Історія справи

Постанова ККС ВП від 17.04.2025 року у справі №583/702/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 583/702/21

провадження № 51-2136 км 24

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючої ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12020200060000442 від 20 липня 2020 року за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки с. Грінченкове Охтирського району Сумської області, мешканки АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 191, ч. 1 ст. 366 Кримінального кодексу України (далі - КК),

за касаційною скаргою захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах засудженої ОСОБА_6 , на вирок Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 16 листопада 2021 року та ухвалу Сумського апеляційного суду від 29 лютого 2024 року стосовно ОСОБА_6 .

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Охтирський міськрайонний суд Сумської області вироком від 16 листопада 2021 року засудив ОСОБА_6 до покарання: за ч. 2 ст. 191 КК ? у виді обмеження волі на строк 1 рік 1 місяць із позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, на строк 2 роки; за ч. 1 ст. 366 КК ? у виді обмеження волі на строк 1 рік з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, на строк 1 рік

На підставі ст. 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначив ОСОБА_6 остаточне покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік 1 місяць із позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, на строк 2 роки.

Також цим вироком місцевий суд стягнув з ОСОБА_6 на користь АТ «Укрпошта» в особі Сумської дирекції АТ «Укрпошта» 66 316,93 грн матеріальної шкоди.

За обставин, детально викладених у вироку, ОСОБА_6 вчинила кримінальні правопорушення, передбачені ч. 2 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК. Так, суд установив, що ОСОБА_6 , обіймаючи посаду начальника відділення поштового зв`язку Грінченкове Сумської дирекції AT «Укрпошта» (далі - ВПЗ, ВПЗ Грінченкове), будучи службовою особою, яка виконує організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські функції, і матеріально відповідальною особою, в період з 19 грудня 2019 року по 09 червня 2020 року, перебуваючи на робочому місці у відділенні поштового зв`язку за адресою: пров. Шкільний, 7, с. Грінченкове, Охтирський район, Сумська область, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, з корисливих мотивів та мети, з використанням свого службового становища всупереч інтересам служби здійснила розтрату грошових коштів на суму 377,14 грн та товарно-матеріальних цінностей (далі - ТМЦ) на загальну суму 14 118,94 грн, заподіявши AT «Укрпошта» матеріальну шкоду на загальну суму 14 496,08 грн.

Продовжуючи реалізовувати свій єдиний злочинний умисел, спрямований на розтрату чужого майна шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, ОСОБА_6 , обіймаючи посаду начальника ВПЗ Грінченкове, будучи службовою особою, яка виконує організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські функції, і матеріально відповідальною особою, у період з 09 червня по 21 липня 2020 року, перебуваючи на робочому місці у вказаному вище ВПЗ, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, з корисливих мотивів та мети, з використанням свого службового становища всупереч інтересам служби здійснила розтрату грошових коштів в сумі 59 416,43 грн та ТМЦ на загальну суму 317,22 грн, заподіявши AT «Укрпошта» матеріальну шкоду на загальну суму 59 733,65 грн. Загалом злочинними діями ОСОБА_6 було заподіяно товариству матеріальну шкоду на загальну суму 74 229,73 грн.

Крім того, ОСОБА_6 , обіймаючи посаду начальника ВПЗ Грінченкове, будучи службовою особою, яка виконує організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські функції, і матеріально відповідальною особою, 21 липня 2020 року, перебуваючи на робочому місці у вказаному вище ВПЗ, використовуючи своє службове становище всупереч інтересам служби, діючи умисно, з метою приховування факту розтрати нею грошових коштів, унесла до касового звіту по ВПЗ Грінченкове від 18 липня 2020 року, який є офіційним документом, завідомо неправдиві відомості щодо залишку готівки в касі на кінець робочого дня в сумі 63 179,13 грн.

Ухвалою Сумського апеляційного суду від 29 лютого 2024 року вирок Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 16 листопада 2021 року стосовно ОСОБА_6 змінено в частині призначеного покарання.

На підставі п. 2 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК звільнено ОСОБА_6 від призначеного за ч. 1 ст. 366 КК покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, на строк 1 рік у зв`язку із закінченням строків давності.

Також цією ухвалою постановлено вважати ОСОБА_6 засудженою за ч. 2 ст. 191 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік 1 місяць із позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, на строк 2 роки.

В іншій частині вирок місцевого суду залишено без зміни.

Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 , який діє в інтересах засудженої ОСОБА_6 , посилаючись на практику Верховного Суду, зазначає про наявність істотних порушень вимог кримінального процесуального закону. Просить скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції стосовно ОСОБА_6 і, за наявності обставин, передбачених ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), закрити кримінальне провадження.

На обґрунтування своїх вимог захисник з підстав, детально наведених у касаційній скарзі, посилається на хибність висновків судів попередніх інстанцій про те, що самостійне внесення ОСОБА_6 в касу ВПЗ Грінченкове нестачі грошових коштів за період з 19 грудня 2019 року по 09 червня 2020 року в сумі 14 118,94 грн до внесення відомостей у Єдиний реєстр досудових розслідувань (далі - ЄРДР) не звільняє обвинувачену від відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 191 КК, оскільки:

- після внесення обвинуваченою суми виявленої нестачі до каси підприємства Сумська дирекція АТ «Укрпошта» звернулася із заявою про вчинення злочину лише через 2 місяці, зазначивши про виявлену шкоду, яку було усунуто до початку досудового розслідування, у зв`язку з чим, з огляду на відсутність фактичних збитків, орган досудового розслідування безпідставно 20 липня 2020 року вніс відомості в ЄРДР;

- заява щодо привласнення коштів і ТМЦ від 14 липня 2020 року всупереч п. 4 ч. 5 ст. 214 КПК та наказу Офісу Генерального прокурора № 298 від 30 червня 2020 року «Про затвердження Положення про Єдиний реєстр досудових розслідувань, порядок його формування та ведення» (далі - Наказ) не містила об`єктивних фактичних даних, які б дійсно свідчили про наявність обставин, що вказують на ознаки вчинення кримінального правопорушення.

