Історія справи

Ухвала ККС ВП від 02.12.2019 року у справі №607/11768/18
Постанова ККС ВП від 25.02.2020 року у справі №607/11768/18

Постанова

Іменем України

20 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 607/11768/18

провадження № 51-5189км19

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Яковлєвої С. В.,

суддів Марчука О. П., Наставного В. В.,

за участю:

секретаря судового засідання Волевач О. В.,

прокурора Шевченко О. О.,

захисника Майки М. Б. (у режимі відеоконференції), засудженого ОСОБА_1 (у режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Майки М. Б. на вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 квітня 2019 року та ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 21 серпня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017210010001746, за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 296, ст. 386 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 квітня 2019 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 296, ст. 386 КК, та призначено йому покарання: за ч. 2 ст. 296 КК - у виді позбавлення волі на строк 3 роки; за ст. 386 КК - у виді арешту на строк 3 місяці. На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_1 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

Відповідно до ст. 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік 6 місяців та покладено на нього обов`язки, передбачені пунктами 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 76 КК.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 21 травня 2017 року близько 21:15 разом із не встановленими слідством особами, біля вхідних дверей під`їзду № 4 будинку АДРЕСА_1 , грубо порушуючи громадський порядок з мотивів явною неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, безпричинно, умисно одночасно втрьох почали завдавати потерпілому ОСОБА_2 ударів кулаками і ногами по всьому тілу, в тому числі в голову в кількості близько 15 ударів, а надалі ОСОБА_1 завдав останньому ще близько 5 ударів ногами в ділянки голови і тулуба. У результаті цього ОСОБА_2 було заподіяно тілесні ушкодження середньої тяжкості.

Крім того, 30 травня 2018 року близько 20:40 ОСОБА_1 неподалік будинку АДРЕСА_1 шляхом психічного впливу у вигляді погрози вбивством примушував потерпілого ОСОБА_2 до відмови від дачі показань у кримінальному провадженні № 12017210010001746 (на той час перебувало у в слідчому відділі Тернопільського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Тернопільській області) про його підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК.

Тернопільський апеляційний суд ухвалою від 21 серпня 2019 року вирок місцевого суду залишив без змін, а апеляційну скаргу захисника Майки М. Б. - без задоволення.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник Майка М. Б. ставить питання про скасування постановлених щодо ОСОБА_1 судових рішень і закриття кримінального провадження у зв`язку з відсутністю у діянні його підзахисного складу та події злочинів, передбачених ч. 2 ст. 296, ст. 386 КК. Суть доводів скаржника зводиться до того, що винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих злочинів не доведено, а вирок ґрунтується нанедопустимих доказах (протоколах пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 13 та 17 березня 2018 року за участю потерпілого ОСОБА_2 та свідка ОСОБА_3 , огляду предмета - мобільного телефону «Nokia 1280» від 12 травня 2017 року, слідчого експерименту від 21 травня 2018 року). При цьому захисник заперечує правомірність використання як джерела доказу висновку експерта від 23 березня 2018 року № 299 через те, що медичні документи, на яких ґрунтується цей висновок, отримав слідчий у не передбачений КПК спосіб. Також сторона захисту вказує на неконкретність формулювання обвинувачення за ч. 2 ст. 296, ст. 386 КК, що, на його думку, свідчить про порушення права на захист ОСОБА_1 . Вважає, що судами обох інстанцій не надано оцінки характеру відносин між потерпілим і обвинуваченим у минулому, а також безпосередньо перед подією, що ставить під сумнів кваліфікацію дій ОСОБА_1 за ст. 296 КК. Крім цього, захисник посилається на процесуальні порушення, допущені судом першої інстанції під час судового розгляду, зокрема порушення вимог ч. 4 ст. 107 КПК. Вважає, що апеляційний суд, формально здійснивши процедуру перегляду вироку місцевого суду, обмежився цитуванням відображених у вироку окремих доказів, які було оспорено, а тому прийняв незаконне рішення.

Позиції учасників судового провадження

У суді касаційної інстанції прокурор заперечив проти задоволення касаційної скарги захисника, просив судові рішення залишити без змін.

Засуджений ОСОБА_1 та його захисник Майка М. Б., які узяли участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, підтримали подану касаційну скаргу та просили її задовольнити з підстав, наведених у ній.

Мотиви суду

Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Положеннями ст. 438 КПК визначено, що підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. На будь-яких інших підставах, зокрема через невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам кримінального провадження, неповноту судового розгляду, касаційний суд не вправі приймати рішення про скасування чи зміну оскаржуваних судових рішень, а при здійсненні перегляду виходить з обставин, установлених судами нижчих інстанцій.

