Історія справи

Ухвала ККС ВП від 03.03.2020 року у справі №640/17443/18

Постанова

іменем України

15 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 640/17443/18

провадження № 51-1075км20

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Ємця О. П.,

суддів Щепоткіної В. В., Остапука В. І.

за участю:

секретаря судового засідання Глушкової О. О.,

прокурора Руденко О. П.,

захисника Корнієнка О. І.,

засудженої ОСОБА_1,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у провадженні в суді першої інстанції, на ухвалу Харківського апеляційного суду від 28 листопада 2019 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42018221080000099, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянки України, уродженки с. Черкаська Лозова Дергачівського району Харківської області, жительки АДРЕСА_1),

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Київського районного суду м. Харкова від 21 січня 2019 року ОСОБА_1 визнано винуватою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, та призначено покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років із конфіскацією належного їй майна.

Запобіжний захід щодо ОСОБА_1 у вигляді тримання під вартою залишено без змін до набрання вироком законної сили та зараховано у строк покарання строк попереднього ув'язнення з 1 серпня 2018 року по 21 січня 2019 року.

Прийнято рішення щодо долі речових доказів та розподілу процесуальних витрат.

Харківський апеляційний суд ухвалою від 28 листопада 2019 року вирок місцевого суду змінив. Визнав обставинами, що пом'якшують покарання засудженої хворобливий стан її здоров'я, наявність на її утриманні малолітньої дитини, яка хворіє та постановив вважати ОСОБА_1 засудженою за ч. 2 ст. 307 КК України до покарання, із застосуванням ст. 69 КК України, у виді позбавлення волі на строк 5 років та на підставі ст. 75 КК України звільнив від відбування цього покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки, з покладанням обов'язків, передбачених ст. 76 КК України: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти тому ж органу про зміну місця проживання, роботи або навчання та не виїжджати за межі України без відповідного з ним погодження. Крім того, суд апеляційної інстанції звільнив ОСОБА_1 з-під варти. В решті вирок залишив без змін.

Згідно з вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватою і засуджено за те, що вона 2 липня 2018 року приблизно о 16:45, перебуваючи поблизу будинку № 11 по просп.

Жуковського у м. Харкові, діючі умисно, збула ОСОБА_2 за 200 грн особливо небезпечну психотропну речовину "PVP" масою 0,1336 г.

Надалі 1 серпня 2018 року приблизно о 14:00 ОСОБА_1 перебуваючи поблизу будинку №44 г по вул. Астрономічній в м. Харкові, діючи умисно, повторно, збула ОСОБА_2 за 200 грн особливо небезпечну психотропну речовину "PVP" масою 0,0401 г.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

В касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції у зв'язку із застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, який не підлягав застосуванню, а саме ст. 75 КК України, що призвело до призначення засудженій покарання, яке є явно несправедливим через м'якість. Вважає, що апеляційний суд, звільняючи ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням, всупереч вимогам ст. 65 КК України не врахував ступеня тяжкості злочину, обставин його вчинення, а також даних про особу засудженої, що потягло за собою невиправдану м'якість заходу примусу. При цьому, на думку прокурора, суд апеляційної інстанції не дотримався вимог ст. 419 КПК України та не навів мотивів прийнятого рішення.

Позиції інших учасників судового провадження

У письмових запереченнях на касаційну скаргу прокурора захисник Корнієнко О. І. просив залишити ухвалу апеляційного суду без зміни як законну, а касаційну скаргу - без задоволення як необґрунтовану.

Під час касаційного розгляду засуджена ОСОБА_1 та захисник Корнієнко О. І. підтримали таку ж позицію.

Прокурор Руденко О. П. просила задовольнити касаційну скаргу на викладених у ній підставах.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, за який її засуджено, та кваліфікація вчиненого за ч. 2 ст. 307 КК України в касаційній скарзі не оспорюються.

Відповідно до касаційної скарги, прокурор порушує питання про недотримання апеляційним судом визначених законом вимог, які стосуються призначення покарання і пов'язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).

Так, відповідно до вимог ст. 65 КК України при призначенні покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставини, що обтяжують та пом'якшують покарання.

Згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Виходячи з принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання має бути відповідним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, що його пом'якшують та обтяжують.

Водночас загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї з форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування. Завданням такої форми є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст. 75 КК України.