Крім того, захисник стверджує, що висновок суду апеляційної інстанції про критичне ставлення до доводів апеляційної скарги стосовно безпідставного невнесення до ЄРДР окремого епізоду злочину за зверненням Сумської дирекції АТ «Укрпошта» щодо привласнення від 05 серпня 2020 року є невмотивованим, оскільки:

- в ухвалі відсутні доводи на спростування позиції сторони захисту в цій частині, а ненадання судом апеляційної інстанції в судовому рішенні мотивованої відповіді на всі доводи, що містилися в апеляційній скарзі, є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону;

- зміст заяви від 05 серпня 2020 року свідчить про встановлення Сумською дирекцію АТ «Укрпошта» додаткових фактів привласнення ОСОБА_6 грошових коштів та ТМЦ, адже вказаний факт істотно різниться з попереднім періодом іншою сумою нестачі, способом здійснення розтрати шляхом зловживання службовим становищем та фактично є зверненням про скоєння іншого злочину, що потребувало реєстрації в ЄРДР, а не зміни правової кваліфікації;

- підпунктом 6 п. 4 розд. ІІ Наказу визначено, що відомості про декілька вчинених кримінальних правопорушень, зазначених в одній заяві, незалежно від часу їх учинення, наявності осіб, які вчинили кримінальні правопорушення, вносяться до ЄРДР за кожним правопорушенням окремо, однак суд апеляційної інстанції не врахував, що за наявності відомостей про вчинення іншого окремого злочину досудове розслідування кримінального правопорушення за заявою від 05 серпня 2020 року проведено з порушенням ч. 5 ст. 214 КПК та цього Наказу без внесення відповідних відомостей в ЄРДР, у зв`язку з чим окремі кримінальні провадження стосовно ОСОБА_6 не об`єднувалися в одне провадження.

Також захисник посилається на те, що з огляду на вказані вище обставини:

- усупереч положенням ст. 92 КПК сторона обвинувачення не надала судам попередніх інстанцій постанов про призначення групи прокурорів та слідчих, тобто не підтверджено процесуальних повноважень, необхідних для здійснення досудового розслідування за зверненням від 05 серпня 2020 року, а отже не надано доказів на доведення винуватості ОСОБА_6 ;

- оскаржувані судові рішення містять висновки про винуватість ОСОБА_6 у скоєнні останнього епізоду за ч. 2 ст. 191 КК, які ґрунтуються на даних проведених неуповноваженими особами слідчих дій і отриманих за їх результатами доказах;

- докази винуватості ОСОБА_6 отримано внаслідок істотного порушення прав і основоположних свобод, з порушенням п. 2 ч. 3 ст. 87 КПК, оскільки органи прокуратури та досудового розслідування реалізовували свої повноваження, не передбачені цим Кодексом.

Крім того, захисник посилається на необґрунтованість висновків судів попередніх інстанцій у частині права на захист, оскільки:

- під час підготовчого судового засідання ОСОБА_6 , ознайомившись із пам`яткою про права та обов`язки, на запитання щодо потреби в захиснику, відповіла, що не потребує, оскільки не знає, і суд першої інстанції роз`яснив, що в разі необхідності за її клопотанням захисника буде забезпечено;

- у зв`язку з тим, що обвинуваченій не були відомі її права й обов`язки, клопотань про необхідність їх роз`яснення остання не заявляла;

- місцевому суду потрібно було враховувати необхідність дотримання вимог КПК щодо обов`язкової участі захисника у випадку, коли особа обвинувачується у вчиненні корупційного кримінального правопорушення, санкцією якого передбачено покарання у виді позбавлення волі.

Також захисник указує, що доводи суду апеляційної інстанції про доведеність вини ОСОБА_6 та неважливість установлення об`єктивної сторони кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 191 КК, а саме способу розтрати майна, суперечать вимогам ч. 1 ст. 91 КПК, адже:

- оскаржувані судові рішення не містять обґрунтування щодо вчинення розтрати ОСОБА_6 чужого майна шляхом зловживання службовим становищем в інтересах 106 пенсіонерів, яким вона передавала грошові кошти на пенсії, давала товар у борг, однак ті розраховувалися невчасно, про що вона разом із листоношею робила відповідні записи в зошиті;

- суди попередніх інстанцій не повною мірою виконали вимоги ст. 91 КПК та не довели, якими саме діями ОСОБА_6 поліпшила майнове становище інших (третіх) осіб, кого саме, коли й у якому розмірі, що є порушенням ст. 370 КПК;

Разом з тим, сторона захисту стверджує, що:

- суди попередніх інстанцій залишили поза увагою встановлені під час судового розгляду фактичні обставини, які свідчать про відсутність у діях ОСОБА_6 єдиного умислу, корисливого мотиву, спрямованого на розтрату чужого майна;

- умисел у ОСОБА_6 на заподіяння ВПЗ Грінченкове майнової шкоди в сумі 59 416,43 грн виник після першої інвентаризації, проведеної 09 червня 2020 року, та жодним доказом не спростовано та за часом виникнення не охоплює єдиним умислом усі заподіяні наслідки, що вчасно не були виявлені зазначеною інвентаризацією, а тому кожен із двох епізодів мав самостійний характер.

Захисник також указує, що:

- у вироку не зазначено, шляхом використання яких з повноважень, виконуваних ОСОБА_6 , та у зв`язку з виконанням якої з покладених на неї функцій вона вчинила інкриміновані злочини;

- зазначені порушення призвели до її дезінформації щодо сутності й характеру висунутого обвинувачення, у зв`язку із чим судовий розгляд здійснений поза межами висунутого обвинувачення, а тому кримінальне провадження підлягало закриттю на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК.

Також захисник стверджує, що:

- з пред`явленого обвинувачення не вбачається, в інтересах якої саме третьої особи чи осіб діяла обвинувачена, здійснюючи розтрату, тому обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 191 КК, сформульовано неконкретно;

- суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку щодо внесення завідомо неправдивих відомостей до касового звіту від 18 липня 2020 року, до того ж суд першої інстанції не надав оцінки меті та мотивам внесення ОСОБА_6 недостовірних відомостей;

- ці суди не зазначили, яким способом ОСОБА_6 вчинила внесення до документа інформації, що повністю або частково не відповідає дійсності, у зв`язку з чим сторона обвинувачення не надала доказів винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК.

Обґрунтовуючи свою позицію, захисник також посилається на неповноту судового розгляду та невідповідність висновків фактичним обставинам кримінального провадження, а також наводить доводи про надання неправильної оцінки доказам.

Від учасників касаційного провадження заперечень на касаційну скаргу захисника не надходило.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 заперечував щодо задоволення касаційної скарги захисника, просив оскаржувані судові рішення залишити без зміни, а подану касаційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню на таких підставах.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 КПК.

Скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій з підстав неповноти судового розгляду (ст. 410 КПК) і невідповідності висновків судів фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК) чинним законом не передбачено.

Отже, Верховний Суд під час розгляду кримінального провадження позбавлений процесуальної можливості надавати оцінку доказам, перевіряти правильність такої оцінки та виходить лише з тих фактичних обставин, які були встановлені судами попередніх інстанцій.