Доводи захисника у касаційній скарзі щодо неповноти судового розгляду, незгоди з наданою судом оцінкою доказів, оспорювання встановлених за результатами судового розгляду фактів із викладенням власної версії подій стосуються, по суті, невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, що виходячи з вимог статей 433, 438 КПК не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.

У касаційній скарзі захисник вказує на недоведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених за ч. 2 ст. 296, ст. 386 КК, та використання судом для обґрунтування своїх висновків недопустимих доказів.

Перевіривши вказані доводи, Верховний Суд (далі - Суд) вважає їх необґрунтованими з огляду на таке.

Так, у результаті перевірки матеріалів кримінального провадження Суд установив, що свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених за ч. 2 ст. 296, ст. 386 КК та правильність кваліфікації його дій за вказаними нормами закону судом зроблено на підставі доказів, досліджених та оцінених у сукупності з дотриманням вимог кримінального процесуального закону, про що у судовому рішенні наведено докладні мотиви.

Обґрунтовуючи своє рішення про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень, суд першої інстанції у вироку правильно послався на показання потерпілого ОСОБА_2 про обставини, за яких ОСОБА_1 разом з іншими невстановленими особами біля під`їзду АДРЕСА_1 заподіяв йому тілесних ушкоджень, а надалі вимагав змінити чи відмовитись від показань за фактом хуліганства та погрожував вбивством. Свої показання потерпілий підтвердив і під час слідчого експерименту, проведеного 21 травня 2018 року, в ході якого якого у присутності понятих він розповів та за участю статиста відтворив механізм заподіяння йому ударів ОСОБА_1 та невідомими особам. Протокол цієї слідчої дії дослідив місцевий суд, який жодних розбіжностей у показаннях потерпілого, даних під час його допиту в судовому засіданні та в ході слідчого експерименту, не встановив.

Вказані показання потерпілого суд визнав достовірними, зазначивши, що вони підтверджені іншими доказами, безпосередньо дослідженими в судовому засіданні, зокрема показаннями свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 . Останні з приводу обставин події 30 травня 2018 року пояснили, що ОСОБА_1 ображав ОСОБА_2 , нецензурно висловлювався, при цьому ОСОБА_4 показала, що ОСОБА_1 погрожував потерпілому вбивством з його боку до потерпілого, а ОСОБА_5 стосовно обставин події, яка сталася 21 травня 2017 року, зазначив, що коли вийшов на двір, побачив побитого ОСОБА_2 , кров була на штанах і куртці, а також біля під`їзду на лавці, крім того, зі слів останнього, знає, що його побили за зауваження, яке він зробив особі, що розклеювала оголошення. Також суд взяв до уваги показання свідка ОСОБА_3 про те, що він біля під`їзду № 4 він бачив чоловіка, у якого обличчя, руки і одяг були в крові, та, зі слів якого він знає, що його побили неповнолітні особи.

Крім того, суд проаналізував та правомірно поклав в основу обвинувального вироку фактичні дані, що містяться: у протоколі огляду місця події від 21 травня 2017 року, згідно з яким було оглянуто ділянку землі розміром 4х6 м, розміщену біля під`їзду № 4 будинку АДРЕСА_1 , та вилучено сліди речовини бурого кольору, мобільний телефон марки «Nоkia 1280» чорного кольору з мобільним номером НОМЕР_1 ; у протоколах пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 13 та 17 березня, 5 червня 2018 року за участю ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , згідно з якими потерпілий та свідки серед пред`явлених осіб упізнали ОСОБА_1 як одну з осіб, яка 21 травня 2017 року та 30 травня 2018 року вчинила щодо потерпілого хуліганські дії та в ході словесного конфлікту погрожувала вбивством, протоколі обшуку від 26 травня 2018 року, а також у висновку експерта від 23 березня 2018 року № 299 про характер, локалізацію, механізм і тяжкість заподіяних ОСОБА_2 тілесних ушкоджень.

При цьому суд ретельно перевірив твердження ОСОБА_1 та свідка ОСОБА_6 щодо непричетності обвинуваченого до вчинення хуліганства і спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_2 , а також у частині примушування потерпілого до відмови від показань шляхом погрози вбивством та вмотивовано визнав їх безпідставними й такими, що спростовуються сукупністю досліджених доказів.

Таким чином, оцінивши докази з точки зору належності, допустимості та достовірності, суд правильно встановив обставини кримінального провадження та відповідно до вимог ст. 374 КПК навів у вироку докази, на яких ґрунтується висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, за які його засуджено.

