Постанова

Іменем України

17 травня 2018 року

м. Київ

справа №183/6194/15

провадження № 51-1154км18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Марчука О.П.,

суддів: Могильного О.П., Наставного В.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Бражника М.В.,

прокурора Саіяна С.Г.,

в режимі відеоконференції

захисника Сипало М.А.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_2 на вирок Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 лютого 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 липня 2016 року за обвинуваченням

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. БілорічиціПрилуцького району Чернігівської області, громадянина України, не одруженого, не судимого, зареєстрованого в АДРЕСА_1

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, п. 7 ч. 2 ст.115 КК України.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини

За вироком Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 лютого 2016 року ОСОБА_2засуджено за ч. 2 ст.15, п. 7 ч. 2 ст.115 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 10 років.

Згідно з вироком суду ОСОБА_2 визнано винним у тому, що він о 00:43 07 червня 2015 року, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, знаходячись біля будівлі медичної роти, розташованої на території військової частини А1302 в смт Черкаському, Новомосковського району Дніпропетровської області, подзвонив у вхідні двері приміщення медичної роти. Їх відкрила військовослужбовець медичної роти військової частини А1302 - медична сестра ОСОБА_3, яка перебувала на чергуванні.

Коли ОСОБА_2 побачив ОСОБА_3, у нього виник умисел, спрямований на протиправне заподіяння їй смерті без будь-якої причини, тобто з хуліганських мотивів.

Реалізовуючи свій злочинний умисел, 07 червня 2015 року о 00:44 ОСОБА_2, на порозі вхідних дверей у будівлю медичної роти, діючи умисно, безпричинно, з хуліганських мотивів, усвідомлюючи суспільно - небезпечний характер своїх дій, передбачаючи та бажаючи настання суспільно - небезпечних наслідків, дістав із кишені своїх штанів ніж і завдав ним ОСОБА_3 одного тичкового удару в життєво-важливий орган - у передню частину шиї, чим заподіяв потерпілій тілесних ушкоджень у виді проникаючого в порожнину гортані колото-різаного поранення передньої поверхні шиї, що відноситься за ступенем тяжкості до тяжкого, небезпечного для життя в момент заподіяння. Після вчинених дій ОСОБА_2 залишив місце вчинення злочину. Однак свого умислу до кінця не довів із причин, які не залежали від його волі, оскільки смерть ОСОБА_3 не настала у зв'язку зі своєчасним наданням їй медичної допомоги.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 липня 2016 року вирок місцевого суду залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ОСОБА_2 порушує питання про скасування судових рішень та призначення нового розгляду в суді першої інстанції у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. Указує на те, що суд першої інстанції не вірно встановив спрямованість його умислу, що призвело до помилкової кваліфікації його діянь як замах на інкримінований йому злочин, а не заподіяння тяжкого тілесного ушкодження. При цьому вказує також на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Стверджує, що вирок суду не відповідає вимогам ст. 374 КПК України,оскільки суд не дав належної оцінки доказам, а ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст.419 КПК України, тому що апеляційний суд не виправив допущених судом першої інстанції порушень.

Позиції інших учасників судового провадження

Від учасників судового розгляду заперечень на касаційну скаргу не надходило.

В судовому засіданні захисник підтримав подану скаргу, прокурор заперечував проти її задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга засудженого не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви суду

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як установлено в частинах 1, 2 ст. 438 КПК України, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність підстав, зазначених у ч. 1 даної статті суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412 - 414 цього Кодексу. Можливості скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України) чинним законом не передбачено.

Зі змісту касаційної скарги засудженого вбачається, що він, крім іншого, посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 409 та 410 КПК України, просить доказам у справі дати іншу оцінку, ніж та, яку дали суди першої та апеляційної інстанцій, тоді як перевірку цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесено.

Проте в результаті перевірки матеріалів провадження було встановлено, що висновки суду про винність засудженого у вчиненні злочину за обставин, установлених судом і викладених у вироку, ґрунтуються на зібраних органами досудового розслідування та досліджених у судовому засіданні доказах, які отримали належну оцінку. Вирок суду відповідає вимогам ст. 374 КПК України, є законним та вмотивованим.

Доводи, викладені засудженим у касаційній скарзі, про неправильневстановлення судами спрямованості умислу ОСОБА_2, яке призвело до помилкової кваліфікації його діянь як замаху на інкримінований йому злочин, не ґрунтуються на матеріалах провадження, є безпідставними та спростовуються матеріалами провадження.

Так, замахом закон визнає діяння, безпосередньо спрямоване на вчинення злочину. Мета досягнення суспільно небезпечного результату - конструктивний елемент попередньої злочинної діяльності, в тому числі й замаху. Таким чином, наслідки, які не настали, інкримінуються особі у тому разі, якщо їх було включено в мету його діяння, і досягнення такої мети було б неможливе без зазначених наслідків. Якщо ж особа не мала наміру досягти певних наслідків, то вона не могла і вчинити замах на їх досягнення. На цих позиціях стоїть і судова практика.

