Історія справи

Ухвала ККС ВП від 05.04.2021 року у справі №759/14983/19

Постанова

Іменем України

17 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 759/14983/19

провадження № 51-1682 км 21

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Луганського Ю. М.,

суддів Анісімова Г. М., Іваненка І. В.,

за участю:

секретаря судового засідання Гановської А. М.,

прокурора Шевченко О. О.,

захисника Деменка А. Г.,

представника потерпілого Єльчанінової І. О.,

в режимі відеоконференції

засудженого ОСОБА_1,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Деменка А.

Г. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Святошинського районного суду м.

Києва від 02 липня 2020 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 27 січня 2021 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019100000000867, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Коростелівка Черняхівського району Житомирської області, раніше не судимого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1, проживаючого за адресою: АДРЕСА_2,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Святошинського районного суду м. Києва від 02 липня 2020 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

Задоволено цивільний позов потерпілої ОСОБА_2, стягнуто з ОСОБА_1 на її користь моральну шкоду у розмірі 50 000 грн.

Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів у провадженні.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 27 січня 2021 року вирок суду першої інстанціїщодо ОСОБА_1 залишено без змін.

За обставин встановлених судом та викладених у вироку, ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 05 травня 2018 року, близько 17 год 53 хв., керуючи автомобілем "Skoda Octavia", д/н НОМЕР_1, рухався зі швидкістю щонайменше 111,07 км/год по Кільцевій дорозі у м. Києві зі сторони просп. Перемоги в напрямку вул.

Жмеринської, наближаючись до місця для розвороту транспортних засобів, яке конструктивно розташоване поблизу повороту на вул. Перемоги.

В цей час попереду зазначеного автомобіля в напрямку вул. Жмеринської рухався автомобіль "Skoda Fabia", д/н НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_3, який всупереч вимогам п.п.1.5, 2.3 "б", 10.1,21.1 Правил дорожнього руху України та п.1.1 додатку до них, які перебувають в причинному зв'язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди та її наслідками, перестроювався з крайньої правої смуги руху проїзної частини Кільцевої дороги у ліву смугу руху, з метою здійснення розвороту та подальшого руху в протилежному напрямку. У салоні вказаного автомобіля знаходились пасажири ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7.

Під час руху ОСОБА_1 допустив порушення вимог п.п.1.5, 2.3 "б", 12.3,12.4,12.9 "б" Правил дорожнього руху України, які виразилися в тому, що він, створюючи небезпеку для руху, загрожуючи життю та здоров'ю громадян, рухався в лівій смузі руху Кільцевої дороги зі швидкістю щонайменше 111,07 км/год, яка значно перевищувала максимально дозволену на даній ділянці дороги швидкість 50 км/год, при наближенні до місця, призначеного для розвороту транспортних засобів, проявив неуважність до дорожньої обстановки і її змін, не зменшив швидкість керованого ним транспортного засобу до дозволеної на даній ділянці та в момент виникнення небезпеки, якою для нього виявився автомобіль "Skoda Fabia", д/н НОМЕР_2, не зменшив швидкість аж до зупинки транспортного засобу, внаслідок чого поблизу повороту на вул. Перемоги у м. Києві здійснив зіткнення з вказаним автомобілем.

У результаті даної дорожньо-транспортної пригоди водій автомобіля "Skoda Fabia" ОСОБА_3 та пасажир цього ж автомобіля ОСОБА_2 отримали тілесні ушкодження середньої тяжкості, а пасажир вказаного автомобіля ОСОБА_4 - тяжкі тілесні ушкодження, що спричинили його смерть.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник Деменко А. Г., посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати вирок місцевого суду та ухвалу суду апеляційної інстанції і закрити кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України. Вважає, що суд першої інстанції необґрунтовано ухвалив обвинувальний вирок, оскільки в матеріалах кримінального провадження відсутні допустимі та достатні докази для доведення винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено. Вказує, що суд не належно дослідив всі обставини справи та не дав правильну правову оцінку зібраним доказам, що призвело до ухвалення незаконного вироку, посилається на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам провадження, на що не звернув уваги суд апеляційної інстанції. Зазначає, що в обгрунтування судових рішень покладено висновок комплексної транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи № 12762/18-52/17221/19-52 від 18.06.2019 року, який, на його думку, є неповним і неналежним, а тому не може бути допустимим, як доказ. Стверджує, що слідчий в порушення вимог ч. 1 ст. 214 КПК України, 26 липня 2019 року повідомив ОСОБА_1 про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, і лише 29 липня 2019 року вніс відомості про кримінальне правопорушення в ЄРДР та розпочав розслідування у кримінальному провадженні № 12019100000000867. Крім цього, слідчий Атрощенко О. М. не був визначений керівником органу досудового розслідування, як слідчий у цьому кримінальному провадженні.

