Історія справи

Постанова

Іменем України

22 січня 2019 року

м. Київ

справа № 740/2655/17

провадження № 51-6692 км 18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Щепоткіної В. В.,

суддів Кишакевича Л. Ю., Остапука В. І.,

за участю:

секретаря судового засідання Буланова О. П.,

прокурора Руденко О. П.,

представника потерпілої ОСОБА_1,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу представника потерпілої ОСОБА_2 - адвоката ОСОБА_1 на ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 29 березня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015270180001876, за обвинуваченням

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, котрий народився, проживає та зареєстрований на АДРЕСА_1, раніше не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 17 січня 2018 року ОСОБА_3 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки. На підставі п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році» ОСОБА_3 звільнено від відбування призначеного основного покарання у виді 4 років позбавлення волі.

Стягнуто зі ОСОБА_3 до місцевого бюджету м. Ніжина Чернігівської області 10369 грн 59 коп. в рахунок відшкодування витрат на лікування потерпілого ОСОБА_4 Стягнуто зі ОСОБА_3 на користь потерпілої ОСОБА_2 68490 грн 78 коп. в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, 5000 грн в рахунок моральної шкоди та 25000 грн витрат на правову допомогу.

Прийняте рішення щодо речових доказів та процесуальних витрат.

Згідно з вироком ОСОБА_3 визнано винуватим у тому, що він 08 листопада 2015 року о 14.39, керуючи автомобілем «ВАЗ-211040» державнийномерний знак НОМЕР_1, рухаючись по вул. Широкомагерській поблизу буд. №23/2 у м. Ніжині Чернігівської області зі швидкістю 65 км/год., в порушення вимог п. 2.3, 12.3, 12.4 Правил дорожнього руху зі швидкістю, яка перевищувала дозволену, проявивши неуважність та несвоєчасно відреагувавши на зміну дорожньої обстановки при виникненні перешкоди, яку він об'єктивно був спроможний виявити, не вжив своєчасних заходів до зниження швидкості руху аж до зупинки транспортного засобу, допустив зіткнення з велосипедом під керуванням ОСОБА_4, який рухався в попутному напрямку. У результаті дорожньо-транспортної пригоди потерпілий ОСОБА_4 отримав тяжкі тілесні ушкодження з ознакою небезпечних для життя.

Ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 29 березня 2018 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_3 у частині призначеного покарання змінено. На підставі п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році» ОСОБА_3 звільнено від відбування додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами на строк 3 роки. У частині стягнення із ОСОБА_3 на користь потерпілого ОСОБА_2 матеріальної та моральної шкоди, а також витрат на правову допомогу вирок скасовано та призначено новий розгляд у суді першої інстанції у порядку цивільного судочинства. У решті вирок місцевого суду залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі з доповненнями представник потерпілої ОСОБА_2 - адвокат ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону просить ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_3 скасувати і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції. На думку представника потерпілої, апеляційним судом безпідставно застосовано п. «в» ч. 1 ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році» та звільнено ОСОБА_3 від відбування додаткового покарання. Крім того, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону вважає скасування вироку в частині цивільного позову з призначенням нового судового розгляду у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.

Позиції інших учасників судового провадження

Представник потерпілої ОСОБА_2 - адвокат ОСОБА_1 підтримав свою касаційну скаргу.

Прокурор Руденко О. П. заперечила проти задоволення касаційної скарги.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Подія злочину, доведеність винуватості ОСОБА_3 у його вчиненні, кримінально-правова оцінка діяння за ч. 2 ст. 286 КК, вид та розмір призначеного засудженому покарання, а також рішення про звільнення від відбування основного покарання на підставі акту амністії, у касаційній скарзі не оспорюються.

Разом із цим, доводи представника потерпілого про неправильне застосування апеляційним судом положень Закону України «Про амністію у 2016 році» у частині звільнення засудженого від відбування призначеного йому додаткового покарання є безпідставними.

Так, відповідно до п. «в» ч. 1 ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році», звільняються від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, особи, визнанні винними у вчиненні умисного злочину, який не є тяжким або особливо тяжким відповідно до ст. 12 КК, особи визнанні винним у вчиненні необережного злочинну, який не є особливо тяжким відповідно до ст. 12 КК, а також особи, кримінальні справи стосовно яких за зазначеними злочинами розглянуті судами, але вироки стосовно них не набрали законної сили - не позбавленні батьківських прав, які на день набрання чинності цим Законом мають дітей, яким не виповнилось 18 років, дітей-інвалідів та/або повнолітніх сина, дочку, визнаних інвалідами.

При цьому відповідно до ст. 6 Закону України «Про застосування амністії в Україні» та ст. 15 Закону України «Про амністію у 2016 року» особи, на яких поширюється дія цього Закону, можуть бути звільненні від відбування основного і додаткового покарання.

Таким чином, звільнивши ОСОБА_3 на підставі п. «в» ч. 1 ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році» від відбування додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 3 роки, апеляційний суд діяв у межах, визначених законом.

Підстав для скасування відповідного рішення апеляційного суду, прийняття якого по суті є правом суду та пов'язане із реалізацією наданих йому державою дискреційних повноважень, колегія суддів не вбачає.

Також, колегія суддів вважає необґрунтованими й доводи касаційної скарги про незаконність ухвали апеляційного суду у зв'язку зі скасуванням вироку в частині вирішення цивільного позову.

Як убачається з матеріалів справи, встановивши за результатами апеляційного провадження відсутність належних доказів на підтвердження заявленого потерпілою розміру заподіяної їй матеріальної та моральної шкоди, а також витрат на правову допомогу, апеляційний суд правильно скасував вирок у цій частині з призначенням нового судового розгляду в порядку цивільного судочинства. Таке рішення не перешкоджає подальшому провадженню у справі та забезпечить належну реалізацію прав потерпілої.

Ухвала апеляційного суду є законною, обґрунтованою та відповідає вимогам ст. 419 КПК. Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б підставою для її скасування, не встановлено.

За таких обставин, касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, суд

ухвалив:

Ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 29 березня 2018 року щодо ОСОБА_3 залишити без зміни, а касаційну скаргу представника потерпілої ОСОБА_2 - адвоката ОСОБА_1 - без задоволення.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

В. В. Щепоткіна Л. Ю. Кишакевич В. І. Остапук