З огляду на зазначене вище доводи касаційної скарги захисника, які зводяться до надання ним власної оцінки доказам, тверджень про неповноту судового розгляду та невідповідність висновків судів попередніх інстанцій фактичним обставинам кримінального провадження, а саме про те, що:

- ОСОБА_6 зазначала про відсутність корисливого мотиву і прямого умислу, оскільки давала в борг, щоб виконати плани з продажу, а коли гроші повертали, то проводила цей товар через касу підприємства, вважаючи, що таке майно є в наявності, однак унаслідок неповноти судового розгляду зазначене залишилося поза увагою судів попередніх інстанцій та було визнано способом захисту;

- показання представника потерпілого і висновок експертизи № 7 підтверджують лише факт нестачі, однак не розтрати, а тому цей висновок не може бути доказом винуватості ОСОБА_6 в заподіянні нестачі;

- суди попередніх інстанцій не зважили на встановлені під час судового розгляду фактичні обставини, зокрема щодо змісту суб`єктивної сторони вчиненого злочину, які свідчать про відсутність у діях ОСОБА_6 єдиного умислу, корисливого мотиву, спрямованого на розтрату чужого майна;

- умисел у ОСОБА_6 на заподіяння майнової шкоди ВПЗ Грінченкове у сумі 59 416,43 грн виник після першої інвентаризації, проведеної 09 червня 2020 року, не охоплює єдиним умислом усі заподіяні наслідки, що вчасно не були виявлені зазначеною інвентаризацією, а тому кожен з двох епізодів мав самостійний характер;

- суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку щодо внесення завідомо неправдивих відомостей до касового звіту від 18 липня 2020 року, оскільки не обґрунтовано, що ОСОБА_6 скоїла таке підроблення саме 21 липня 2020 року, тобто за три дні до виявлення нестачі інвентаризацією,

не є предметом перегляду в касаційному провадженні.

Що стосується доводів касаційної скарги захисника про незаконність вироку суду першої інстанції та ухвали суду апеляційної інстанції, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

За правилами ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Статтею 94 КПКпередбачено, що суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку.

Як убачається з матеріалів провадження, висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості засудженої ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК, зроблено з додержанням вимог ст. 23 КПК на підставі доказів, досліджених та перевірених під час судового розгляду й оцінених відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Так, ухвалюючи обвинувальний вирок, суд першої інстанції врахував показання обвинуваченої ОСОБА_6 , яка частково визнала вину у вчиненні інкримінованих їй кримінальних правопорушень та пояснила, що, працюючи на посаді начальника ВПЗ Грінченкове, у тому числі здійснювала продаж товару. Були випадки, що вона давала товар у борг та записувала в окремий зошит, щоб виконати плани з продажу. В кінці місяця виявлялося, що гроші не були повернуті за ті товари, які давала в борг, а тому вважала, що товар є в наявності. Коли гроші віддавали, то проводила цей товар через касу. В кінці лютого 2020 року виявила нестачу грошових коштів приблизно 59 000 грн. 09 червня 2020 року працівники Сумської дирекції АТ «Укрпошта» провели інвентаризацію, в ході якої виявили нестачу на суму приблизно 14 000 грн, яку вона одразу погасила шляхом внесення грошових коштів у касу підприємства. Про недостачу 59 000 грн вона не повідомила, а записала їх як виплачену пенсію, склавши форму № 55 (яка виписується листоноші та в якій записуються відомості про кількість пенсіонерів і суму пенсії), однак насправді цих грошей у касі не було. Переліміт становив 59 000 грн кожного робочого дня, бо цих грошей вона не знайшла та не змогла повернути в касу, при цьому не змогла пояснити, як сталася така нестача.

Крім того, ухвалюючи обвинувальний вирок, суд першої інстанції врахував показання представника потерпілого ОСОБА_8 , який пояснив, що 09 червня 2020 року під час перевірки ВПЗ Грінченкове було виявлено недостачу готівкових коштів у касі на суму 377,14 грн, а також ТМЦ на суму 14 118,94 грн. Ці кошти ОСОБА_6 відшкодувала 09 червня 2020 року шляхом внесення відповідної суми до каси. Вона повідомила, що брала товар на власні потреби та надавала товари пенсіонерам. Було проведено службове розслідування, за результатами якого прийнято рішення щодо звільнення ОСОБА_6 із займаної посади, та на виконання вимог наказу Сумської дирекції АТ «Укрпошта» від 20 липня 2020 року № 522 «Про закриття ВПЗ Грінченкове Охтирського району у зв`язку із звільненням за втратою довіри» 21 липня 2020 року проведено відповідну перевірку ВПЗ Грінченкове. Під час перевірки в касі ВПЗ виявлено недостачу готівкових коштів на суму 59 416,43 грн, а також ТМЦ на суму 317,22 грн. 31 липня 2020 року ОСОБА_6 добровільно відшкодувала на рахунок Сумської дирекції АТ «Укрпошта» грошові кошти в сумі 2000 грн, а 09 березня 2021 року ? ще 500 грн. Також представник потерпілого пояснив, що ОСОБА_6 , усвідомивши, що в неї в касі є недостача, зобов`язана була повідомити про це під час зведення каси операційного вікна в ході закриття дня контролера ВПЗ, провести повторний перерахунок каси операційного вікна, перевірити оформлені касові документи, та в разі підтвердження факту наявності недостач скласти акт у двох оригінальних примірниках, один з яких не пізніше наступного робочого дня разом із касовими документами ВПЗ передати до ДОКПД. ОСОБА_6 відповідно до розділів 3 та 4 Методики оформлення касових звітів неавтоматизованих відділень поштового зв`язку ПАТ «Укрпошта» (далі - Методика) достовірно знала, що в неї на кінець дня в касі є недостача готівки (оскільки зобов`язана рахувати готівку на кінець дня), та власноруч вносила до касових звітів недостовірну інформацію про залишки готівки в касі на кінець і початок дня. Зазначене стосується насамперед касових звітів, які передували перевіркам 09 червня та 21 липня 2020 року. Ці звіти були складені начальником ВПЗ Грінченкове ОСОБА_6 та нею ж підписані як матеріально відповідальною і службовою особою.

