Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 161/8149/18

провадження № 51-831км22

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

особи, щодо якої закрито

кримінальне провадження, ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),

захисника ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Волинського апеляційного суду від 31 січня 2023 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018030010000752, за обвинуваченням

ОСОБА_6 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки та мешканки АДРЕСА_1 ,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 Кримінального кодексу України (далі - КК України).

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 грудня 2019 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 1 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки та покладено на неї виконання обов`язків, передбачених ст. 76 цього Кодексу, а саме: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Крім того, стягнуто з ОСОБА_6 на користь потерпілої ОСОБА_8 2571,95 грн на відшкодування матеріальної шкоди, а також по 30 000 грн - моральної шкоди та витрат на правову допомогу.

Цим же вироком вирішено питання щодо речового доказу.

Ухвалою Волинського апеляційного суду від 31 січня 2023 року вирок місцевого суду від 26 грудня 2019 року щодо ОСОБА_6 скасовано, перекваліфіковано її дії з ч. 1 ст. 121 КК України на ч. 2 ст. 125 цього Кодексу.

Клопотання захисника ОСОБА_7 про звільнення обвинуваченої ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України та закриття кримінального провадження задоволено.

Звільнено ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 125 КК України у зв`язку із закінченням строків давності, передбачених ст. 49 КК України, і на підставі ст. 417 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) кримінальне провадження закрито.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_8 залишено без розгляду.

У цьому провадженні були постановлені такі судові рішення:

- ухвала Волинського апеляційного суду від 18 листопада 2021 року, якою вирок місцевого суду від 26 грудня 2019 року щодо ОСОБА_6 скасовано, перекваліфіковано її дії з ч. 1 ст. 121 на ч. 2 ст. 125 КК України. Клопотання обвинуваченої ОСОБА_6 про звільнення її від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України та закриття провадження задоволено. Звільнено ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 125 КК України у зв`язку із закінченням строків давності, передбачених ст. 49 КК України, і на підставі ст. 417 КПК України закрито кримінальне провадження. Цивільний позов потерпілої ОСОБА_8 залишено без розгляду;

- постанова колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 15 вересня 2022 року, за якою касаційні скарги прокурора, котрий брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, та представника потерпілої ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_9 задоволено. Ухвалу Волинського апеляційного суду від 18 листопада 2021 року щодо ОСОБА_6 скасовано і призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Вироком суду першої інстанції ОСОБА_6 було визнано винною та засуджено за те, що вона 25 лютого 2018 року о 04:07, перебуваючи у приміщенні нічного клубу «Версаль», розташованого на пр. Президента Грушевського, 2 у м. Луцьку Волинської області, під час словесного конфлікту умисно, усвідомлюючи протиправність та суспільну небезпеку своїх дій, завдала кілька ударів скляним келихом в обличчя ОСОБА_8 , заподіявши їй тяжкі тілесні ушкодження, що спричинили непоправне знівечення обличчя.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_6 умисно заподіяла потерпілій легкі тілесні ушкодження, які спричинили короткочасний розлад здоров`я, перекваліфікував її дії з ч. 1 ст. 121 на ч. 2 ст. 125 КК України.

Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, і заперечення на касаційну скаргу

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_6 у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Прокурор стверджує, що суд апеляційної інстанції під час повторного розгляду не виконав приписів ст. 439 КПК України.

З посиланням на практику Верховного Суду прокурор зазначає, що в ході перекваліфікації дій обвинуваченої ОСОБА_6 з ч. 1 ст. 121 КК України на ч. 2 ст. 125 цього Кодексу апеляційний суд не сформулював обвинувачення, яке встановив і визнав доведеним, тобто воно не містить обов`язкових складових - часу, місця, способу та обставин вчинення кримінального правопорушення.

Стверджує, що під час нового розгляду кримінального провадження суд апеляційної інстанції, порушуючи вимоги кримінального процесуального закону, ухвалив рішення про повторне дослідження доказів, однак не дослідив усіх обставин кримінального провадження. Зазначає, що цей суд дослідив лише висновки експертів від 01 березня 2018 року № 196, від 03 травня 2018 року № 333 та висновок комісійної судово-медичної експертизи від 25 травня 2021 року № 21 і зробив суперечливі висновки під час їх оцінки. Прокурор із посиланням на постанову об`єднаної палати Верховного Суду (справа № 754/14281/17) вважає, що суд необґрунтовано ухвалив рішення про недопустимість висновку експерта від 03 травня 2018 року № 333.

