Історія справи

Постанова

Іменем України

22 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 219/15272/17

провадження № 51-3089км18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Марчука О. П.,

суддів Могильного О. П., Наставного В. В.,

за участю:

секретаря судового засідання Анзійчук Ю.В.,

прокурора Гладкого О.Є.,

в режимі відеоконференції

засудженого ОСОБА_1,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на ухвалу судді Апеляційного суду Донецької області від 23 січня 2018 року про відмову у відкритті апеляційного провадження.

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини

Ухвалою слідчого судді Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 28 грудня 2017 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1, поданого в порядку ст. 206 КПК України про незаконне тримання під вартою у Державній установі «Бахмутська установа виконання покарань (№ 6)».

Ухвалою судді Апеляційного суду Донецької області від 23 січня 2018 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за скаргою ОСОБА_1 на ухвалу слідчого судді Артемівського міськрайонного суду Донецької області від

28 грудня 2017 року.

Своє рішення апеляційний суд мотивував тим, що в силу вимог частини 4 ст. 399 КПК України скарга подана на рішення слідчого судді, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати ухвалу судді Апеляційного суду Донецької області від 23 січня 2018 року і призначити новий розгляд провадження в суді апеляційної інстанції.

Стверджує, що право на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді, постановленої в порядку ст.206 КПК України, забезпечене вимогами частин

1, 3 ст. 21 КПК України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а суд апеляційної інстанції, відмовивши у відкритті апеляційного провадження, порушив вимоги статей 7, 9 КПК України. Зазначає, що суд апеляційної інстанції розглянув провадження незаконним складом.

Позиції інших учасників судового провадження

Від учасників судового провадження заперечення на касаційну скаргу не подавались.

У судовому засіданні в режимі відеоконференції засуджений підтримав касаційну скаргу, вказавши, що рішення судді апеляційної інстанції суперечить вимогам кримінального процесуального законодавства.

Прокурор заперечував проти задоволення скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення засудженого та прокурора, перевіривши матеріали провадження, обговоривши викладені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви Суду

Право особи на апеляційне оскарження спрямовано насамперед на реалізацію права на справедливий суд гарантованого ст. 6 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод». Забезпечення такого права є однією з важливих гарантій ухвалення правосудного рішення у кримінальному провадженні.

Відповідно до вимог ст. 24 КПК України кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого, а також на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується його прав, свобод, законних інтересів, судом вищого рівня в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Як убачається з матеріалів провадження, 01 лютого 2017 року вироком Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області ОСОБА_1 засуджено за: п.п. 1,9,12 ч.2 ст. 115 , ч.4 ст. 187 КК України до покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна. Запобіжний захід щодо засудженого ОСОБА_1 залишено у вигляді тримання під вартою до набрання вироком законної сили.

На вказаний вирок 06 березня 2017 року була подана апеляційна скарга, яка містила клопотання про заміну запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт. 17 березня 2017 року ухвалою апеляційного суду Донецької області було відкрито апеляційне провадження.

Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 25 жовтня 2017 року в задоволенні клопотання про зміну запобіжного заходу ОСОБА_1 було відмовлено та продовжено строк тримання його під вартою до 23 грудня

2017 року.

Згідно з ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 грудня 2017 року кримінальне провадження щодо ОСОБА_1, засудженого за: п.п. 1,9,12 ч.2 ст. 115, ч.4 ст. 187 КК України, за апеляційними скаргами прокурора, захисників на вирок Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 01 лютого 2017 року, направлене до апеляційного суду Запорізької області.

Відповідно до ухвали апеляційного суду Запорізької області від 20 грудня 2017 року, рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від

01 лютого 2017 року про тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_1 залишено без змін до набрання вироком законної сили.

Після чого ОСОБА_1 звернувся до слідчого судді Артемівського міськрайонного суду Донецької області з клопотанням в порядку ст. 206 КПК України про незаконне тримання під вартою та просив звільнити його з-під варти негайно.

Ухвалою слідчого судді Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 28 грудня 2017 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1, поданого в порядку ст. 206 КПК України.

Не погоджуючись з ухвалою слідчого судді ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на ухвалу слідчого судді Артемівського міськрайонного суду Донецької області від

28 грудня 2017 року.

Ухвалою судді Апеляційного суду Донецької області від 23 січня 2018 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за скаргою ОСОБА_1 на ухвалу слідчого судді Артемівського міськрайонного суду Донецької області від

28 грудня 2017 року.

Як вбачається з ухвали апеляційного суду, суддя приймаючи своє рішення про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою засудженого ОСОБА_1, послався на те, що діючим законодавством визначено вичерпний перелік рішень слідчого судді, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку та на те, що відповідно до положень ст. 309 КПК України оскарження рішення слідчого судді про відмову у здійсненні провадження в порядку ст. 206 КПК України не передбачено.