Порушень вимог кримінального процесуального закону під час збирання та закріплення доказів у справі, які би викликали сумніви у їх достовірності, суд касаційної інстанції в результаті перевірки матеріалів справи не встановив. А тому доводи у касаційній скарзі захисника про отримання доказів з порушенням вимог КПК є необґрунтованими.

Так, твердження захисника Майка М. Б. про недопустимість використання як доказу висновку судово-медичної експертизи від 23 березня 2018 року № 299 (щодо виявлених тілесних ушкоджень у потерпілого ОСОБА_2 ) у зв`язку з тим, що медичні документи, на яких ґрунтується цей висновок, було отримано слідчим у спосіб, не передбачений КПК, є необґрунтованими.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, вказану експертизу було проведено завідувачем відділу судово-медичної експертизи потерпілих, обвинувачених та інших осіб, судово-медичним експертом Тернопільського обласного бюро судово-медичної експертизи за наданими слідчим медичними документами стаціонарного хворого ОСОБА_2 (медичної картки № 02/05161 та виписки з цієї картки на ім`я ОСОБА_2 , протоколу комп`ютерної томограми голови та оптичного комп`ютерного компакт-диска, ксерокопії довідки із приймального відділення на його ім`я, ксерокопії допитів ОСОБА_2 як потерпілого від 22 травня і 6 червня 2017 року).

Частиною 3 ст. 103 КПК та Інструкцією про проведення судово-медичної експертизи, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров`я України від 17 січня 1995 року № 6, передбачено проведення судово-медичної експертизи на підставі наданої органу досудового розслідування медичної документації.

Водночас нормами кримінального процесуального закону не передбачено покладення обов`язку на слідчого приймати постанови про визнання медичних довідок, виписок, ксерокопій томографії, на підставі яких проводиться експертиза, речовими доказами. У цьому випадку слідчий, отримавши від потерпілого медичні документи на підтвердження фактів, які стосуються завданої злочином шкоди його здоров`ю, разом із відповідною постановою скеровує їх до експертної установи для визначення ступеня тяжкості та характеру тілесних ушкоджень.

Щодо твердження захисту про невідкриття в порядку ст. 290 КПК відомостей, що містились у медичних документах стаціонарного хворого ОСОБА_2 , досліджених експертом під час проведення судово-медичної експертизи, то їх Суд відхиляє, оскільки ОСОБА_1 було ознайомлено з матеріалами розслідування в повному обсязі, жодних клопотань чи заяв останній не заявляв. Крім того, про порушення вимог ст. 290 КПК у частині ненадання стороні захисту доступу до медичних документів захисник не зазначав і під час здійснення судового чи апеляційного провадження.

Таким чином, правових підстав вважати, що судово-медичну експертизу від 23 березня 2018 року № 299 проведено з порушенням вимог процесуального закону, як про це стверджує захисник, Суд не має, оскільки її проведено з урахуванням вимог статей 101, 102, 242, 243 КПК.

Також безпідставними є й доводи сторони захисту про те, що дані протоколів пред`явлення засудженого для впізнання за фотознімками потерпілим та свідком ОСОБА_3 від 13 та 17 березня 2018 року є недопустимими доказами через те, що фотознімки осіб, які пред`явлені для впізнання потерпілому, були нечіткими та свідок ОСОБА_3 під час допиту не зазначив про те, що брав участь у впізнанні обвинуваченого відповідно.

У результаті перевірки протоколу пред`явлення для впізнання за фотознімками від 13 березня 2018 року за участю потерпілого ОСОБА_2 встановлено, що пред`явлення потерпілому фотознімків для впізнання органом досудового розслідування проведено з дотриманням вимог статей 223, 228 КПК.

При цьому не впливає на допустимість та належність доказу - протоколу проведення для впізнання засудженого свідку ОСОБА_3 - посилання сторони захисту на те, що вказаний свідок під час допиту не зазначив, що брав участь у впізнанні обвинуваченого.

Усупереч доводам захисника в матеріалах кримінального провадження наявна постанова слідчого слідчого відділу Тернопільського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Тернопільській області від 22 травня 2017 року про визнання та приєднання до матеріалів провадження як речового доказу мобільного телефону «Nokia», model 1280/imei НОМЕР_2 , SIM-картка з мобільним номером оператора «Київстар» НОМЕР_1 .

За вказаних обставиндоводи захисту про порушення вимог КПК під час оформлення мобільного телефону «Nokia» та як наслідок визнання протоколу огляду предмета недопустимим доказом є неспроможними та не відповідають матеріалам кримінального провадження.