Як указує прокурор, поза увагою апеляційного суду залишився той факт, що в основу висновку комісійної судово-медичної експертизи від 25 травня 2021 року № 21 було покладено дані висновків експертів від 01 березня 2018 року № 196 та від 03 травня 2018 року № 333, де констатовано невиправність ушкоджень на обличчі потерпілої ОСОБА_8 . На його думку, це свідчить про безпідставність перекваліфікації дій обвинуваченої з ч. 1 ст. 121 на ч. 2 ст. 125 КК України та подальшого звільнення обвинуваченої ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України.

Посилається на порушення апеляційним судом вимог ст. 288 КПК України, якими передбачено обов`язкове з`ясування думки потерпілої щодо можливості звільнення обвинуваченої від кримінальної відповідальності.

Стверджує про відсутність у матеріалах кримінального провадження підтвердження того, що потерпілу було повідомлено про судове засідання апеляційного суду, яке відбулося 31 січня 2023 року, що відповідно до положень статей 21 22 КПК України вказує на незабезпечення права потерпілої на доступ до правосуддя та нестворення необхідних умов для використання наданих їй процесуальних прав.

На думку прокурора, апеляційний суд залишив поза увагою те, що ОСОБА_6 вчинила умисний тяжкий злочин, пов`язаний із заподіянням шкоди здоров`ю потерпілої, завдала тілесних ушкоджень небезпечним предметом - скляним келихом в обличчя потерпілої, вини не визнавала, жодним чином не сприяла розкриттю злочину, заподіяну шкоду не відшкодувала.

Зазначає, що усупереч вимогам статей 370 419 КПК України апеляційний суд належно не перевірив доводів апеляційної скарги прокурора, не навів в ухвалі відповідних мотивів прийнятого рішення.

Захисник ОСОБА_7 подав заперечення на касаційну скаргу прокурора, просив залишити скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_6 - без зміни.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор ОСОБА_5 підтримав касаційну скаргу прокурора частково, просив ухвалу апеляційного суду скасувати щодо ОСОБА_6 і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

ОСОБА_6 та її захисник ОСОБА_7 заперечували щодо задоволення касаційної скарги прокурора.

Мотиви Суду

Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК України однією з підстав для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

За частиною 2 ст. 438 КПК України у зв`язку з наявністю підстави, зазначеної в п. 1 ч. 1 вказаної статті, суд касаційної інстанції має керуватися ст. 412 цього Кодексу.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 412 КПК України істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Виходячи зі змісту ст. 370 КПК України, відповідно до якої судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим: законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

За приписами ч. 2 ст. 439 КПК України вказівки суду, який розглянув справу в касаційному порядку, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді.

Доводи прокурора, наведені ним у касаційній скарзі, про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону судом апеляційної інстанції та невиконання вказівок, які були зазначені в постанові Верховного Суду, колегія суддів уважає обґрунтованими.

Твердження прокурора стосовно того, що під час перекваліфікації дій обвинуваченої ОСОБА_6 з ч. 1 ст. 121 на ч. 2 ст. 125 КК України апеляційний суд не сформулював обвинувачення, яке встановив та визнав доведеним, тобто воно не містить обов`язкових складових - часу, місця, способу та обставин вчинення кримінального правопорушення, є обґрунтованим.

Відповідно до ч. 1 ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, в тому числі, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.

Утім, зі змісту ухвали Волинського апеляційного суду від 31 січня 2023 року вбачається, що в ході перекваліфікації дій засудженої ОСОБА_6 з ч. 1 ст. 121 на ч. 2 ст. 125 КК України, апеляційний суд не сформулював обвинувачення, яке встановив та визнав доведеним, тобто воно не містить обов`язкових складових - часу, місця і способу вчинення злочину.

Довід прокурора, що під час нового розгляду кримінального провадження суд апеляційної інстанції з порушенням вимог кримінального процесуального закону, ухваливши рішення про повторне дослідження доказів, не дослідив усіх обставин кримінального провадження, є слушним.

Згідно з положеннями ст. 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо, що є важливою гарантією права на справедливий суд.

Безпосередність дослідження доказів означає звернену до суду вимогу закону про дослідження ним усіх зібраних у конкретному кримінальному провадженні доказів шляхом допиту обвинувачених, свідків, експерта, огляду речових доказів, оголошення документів, відтворення звукозапису і відеозапису тощо. Ця засада кримінального судочинства має значення для повного з`ясування обставин кримінального провадження та його об`єктивного вирішення. Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити і перевірити їх (як кожний доказ окремо, так і у взаємозв`язку з іншими доказами), здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними в ч. 1 ст. 94 КПК України, і сформувати повне та об`єктивне уявлення про фактичні обставини конкретного кримінального провадження.

