Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 308/10947/19

провадження № 51-3833км24

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду

у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

представника потерпілих ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції), потерпілого ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),

захисника ОСОБА_8 (у режимі відеоконференції),

засудженої ОСОБА_9 (у режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні спільну касаційну скаргу потерпілих ОСОБА_7 , ОСОБА_10 та їх представника - адвоката ОСОБА_6 , та касаційну скаргу прокурора на ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 21 травня 2024 року щодо

ОСОБА_9 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки та жительки АДРЕСА_1 ), зареєстрованої у тому ж місті, раніше не судимої,

за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (надалі - КК).

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 08 серпня 2023 року ОСОБА_9 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки без позбавлення права керування транспортними засобами.

Строк відбування покарання ОСОБА_9 ухвалено обчислювати з дня її затримання в порядку виконання вироку.

Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК зараховано ОСОБА_9 у строк відбування покарання, строк попереднього ув`язнення у період з 15 червня по 22 серпня 2019 року, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Вирішено питання щодо цивільних позовів, заходів забезпечення кримінального провадження, процесуальних витрат і речових доказів.

За фактичних обставин, детально наведених у вироку місцевого суду 15 червня 2019 року, близько 19:15 водій ОСОБА_9 , керуючи ввіреним їй автомобілем марки «Porsсhe» моделі «Cayenne» реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись по вул. Слов`янська Набережна в місті Ужгороді зі сторони площі Богдана Хмельницького в бік вул. Бабяка, та проїжджаючи ділянку вказаної вулиці, навпроти будинку № 25 , де дорога має заокругленість праворуч, усупереч вимогам п.п. 1.2.; 1.3.; 1.10. 2.1. а), б); 2.3. «б»; 10.1. 11.3. та 12.1. 12.4. Правил дорожнього руху України (надалі - ПДР), не маючи при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії та реєстраційних документів на транспортний засіб, проявила неуважність до дорожньої обстановки що склалася та її зміни, не обрала безпечну швидкість, щоб мати змогу постійно контролювати рух автомобіля та безпечно керувати ним при виборі безпечної швидкості руху, не врахувала дорожню обстановку та дорожні умови чим не забезпечила безпеку дорожнього руху, не втримала керований нею автомобіль у межах своєї смуги руху та виїхала на зустрічну смугу руху, де допустила зіткнення з автомобілем марки «Ford» моделі «Focus» реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_7 , який у той час рухався по зустрічній для водія ОСОБА_9 смузі руху.

У результаті даної дорожньо-транспортної пригоди водій ОСОБА_7 отримав тяжкі тілесні ушкодження (за критерієм небезпеки в момент заподіяння), внаслідок дії тупих твердих предметів якими найбільш імовірно могли бути виступаючі частини салону легкового автомобіля, під час ДТП при прямому контактуванні з зустрічним автомобілем який діяв з прикладанням значної сили по прямому ударі і укладаються в час і місце пригоди, тобто ДТП яке мало місце 15.06.2019 року і по своєму механізму виникнення характерні для водія легкового автомобіля і не характерні для пасажира салону легкового автомобіля.

Закарпатський апеляційний суд ухвалою від 21 травня 2024 року змінив вирок місцевого суду в частині призначеного покарання, звільнивши ОСОБА_9 на підставі ст. 75 КК від відбування призначеного покарання з випробуванням із визначенням іспитового строку тривалістю 2 роки. У решті вирок місцевого суду залишено без змін.

Вимоги й узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У спільній касаційній скарзі потерпілі та їх представник, покликаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженої, просять скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції і призначити новий розгляд в у цьому суді.

Обґрунтовуючи викладені в спільній касаційній скарзі вимоги, вказують, що суд апеляційної інстанції звільнивши ОСОБА_9 від призначеного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК, належним чином не вмотивував своє рішення щодо можливості виправлення засудженої з урахуванням тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та даних про її особу.

Потерпілі та їх представник детально наводять аргументи щодо відсутності у діях засудженої пом`якшуючої обставини у виді щирого каяття та часткового добровільного відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди.

На їх переконання ОСОБА_9 не вживала достатніх заходів спрямованих на відшкодування шкоди та щиро не покаялась про що свідчить її посткримінальна поведінка.

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду з аналогічних підстав і докладно зазначає мотиви незгоди з висновком апеляційного суду щодо можливості застосування до ОСОБА_9 інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст. 75 КК).

