Історія справи

Постанова

Іменем України

20 лютого 2020 року

м. Київ

Справа № 489/1037/18

Номер провадження в апеляційному суді 11-кп/784/708/18

Провадження № 51 - 2511 км 19

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Наставного В.В.,

суддів: Марчука О.П., Матієк Т.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Волевач О.В.,

прокурора Сингаївської А.О.,

засудженої ОСОБА_1 ,

її захисника адвоката Николенка Р.С.,

розглянув у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018150040000431 від 01 лютого 2018 року, щодо

ОСОБА_1 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Петрівське Жовтневого району Миколаївської області, громадянки України, зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимої вироком Жовтневого районного суду Миколаївської області від

25 січня 2018 року за ст. 185 ч. 3 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців, на підставі ст. 75 КК України звільненої від відбування покарання з випробуванням зі встановленням іспитового строку тривалістю 1 рік

6 місяців,

за ст. 357 ч. 3, ст. 15 ч. 3, ст. 190 ч. 2 КК України,

за касаційною скаргою засудженої ОСОБА_1 на вирок Ленінського районного суду м. Миколаєва від 30 травня 2018 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 19 вересня 2018 року щодо неї.

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Ленінського районного суду м. Миколаєва від 30 травня 2018 року

ОСОБА_1 засуджено:

- за ст. 357 ч. 3 КК України до покарання у виді арешту на строк 1 місяць;

- за ст. 15 ч. 3, ст. 190 ч. 2 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк

1 рік.

На підставі ст. 70 ч. 1 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_1 призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік.

На підставі ст. 71 КК України до призначеного покарання частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Жовтневого районного суду Миколаївської області від 25 січня 2018 року та за сукупністю вироків ОСОБА_1 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 7 місяців.

Строк відбування покарання ОСОБА_1 вказано рахувати з дня її затримання в порядку виконання вироку.

Прийнято рішення щодо речових доказів.

Вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватою і засуджено за те, що вона 30 січня 2018 року приблизно о 12 годині 25 хвилин в приміщенні літньої кухні домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 , незаконно заволоділа біометричним паспортом громадянина України

№ НОМЕР_2, виданим 19 серпня 2016 року Вітовським РВ УДМС України в Миколаївській області, та карткою платника податків № НОМЕР_1 , виданою

17 жовтня 2016 року Жовтневим відділенням Баштанської ОДПІ, на ім`я ОСОБА_2 .

Крім того, 31 січня 2018 року приблизно 09 годині 06 хвилин ОСОБА_1 , діючи повторно, у приміщенні відділення ПАТ КБ «ПриватБанк» за адресою: м. Миколаїв, вул. Будівельників, 10/2, з метою заволодіння чужим майном шляхом обману, використовуючи біометричний паспорт громадянина України на ім`я ОСОБА_3 , намагалася оформити кредитну картку «Універсальна» та в подальшому заволодіти коштами банку в сумі 3000 гривень, проте не вчинила всіх дій, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, з причин, що не залежали від її волі, оскільки спеціалістом по обслуговуванню клієнтів банку було виявлено відмінності у зовнішності осіб та відмовлено у продовженні операції щодо отримання банківської кредитної картки.

Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 19 вересня 2018 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 залишено без зміни, а її апеляційну скаргу - без задоволення.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

В касаційній скарзі засуджена ОСОБА_1 не погоджується з призначеним їй покаранням та вважає його занадто суворим, просить пом`якшити призначене їй покарання та звільнити від його відбування з випробуванням. Указує на те, що вона повністю визнала свою вину та щиро розкаялася у вчиненому, має на утриманні чотирьох неповнолітніх дітей, одному з яких потрібна операція за станом здоров`я.

Заперечень на касаційну скаргу засудженої ОСОБА_1 від учасників судового провадження не надходило.

Позиції учасників судового провадження

Засуджена ОСОБА_1 та її захисник у судовому засіданні висловили доводи на підтримання касаційної скарги і просили її задовольнити.

Прокурор у судовому засіданні вважала касаційну скаргу засудженої необґрунтованою і просила залишити її без задоволення.

Мотиви Суду

Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до наступних висновків.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, за які її засуджено, та кваліфікація вчиненого за ст. 357 ч. 3,

ст. 15 ч. 3, ст. 190 ч. 2 КК України у касаційній скарзі не оспорюються.

Доводи про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінальних правопорушень та особі засудженої внаслідок суворості є необґрунтованими.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

При призначені покарання ОСОБА_1 за ст. 357 ч. 3, ст. 15 ч. 3 ст. 190 ч. 2 КК України суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, які згідно зі ст. 12 КК України є злочинами відповідно невеликої та середньої тяжкості, дані про особу ОСОБА_1 , яка раніше судима, знову вчинила злочин проти власності у період іспитового строку, характеризується негативно та зловживає алкоголем, має на утриманні чотирьох малолітніх дітей. Обставиною, яка пом`якшує покарання суд визнав щире каяття, а обставин, які обтяжують покарання, судом не встановлено.

Врахувавши всі зазначені обставини в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про неможливість виправлення ОСОБА_1 без її ізоляції від суспільства і обґрунтовано призначив їй покарання за ст. 357 ч. 3 КК України у виді арешту та за ст. 15 ч. 3, ст. 190 ч. 2 КК України у виді позбавлення волі в мінімальних межах санкцій зазначених норм КК України, а також на підставі ст. 70 ч. 1 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим та остаточне покарання на підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання за вироком Жовтневого районного суду Миколаївської області від 25 січня 2018 року, мотивувавши таке рішення.

Суд апеляційної інстанції, переглянувши кримінальне провадження за апеляційною скаргою обвинуваченої ОСОБА_1 на вирок місцевого суду, перевірив доводи про суворість призначеного покарання, які аналогічні доводам її касаційної скарги, визнав їх безпідставними, зазначив підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, належним чином мотивувавши своє рішення.

Покарання, призначене ОСОБА_1 , за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для її виправлення і попередження нових злочинів, воно відповідає вимогам ст. 65 КК України.

Даних, які б спростовували висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо призначеного покарання, а також свідчили б про можливість виправлення засудженої без відбування покарання у виді позбавлення волі, у касаційній скарзі не наведено, не встановлено їх колегією суддів і за матеріалами кримінального провадження.

Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами для скасування чи зміни судових рішень, також не виявлено.

Враховуючи зазначене, колегія суддів підстав для задоволення касаційної скарги засудженої ОСОБА_1 не знаходить.

Керуючись ст.ст. 436, 438 КПК України, Суд

ухвалив:

Вирок Ленінського районного суду м. Миколаєва від 30 травня 2018 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 19 вересня 2018 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а її касаційну скаргу - без задоволення.

Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

В.В. Наставний О.П. Марчук Т.В. Матієк