Історія справи

Ухвала ККС ВП від 16.09.2019 року у справі №487/6752/17

Постанова

Іменем України

23 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 487/6752/17

провадження № 51-4584 км 19

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Білик Н.В.,

суддів Ємця О.П., Остапука В.І.

за участю:

секретаря судового засідання Ковтюка В.В.,

прокурора Піх Ю.Г.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, на ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 23 липня 2019 року у кримінальному провадженні № 12017150030004720 за обвинуваченням

ОСОБА_1 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Заводського районного суду м. Миколаєва від 07 березня 2019 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 125 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 850 грн.

Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 23 липня 2019 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 03 грудня 2017 року приблизно о 23:00 год. у квартирі АДРЕСА_1 достовірно знаючи, що його мати ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 є особою похилого віку, умисно наніс їй удар рукою в голову, чим заподіяв легкі тілесні ушкодження.

Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Зазначає, що апеляційний суд усупереч ст. 419 КПК України не навів докладних мотивів на спростування доводів апеляційної скарги стосовно того, що:

- призначене засудженому покарання у виді штрафу є невмотивованим та занадто м`яким, оскільки засуджений такий злочин щодо своєї матері вчинив не вперше;

- місцевий суд не врахував наявність судимостей, притягнення до адміністративної відповідальності та ухилення від відбування покарання;

- суд не застосував положень ч. 4 ст. 70 КК України, оскільки ОСОБА_1 був засуджений за вироком від 06 березня 2019 року за вчинення злочину 28 липня 2017 року (до постановлення оскаржуваного вироку) а тому були підстави для призначення покарання за сукупністю злочинів.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор у судовому засіданні підтримав скаргу та просив її задовольнити.

Мотиви суду

Згідно ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 та кваліфікація його дій у касаційному порядку не оскаржуються. При перевірці доводів, наведених у касаційній скарзі, колегія суддів виходить із фактичних обставин, встановлених місцевим та апеляційним судами.

Прокурор у касаційній скарзі по суті не погоджується із призначеним ОСОБА_1 покаранням внаслідок його невідповідності ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі винного через його м`якість. З таким твердженням колегія суддів не погоджується.

Положеннями ст. 50 КК України передбачено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених у ст. 65 КК України, суд при виборі покарання зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Згідно із ст. 414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, у значенні ст. 414 КПК України, означає з`ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон вчинене у конкретному випадку злочинне діяння.

Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК України дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.

Під особою обвинуваченого, у контексті ст. 414 КПК України, розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Суд апеляційної інстанції, розглянувши кримінальне провадження в межах своєї компетенції дійшов висновку про те, що місцевий суд при призначенні ОСОБА_1 покарання, дотримуючись наведених вимог кримінального закону, урахував як ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК України є невеликої тяжкості, так і дані про особу винного, який за місцем проживання характеризується негативно, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, вину визнав у повному обсязі, щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю злочину, що суд обґрунтовано визнав обставинами, що пом`якшують покарання.

Таким чином, взявши до уваги усі зазначені обставини, в тому числі й ті, на які посилається прокурор у касаційній скарзі, а також дані про особу винного, суд касаційної інстанції погоджується із висновками судів про можливість призначення ОСОБА_1 покарання, яке є найменшим за своїм видом (штраф), передбаченим санкцією ч. 1 ст. 125 КК України, у той же час це покарання за своїм розміром є максимальним (50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян), що передбачено санкцією цієї статті.

Крім того, суд при призначенні покарання врахував наявність у ОСОБА_1 однієї судимості. Разом із тим посилання прокурора на те, що ОСОБА_1 раніше був неодноразово судимим, а також притягувався до адміністративної відповідальності, що має бути враховано при призначенні йому покарання, суперечать вимогам закону.

Судимість є правовим станом особи, який виникає у зв`язку з її засудженням і за зазначених у законі умов тягне настання для неї певних обмежень. Судимість має строковий характер. Закон визначає, коли вона виникає (з дня набрання законної сили обвинувальним вироком), та встановлює підстави її припинення. Такими підставами є погашення судимості та її зняття.

Припинення судимості анулює кримінально-правові наслідки попереднього засудження та призначення покарання. Тому посилання на факти попереднього засудження особи, судимість за якими припинена, при вирішенні питання щодо призначення особі покарання є неприпустимим. Аналогічна ситуація із притягненням особи до адміністративної відповідальності.

Так само не ґрунтується на вимогах закону вимога прокурора про необхідність призначення ОСОБА_1 покарання за сукупністю злочинів на підставі ч. 4 ст. 70 КК України.

Відповідно до ч. 4 ст. 70 КК України за правилами, передбаченими в частинах першій - третій цієї статті, призначається покарання, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому злочині, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку. У цьому випадку в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю злочинів, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими в статті 72цього Кодексу.

Конституцією України встановлені права, свободи та обов`язки людини і громадянина. Зокрема, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду (ст. 62).

Зазначені права і свободи мають своє відображення у загальних засадах кримінального провадження, а саме у презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, яка відповідно до ч. 1 ст. 17 КПК України полягає у тому, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Відповідно до ч. 5 зазначеної статті поводження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати поводженню з невинуватою особою.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 88 КК України, особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості.

Таким чином, до того моменту, коли обвинувальний вирок суду набере законної сили, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину, а тому відповідні державні органи повинні поводитися з нею як із невинуватою особою. Це, зокрема, означає, що суди не мають права призначати покарання за сукупністю злочинів на підставі ч. 4 ст. 70 КК України при наявності попереднього вироку, який не набрав законної сили. Такі висновки відповідають практиці Європейського суду з прав людини, викладеній у рішенні в справі «Аллене де Рібемон проти Франції».

Переглядаючи кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції зазначив, що злочин, за яким його засуджено оскаржуваним вироком, вчинено до постановлення вироку Заводського районного суду м. Миколаєва від 06 березня 2019 року. Однак, на час розгляду кримінального провадження в суді цей вирок не набрав законної сили, а тому були відсутні підстави для визначення остаточного покарання за сукупністю злочинів на підставі ч. 4 ст. 70 КК України.

Таким чином, твердження прокурора про незастосування судом ч. 4 ст. 70 КК України, з урахуванням вищезазначених обставин, безпідставні.

Крім того, суд звертає увагу на те, що питання про застосування покарання при наявності кількох вироків може бути вирішене в порядку, передбаченому ст.ст. 537, 539 КПК України.

Суд апеляційної інстанції, переглянувши кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора на вирок місцевого суду, належним чином перевірив викладені у ній доводи, які аналогічні доводам касаційної скарги, і визнав їх необґрунтованими, належно мотивував своє рішення Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Урахувавши наведене, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга прокурора не підлягає задоволенню. У зв`язку із цим та керуючись статтями 434, 436 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне залишити ухвалу апеляційного суду без зміни.

З цих підстав суд ухвалив:

Ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 23 липня 2019 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

Н.В. Білик О.П. Ємець В.І. Остапук