Що стосується посилань захисника на неконкретність обвинувачення за ч. 2 ст. 296, 386 КК, що, на думку ОСОБА_7 , є порушенням права на захист його підзахисного, то їх не можна визнати прийнятними, адже вони не ґрунтуються на вимогах закону.

Згідно з ч. 1 ст. 337 КПК судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.

З матеріалів провадження встановлено, що ОСОБА_1 було пред`явлено обвинувачення в хуліганстві, тобто грубому порушенні громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, вчиненому групою осіб, а також у примушуванні потерпілого до відмови від давання показань шляхом погрози вбивством.

Як убачається з обвинувального акта, він містить відомості, передбаченіст. 291 КПК, зокрема, виклад фактичних обставин кримінального провадження, які свідчать про наявність доведених даних щодо події (часу, місця, способу), форми вини, мотиву і мети вчинення кримінальних правопорушень. Також у ньому вказано правову кваліфікацію кримінальних правопорушень із посиланням на статті закону України про кримінальну відповідальність і точне формулювання обвинувачення.

Місцевий суд розглянув кримінальне провадження з дотриманням вимог ст. 337 КПКу межах висунутого ОСОБА_1 обвинувачення та визнав його доведеним, правильно кваліфікувавши дії винного за ч. 2 ст. 296 і за ст. 386 КК.

За таких обставин Верховний Суд відхиляє доводи сторони захисту про порушення права засудженого на захист, оскільки останній у своїй касаційній скарзі не навів переконливих аргументів на підтвердження вказаних фактів і Верховний Суд такихпід час касаційного перегляду таких не встановив.

Щодо аргументів сторони захисту про процесуальні порушення, допущені судом першої інстанції під час судового розгляду, зокрема вимог ч. 4 ст. 107 КПК стосовно відео-фіксації судового процесу в порядку, передбаченому КПК,то Суд не вважає це істотними порушеннями у розумінні ст. 412 КПК, які тягнуть скасування судового рішення.

Крім того, посилання захисника Майки М. Б. як на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону на те, що судами не надано оцінки відносинам між потерпілим та обвинуваченим у минулому, а також безпосередньо перед подією, що, на його думку, ставить під сумнів кваліфікацію дій ОСОБА_8 за ст. 296 КК, є необґрунтованими.

З установлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин справи вбачається, що засуджений і потерпілий між собою не були знайомі, в особистих неприязних стосунках не перебували, ОСОБА_1 біля вхідних дверей під`їзду АДРЕСА_1 без будь-якої причини розпочав конфлікт із ОСОБА_2 , в ході якого безпричинно завдав останньому ударів, зокрема в голову, тобто фактично діяв з мотивів явної неповаги до суспільства, нехтуючи загальнолюдськими правилами співжиття і нормами моралі.

З огляду на ці обставини та їх кримінально-правове значення судами було зроблено правильний висновок про наявність у діях ОСОБА_1 ознак хуліганства, тобто грубого порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, вчиненого групою осіб.

Покарання засудженому призначено відповідно до вимог закону, за своїм видом та розміром є необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_1 і попередження вчинення ним нових злочинів, відповідає вимогам статей 50, 65 КК.

Крім того, доводи захисника про необґрунтованість засудження ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 296, ст. 386 КК, недопустимість доказів у кримінальному провадженні, недодержання під час судового провадження норм права, що за змістом є аналогічними доводам, викладеним у його апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції ретельно перевірив та визнав безпідставними, навівши відповідні мотиви свого рішення, та дійшов правильного висновку про відсутність підстав для їх задоволення. З цим висновком погоджується і Верховний Суд.

Твердження сторони захисту про порушення апеляційним судом норм процесуального права в ході допиту свідка ОСОБА_9 не можна визнати прийнятними, адже апеляційний суд під час апеляційної процедури не здійснював допиту вказаного свідка.

Отже, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення є належно умотивованими та обґрунтованими, за змістом вирок місцевого суду відповідає вимогам статей 370, 374 КПК, а ухвала апеляційного суду ст. 419 цього Кодексу.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би були безумовними підставами для скасування постановлених у кримінальному провадженні судових рішень, суд касаційної інстанції під час розгляду кримінального провадження не встановив.

Тому касаційну скаргу захисника слід залишити без задоволення, а оскаржені ним судові рішення - без зміни.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 квітня 2019 року та ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 21 серпня 2019 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника Майки М. Б. - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

С. В. Яковлєва О. П. Марчук В. В. Наставний