У суді першої інстанції також було допитано свідків:

- ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , які пояснили, що вони входили до складу комісії, створеної для проведення інвентаризації ТМЦ у зв`язку із закриттям ВПЗ Грінченкове і звільненням ОСОБА_6 . Під час перевірки 21 липня 2020 року ВПЗ Грінченкове була виявлена недостача грошової готівки на суму 59 416,43 грн та ТМЦ на суму 317,22 грн. Причину недостачі ОСОБА_6 пояснити не змогла. Крім того, свідок ОСОБА_9 пояснила, що вона також проводила перевірку ВПЗ Грінченкове 09 червня 2020 року, під час якої було виявлено нестачу готівки на суму 377,14 грн та ТМЦ в сумі 14 118,94 грн, при цьому ОСОБА_6 пояснила, що нестача виникла з тієї причини, що вона брала товар у борг для власних потреб та надавала у борг пенсіонерам;

- ОСОБА_11 (оператора ДОКПД Сумської дирекції АТ «Укрпошта»), яка пояснила, що на початку травня 2020 року виявила у ВПЗ Грінченкове перевищення ліміту готівки в касі на кінець дня, а саме 02 травня 2020 року залишок готівки в касі ВПЗ Грінченкове становив понад 44 000 грн при ліміті 4500 грн. Переліміт готівки в касі мав місце й надалі. У телефонному режимі вона постійно зв`язувалася з ОСОБА_6 і просила її надати пояснення щодо перелімітів. Пояснення стосовно цього від останньої не надходили. Усупереч наказу від 26 травня 2020 року № 350 обнулення каси ВПЗ Грінченкове на кінець місяця здійснено не було, у зв`язку з чим вона написала щодо цього службову записку;

- ОСОБА_12 (листоноші), яка пояснила, що про недостачу грошових коштів їй стало відомо під час ревізії, яку проводили у ВПЗ Грінченкове працівники Сумської дирекції АТ «Укрпошта».

Суд першої інстанції дослідив і зібрані у кримінальному провадженні письмові докази, серед яких дані:

- заяв Сумської дирекції АТ «Укрпошта» про вчинення кримінального правопорушення від 17 липня та 08 серпня 2020 року, згідно з якими провідний фахівець групи поштової безпеки Сумської дирекції АТ «Укрпошта» звернувся до поліції щодо вчинення кримінального правопорушення начальником ВПЗ Грінченкове ОСОБА_6 , а саме привласнення грошових коштів. За цими фактами внесено відомості до ЄРДР 20 липня 2020 року за ч. 2 ст. 191 КК та 22 лютого 2021 року за ч. 1 ст. 366 КК;

- наказу (розпорядження) від 08 серпня 2008 року № 296 про прийом на роботу, відповідно до якого ОСОБА_6 прийнята на роботу з 08 серпня 2008 року на посаду начальника ВПЗ Грінченкове;

- наказу (розпорядження) № 1550-к директора філії Сумська дирекція АТ «Укрпошта» про припинення трудового договору (контракту) від 17 липня 2020 року, згідно з яким ОСОБА_6 звільнена з 21 липня 2020 року з посади начальника ВПЗ Грінченкове на підставі п. 2 ст. 41 Кодексу законів про працю України у зв`язку з втратою довіри до неї як працівника, що обслуговує матеріальні цінності;

- положення про відділення поштового зв`язку Сумської дирекції ПАТ «Укрпошта», затвердженого директором Сумської дирекції ПАТ «Укрпошта» 06 лютого 2018 року;

- договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність від 01 листопада 2011 року, укладеного між Сумською дирекцією УДППЗ «Укрпошта» в особі директора ОСОБА_13 з однієї сторони та працівником ОСОБА_6 з іншої сторони;

- матеріалів ревізії від 09 червня 2020 року щодо ВПЗ Грінченкове;

- акта про результати інвентаризації готівкових коштів від 09 червня 2020 року, згідно з яким виявлено нестачу готівкових коштів на суму 377,14 грн;

- узагальненого акта про результати інвентаризації ТМЦ від 09 червня 2020 року, відповідно до якого виявлено нестачу ТМЦ на загальну суму 14 118,94 грн;

- наказу директора Сумської дирекції АТ «Укрпошта» від 20 липня 2020 року № 522 «Про тимчасове призупинення функціонування ВПЗ Грінченкове», згідно з яким, у тому числі 21 липня 2020 року наказано провести перевірку ТМЦ ВПЗ Грінченкове;

- матеріалів ревізії від 21 липня 2020 року щодо ВПЗ Грінченкове;

- акта про результати інвентаризації готівкових коштів від 21 липня 2020 року, згідно з яким виявлена недостача на суму 59 416,43 грн;

- узагальненого акта про результати інвентаризації ТМЦ від 21 липня 2020 року, відповідно до якого виявлено нестачу ТМЦ на загальну суму 317, 22 грн;

- висновку судової економічної експертизи від 18 лютого 2021 року № 7, згідно з яким за результатами дослідження представлених касових документів, касових звітів та даних бухгалтерського обліку залишок коштів у касі ВПЗ Грінченкове станом на 21 липня 2020 року на час проведення інвентаризації документально підтверджується на суму 59 523,93 грн. Установлена за актом інвентаризації від 21 липня 2020 року нестача грошових коштів у касі ВПЗ Грінченкове на суму 59 416,43 грн документально підтверджується;

- касового звіту від 18 липня 2020 року (який містить підпис начальника ВПЗ Грінченкове ОСОБА_6 та відбиток календарного штемпеля, датований 18 липня 2020 року), згідно з яким залишок коштів на початок дня значиться на суму 81 148,89 грн, загалом надійшло коштів - 86 205,55 грн, загалом за видатком - 67 068,97 грн, залишок коштів на кінець дня - на суму 100 285,47 грн, у тому числі готівкою 63 179,13 грн.

Проаналізувавши ці та інші зазначені у вироку докази й оцінивши їх з точки зору належності, допустимості та достовірності, суд першої інстанції дійшов висновку, що їх сукупність свідчить про винуватість ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК.

При цьому суд першої інстанції розцінив доводи обвинуваченої ОСОБА_6 про те, що грошових коштів вона собі не брала і не може пояснити, як сталася така нестача, як спосіб захисту від пред`явленого обвинувачення.

Крім того, суд першої інстанції зазначив, що обвинувачена ОСОБА_6 відповідно до Положення про відділення поштового зв`язку Сумської дирекції ПАТ «Укрпошта» і та договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність (далі - Договір) була наділена організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями, а також була матеріально відповідальною особою.

Водночас, посилаючись на:

- підпункти 4.4.3, 4.4.4, 4.4.18, 4.6.3-4.6.5 указаного вище положення та п. 1 Договору, місцевий суд указав, що за своїми обов`язками ОСОБА_6 виконувала організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські функції, тобто на момент вчинення кримінального правопорушення була службою особою, при цьому вчинення інкримінованого їй кримінального правопорушення було можливе лише у зв`язку з використанням нею свого службового становища;

- постанови Верховного Суду від 05 липня 2021 року у справі № 659/1228/19 та від 06 жовтня 2021 року в справі № 686/27249/19, суд першої інстанції зауважив, що виконання ОСОБА_6 одночасно обов`язків листоноші не відмежовує її від виконання обов`язків начальника ВПЗ;

- п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 10 «Про судову практику у справах про злочини проти власності», місцевий суд зазначив, що, виконуючи обов`язки начальника ВПЗ, обвинувачена ОСОБА_6 , діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, з корисливих мотивів, з використанням свого службового становища всупереч інтересам служби здійснила розтрату грошових коштів та ТМЦ AT «Укрпошта».

