Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 372/2145/23

провадження № 51-4488 км 24

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Обухівського районного суду Київської області від 20 лютого 2024 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 30 травня 2024 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за № 62023100120000210, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Халеп?я Обухівського району Київської області та жителя АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 162 КК України.

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Обухівського районного суду Київської області від 20 лютого 2024 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 162 КК України, та йому призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням, з іспитовим строком тривалістю 1 рік з покладенням на нього відповідних обов`язків, передбачених ст. 76 цього Кодексу.

Згідно з вироком суду, 17 лютого 2022 року приблизно о 20:00 ОСОБА_7 , обіймаючи посаду старшого оперуповноваженого сектору розкриття злочинів проти власності відділу кримінальної поліції Обухівського РУП ГУНП в Київській області, та особи, матеріали щодо яких виділені в окреме провадження (далі - Особа -1 і Особа -2), прибули до господарської будівлі, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_8 і розташована на земельній ділянці із кадастровим номером: 3223184601:01:046;0109 на АДРЕСА_2 , якою, з дозволу власника, користувався ОСОБА_9 , що проживає поряд, за адресою: АДРЕСА_2 . Далі, ОСОБА_7 та Особи -1,2, діючи з прямим умислом, за попередньою змовою між собою, достовірно знаючи про відсутність рішення суду щодо проведення обшуку, відсутність підстав для врятування життя людей та майна, а також безпосереднього переслідування особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, до реєстрації кримінального правопорушення в ЄРДР та без дотримання вимог статей 233 234 235 236 КПК України, без участі слідчого та будь-яких доручень слідчого або прокурора, незаконно проникли до вказаної господарської будівлі, якою користувався ОСОБА_9 , шляхом відкриття дверей, які не були зачинені на замок, без згоди останнього, який в той час перебував у середині приміщення.

Київський апеляційний суд ухвалою від 30 травня 2024 року апеляційні скарги засудженого ОСОБА_7 , його захисника ОСОБА_6 та прокурора залишив без задоволення, а вирок місцевого суду стосовно ОСОБА_7 - без змін.

Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка їх подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить скасувати судові рішення стосовно ОСОБА_7 через істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

На обґрунтування своїх вимог зазначає, що судові рішення є незаконними та необґрунтованими, та такими, що підлягають скасуванню через неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Зазначає, що потерпілим у кримінальному провадженні визнано ОСОБА_9 , який не є власником чи законним володільцем приміщення, не має жодного відношення до нерухомого майна, проникнення в яке інкриміновано його підзахисному. При цьому, вказує, що матеріалами кримінального провадження встановлено, що право власності на об`єкт нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , не зареєстровано за жодною особою, відомості про право власності або інші речові права до Державного реєстру прав не вносились. Також звертає увагу на те, що господарська будівля збудована на земельній ділянці, яка не була відведена для цієї мети, та без відповідного дозволу, у зв`язку з чим є об`єктом самочинного будівництва, що в силу приписів ст. 376 ЦК України свідчить про те, що ані у ОСОБА_8 , ані у ОСОБА_9 права власності на даний об`єкт не було. Стверджує, що зазначене приміщення знаходиться на незагородженій території, не було зачиненим, вільний доступ до цього приміщення мав будь-хто, а тому об`єкт злочинних посягань за ст. 162 КК України в даному кримінальному провадженні відсутній, так як і об`єктивна сторона, оскільки відсутня саме незаконність проникнення до володіння особи, тобто порушення закону стосовно незаконного об`єкту самочинного будівництва. Вважає, що суди попередніх інстанцій взагалі не досліджували суть пред`явленої підозри та обвинувального акту, та формально затвердили неіснуюче обвинувачення за відсутності належних та допустимих доказів у справі. Також не дослідили той факт, що у повідомленні про підозру слідчий та прокурор так і не змогли ідентифікувати об`єкт злочинних посягань, через відсутність достатніх конкретизованих відомостей про «інше володіння особи», як об`єкта нерухомого майна.Вважає, що ОСОБА_9 безпідставно визнано потерпілим, оскільки він взагалі не має ніякого відношення до самовільно побудованого (недобудованого) нерухомого майна, а відтак не може бути навіть заявником.Захисник стверджує, що сукупність та аналіз зібраних у кримінальному провадженні доказів вказує на відсутність у діянні ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 162 КК України. Зазначає, що стороною захисту було заявлено клопотання про визнання 15-ти доказів недопустимими, проте судом першої інстанції проігноровано це клопотання та не надано належної оцінки доводам щодо недопустимості ряду доказів, зокрема: відеофонограми, яка міститься на флеш-носієві "UltraSpeed", з огляду на те, що не встановлено первинне джерело походження цього доказу; доказів, отриманих у період з 31 травня 2022 року до 27 березня 2023 року, які були отримані від офіційно розшукуваної особи підозрюваного ОСОБА_9 , тією ж групою прокурорів, яка розслідувала кримінальне провадження за ч. 1 ст. 309 КК України відносно нього. Вважає, що питання щодо належності та допустимості таких доказів слід вирішити в порядку ст. 89 КПК України колегією суддів Верховного Суду за наслідками розгляду касаційної скарги та дослідження вищевказаних письмових доказів.

