Історія справи

Постанова

іменем України

18 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 199/8582/18

провадження № 51-6385 км 19

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Щепоткіної В. В.,

суддів Кишакевича Л. Ю., Ємця О. П.,

за участю:

секретаря судового засідання Ткаченка М. С.,

прокурора Кулаківського К. О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Радільчук Н. І. на вирок Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 22 травня 2019 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 30 жовтня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за № 12018040630001557, за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, котрий народився у м. П`ятихатки Дніпропетровської області, зареєстрований та проживає на АДРЕСА_1 , судимого 11 жовтня 2011 року Амур-Нижньодніпровським районним судом міста Дніпропетровська за ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 307, ст. 69, ч. 2 ст. 309, ст. 70 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з конфіскацією майна; звільненого 10 серпня 2013 року умовно-достроково з невідбутим строком покарання 10 місяців 5 днів позбавлення волі,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 22 травня 2019 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 121 КК та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років 6 місяців.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь потерпілого ОСОБА_2 2945,12 грн в рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 200 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Прийняте рішення щодо спеціальної конфіскації, речових доказів та процесуальних витрат.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 09 серпня 2018 року приблизно о 22:30, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння у дворі будинку АДРЕСА_2 , в ході конфлікту з ОСОБА_2 , діючи умисно, завдав останньому рукояткою предмета, схожого на пістолет, два удари по голові, спричинивши потерпілому тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 30 жовтня 2019 року вирок суду першої інстанції змінено. Виключено з вироку посилання на обставину, що обтяжує покарання, - вчинення злочину у стані алкогольного сп`яніння. Ухвалено вважати ОСОБА_1 засудженим за ч. 1 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 5 місяців. Прийнято рішення про знищення речового доказу - металевих ножиць. У решті вирок залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник Радільчук Н. І., посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину і особі засудженого внаслідок суворості, просить вирок місцевого суду та ухвалу суду апеляційної інстанції щодо ОСОБА_1 скасувати і призначити новий розгляд в суді першої інстанції. Вважає, що в основу вироку судом покладено недопустимі докази. Зокрема, протокол огляду місця події складено слідчим, який не уповноважений здійснювати досудове розслідування у даному кримінальному провадженні. Висновки судово-медичної і судово-балістичної експертиз долучено до матеріалів кримінального провадження без відповідних процесуальних документів, які стали підставою їх проведення, що викликає у захисника сумніви щодо об`єктивності відповідних висновків. Незважаючи на наявність інформації про те, що ОСОБА_1 раніше перебував під диспансерно-динамічним наглядом у лікаря-нарколога з метою профілактики з приводу розладів психіки та поведінки внаслідок вживання канабіноїдів, у справі не забезпечено проведення судово-психіатричної експертизи щодо встановлення стану осудності ОСОБА_1 на момент вчинення злочину. Досудове розслідування проведено без участі захисника, чим порушено право ОСОБА_1 на захист. Вказані обставини не отримали належної оцінки суду апеляційної інстанції, який безпідставно залишив вирок у відповідній частині без зміни. Призначене ОСОБА_1 покарання, на думку захисника, є занадто суворим.

Позиції учасників судового провадження

В судовому засіданні прокурор заперечив проти задоволення касаційної скарги.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваження лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до приписів ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.

Отже, касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Натомість зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції.

Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу захисника, апеляційний суд навів докладні мотиви прийнятого рішення і не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили суду першої інстанції правильно встановити фактичні обставини кримінального провадження та дати юридичну оцінку вчиненому.

За встановлених судом фактичних обставин кримінального провадження дії ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 121 КК кваліфіковано правильно.

В основу вироку суд обґрунтовано поклав послідовні показання потерпілого ОСОБА_2 , показання свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які були очевидцями події, дані протоколів слідчих дій, висновки судових експертиз, а також показання самого ОСОБА_1 , який в судовому засіданні повністю визнав свою вину та підтвердив показання інших учасників судового провадження.

Досліджені в судовому засіданні докази є логічними, послідовними, узгоджуються між собою та не викликають сумнівів у їх достовірності.