До того ж, як указав у вироку місцевий суд, з матеріалів провадження вбачається, що касовий звіт від 18 липня 2020 року відповідає ознакам офіційного документа.

Водночас суд першої інстанції підкреслив, що наказом в. о. генерального директора ПАТ «Укрпошта» від 27 лютого 2018 року № 204 затверджено Методику, додатком до якої є касовий звіт (форма № 130), де визначено форму та реквізити такого звіту, а також послався на те, що відповідно до пунктів 3.3 і 3.7 Методики:

- усі послуги/операції, що надані/здійснені ВПЗ протягом робочого дня (зміни) із розрахунком готівковими коштами, відображаються у Касовому звіті;

- заповнений аркуш касового звіту підписується контролером ВПЗ і ставиться відбиток календарного штемпеля;

- дата на календарному штемпелі має відповідати даті касового звіту.

Отже, суд першої інстанції дійшов висновку, що з матеріалів кримінального провадження вбачається, що складений ОСОБА_6 касовий звіт від 18 липня 2020 року за формою відповідає додатку до Методики і містить усі визначені реквізити.

З висновками місцевого суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованих їй кримінальних правопорушень погодився і суд апеляційної інстанції.

Як видно з ухвали, предметом дослідження суду апеляційної інстанції, крім іншого, були доводи спільної апеляційної скарги (з доповненнями) обвинуваченої ОСОБА_6 та її захисника ОСОБА_7 , аналогічні до доводів касаційної скарги останнього.

На спростування доводів спільної апеляційної скарги (з доповненнями) щодо відсутності в діях ОСОБА_6 складу злочинів, зокрема суб`єктивної та об`єктивної сторони, умислу, корисливого мотиву, мети, колегія суддів суду апеляційної інстанції зазначила, що:

- з об`єктивної сторони кримінальне правопорушення, передбачене ст. 191 КК, може бути вчинене у формі: привласнення чужого майна, яке було ввірене особі чи перебувало в її віданні; розтрати такого майна зазначеною особою; привласнення, розтрати або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем;

- суб`єктом привласнення і розтрати або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службової особи своїм службовим становищем (ч. 2 ст. 191 КК) може бути лише службова особа;

- суб`єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і корисливим мотивом.

Суд апеляційної інстанції вказав, що:

- місцевий суд установив і визнав доведеним, що обвинувачена ОСОБА_6 умисно, будучи службовою особою, заволоділа чужим майном шляхом зловживання своїм службовим становищем;

- учасники провадження не ставлять під сумнів те, що ОСОБА_6 дійсно була начальником ВПЗ Грінченкове;

- ОСОБА_6 наділена організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями, що безумовно свідчить про її статус службової особи та підтверджується дослідженими доказами, у тому числі Положенням про відділення поштового зв`язку Сумської дирекції ПАТ «Укрпошта» та Договором;

- установлено, що в період з 19 грудня 2019 року по 09 червня 2020 року ОСОБА_6 здійснила розтрату грошових коштів на суму 377, 14 грн та ТМЦ, заподіявши AT «Укрпошта» матеріальну шкоду на загальну суму 14 496,08 грн;

- ОСОБА_6 в період із 09 червня по 21 липня 2020 року здійснила розтрату грошових коштів у сумі 59 416,43 грн та ТМЦ, заподіявши AT «Укрпошта» матеріальну шкоду на загальну суму 59 733,65 грн, а загалом її злочинними діями було заподіяно матеріальну шкоду AT «Укрпошта» на загальну суму 74 229,73 грн.

Так, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_6 виконувала вказані протиправні дії, усвідомлюючи їх суспільно небезпечний характер, передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків від цих дій та бажала їх настання, тобто вчинила злочин з прямим умислом і з корисливим мотивом, у зв`язку з чим не вбачав підстав стверджувати про відсутність у її діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 191 КК, оскільки всі його складові встановлені.

Крім того, суд апеляційної інстанції вважав, що немає підстав стверджувати і про відсутність у діях ОСОБА_6 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК, зазначив, що:

- відповідно до ст. 366 КК основним безпосереднім об`єктом службового підроблення є визначений законом порядок діяльності державних органів місцевого самоврядування, їх апарату, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності в частині підготовки, складання, використання і видачі офіційних документів, а також посвідчення фактів, які мають юридичне значення. Факультативним додатковим об`єктом цього злочину можуть бути права та свободи людини і громадянина, власність тощо;

- офіційними є документи, що складають і видаються службовими особами від імені органів місцевого самоврядування, об`єднань громадян, а також підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, які посвідчують конкретні факти й події, що мають юридичне значення, складені належним чином за формою і мають необхідні реквізити (штамп, печатку, номер, дату, підпис);

- з об`єктивної сторони злочин може полягати у таких формах внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей; інше підроблення документів; складання завідомо неправдивих документів; видача завідомо неправдивих документів. Внесення в офіційний документ неправдивих відомостей передбачає внесення в дійсний офіційний документ даних, що не відповідають дійсності повністю або частково;

- суб`єктом службового підроблення може бути лише службова особа;

- із суб`єктивної сторони злочин може бути вчинено лише з прямим умислом.

Як вказав суд апеляційної інстанції, місцевий суд установив, що ОСОБА_6 , вчиняючи це кримінальне правопорушення була службовою особою та, як сама зазначала в поясненнях, не повідомила особам, які здійснювали перевірку, про недостачу в сумі 59 000 грн, а записала їх як виплачену пенсію, склавши форму № 55, однак насправді цих грошей у касі не було, у зв`язку з чим дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що вказані дії ОСОБА_6 вчиняла неумисно.