Недотримання засади безпосередності призводить до порушення інших засад кримінального провадження: презумпції невинуватості й забезпечення доведеності вини, забезпечення права на захист, змагальності сторін та свободи в поданні ними своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості

(пункти 10, 13, 15 ст. 7 КПК України). Тому засада безпосередності виступає необхідним елементом процесуальної форми судового розгляду, недотримання її є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке перешкодило суду ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Апеляційний суд фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції (ч. 1 ст. 409 КПК України), і якщо в апеляційному суді постає питання про встановлення певного факту в інший спосіб, ніж це було здійснено в суді першої інстанції, тоді повнота дослідження доказів щодо цього факту має бути забезпечена в повному обсязі.

Проте під час апеляційного розгляду в кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_6 указаних вище нормативних приписів судом апеляційної інстанції не було дотримано в повному обсязі.

Суд касаційної інстанції в постанові Верховного Суду від 15 вересня 2022 року зазначив, що всупереч положенням ст. 23 КПК України апеляційний суд, дійшовши інших висновків, ніж суд першої інстанції про те, що потерпілій ОСОБА_8 спричинено непоправне знівечення обличчя, безпосереднього дослідження доказів, зокрема, вказаних висновків експерта, не здійснював.

Як убачається із запису, зафіксованого за допомогою технічних засобів судового засідання від 31 січня 2023 року, сторона захисту заявляла клопотання про дослідження висновків експертів № 196, № 333, № 21. Прокурор наполягала на дослідженні всіх доказів із посиланням на постанову Верховного Суду від 15 вересня 2022 року.

Суд задовольнив клопотання сторони захисту та ухвалив дослідити вищезазначені висновки експертів. При цьому клопотання сторони обвинувачення про дослідження усіх доказів залишив поза увагою.

У постанові від 15 вересня 2022 року Верховний Суд зазначив, що суд першої інстанції визнав ОСОБА_6 винуватою в умисному заподіянні ОСОБА_8 тяжкого тілесного ушкодження за ознакою непоправного знівечення обличчя та кваліфікував її дії за ч. 1 ст. 121 КК України.

Висновок про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, місцевий суд обґрунтував показаннями потерпілої ОСОБА_8 та свідків, а також письмовими доказами, у тому числі даними висновків експерта від 01 березня 2018 року № 196 і від 03 травня 2018 року № 333.

При цьому судом першої інстанції було враховано, що за даними:

- висновку експерта № 196 потерпілій ОСОБА_8 було спричинено тілесні ушкодження: закрита черепно-мозкова травма у вигляді струсу головного мозку, різано-рвані рани обличчя (ділянки чола, верхньої повіки правого ока, брови, вилиці), які могли виникнути за обставин та в час, вказані в постанові, за ступенем тяжкості належать до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я;

- висновку експерта № 333 у ході судово-медичного обстеження ОСОБА_8 у неї було виявлено рубці на обличчі, які є слідами заживших різано-рваних ран. Згідно з наданими експерту медичними документами для усунення рубців на обличчі ОСОБА_8 необхідне оперативне втручання - косметична операція, тому ці рубці є невиправними.

Крім того, суд у вироку послався й на показання експерта ОСОБА_10 , котрий проводив указані експертизи, підтвердив надані ним висновки, пояснивши, що висновок № 196 був виконаний за даними медичної картки хворої - ОСОБА_8 , котра перебувала на стаціонарному лікуванні. Додатковий висновок № 333 був виконаний за результатами обстеження потерпілої та з урахуванням поданих додаткових медичних документів.

Переглядаючи вирок в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції, як і попереднього разу, встановив, що обвинувачена умисно заподіяла потерпілій легкі тілесні ушкодження за ознакою короткочасного розладу здоров`я та перекваліфікував дії ОСОБА_6 із ч. 1 ст. 121 на ч. 2 ст. 125 КК України.

Таке рішення апеляційний суд ухвалив, пославшись на дані висновку комісійної судово-медичної експертизи від 25 травня 2021 року № 21, яку було призначено під час апеляційного розгляду за клопотанням сторони захисту.