Позиції інших учасників судового провадження

До початку касаційного розгляду захисник засудженої ОСОБА_9 - адвокат ОСОБА_8 подала письмові заперечення, у яких висловила незгоду з доводами, викладеними в касаційних скаргах.

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 , представник потерпілих ОСОБА_6 , потерпілий ОСОБА_7 підтримали касаційні скарги, захисник ОСОБА_8 та засуджена ОСОБА_9 заперечили проти задоволення касаційних скарг.

Мотиви Суду

Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості й вмотивованості судового рішення, убачається, що: законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Як убачається з спільної касаційної скарги потерпілих та їх представника і касаційної скарги прокурора, останні не оспорюють та не заперечують факту вчинення кримінального правопорушення, доведеності винуватості ОСОБА_9 і правильності кваліфікації її дій за ч. 2 ст. 286 КК проте вважають, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано звільнив засуджену від призначеного покарання на підставі ст. 75 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. При цьому підлягають урахуванню ступінь тяжкості вчиненого злочину, особа винного й обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Відповідно до принципів співмірності й індивідуалізації покарання за своїм видом та розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій.

За змістом ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання.

За правилами ч. 1 ст. 75 КК, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору форми реалізації кримінальної відповідальності. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує урахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Однак апеляційний суд не дотримався указаних вимог закону.

Звільняючи засуджену від відбування покарання з випробуванням, суд апеляційної інстанції врахував те, що ОСОБА_9 щиро розкаюється, усвідомлює свою вину та неодноразово намагалась зменшити негативні наслідки скоєного шляхом здійснення спроб відшкодувати заподіяну шкоду.

Крім того, на переконання суду попередньої інстанції, про реальне відчуття в обвинуваченої жалю за скоєне, осуд своїх дій та намагання допомогти потерпілим оговтатись від пережитого, компенсувати перенесені ними страждання свідчать матеріали справи.

Отже, з огляду на наведене, апеляційний суд дійшов висновку про те, що зазначені вище обставини, які пом`якшують покарання обвинуваченої, є такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого нею кримінального правопорушення, та в сукупності з встановленими судом даними про особу обвинуваченої, її ставлення до вчиненого, дають суду підстави для звільнення обвинуваченої ОСОБА_9 від відбування призначеного судом першої інстанції покарання у виді позбавлення волі з випробуванням зі встановленням іспитового строку.

Проте, на думку Верховного Суду, рішення про звільнення ОСОБА_9 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК суд апеляційної інстанції належним чином не обґрунтував та не навів мотивів, із яких він дійшов висновку про можливість виправлення засудженої без відбування покарання у виді позбавлення волі, зважаючи на тяжкість злочину, а також, виходячи з конкретних обставин його вчинення, наслідків, що настали та характеру допущених особою порушень ПДР. Зокрема, з огляду на порушення ОСОБА_9 вимог ПДР, унаслідок яких потерпілий ОСОБА_7 отримав тяжкі тілесні ушкодження з подальшою інвалідністю, суд апеляційної інстанції, всупереч вимогам закону, дійшов передчасного висновку про необхідність застосування положень ст. 75 КК щодо засудженої ОСОБА_9 .

Крім цього, апеляційний суд не у повній мірі дослідив питання відшкодування шкоди потерпілим, адже останні наполягають на її відшкодуванні, усупереч висновкам, зробленим апеляційним судом.

Враховуючи викладене, спільна касаційна скарга потерпілих і їх представника та прокурора підлягають частковому задоволенню, а ухвала апеляційного суду - скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого необхідно врахувати наведене і, за умови підтвердження такого ж обсягу обвинувачення і тих же даних про особу винної, звільнення ОСОБА_9 від відбування покарання з випробуванням слід вважати неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, а саме положень ст. 75 КК.

У ході нового розгляду суду апеляційної інстанції необхідно врахувати викладене, розглянути кримінальне провадження з дотриманням вимог кримінального процесуального закону, повно і всебічно встановити усі обставини, а також дані які характеризують особу засудженої й ухвалити законне, обґрунтоване і вмотивоване рішення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Спільну касаційну скаргу потерпілих ОСОБА_7 , ОСОБА_10 та їх представника - адвоката ОСОБА_6 , та касаційну скаргу прокурора задовольнити частково.

Ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 21 травня 2024 року щодо ОСОБА_9 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3