Були предметом перегляду суду апеляційної інстанції і доводи спільної апеляційної скарги (з доповненнями) про те, що:

- суд першої інстанції не встановив, за яких обставин ОСОБА_6 розтратила чуже майно шляхом зловживання службовим становищем (за яких обставин вона отримувала грошові кошти і ТМЦ, зокрема ? як начальник чи як листоноша ВПЗ; коли, у якому розмірі, на яку суму; розтрата чужого майна відбулася як начальником ВПЗ чи як листоношею ВПЗ; на користь яких осіб розтратила обвинувачена чуже майно; чи мала обов`язок листоноша ВПЗ складати касові звіти; чи була листоноша ВПЗ матеріально відповідальною особою; чи укладено з ОСОБА_6 та ОСОБА_12 договори про повну індивідуальну відповідальність, як із листоношами ВПЗ; у чому полягала зацікавленість ОСОБА_6 у збагаченні інших осіб; коли й у яких сумах, які саме особи збагатилися внаслідок розтрати чужого майна через зловживання ОСОБА_6 службовим становищем);

- прокурор не встановив і не надав місцевому суду доказів про спосіб вчинення обвинуваченою розтрати чужого майна в сумі 59 733,65 грн і суд першої інстанції не з`ясував: яким саме особам ОСОБА_6 у вказані періоди передавала товар у борг; чи повертали ці особи грошові кошти обвинуваченій, коли, у яких сумах; чи мала місце заборгованість з виплати пенсій станом на 21 липня 2020 року, у якому розмірі в розрізі кожного пенсіонера; чи відповідає форма № 55 по сумах і прізвищах пенсіонерів фактичним їх виплатам, тощо.

Спростовуючи доводи спільної апеляційної скарги (з доповненнями) у цій частині, суд апеляційної інстанції вказав про неможливість визнати їх такими, що впливають на правильність установлення фактичних обставин справи і на доведеність вини ОСОБА_6 в інкримінованих їй злочинах, зазначивши, що суд першої інстанції допитав обвинувачену, представника потерпілого, свідків, досліджив ряд доказів на підтвердження фактичних обставин справи, які ставились в провину обвинуваченій.

При цьому колегія суддів суду апеляційної інстанції:

- розцінила як спосіб захисту посилання ОСОБА_6 на нерозуміння того факту, як саме відбувалася розтрата майна;

- указала, що посилання на подальшу долю майна й те, як саме його використала обвинувачена, не має значення для доведення її вини, як і те, які функції виконувала листоноша та як вона взаємодіяла з ОСОБА_6 , яка мала виконувати обов`язок зі збереження ввіреного їй майна.

Також суд апеляційної інстанції, зауваживши, що розтрата майна можлива лише за наявності цього майна, вважав надуманими доводи спільної апеляційної скарги (з доповненнями) про те, що місцевий суд не встановив, що скоєння ОСОБА_6 розтрати майна шляхом зловживання службовим становищем можливе лише за наявності ввіреного обвинуваченій майна.

Водночас суд апеляційної інстанції зазначив про критичне ставлення до доводів спільної апеляційної скарги (з доповненнями) про те, що:

- сторона обвинувачення не надала належних і допустимих доказів про дату, місце, спосіб, суму, кількість переданих обвинуваченій грошових коштів і ТМЦ, які були безпосередньо їй ввірені та якими вона мала можливість розпоряджатися в період із 19 грудня 2019 року по 09 червня 2020 року і з 09 червня по 21 липня 2020 року;

- місцевий суд не надав оцінки щодо обставин підробки обвинуваченою документів;

- обвинувачення ОСОБА_6 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 191 КК, сформульовано неконкретно, оскільки з нього не вбачається, в інтересах якої саме третьої особи чи осіб діяла обвинувачена, здійснюючи розтрату чужого майна Сумської дирекції АТ «Укрпошта»;

- суд першої інстанції в ході допиту свідка ОСОБА_12 не встановлював обставин того, що ОСОБА_6 давала товар пенсіонерам у борг, а вони вчасно не розраховувалися, про що вона разом із листоношею ОСОБА_12 робили відповідні записи в зошиті, який вели;

- діяння ОСОБА_6 за епізодами, скоєними в періоди з 19 грудня 2019 року по 09 червня 2020 року та з 09 червня по 21 липня 2020 року, були кваліфіковані за ознакою єдиного злочинного умислу, спрямованого на розтрату чужого майна, зловживаючи своїм службовим становищем шляхом вчинення кількох тотожних злочинних діянь у різні періоди і в різних сумах, проте ні слідчий, ні прокурор, усупереч вимогам ст. 214 КПК та Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, не внесли окремі відомості до ЄРДР про кримінальне правопорушення, вчинене в період з 09 червня по 21 липня 2020 року, на суму 59 733,65 грн.

Надаючи оцінку наведеним вище доводам, суд апеляційної інстанції зазначив відповідно, що:

- факт щодо наявного і зниклого майна та коштів установлений актом про результати інвентаризації готівкових коштів від 21 липня 2020 року та узагальненим актом про результати інвентаризації ТМЦ від 21 липня 2020 року;

- з огляду на пояснення обвинуваченої та досліджені докази, доводи про те, що суд першої інстанції не надав оцінки обставинам підробки обвинуваченою документів, не відповідають дійсності;

- про третіх осіб у встановлених фактичних обставинах не йдеться, оскільки існує дві сторони - АТ «Укрпошта», якій заподіяна шкода, та обвинувачена ОСОБА_6 , яка своїми діями її заподіяла;

- те, що суд першої інстанції не встановлював обставин того, що ОСОБА_6 давала товар пенсіонерам у борг, а вони вчасно не розраховувалися, жодним чином не виключає в діях ОСОБА_6 складу інкримінованого їй злочину, при цьому ведення зошита та надання товарів у борг не звільняє ОСОБА_6 як службову і матеріально відповідальну особу від відповідальності за нестачу коштів у відділенні пошти;

- витяг з ЄРДР не має прямого доказового значення, а виступає лише процесуальним документом, який лише доповнює доказову базу, та може бути корегований уповноваженою вносити до нього відомості особою залежно від кваліфікації дій та фабули злочину, при цьому зауважив, що дії за епізодами охоплені одним умислом.

Були предметом перегляду суду апеляційної інстанції і доводи спільної апеляційної скарги (з доповненнями), які стосуються постанови про перекваліфікацію кримінального правопорушення від 26 листопада 2020 року, а саме про те, що вказана постанова:

- не досліджена судом першої інстанції;

- містить суперечності щодо кваліфікації злочинних дій, оскільки згідно з витягом ЄРДР від 20 липня 2020 року встановлено, що відомості про злочинні дії ОСОБА_6 було внесено саме за фактом привласнення грошових коштів у сумі 14 496,08 грн за ч. 2 ст. 191 КК, а не за ч. 1 цієї статті;

- не містить правових підстав для зміни кваліфікації на розтрату чужого майна шляхом зловживання службовим становищем.

Спростовуючи доводи спільної апеляційної скарги (з доповненнями) у цій частині, суд апеляційної інстанції послався на те, що:

- за хронологією вона була винесена після внесення відомостей у ЄРДР;

- існували правові підстави для зміни правової кваліфікації, що знайшло свій результат в обвинувальному вироку місцевого суду.