Також захисник звертає увагу на те, що під час розгляду місцевим судом кримінального провадження не доведено наявність у діях ОСОБА_7 кваліфікуючої ознаки, передбаченої ч. 2 ст. 28 КК України. Зазначає, що співучасники не допитувались, а саме не допитувався ОСОБА_10 . Вважає, що постановлені у кримінальному провадженні судові рішення не відповідають вимогам ст. 370 КПК України.

На касаційну скаргу заперечень від учасників касаційного провадження не надходило.

Позиції інших учасників судового провадження

Захисник ОСОБА_6 підтримав касаційну скаргу і просив її задовольнити.

Прокурор ОСОБА_5 вважала касаційну скаргу сторони захисту необґрунтованою та просила залишити її без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового розгляду, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України підставою для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

За ч. 2 ст. 438 КПК України у зв`язку з наявністю підстави, зазначеної у п. 1 ч. 1 вказаної статті, суд касаційної інстанції має керуватися ст. 412 цього Кодексу.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 412 КПК України істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Судове рішення є актом реалізації судової влади. Якість судового рішення - це один з основних критеріїв ефективності правосуддя. Судове рішення високої якості - це рішення, яке досягає правильного результату - наскільки це дозволяють надані судді матеріали - у справедливий, швидкий, зрозумілий та недвозначний спосіб. Оцінка якості кожного рішення повинна здійснюватися тільки через використання права оскарження, установленого законом.

Ухвала апеляційного суду - це рішення вищого суду стосовно законності й обґрунтованості вироку, ухвали, що перевіряються в апеляційному порядку. Вона повинна відповідати тим же вимогам, що і вирок суду першої інстанції, тобто бути законною, обґрунтованою і вмотивованою.

Законність ухвали апеляційного суду - це її сувора відповідність приписам матеріального та процесуального права. Законною може бути лише та ухвала суду апеляційної інстанції, яка постановлена при неухильному дотриманні процесуального закону на всіх стадіях кримінального процесу.

Положеннями статей 370 419 КПК України передбачено, що ухвала апеляційного суду має бути законною, обґрунтованою і вмотивованою.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 418, ст. 419 КПК України судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу. Ухвала суду апеляційної інстанції, окрім іншого, має містити встановлені судом апеляційної інстанції обставини з посиланням на докази, а також мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними та мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Недотримання наведених положень є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке тягне за собою скасування судового рішення.

Крім того, Верховний Суд звертає увагу на те, що суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, що надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції (ч. 1 ст. 409 КПК України), і це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів. Водночас у певних випадках дослідження доказів апеляційним судом може бути визнано додатковою гарантією забезпечення права на справедливий суд (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Суд апеляційної інстанції при перегляді вироку зазначених приписів закону дотримався не в повній мірі.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції визнав ОСОБА_7 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 162 КК України.

Не погоджуючись із вказаним вироком, крім інших, апеляційну скаргу подав захисник ОСОБА_6 , в якій,наводячи доводи, аналогічні тим, що викладені в касаційній скарзі, стверджував про незаконність вироку щодо ОСОБА_7 через невідповідність висновків фактичним обставинам справи, неповноту судового розгляду, вказував на неправильну оцінку доказів, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотні порушення вимог кримінального процесуального закону. Захисник не погоджувався з твердженнями місцевого суду про допустимість доказів, здобутих під час досудового розслідування, та доведеністю винуватості ОСОБА_7 встановленими в справі доказами. Просив кримінальне провадження стосовно ОСОБА_7 закрити у зв`язку з відсутністю в його діянні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 162 КК України.