Відповідно до ч. 1 ст. 15, ч. 2 ст. 24 КК України та положень постанови Пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003 року «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи» замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом (коли особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання) дій (бездіяльності), безпосередньо спрямованих на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.

Розмежовуючи поняття «замах на вбивство» та «умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження», необхідно з'ясувати зміст і спрямованість умислу винуватого, тобто вирішити питання про те, з прямим чи непрямим умислом діяла винувата особа. Для цього необхідно враховувати сукупність усіх обставин вчиненого діяння, і врахуванню підлягає не лише поведінка винуватого до, під час та після скоєння злочину, його взаємини з потерпілим, що передували події, кількість, характер і локалізація поранень (поранення життєво важливих органів), заподіяних потерпілому, а й спосіб вчинення злочину, засоби та знаряддя злочину, причини припинення злочинних дій.

Верховний Суд України у своїх рішеннях неодноразово звертав увагу на те, що замах, безпосередньо спрямований на вчинення злочину, є його стадією та становить кінцеве діяння щодо реалізації умислу, рішення й наміру вчинити злочин, а тому він є актом, який виконується виключно з прямим умислом, за наявності цілі досягнення суспільно - небезпечного результату.

Про наявність прямого умислу можуть свідчити конкретні діяння винної особи, які завідомо для нього мали потягти за собою смерть потерпілого і не призвели до бажаного наслідку лише в силу обставин, які не залежали від його волі. Тобто злочинна діяльність при закінченому замаху характеризується тим, що об'єктивно вона є закінченою та суб'єктивно реалізованою - особа зробила все необхідне, щоб досягти меті і вчинила всі дії для досягнення злочинного результату.

Суд першої інстанції при оцінці діянь засудженого (з'ясуванні змісту і спрямованості умислу) правильно врахував характер, рішучість і динамічність дій, вчинених засудженим, їх раптовість для потерпілої, поведінку до, під час і після скоєння злочину, обране знаряддя вчинення злочину - ніж, локалізацію поранення (життєво важливий орган - шия), механізм його заподіяння, причини припинення злочинних дій (із показань потерпілої вбачається, що вона почала кричати й утікати у приміщення, де знаходились інші особи),- усе це в сукупності свідчить про те, що ОСОБА_2 мав прямий умисел на позбавлення життя потерпілої. Діяння, до якого вдався засуджений, не дають підстав вважати, що він мав намір завдати потерпілій ОСОБА_3 будь-яких тілесних ушкоджень, для нього вони були завідомо такими, що приведуть до смерті особи, і не призвели до такого наслідку лише в силу обставин, які не залежали від волі ОСОБА_2, оскільки потерпілій було невідкладно надано медичну допомогу.

Посилання засудженого, на те, що він обмежився одним ударом і після заподіяння тілесних ушкоджень потерпілій не став завдавати інших ударів, хоча мав можливість це зробити, пішов від приміщення медичної роти і не перешкоджав своєму затриманню, що, на думку ОСОБА_2 свідчило про відсутність у нього прямого умислу на вбивство, є безпідставним і не впливає на правову оцінку його дій.

Як установлено, засуджений діяв із прямим умислом на позбавлення потерпілої життя, а з її показань убачається, що після отримання поранення вона почала кричати й втікати у приміщення, де знаходились інші особи, оскільки бачила, як ОСОБА_2 намагався за нею бігти. Показання потерпілої узгоджуються з показаннями інших свідків, наданими в судовому засіданні.

Отже, суд першої інстанції ретельно перевірив версію захисту про те, що ОСОБА_2 не мав умислу на вбивство особи. Проте, суд правильно визнав її безпідставною, оскільки така версія суперечить установленим фактичним обставинам, спростовується показаннями свідків та висновками експертиз, які у своїй сукупності дають підстави вважати, що у цьому конкретному випадку засуджений діяв із прямим умислом на вбивство потерпілої ОСОБА_3

З урахуванням конкретних обставин справи дії ОСОБА_2, на думку колегії суддів, правильно кваліфіковано за ч. 2 ст. 15, п. 7 ч. 2 ст.115 КК України.

Даних про неправильне застосування кримінального закону не встановлено.

Крім того, аналогічні за змістом доводи, викладені в касаційній скарзі засудженого, щодо невідповідності вироку суду вимогам ч. 3 ст. 374 КПК України були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який визнав їх неспроможними, навівши мотиви спростування.

Ухвала апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Так, суд апеляційної інстанції, розглядаючи кримінальне провадження щодо ОСОБА_2, належним чином проаналізував усі доводи в поданих на вирок місцевого суду апеляційних скаргах засудженого та його захисника, на кожний з доводів, що в них містяться, дав повну та вичерпну відповідь.

Покарання засудженому призначено відповідно до вимог закону, за своїм видом та розміром воно є необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_2 й попередження вчинення нових злочинів, і відповідає вимогам статей 50, 65, 70 КК України.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчинених злочинів та особі засудженого, касаційну скаргу має бути залишено без задоволення, а судові рішення - без зміни.

Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, Суд

ухвалив:

Вирок Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 лютого 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 липня 2016 року щодо ОСОБА_2 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого - без задоволення.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

О.П. Марчук О.П. Могильний В.В. Наставний