Водночас суд апеляційної інстанції зазначив про безпідставність доводів спільної апеляційної скарги (з доповненнями) стосовно того, що:

- суд першої інстанції не встановив, який вплив здійснювала ОСОБА_6 на осіб, яким це майно було ввірено чи у віданні яких воно перебуває, шляхом надання вказівки підлеглій особі здійснити видачу чи передачу майна третім особам;

- висновок судової економічної експертизи № 7 є недопустимим доказом, оскільки експертиза була проведена не державною експертною установою;

- указаним висновком підтверджується лише сума нестачі у розмірі 59 416,43 грн, а нестача у інкримінованому розмірі 14 496,08 грн не знайшла свого підтвердження, разом з цим доводить лише факт нестачі в касі ВПЗ грошових коштів, а не розтрату чужого майна на зазначену суму і не може сам собою бути доказом винуватості обвинуваченої в її заподіянні.

Так, мотивуючи своє рішення в цій частині, суд апеляційної інстанції відповідно:

- указав, що службою і матеріально відповідальною особою є саме ОСОБА_6 ;

- послався на положення ст. 7 Закону України «Про судову експертизу», ст. 69 КПК;

- зазначив, що експертиза була проведена з метою встановлення факту нестачі грошових коштів у касі ВПЗ Грінченкове на суму 59 416,43 грн та суми збитків по нестачі ТМЦ, при цьому вона встановлювалася іншими викладеними вище доказами, у тому числі актами про результати інвентаризації, а також зауважив, що вказаний висновок експерта дійсно підтверджує факт нестачі в касі ВПЗ грошових коштів, однак він не виступає єдиним чи самостійним, виключним доказом вини обвинуваченої.

Були предметом перегляду суду апеляційної інстанції і доводи спільної апеляційної скарги (з доповненнями) про те, що місцевий суд дослідив, однак не дав оцінки актам про результати інвентаризації поштових відправлень та поштових переказів від 09 червня 2020 року, від 21 липня 2020 року, актам про перевірку наявності та відповідності розрахункових книжок, розрахункових квитанцій, відомостей на виплату пенсій і грошових допомог від 09 червня 2020 року та від 21 липня 2020 року.

Спростовуючи доводи спільної апеляційної скарги (з доповненнями) у цій частині, суд апеляційної інстанції вказав про відсутність підстав стверджувати про це як про порушення, зазначивши, що вказані докази суд першої інстанції повно і всебічно дослідив, урахував під час ухвалення обвинувального вироку, при цьому апелянти не обґрунтували, яка саме їх недооцінка вплинула на правильність установлення фактичних обставин справи і як вони виключають вину обвинуваченої в інкримінованих злочинах.

Що стосується доводів спільної апеляційної скарги (з доповненнями) про те, що в обвинуваченні, визнаному доведеним, немає посилань на закони, постанови, накази, положення чи інші нормативні акти та їх відповідні статті, пункти (норми), що визначають належний порядок ведення начальником ВПЗ Грінченкове ОСОБА_6 касових операцій неавтоматизованих ВПЗ ПАТ «Укрпошта», своєчасність та якість надання послуг, достовірність і своєчасність складання звітності, організації зберігання готівкових коштів, основних засобів та закріпленого інвентарю, ведення обліку й надання товарно-грошових, інших звітів про рух і залишки довірених матеріальних цінностей та їх порушення, то колегія суддів суду апеляційної інстанції послалася на таке:

- суд установлює обставини справи в межах пред`явленого обвинувачення;

- у мотивувальній частині вироку місцевого суду йдеться про детальний аналіз доказів, у тому числі в частині повноважень ОСОБА_6 .

Крім того, спростовуючи доводи спільної апеляційної скарги (з доповненнями) щодо самостійного внесення ОСОБА_6 грошових коштів до моменту внесення відомостей про скоєння кримінального правопорушення до ЄРДР, суд апеляційної інстанції вказав про те, що ця обставина не звільняє обвинувачену від відповідальності за вчинення злочину, який у суді був підтверджений та не впливає на правильність його правової кваліфікації.

З наведеними вище висновками судів попередніх інстанцій погоджується і Верховний Суд, оскільки вони належним чином обґрунтовані й вмотивовані.

Отже, враховуючи зазначені вище висновки судів першої та апеляційної інстанцій, є необґрунтованими доводи касаційної скарги захисника в цій частині (які в цілому є аналогічними до доводів спільної апеляційної скарги (з доповненнями) засудженої ОСОБА_6 та її захисника ОСОБА_7 ).

Водночас колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

У касаційній скарзі захисник посилається на те, що після внесення обвинуваченою до каси підприємства коштів у розмірі виявленої нестачі, Сумська дирекція «АТ «Укрпошта» звернулася із заявою про вчинення злочину, зазначивши про виявлену шкоду, яку було усунуто до початку досудового розслідування, у зв`язку з чим, на його думку, з огляду на відсутність фактичних збитків, орган досудового розслідування безпідставно 20 липня 2020 року вніс відомості в ЄРДР.

Відповідно до ст. 2 КПК завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Згідно з ч. 1 ст. 11 КК кримінальним правопорушенням є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб`єктом кримінального правопорушення.

Положеннями ч. 1 ст. 214 КПК визначено, що слідчий, дізнавач, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов`язаний внести відповідні відомості до ЄРДР та розпочати розслідування.

Відповідно до ч. 4 цієї статті слідчий, прокурор, інша службова особа, уповноважена на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, зобов`язані прийняти та зареєструвати таку заяву чи повідомлення. Відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається.

Положеннями ч. 5 ст. 214 КПК визначено, що до ЄРДР вносяться в тому числі такі відомості:

- прізвище, ім`я, по батькові (найменування) потерпілого або заявника;

- короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, наведених потерпілим, заявником чи виявлених з іншого джерела.

Системний аналіз указаних вище положень матеріального та процесуального закону, на переконання колегії суддів, свідчить про те, що в разі якщо потерпілий звертається з відповідною заявою, в якій наводить обставини скоєння певною особою кримінального правопорушення, то вчинення такою особою дій спрямованих на відшкодування завданих збитків, не впливає на обов`язок внесення відомостей до ЄРДР, оскільки зазначене не спростовує обставин, наведених у заяві (повідомленні) про кримінальне правопорушення, яка з огляду на положення ч. 4 ст. 214 КПК має бути прийнята та зареєстрована уповноваженою на те службовою особою, а також не виключає факту суспільно небезпечного діяння (встановленого на стадії, передбаченій ч. 1 ст. 214 КПК) та не виключає такого завдання кримінального провадження, як захист особи, суспільства і держави від кримінальних правопорушень.