При цьому захисник в апеляційній скарзі звертав увагу на те, що під час досудового розслідування та судового розгляду не було встановлено, яким чином та у який спосіб 17 лютого 2022 року приблизно о 20:00 (за версією органу досудового розслідування) у підозрюваного ОСОБА_7 та інших осіб, які діяли спільно за попередньою змовою, виник умисел на порушення конституційного права недоторканості житла чи іншого володіння особи, з метою створення штучних обставин вчинення ОСОБА_9 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України. Зазначав, що в діях ОСОБА_7 відсутні об`єктивна та суб`єктивна сторони кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.162 КК України, а також відсутній об`єкт кримінального правопорушення, оскільки господарська будівля знаходилася на не обгородженій земельній ділянці, вона не була зачинена, та будь-які особи мали до неї вільний доступ. Вказував на те, що заявляв у місцевому суді клопотання про визнання 15-ти доказів недопустимими. Проте судом проігноровано це клопотання та не надано належної оцінки доводам сторони захисту щодо недопустимості доказів, зокрема: письмовим заявам ОСОБА_9 , адресованих прокурору Обухівської окружної прокуратури ОСОБА_11 про долучення флеш-носія «UltraSpeed» та «скрін-копії» від 16 травня 2022 року; постанові прокурора ОСОБА_11 про визнання речовим доказом «флеш-накопичувача «UltraSpeed» від 16 травня 2022 року, на якому міститься відеозапис розміром 15.3 МБ з назвою «FILE 2022 -05-02 1 11 19 ПП» та скріншот, який видав ОСОБА_12 ; витягам з ДМС відносно ОСОБА_7 , ОСОБА_13 , сформовані 04 серпня 2022 року на підставі запиту від 22 липня 2022 року за № 42022110000000162 (в рамках невідомого кримінального провадження); письмовій заяві ОСОБА_12 , адресованої прокурору Обухівської окружної прокуратури ОСОБА_14 , про долучення «неідентифікованого» флеш - накопичувача від 16 вересня 2022 року; протоколу огляду «неідентифікованого» флеш-носія, складеного прокурором ОСОБА_14 від 16 вересня 2022 року за участі ОСОБА_12 ; заяві ОСОБА_8 , адресованої слідчому ДБР ОСОБА_2 про долучення «копії документів щодо права власності на об`єкти нерухомості» від 25 січня 2023 року; витягам з інформацією з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, особисто сформовані 26 січня 2022 року; протоколу огляду інформації, вилученої в операторів телекомунікаційних послуг, складеного старшим оперуповноваженим ВМЗК КОУ ДВБ Національної поліції України підполковником поліції ОСОБА_15 від 08 лютого 2023 року; протоколам пред`явлення особи для впізнання за фотознімками ОСОБА_9 відносно ОСОБА_7 , ОСОБА_13 від 09 лютого 2023 року; непідписаним витягам з посадових інструкцій ОСОБА_7 , ОСОБА_13 ; протоколу огляду флеш-носія від 22 лютого 2023 року; відповіді на запит прокурора ОСОБА_16 від 24 березня 2023 року, наданої старостою Германівського старостинського округу стосовно земельної ділянки; постанові про закриття кримінального провадження № 12022111230000272 від 17 лютого 2022 року, яка винесена прокурором Обухівської окружної прокуратури ОСОБА_11 від 03 квітня 2023 року.

Також захисник в апеляційній скарзі зазначав про те, що поза увагою суду першої інстанції залишилися доводи сторони захисту про те, що стороною обвинувачення взагалі не доведено винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 28 КК України). Вказував, що в ході судового розгляду справи, прокурором не було надано жодного належного та допустимого письмового доказу з урахуванням змісту статей 85 86 КПК України, які б свідчили про наявність у діях ОСОБА_7 кваліфікуючої ознаки, передбаченої ч. 2 ст. 28 КК України. Зазначав, що співучасники взагалі не допитувались місцевим судом, а саме не допитувався ОСОБА_10 .

У результаті перевірки в касаційному порядку зазначених доводів було встановлено, що суд апеляційної інстанції, розглядаючи апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , формально виклав у змісті ухвали наведені в них доводи.

За змістом ухвали апеляційного суду вказані доводи взагалі не були предметом розгляду суду апеляційної інстанції, оскільки будь-яких обґрунтованих і достатніх мотивів на їх спростування у вказаному судовому рішенні не наведено.

Надання апеляційним судом обґрунтованих відповідей на ці доводи апеляційної скарги є важливим для вирішення питання про винуватість чи невинуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.

Однак, як убачається з мотивувальної частини оскаржуваної ухвали, суд апеляційної інстанції обмежився лише перерахуванням доказів, які були покладені судом першої інстанції в основу обвинувального вироку.

Отже, апеляційний суд не дотримався в повній мірі вимог ст. 370, п. 2 ч. 1, ч. 2 ст. 419 КПК України, оскільки свого рішення належним чином не вмотивував, чим допустив істотні порушення вимог кримінального процесуального закону (ч. 1 ст. 412 КПК України).

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про те, що порушення норм кримінального процесуального закону, допущені судом апеляційної інстанції під час розгляду кримінального провадження, є такими, що істотно вплинули на обґрунтованість та вмотивованість прийнятого рішення, що відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України свідчить про необхідність скасування ухвали апеляційного суду.

З урахуванням вищезазначеного, приймаючи до уваги, що колегія суддів позбавлена можливості надати оцінку доводам касаційної скарги в іншій частині, оскільки таку оцінку можливо надати після усунення зазначених недоліків, у зв`язку з чим касаційна скарга захисника підлягає частковому задоволенню, а оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 436 КПК України, під час якого суду необхідно врахувати наведене та прийняти законне, обґрунтоване і вмотивоване судове рішення.

Керуючись статтями 433 434 436 438 441 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 задовольнити частково.

Ухвалу Київського апеляційного суду від 30 травня 2024 року стосовно ОСОБА_7 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3