Позиції учасників судового провадження

В судовому засіданні захисник Деменко А. Г. та засуджений ОСОБА_1 підтримали касаційну скаргу, просили її задовольнити.

Прокурор та представник потерпілого Єльчанінова І. О., посилаючись на безпідставність наведених у касаційній скарзі доводів, вважали, що оскаржувані судові рішення слід залишити без зміни.

Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання не з'явилися, повідомлень про поважність причин неприбуття до Суду від них не надходило.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового розгляду, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин, і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Зі змісту касаційної скарги вбачається, що не погоджуючись із визнанням винуватим ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення,

ОСОБА_8 оспорює правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження, вказує на неповноту судового розгляду, наводить власну оцінку доказам, відмінну від оцінки, що надав суд першої інстанції.

Фактичні обставини кримінального провадження були предметом оцінки судів першої та апеляційної інстанцій і вони перегляду у касаційному порядку, відповідно до вимог ч. 1 ст. 438 КПК України, не підлягають. Неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження є підставами для скасування чи зміни судових рішень в апеляційному порядку, згідно зі ст. 409 КПК України.

Слід зазначити, що висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, був предметом перевірки апеляційного суду і мотивовано визнаний таким, що відповідає доказам, зібраним у встановленому законом порядку, дослідженим у судовому засіданні, належно оцінених судом і є обґрунтованим.

В основу вироку суд вірно поклав показання засудженого ОСОБА_1, потерпілого ОСОБА_9 - батька загиблого ОСОБА_4, потерпілих ОСОБА_2, ОСОБА_3, свідка ОСОБА_7, дані, що містяться у висновках експертиз № 90/1528 від 13.06.2018 року, № 917/е від 30.05.2018 року, № 973/е від 12.06.2018 року, № 12-1/973 від
25.06.2018 року, № 9/386 від 25.09.2018 року, № 12762/18-52/17221/19-52 від
18.06.2019 року, № 878/Е від 21.06.2018 року, № 879/Е від 22.06.2018 року, № 891/Е від 23.05.2018 року, у протоколі огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 05.05.2018 року з додатками, протоколі додаткового огляду місця ДТП від 28.05.2018 року, протоколах перегляду відеозаписів від 23.05.2018 року та
03.10.2018 року.

Вказані докази є логічними, послідовними, узгоджуються між собою, оцінені судом відповідно до ст. 94 КПК України на предмет належності, допустимості, достовірності та не викликають сумнівів у їх правдивості.

Таким чином, проаналізувавши всі досліджені у справі докази в їх сукупності, місцевий суд правильно визнав доведеною винуватість ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення та вірно кваліфікував його дії за ч. 2 ст. 286 КК України.

Твердження захисника про необхідність скасування судових рішень у зв'язку з відсутністю допустимих та достатніх доказів для доведення винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки суд всебічно, повно й неупереджено дослідив всі обставини кримінального провадження і навів у вироку сукупність доказів на підтвердження встановлених обставин. Крім цього, суд апеляційної інстанції належним чином перевірив доводи апеляційної скарги та спростував посилання сторони захисту стосовно істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, допущених, на її думку, під час дослідження доказів та при їх оцінці місцевим судом.