Разом з цим, згідно з положеннями ст. 309 КПК України передбачено вичерпний перелік ухвал слідчого судді, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку під час досудового розслідування. Скарги на інші ухвали слідчого судді також оскарженню не підлягають, а заперечення проти них можуть бути подані під час підготовчого провадження по ній. Таким чином, у випадку незгоди сторін з іншими ухвалами слідчого судді законність цих ухвал підлягає перевірці судом першої інстанції під час підготовчого провадження.

Отже, положеннями ст. 309 КПК України врегульовано лише порядок оскарження ухвал слідчого судді на стадії досудового розслідування і зазначеною нормою закону не врегульовано порядок оскарження ухвал слідчого судді, постановлених в порядку ст. 206 КПК України на стадії судового та апеляційного розгляду кримінального провадження.

Разом з тим, у даному провадженні суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що ухвала слідчим суддею винесена на іншій стадії кримінального

провадження - судового провадження, а саме після проголошення судового рішення та його апеляційного перегляду. На даній стадії діючий кримінальний процесуальний Кодекс взагалі не передбачає будь-якого порядку звернення та розгляду клопотань за ст. 206 КПК України, хоч і не забороняє таке звернення, як убачається з зазначеної статті. Отже, державою не встановлено будь-якого механізму захисту основних прав та свобод осіб при розгляді клопотань в порядку ст. 206 КПК України на стадії судового провадження, окрім підготовчого судового засідання, разом з тим, заперечення проти судових рішень можуть бути подані під час підготовчого провадження в суді (ч. 3 ст. 309 КПК України).

Крім того, суддя апеляційного суду відмовляючи у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою засудженого, залишив поза увагою те, що положення ч. 4 ст. 399 КПК України стосуються відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційними скаргами на судові рішення, які прямо визначені у статтях КПК України та не врахував положень статей 206, 309 КПК України, а також загальних засад кримінального провадження, визначених нормами ч. 1 ст. 7, ст. 24 КПК України.

Проте забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад судочинства ( пункт 8 частини третьої статті 129 Конституції України, стаття 14 Закону України від 02.06.2016 року № 1402- VIII «Про судоустрій і статус суддів».

Так, Конституційний Суд України в своєму рішенні дійшов висновку, що апеляційне оскарження судового рішення можливе в усіх випадках, крім тих, коли Закон містить заборону на таке оскарження ( абзац другий підпункту 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2010 року у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2.).

«Право на суд», одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням, накладення обмежень дозволено за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Однак такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та зберігати пропорційність між застосованими засобами та постановленою метою. Обмеження, накладене на доступ до суду, буде несумісним з п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно не має законної мети або коли не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю мети, яку прагнуть досягти. Конвенція має на меті гарантію не теоретичних або ілюзорних прав, а практичних та ефективних. Особливо це стосується права на доступ до суду з огляду на визначене місце, яке посідає в демократичному суспільстві право на справедливий суд.

Оскільки слідчий суддя прийняв рішення, порядок розгляду та оскарження якого на стадії апеляційного розгляду не врегульований КПК України, то суду апеляційної інстанції під час вирішення питання про відкриття апеляційного провадження (призначення до розгляду) за апеляційною скаргою на це рішення слід було керуватися приписами частини шостої статті 9 КПК України щодо застосування загальних засад кримінального провадження, визначених частиною 1 ст. 7 КПК України. Однією з таких засад є забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності ( п. 17 частини 1 ст. 7 КПК України). Зміст цієї засади розкрито у ст. 24 КПК України, згідно з частиною першою якої кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку передбаченому КПК України.

З огляду на зазначене, рішення судді апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження за скаргою ОСОБА_1 на ухвалу слідчого судді Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 28 грудня 2017 року не узгоджується з вимогами кримінального процесуального закону.

Інші доводи касаційної скарги про незаконність ухвали слідчого судді підлягають перевірці під час нового апеляційного розгляду з огляду та те, що суд касаційної інстанції позбавлений права висловлюватися з цього приводу, оскільки дані доводи апеляційною інстанцією не переглядались і мотиви ним не викладались.

Враховуючи наведене, у даному конкретному випадку, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана ухвала судді апеляційного суду підлягає скасуванню, матеріали провадження - призначенню на новий розгляд у суді апеляційної інстанції, під час якого належить прийняти законне й обґрунтоване рішення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441 КПК України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу судді Апеляційного суду Донецької області від 23 січня 2018 року скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

О. П. Марчук О. П. Могильний В. В.Наставний