Апеляційний суд зазначив, що відповідно до даних висновку комісійної судово-медичної експертизи від 25 травня 2021 року № 21 виявлене в потерпілої ОСОБА_8 тілесне ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми зі струсом головного мозку належить до категорії легких тілесних ушкоджень, що спричинило короткочасний розлад здоров`я.

Тілесні ушкодження у вигляді різано-рваних ран обличчя (ділянка чола, верхньої повіки правого ока, брови, вилиці), котрі загоїлися з утворенням рубців і відповідно до лікарсько-консультативного заключення від 06 травня 2021 року лікаря-хірурга КП «Луцька міська клінічна лікарня» можуть бути виправлені методом дермабразії, належать до категорії легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.

Дослідивши висновок цієї комісійної експертизи, апеляційний суд установив, що його дані повністю спростовують як висновок експерта від 03 травня 2018 року № 333, так і висновки суду першої інстанції про наявність у діях обвинуваченої складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України.

Зазначаючи, що висновок комісійної судово-медичної експертизи від 25 травня 2021 року № 21 повністю спростовує висновок експерта від 03 травня 2018 року № 333, апеляційний суд не навів відповідних доводів на обґрунтування такого твердження. Крім того, суд апеляційної інстанції не взяв до уваги того, що комісійну експертизу проводили експерти, виходячи, в тому числі, з даних висновків експертів № 196 та № 333, де констатовано невиправність ушкоджень на обличчі потерпілої ОСОБА_8 . При цьому в ході комісійної експертизи експерти не встановили хибності тверджень, викладених у цих висновках.

Довід прокурора про те, що апеляційний суд безпідставно визнав висновок експерта № 333 недопустимим доказом, є слушним.

Як зазначено в ухвалі суду апеляційної інстанції, суд дослідив висновок експерта від 03 травня 2018 року № 333 і медичну документацію, на підставі якої було складено такий висновок, та виявив відсутність у матеріалах кримінального провадження витягу з амбулаторної картки Центру дерматології та косметології «НовоДерм» м. Львова від 28 квітня 2018 року, на який посилається судово-медичний експерт ОСОБА_10 . На підставі цього суд визнав недопустимим висновок експерта № 333.

Однак таке твердження апеляційного суду протирічить висновку постанови об`єднаної палати Верховного Суду від 27 січня 2020 року (справа № 754/14281/17, провадження № 51-218кмо19), відповідно до якого відсутність у матеріалах кримінального провадження медичних документів, на підставі яких сформовано висновок експерта, невідкриття цих документів стороні захисту на стадії виконання ст. 290 КПК України не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону в аспекті ст. 412 вказаного Кодексу, автоматично не тягне за собою визнання експертного дослідження недопустимим доказом й скасування на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України судових рішень, якщо зазначені документи було отримано у визначеному законом порядку і згадана сторона не клопотала про надання доступу до медичних документів або в ході здійснення судового чи апеляційного провадження їй було забезпечено можливість реалізувати право на ознайомлення з такими документами.

Крім того, зазначений документ міг бути наданий потерпілою ОСОБА_8 у разі її присутності під час апеляційного розгляду.

Таким чином, ухвалюючи таке рішення, апеляційний суд порушив вимоги ст. 439 КПК України.

З огляду на вищезазначені істотні порушення кримінального процесуального закону, які потягли неправильне застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, і є підставою для скасування ухвали апеляційного суду з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, Верховний Суд не вбачає підстав для перевірки доводів касаційної скарги прокурора про те, що потерпілу ОСОБА_8 не було повідомлено про судовий розгляд, який відбувся 31 січня 2023 року, та інших доводів прокурора. Їх оцінка можлива під час нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

За таких обставин колегія суддів Верховного Суду вважає, що допущені апеляційним судом порушення вимог кримінального процесуального закону є істотними, оскільки перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Отже, з урахуванням наведеного вище колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про те, що рішення апеляційного суду постановлено з порушенням вимог кримінального процесуального закону, передбачених статтями 370, 419 КПК України, та без дотримання судом апеляційної інстанції приписів ч. 2 ст. 439 цього Кодексу, а тому касаційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню, а ухвала апеляційного суду щодо ОСОБА_6 - скасуванню на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України з призначенням нового розгляду кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, під час якого необхідно врахувати наведене та прийняти рішення, яке буде відповідати вимогам закону.

Керуючись статтями 433 434 436 438 441 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора задовольнити частково.

Ухвалу Волинського апеляційного суду від 31 січня 2023 року щодо ОСОБА_6 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3