Під час перевірки матеріалів кримінального провадження також було з'ясовано, що висновки суду апеляційної інстанції є правильними як стосовно встановлених місцевим судом фактичних обставин кримінального правопорушення, вчиненого ОСОБА_1, так і стосовно відсутності порушень вимог кримінального процесуального закону, які тягнули б за собою безумовне скасування судових рішень. До того ж, цей суд під час судового розгляду повторно частково дослідив докази по кримінальному провадженню, а саме висновок експерта № 9/386 від 25.09.2018 року та висновок експертів № 12762/18-52/17221/19-52 від 18.06.2019 року, при цьому усім доводам, викладеним в апеляційній скарзі, дав вичерпні та вмотивовані відповіді.

Так, судом апеляційної інстанції надано належну оцінку доводам захисника про відсутність у діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, оскільки відсутній причинний зв'язок між діями обвинуваченого і суспільно небезпечними наслідками у виді смерті ОСОБА_4, спричинення тілесних ушкоджень середньої тяжкості ОСОБА_2 та ОСОБА_3, вини у формі необережності, як ознаки суб'єктивної сторони складу кримінального правопорушення, оскільки ОСОБА_1 мав право розраховувати на те, що й інші учасники дорожнього руху будуть виконувати вимоги правил дорожнього руху, а тому не передбачав і не міг передбачити суспільно небезпечні наслідки, при цьому вважає, що порушення ОСОБА_3 вимог правил дорожнього руху виключає кримінальну відповідальність його підзахисного.

Зокрема зазначено, що первинне порушення ОСОБА_1 вимог правил дорожнього руху полягало в тому, що він значно (більше ніж у два рази) перевищив допустиму в населеному пункті швидкість, рухаючись зі швидкістю щонайменше 111,07 км/год.

Саме тому, як наслідок, у дорожній ситуації, що склалася, при створенні йому аварійної ситуації потерпілим ОСОБА_3, обвинувачений не зміг зупинити транспортний засіб та уникнути зіткнення.

При цьому суди попередніх інстанцій обгрунтовано послались на висновок експертів за результатами проведення комплексної транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи № 12762/18-52/17221/19-52 від 18 червня 2019 року, в якому зазначено, що автомобіль "Skoda Octavia" перед початком гальмування рухався з перевищенням допустимої швидкості, та в процесі руху для водія ОСОБА_1 виникла небезпека для руху у вигляді автомобіля "Skoda Fabia"; у дорожньо-транспортній ситуації, що склалася, нормативні (належні) дії водія ОСОБА_1 регламентувалися вимогами п.п.12.4, 12.9 "б", 12.3 Правил дорожнього руху України. В даній дорожній обстановці, при наявному комплексі вихідних даних, водій автомобіля "Skoda Octavia" ОСОБА_1 мав технічну можливість уникнути зіткнення транспортних засобів шляхом виконання вимог п.п.12.3, 12.4, 12.9 "б" Правил дорожнього руху України, тобто шляхом руху з допустимою швидкістю та своєчасним екстреним гальмуванням. З технічної точки зору в даній дорожній обстановці, якщо б на момент застосування гальмування ОСОБА_1 автомобіль "Skoda Octavia" рухався з допустимою швидкістю, то він зупинився би, не доїжджаючи до місця зіткнення, чого було б достатньо для забезпечення безпеки руху у ситуації, що склалася. В даній дорожній обстановці дії водія автомобіля "Skoda Fabia" ОСОБА_3 не відповідали вимогам п.10.1 Правил дорожнього руху України та дорожньої розмітки 1.1 і з технічної точки зору знаходилися у причинному зв'язку з настанням дорожньо-транспортної пригоди. Оскільки водій автомобіля "Skoda Octavia" ОСОБА_1 мав технічну можливість уникнути дорожньо-транспортної пригоди шляхом руху з допустимою швидкістю та своєчасним гальмуванням, і, як показують розрахунки, достатньою умовою уникнення зіткнення був рух з допустимою швидкістю на момент застосування гальмування, то в даній дорожній обстановці дії ОСОБА_1 не відповідали вимогам п.п. 12.4, 12.9 "б" Правил дорожнього руху України і з технічної точки зору знаходилися в причинному зв'язку з настанням ДТП (т. 1 а. с. 219-234).