Згідно висновку експерта виявлені у ОСОБА_2 тілесні ушкодження у виді закритої черепно-мозкової травми, забою головного мозку, епідуральної гематоми у лівій скроневій області, уламкових переломів кісток лицьового та мозкового черепу належать до тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя в момент заподіяння. Локалізація, характер та механізм утворення цих ушкоджень не суперечить показанням потерпілого та свідків щодо обставин їх спричинення.

Таким чином, безпосередньо дослідивши докази кримінального провадження, надавши їм оцінку на предмет належності, допустимості й достатності для прийняття відповідного процесуального рішення, суд визнав ОСОБА_1 винуватим в умисному заподіянні потерпілому тяжкого тілесного ушкодження та правильно кваліфікував його дії за ч. 1 ст. 121 КК.

Вирок суду у відповідній частині є законним, обґрунтованим та відповідає вимогам ст. 374 КПК.

Доводи захисника щодо недопустимості покладених в основу вироку доказів, а саме даних протоколу огляду місця події та висновків судових експертиз є безпідставними.

Як убачається з матеріалів справи, огляд місця події відповідно до приписів ч. 3 ст. 214 КПК було поведено до внесення відомостей про злочин до ЄРДР, тому інформація про слідчого Свистун В. В. у реєстрі відсутня, однак це не виключає наявність у слідчого повноважень на вчинення цієї процесуальної дії.

У ході збирання доказів, у тому числі на виконання приписів ч. 2 ст. 242 КПК щодо обов`язковості проведення експертизи на предмет встановлення тяжкості та характеру тілесних ушкоджень, стороною обвинувачення було забезпечено проведення судово-медичної експертизи, а також проведено судово-балістичну експертизу, результати яких долучено до матеріалів кримінального провадження та оцінено судом в якості доказів.

Враховуючи, що зазначені експертизи проведено особами, які володіють спеціальними знаннями, мають право відповідно до Закону України «Про судову експертизу» на проведення експертизи та попереджені про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, об`єктивних підстав не довіряти результатам експертиз та вважати їх висновки недостовірними у суду не було.

Вказані експертизи містять посилання на ухвали суду, які стали підставою їх проведення, а також перелік запитань, поставлених перед експертами. За наявності сумнівів щодо законності підстав проведення експертиз чи змісту поставлених перед експертом запитань, сторона захисту, реалізуючи закріплені у статтях 22, 26 КПК принципи змагальності й диспозитивності, на стадії дослідження доказів мала процесуальну можливість клопотати про надання документів, що стали підставою для проведення експертиз, однак цього не зробила. Тому, доводи захисника на стадії перегляду вироку про недопустимість вказаних доказів є неспроможними.

Необґрунтованими є й посилання у касаційній скарзі на порушення права ОСОБА_1 на захист у зв`язку з відсутністю захисника під час досудового розслідування.

Згідно висновку об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, викладеного у постанові від 22 квітня 2019 року (справа № 213/1425/17, провадження № 7003 кмо 18), у кримінальних провадженнях щодо осіб, які обвинувачуються у вчиненні злочинів проти здоров`я населення, самі собою факти перебування вказаних осіб на спеціальних обліках й на стаціонарному лікуванні з діагнозом «розлади психіки та поведінки внаслідок вживання наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів» не можуть автоматично свідчити про нездатність обвинуваченого (засудженого) через фізичні чи психічні вади повною мірою реалізовувати свої права, а отже, і про обов`язковість участі захисника в аспекті п. 3 ч. 2 ст. 52 КПК. Питання про залучення захисника необхідно вирішувати виходячи з конкретних обставин справи з урахуванням установлених характеру розладів, психічного або соматичного стану здоров`я особи, особливостей її поведінки, стилю комунікації з оточуючими тощо.

Згідно довідки, виданої завідувачем диспансерним відділенням КП «Дніпропетровський наркологічний диспансер» Дніпропетровської обласної ради» ОСОБА_5 , ОСОБА_1 раніше перебував під диспансерно-динамічним наглядом у лікаря-нарколога з метою профілактики з приводу розладів психіки та поведінки внаслідок вживання канабіноїдів. Станом на 13 вересня 2018 року знятий з обліку по відсутності даних.