При цьому посилання на постанову колегії суддів Другої судової палати Верховного Суду від 30 вересня 2021 року у справі № 556/450/18 (провадження № 51-4229 км 20) у цій частині, на думку колегії суддів, є нерелевантним, оскільки у згаданому провадженні суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що досудове розслідування кримінального провадження було розпочато з порушенням передбаченої кримінальним процесуальним законом процедури, адже дії, передбачені ч. 1 ст. 214 КПК, були реалізовані на підставі анонімного звернення на адресу керівника прокуратури, у якому не було зазначено конкретних обставин, що свідчили про наявність ознак злочину, а містилося лише загальне повідомлення від імені жителів селища про незаконний збут наркотичних засобів.

У касаційній скарзі захисник викладає доводи щодо безпідставного невнесення до ЄРДР окремого епізоду злочину за зверненням Сумської дирекції АТ «Укрпошта» щодо привласнення від 05 серпня 2020 року, а на підтвердження своєї позиції посилається на постанову Верховного Суду від 03 жовтня 2023 року у справі № 173/1058/20.

Водночас вказує, що з урахуванням зазначених обставин, сторона обвинувачення не надала судам попередніх інстанцій постанов про призначення групи прокурорів та слідчих, при цьому посилається на постанову Верховного Суду від 27 червня 2019 року у справі № 321/1009/16-к як на підтвердження своєї позиції в цій частині.

Однак колегія суддів вважає, що, з огляду на наведені вище висновки суду апеляційної інстанції, ці доводи захисника є необґрунтованими, а посилання на вказані постанови суду касаційної інстанції ? безпідставними, оскільки були ухвалені з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження, які суттєво відрізняються від обставин у цьому кримінальному провадженні.

Зокрема, у постанові від 03 жовтня 2023 року колегія суддів Першої судової Касаційного кримінального суду Верховного Суду погодилася з висновками суду апеляційної інстанції про те, в цьому кримінальному провадженні було змінено правову кваліфікацію (з ч. 1 ст. 307 на ч. 2 указаної статті у зв`язку з отриманням фактичних даних про те, що предметом збуту був особливо небезпечний наркотичний засіб) не через вчинення нового злочину (що безумовно потребувало б реєстрації в ЄРДР), а через уточнення фактичних даних.

Разом з тим, колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду в постанові від 27 червня 2019 року у справі № 321/1009/16-к (провадження № 51-420 км 19) зазначила, що в ході слідчих дій (проведення повторних оперативних закупок 17 лютого і 01 червня 2016 року) було встановлено додаткову кваліфікуючу ознаку (повторність), що не було внесено в ЄРДР.

За таких обставин колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду погодилася з висновками судів попередніх інстанцій про те, що у зв`язку з невнесенням відомостей до ЄРДР щодо кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 307 КК та вчинених 17 лютого і 01 червня 2016 року, докази обвинувачення за епізодами від 17 лютого та 01 червня 2016 року, надані стороною обвинувачення на підтвердження обставин, які мають значення для кримінального провадження, отримані не в порядку, встановленому КПК, були визнані недопустимими.

Водночас колегія суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду в постанові від 20 червня 2024 року у справі № 502/945/18 (провадження № 51-6562 км 23) зазначила, що положення ст. 214 КПК не містять вимог про внесення до ЄРДР за окремим порядковим номером відомостей про вчинення кожного з тих діянь, що охоплюються єдиним умислом особи і передбачені відповідною диспозицією як альтернативні форми виявлення суспільно небезпечного діяння.

У цьому ж кримінальному провадженні дії ОСОБА_6 були кваліфіковані за ч. 2 ст. 191 КК, при цьому правова кваліфікація вказаного кримінального правопорушення не змінювалася після звернення Сумської дирекції АТ «Укрпошта» із заявою щодо встановлення нових фактів привласнення. Разом з тим суд апеляційної інстанції в цій частині вказав, що дії ОСОБА_6 за окремими епізодами охоплені одним умислом.

Що стосується посилання захисника нанеобґрунтованість висновків суду апеляційної інстанції в частині права на захист, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 52 КПК участь захисника є обов`язковою у кримінальному провадженні щодо особливо тяжких злочинів. У цьому випадку участь захисника забезпечується з моменту набуття особою статусу підозрюваного.

На спростування доводів спільної апеляційної скарги (з доповненнями) щодо порушення права обвинуваченої ОСОБА_6 на захист суд апеляційної інстанції вказав, що останній було роз`яснено право на захист, вона не була обмежена в можливості чи то залучити захисника з власної ініціативи за договором, чи то звернутися з клопотанням про призначення їй захисника на безоплатній основі.

При цьому, як зауважив суд апеляційної інстанції, ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, які з урахуванням ч. 1 ст. 52 КПК не вимагають обов`язкової участі захисника у кримінальному провадженні.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції та вважає за необхідне зазначити, що у касаційній скарзі захисник, посилаючись на те, що місцевому суду потрібно було враховувати необхідність дотримання вимог КПК щодо обов`язкової участі захисника у випадку, коли особа обвинувачується у вчиненні корупційного кримінального правопорушення, санкцією якого передбачено покарання у виді позбавлення волі, не наводить обґрунтувань того, якими нормами КПК він керується.

За таких обставин доводи касаційної скарги захисника в цій частині є необґрунтованими.

Отже, в ході касаційного розгляду колегія суддів суду касаційної інстанції встановила, що суд апеляційної інстанції, переглядаючи спільну апеляційну скаргу (з доповненнями) засудженої та її захисника, у цілому дав належну оцінку викладеним у ній доводам і дійшов обґрунтованого висновку про необхідність залишення її без задоволення. При цьому тих істотних порушень процесуального закону, які б могли бути підставою для скасування судового рішення, суд апеляційної інстанції не встановив.

Колегія суддів вважає, що ухвала суду апеляційної інстанції в цілому відповідає вимогам статей 370 419 КПК.

З урахуванням наведених вище обставин, інші доводи касаційних скарг не спростовують законності, обґрунтованості та вмотивованості судових рішень судів попередніх інстанцій.

Таким чином, у касаційній скарзі захисника не наведено доводів про допущення судами попередніх інстанцій таких істотних порушень КПК, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення або свідчили про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність чи спростовували б правильність висновків суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованих їй правопорушень.

З огляду на зазначене відсутні обґрунтовані підстави для задоволення вимог, викладених у касаційній скарзі.

Керуючись статтями 369 433 434 436 441 442 КПК, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах засудженої ОСОБА_6 , залишити без задоволення, а вирок Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 16 листопада 2021 року та ухвалу Сумського апеляційного суду від 29 лютого 2024 року стосовно ОСОБА_6 - без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3