При цьому в мотивувальній частині вказаного висновку експертизи наведено розрахунок визначення технічної можливості уникнути зіткнення транспортних засобів для водія автомобіля "Skoda Octavia" ОСОБА_1 шляхом порівняння відстані, на якій він знаходився від місця контакту в момент впливу на педаль гальма при швидкості руху щонайменше 111,07 км/год, з величиною гальмівного шляху вказаного автомобіля при допустимій швидкості 50 км/год в умовах місця пригоди, з посиланням на схему дорожньо-транспортної пригоди.

Жодних перешкод, які б завадили ОСОБА_1 дотримуватися встановленого в населеному пункті режиму швидкості, не було. Такі дії вчинені нимумисно і свідомо, у зв'язку з чим вказане порушення вимог правил дорожнього руху не може вважатися вимушеним. Оскільки ОСОБА_1 мав технічну можливість уникнути дорожньо-транспортної пригоди шляхом руху з допустимою швидкістю та своєчасним гальмуванням, і достатньою умовою уникнення зіткнення був рух з допустимою швидкістю на момент застосування гальмування, то зазначене свідчить про наявність причинного зв'язку між його діями та настанням ДТП, внаслідок якого настали відповідні суспільно небезпечні наслідки.

Що стосується суб'єктивної сторони складу вказаного кримінального правопорушення, то вона характеризується змішаною формою вини, а саме умислом чи необережністю стосовно самих порушень правил дорожнього руху та необережністю стосовно наслідків, що настали.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, прийшов до належного висновку, що

ОСОБА_1 міг та повинен був передбачити суспільно небезпечні наслідки умисного порушення ним вищезазначених вимог правил дорожнього руху, з чим погоджується й суд касаційної інстанції.

Доводи касаційної скарги, що судами не враховано показання свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_10 є неспроможними, оскільки ці свідки під час судового провадження не допитувалися, а згідно з ч. 4 ст. 95 КПК України суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК України, тобто в ході допиту під час досудового розслідування слідчим суддею, про що слушно зазначено в ухвалі апеляційного суду.

Крім того, згідно з ч. 1 ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.

Враховуючи положення вказаної процесуальної норми, у формулюванні висунутого ОСОБА_1 обвинувачення зазначалося і про порушення потерпілим ОСОБА_3 вимог правил дорожнього руху, та вказані обставини знайшли своє відображення у вироку, при цьому ОСОБА_3, який засуджений Святошинським районним судом

м. Києва і вирок щодо якого набрав законної сили, пояснив, що в даній дорожньо-транспортній пригоді вважає винуватими себе і ОСОБА_1, а тому постановлений щодо нього вирок не оскаржував.

А відтак, посилання захисника на те, що суди попередніх інстанцій всебічно, повно і неупереджено не дослідили обставини кримінального провадження, оскільки не вжили заходів для збирання доказів на підтвердження винуватості ОСОБА_3, не ґрунтуються на вимогах кримінального процесуального закону та не відповідають загальним засадам кримінального провадження, а саме змагальності сторін та свободі в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а також диспозитивності, яка полягає в тому, що сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених КПК України, а суд вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до його повноважень.

Апеляційний суд, розглянувши кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника, ретельно перевірив викладені в ній доводи та правильно зазначив про законність, обґрунтованість та вмотивованість вироку щодо ОСОБА_1, тобто встановив, що вирок судом першої інстанції ухвалено відповідно до вимог статей 370, 374 КПК України, при цьому ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст.419 КПК України.

Відповідно до практики ЄСПЛ рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими, у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто вмотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Крім того, розгляд у суді апеляційної інстанції не повинен дублювати дослідження доказів, яке проводилося у місцевому суді, оскільки це суперечить основним засадам кримінального процесуального законодавства України. Незгода сторони захисту з показаннями свідків та письмовими доказами по справі, не є підставою для повторного дослідження цих доказів.