При цьому, як убачається з матеріалів кримінального провадження, під час досудового розслідування та в суді ОСОБА_1 давав конкретні та логічні показання щодо пред`явленого йому обвинувачення, зміст яких свідчить про усвідомлення ним своїх дій та здатність керувати ними. Упродовж розгляду справи не встановлено фактів прояву у ОСОБА_1 ознак порушень мислення, які б указували на хворобливий стан психіки. Сумнівів у осудності ОСОБА_1 не виникало. З клопотанням про необхідність проведення у кримінальному провадженні судово-психологічної експертизи сторона захисту не зверталась.

Тому, сам по собі факт колишнього перебування ОСОБА_1 під диспансерно-динамічним наглядом у лікаря-нарколога з метою профілактики з приводу розладів психіки та поведінки внаслідок вживання канабіноїдів в даному випадку не свідчить про обов`язкову участь захисника та не є підставою для визнання зібраних на стадії досудового розслідування доказів недопустимими.

Крім того, висновки суду про винуватість засудженого ґрунтуються виключно на доказах, які були безпосередньо досліджені в судовому засіданні, при цьому захист інтересів ОСОБА_1 під час здійснення кримінального провадження судом забезпечувався професійним адвокатом.

Таким чином, порушення права ОСОБА_1 на захист колегія суддів не вбачає.

Вказані обставини також були предметом перевірки суду апеляційної інстанції. Переглянувши вирок в межах апеляційної скарги захисника, надавши доводам апеляційної скарги належну оцінку, апеляційний суд обґрунтовано погодився з висновками місцевого суду в частині допустимості покладених в основу обвинувального вироку доказів та доведеності винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК. Ухвала апеляційного суду достатньо вмотивована та відповідає вимогами ст. 419 КПК.

Призначене ОСОБА_1 апеляційним судом покарання за ч. 1 ст. 121 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років 5 місяців відповідає вимогам статтей 50, 65 КК, є справедливим, співмірним тяжкості вчиненого злочину та його наслідкам, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів. Доводів щодо явної несправедливості покарання через його суворість захисник у касаційній скарзі не навів.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, не встановлено.

За таких обставин, касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Вирок Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 22 травня 2019 року, змінений ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 30 жовтня 2019 року, та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 30 жовтня 2019 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника - без задоволення.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

В. В. Щепоткіна Л. Ю. Кишакевич О. П. Ємець

З огляду на це, відповідні доводи касаційної скарги

посилання захисника на незабезпечення проведення у кримінальному провадженні судово-психологічної експертизи є безпідставними.

Враховуючи, що висновки суду про винуватість засудженого ґрунтуються виключно на доказах, які були безпосередньо досліджені в судовому засіданні, при цьому захист інтересів ОСОБА_1 під час здійснення кримінального провадження судом забезпечувався професійним адвокатом, перешкод у ефективній реалізації ОСОБА_1 своїх прав колегія суддів не вбачає.

За змістом ч. 2 ст. 242 КПК судово-психіатрична експертиза призначається за наявності відомостей, які викликають сумнів щодо осудності, обмеженої осудності підозрюваного. Як убачається з матеріалів кримінального провадження під час досудового розслідування та в суді ОСОБА_1 давав конкретні та логічні показання щодо пред`явленого йому обвинувачення, зміст яких свідчить про усвідомлення ним своїх дій та здатність керувати ними. Упродовж розгляду справи суд не встановив фактів прояву у ОСОБА_1 ознак порушень мислення, які б указували на хворобливий стан психіки. При цьому, сам по собі факт колишнього перебування ОСОБА_1 під диспансерно-динамічним наглядом у лікаря-нарколога з метою профілактики з приводу розладів психіки та поведінки внаслідок вживання канабіноїдів, без відповідного клопотання сторони захисту про необхідність проведення судово-психологічної експертизи, не міг автоматично слугувати підставою для виникнення у суду сумнівів у осудності ОСОБА_1 . З огляду на це, посилання захисника на незабезпечення проведення у кримінальному провадженні судово-психологічної експертизи є безпідставними.

Зазначені у касаційній скарзі захисника обставини також