Системне тлумачення цих правових норм дозволяє дійти висновку, що питання призначення кримінального покарання та звільнення від його відбування повинні вирішуватися з урахуванням мети покарання як такого, що включає не тільки кару, а й виправлення засуджених, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. При цьому, з огляду на положення ст. 75 КК України, законодавець підкреслює важливість такої цілі покарання як виправлення засудженого, передбачивши, що при призначенні низки покарань, у тому числі у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, особу може бути звільнено від відбування покарання з іспитовим строком, якщо суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, при цьому суд має врахувати не тільки тяжкість злочину, особу винного, але й інші обставини справи.

Місцевий суд, мотивуючи своє рішення про призначення ОСОБА_1 покарання врахував тяжкість злочину, щире каяття засудженої, дані про її особу, зокрема те, що вона в силу ст. 89 КК України раніше не судима, має на утриманні малолітнього сина, працює, за місцем проживання та роботи характеризується позитивно. При цьому суд, узявши до уваги обставини, що пом'якшують покарання, з урахуванням особи винної, достатньо умотивувавши своє рішення, на підставі ст. 69 КК України призначив ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч.2 ст. 307 КК України, яке належить відбувати реально.

Розмір та вид призначеного засудженій покарання прокурор у касаційній скарзі не оспорює.

Суд апеляційної інстанції під час перегляду вироку місцевого суду визнав слушними викладені в апеляційній скарзі сторони захисту доводи щодо застосування до засудженої положень ст. 75 КК України.

Мотивуючи рішення про звільнення ОСОБА_1 від відбування призначеного їй покарання з випробуванням, апеляційний суд, поряд із тяжкістю вчинення злочину, зважив на дані про особу засудженої.

Так, колегія суддів врахувала, що засуджена страждає хронічним інфекційним захворюванням на гепатит С, за час перебування під вартою стан її здоров'я суттєво погіршився, що відповідно до медичної документації може призвести до ускладнень у вигляді цирозу печінки.

Крім того, суд апеляційної інстанції узяв до уваги, що на утриманні у засудженої перебуває малолітній син, 2012 року народження, який переніс хірургічне втручання, має хворобливий стан здоров'я, у зв'язку з чим знаходиться під наглядом лікарів кардіолога й гастроентеролога.

Зазначені обставини на підставі ч. 2 ст. 66 КК України були визнані такими, що пом'якшують покарання.

Також апеляційний суд урахував обставини вчинення злочину, зокрема те, що ОСОБА_1 збула особливо небезпечну психотропну речовину одній особі. З огляду на відсутність будь-яких інших компрометуючих даних щодо неї, натомість зважаючи на те, що засуджена працювала і тому мала офіційне джерело доходу, апеляційний суд дійшов висновку, що така злочинна діяльність не була для неї способом постійного заробітку.

З урахуванням тяжкості злочину, у вчиненні якого ОСОБА_1 щиро розкаялася, наведених вище даних про її особу, а також того, що засуджена позитивно характеризується, має міцні соціальні зв'язки та веде добропорядний спосіб життя, зважаючи на конкретні обставини справи апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про можливість застосування положень ст. 75 КК України.

Щодо посилань прокурора на тяжкість, ступінь суспільної небезпеки злочину та його наслідки, то врахування як підстави для посилення кримінальної відповідальності лише тих загальних обставин вчинення злочину, які охоплюються його об'єктивною стороною, поза зв'язком із іншими конкретними обставинами справи й даними про особу винного, не ґрунтується на принципі індивідуалізації, що передбачає диференційований підхід як обов'язкову умову справедливості кримінальної відповідальності.

Натомість викладені вище обставини та дані про особу засудженої у сукупності на переконання колегії суддів Верховного Суду давали апеляційному суду достатні підстави для висновку про можливість виправлення засудженої без відбування покарання у виді позбавлення волі, але в умовах здійснення контролю за її поведінкою та застосування протягом іспитового строку широкого ряду соціально-виховних заходів, що необхідні для виправлення та запобігання вчинення повторних кримінальних правопорушень у майбутньому.

Ухвала апеляційного суду достатньо вмотивована та відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Переконливих доводів, які б спростовували висновки апеляційного суду та свідчили б про неможливість виправлення засудженої без відбування покарання з випробуванням прокурор у касаційній скарзі не навів.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би безумовними підставами для скасування судових рішень, у справі не встановлено.

Отже, підстави для задоволення касаційної скарги прокурора відсутні.

Керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Ухвалу Харківського апеляційного суду від 28 листопада 2019 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді

О. П. Ємець В. В. Щепоткіна В. І. Остапук