Що стосується доводів ОСОБА_8 щодо істотного порушення вимог кримінального процесуального закону в частині того, що слідчий ще до початку досудового розслідування - 26.07.2019 року повідомив ОСОБА_1 про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, але відомості в ЄРДР внесено лише 29 липня 2019 року, то вони є необґрунтованими з огляду на таке.

Як вбачається з долученого до обвинувального акта переліку прийнятих в ході досудового розслідування процесуальних рішень, 05 травня 2018 року старшим слідчим СУ ГУНП у м. Києві Атрощенком О. М. внесено відомості до ЄРДР за № 12018100000000411 по ч. 2 ст. 286 КК України (т. 1 а. п. 14).

26 липня 2019 року вказаним слідчим, за погодженням із прокурором відділу прокуратури м. Києва Мілюковою Д. М., повідомлено ОСОБА_1 про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України

(т. 1 а. п. 18).

В подальшому, 29 липня 2019 року прокурором винесено постанову про виділення матеріалів досудового розслідування з кримінального провадження № 12018100000000411 в окреме кримінальне провадження за № 12019100000000867 за підозрою ОСОБА_1 та внесено відомості до ЄРДР по ч. 2 ст. 286 КК України (т. 1 а. п. 18,76-81).

Питання об'єднання і виділення матеріалів досудового розслідування, відповідно до ст. 217 КПК України, відноситься до компетенції органу досудового розслідування. Згідно частини третьої вказаної статті у разі необхідності матеріали досудового розслідування щодо одного або кількох кримінальних правопорушень можуть бути виділені в окреме провадження, якщо одна особа підозрюється у вчиненні кількох кримінальних правопорушень або дві чи більше особи підозрюються у вчиненні одного чи більше кримінальних правопорушень.

Разом з цим, ч. 7 ст. 217 КПК України встановлено, що днем початку досудового розслідування у провадженні, виділеному в окреме провадження, є день, коли було розпочато розслідування, з якого виділено окремі матеріали, а у провадженні, в якому об'єднані матеріали кількох досудових розслідувань, - день початку розслідування того провадження, яке розпочалося раніше.

З урахуванням наведеного, немає підстав вважати, що повідомлення про підозру ОСОБА_1 у кримінальному провадженні № 12019100000000867 було вручено до дня початку досудового розслідування, яке розпочато 05 травня 2018 року.

До того ж, законодавцем не передбачено імперативної норми щодо необхідності повідомлення особі про підозру, за умови виділення матеріалів кримінального провадження в порядку ст. 217 КПК України, підстав для вручення ОСОБА_1 нового повідомлення про підозру в межах виділеного кримінального провадження в органу досудового розслідування не було.

Крім цього, як слідує із матеріалів кримінального провадження, 05 травня 2018 року постановою начальника відділу СУ ГУНП у м. Києві Андросович А. І. було призначено слідчу групу у кримінальному провадженні № 12018100000000411, до складу якої включено старшого слідчого СУ ГУНП у м. Києві Антрощенка О. М. та інших слідчих

(т. 1 а. п. 14).

Відповідно до постанови прокурора Мілюкової Д. М. від 29 липня 2019 року із кримінального провадження № 12018100000000411 в окреме кримінальне провадження за № 12019100000000867 за підозрою ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, були виділені матеріали кримінального провадження, зокрема, постанова про створення слідчої групи від 05 травня 2018 року, при цьому прокурором зазначено, що проведення досудового розслідування у виділеному кримінальному провадженні доручено слідчому управлінню ГУНП у місті Києві (т. 1 а. п. 76-81).

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що доводи захисника про відсутність у слідчого Атрощенка О. М. процесуальних прав на проведення досудового розслідування у цьому кримінальному провадженні є непереконливими.

Таким чином, оскільки істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б підставами для скасування судових рішень щодо ОСОБА_1, Верховним Судом не встановлено, тому касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Вирок Святошинського районного суду м. Києва від 02 липня 2020 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 27 січня 2021 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника Деменка А. Г. в його інтересах - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

Ю. М. Луганський Г. М. Анісімов І. В. Іваненко