не піддаються сумніву.

При перевірці матеріалів кримінального провадження касаційний суд установив, що свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_2 у відкритому викраденні чужого майна за попередньою змовою групою осіб, поєднаному з проникненням у приміщення, та про кваліфікацію його дій за ч. 3 ст. 186 КК суд першої інстанції зробив на підставі доказів, досліджених та оцінених у сукупності із дотриманням вимог кримінального процесуального закону, про що у вироку відповідно до ст. 374 КПК наведено докладні мотиви.

Матеріали провадження свідчать про те, що суд першої інстанції ретельно перевіряв доводи, зокрема аналогічні викладеним у касаційній скарзі. Зазначені у вироку мотиви про визнання цих доводів безпідставними колегія суддів вважає обґрунтованими й такими, що відповідають дослідженим у судовому засіданні доказам.

У процесі вивчення матеріалів кримінального провадження не було виявлено порушень вимог кримінального процесуального закону під час збиранняцих доказів, які б викликали сумніви в їх достовірності. Всі докази, покладені судом в основу обвинувачення, відповідають вимогам закону щодо їх допустимості, достовірності й достатності.

З матеріалів кримінального провадження видно, що протокол огляду відеозапису з камер спостереження від 10 січня 2017 року за клопотанням прокурора було оголошено у судовому засіданні 04 травня 2017 року. Запитань щодо його змісту чи клопотань про виключення його з числа доказів сторони кримінального провадження не заявляли.

З огляду на викладене касаційний суд не вбачає порушень ст. 23 КПК, на які захисник посилається в касаційній скарзі.

Разом із цим, проникнення як кваліфікуюча ознака грабежу передбачає, що особа потрапила у житло, інше приміщення чи сховище незаконно, тобто за відсутності права перебувати в місці, де знаходиться майно (всупереч волі законного володільця, шляхом обману, за відсутності визначених законом підстав чи всупереч установленому законом порядку). При цьому незаконність проникнення стосується самого факту потрапляння до житла, іншого приміщення чи сховища або перебування в ньому під час вчинення грабежу. Спосіб проникнення (застосування фізичних чи інтелектуальних зусиль) принципового значення для встановлення кваліфікуючої ознаки «проникнення» не має.

Суд установив, що приміщення, в якому перебувало викрадене майно, відділено склом із віконцем для здійснення операцій, до нього обмежено доступ сторонніх осіб, окрім касира та працівників. ОСОБА_2 отримав змогу викрасти майно тільки після того, як розбив скло заздалегідь підготовленим інструментом.

За встановлених судом фактичних обставин кримінального провадження дії ОСОБА_2 за ч. 3 ст. 186 КК як відкрите викрадення чужого майна за попередньою змовою групою осіб, поєднане з проникненням у приміщення, кваліфіковано правильно. Вирок суду відповідає вимогам статей 370, 374 КПК.

Вид та розмір призначеного ОСОБА_2 покарання обрано згідно з вимогами статей 50, 65 КК, воно є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення нових злочинів. Підстав для звільнення ОСОБА_2 від відбування цього покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК суд касаційної інстанції не вбачає.

Апеляційний суд переглянув вирок щодо ОСОБА_2 за апеляційною скаргою засудженого іпостановив мотивовану ухвалу, якою залишив його скаргу без задоволення, а вирок суду першої інстанції без - змін. При цьому доводи, викладені в апеляційній скарзі засудженого, зокрема ті, на які захисник посилається в касаційній скарзі, були предметом розгляду суду апеляційної інстанції, який мотивовано їх спростував.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Оскільки закон України про кримінальну відповідальність застосовано правильно, а істотних порушень вимог кримінального процесуального закону суд першої та апеляційної інстанцій у кримінальному провадженні не виявлено, тому законних підстав для скасування постановлених щодо засудженого ОСОБА_2 судових рішень за доводами, наведеними у касаційній скарзі його захисника, Верховний Суд не вбачає.

Керуючись статтями 433, 434, 436 - 438, 441, 442 КПК, пунктом 4 параграфу 3 розділу 4 Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Святошинського районного суду м. Києва від 18 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 28 вересня 2017 року щодо ОСОБА_2 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника КишеніВ. С. - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

С. О. Стороженко Н. С. Стефанів Т. В. Шевченко