Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2020 року

м. Київ

справа № 601/351/16

провадження № 51-6254км18

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:

головуючої Григор`євої І.В.,

суддів Бущенка А.П., Голубицького С. С.,

за участю:

секретаря судового засідання Ширмер О. О.,

прокурора Чабанюк Т. В.,

розглянула в судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 та представника цивільного відповідача ПрАТ «Страхова Група «ТАС» Петрука В. П. на вирок Збаразького районного суду Тернопільської області від 23 лютого 2018 року й ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 2 липня 2018 року щодо

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Людвище Шумського району Тернопільської області, жителя АДРЕСА_1 ,

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Короткий зміст оскаржених судових рішень та встановлені обставини

За вироком Збаразького районного суду Тернопільської області від 23 лютого 2018 року, залишеним без змін апеляційним судом, ОСОБА_1 було засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат у кримінальному провадженні.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь: ОСОБА_2 - 550 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, ОСОБА_3 - 17 162 грн та 60 000 грн у рахунок відшкодування матеріальної та моральної шкоди відповідно.

Стягнуто з ПрАТ «Страхова Група ТАС» (далі - СК) на користь: ОСОБА_2 - 100 000 грн шкоди, пов`язаної зі смертю потерпілого; ОСОБА_3 - 50 000 грн у рахунок відшкодування шкоди, завданої майну потерпілого.

Суд визнав ОСОБА_1 винуватим у вчиненні за викладених у вироку обставин порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого.

Як установив суд, ІНФОРМАЦІЯ_2 о 6:00 всупереч пп. «а» п. 2.9, пунктів 1.2, 1.5, 1.10, 11.3, 12.1, пп. «д» п. 2.3 Правил дорожнього руху (далі - ПДР), керуючи у стані алкогольного сп`яніння технічно справним автомобілем Peugeot-407 (державний номерний знак НОМЕР_1 ) і рухаючись по вул. Дубенській у м. Кременці Тернопільської області, ОСОБА_1 виявив неуважність, не врахував дорожніх умов та обстановки, не обрав прийомів керування, які дають можливість постійно контролювати рух транспортного засобу й не створювати небезпеки іншим учасникам руху, виїхав на смугу зустрічного руху, де допустив зіткнення з автомобілем ВАЗ-21154 (державний номерний знак НОМЕР_2 ) під керуванням ОСОБА_4 . У результаті дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) останній отримав тяжкі тілесні ушкодження, від яких помер.

Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі зі змінами до неї засуджений ОСОБА_1 просить скасувати на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) постановлені щодо нього судові рішення і закрити кримінальне провадження, у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення його винуватості в суді і вичерпанням можливості їх отримати. Аргументуючи свою вимогу, скаржник наводить доводи, суть яких зводиться до того, що всі зібрані стороною обвинувачення докази є недопустимими, оскільки дані до ЄРДР були внесені не слідчим, а керівником органу досудового розслідування, тобто неуповноваженою особою; місцевий суд неповно дослідив обставини кримінального провадження й не дав належної оцінки зібраним доказам, унаслідок чого ухвалив незаконний обвинувальний вирок. За твердженням засудженого, він виїхав на зустрічну смугу руху через створення аварійної ситуації невстановленим пішоходом, намагаючись уникнути наїзду на останнього. Також, на переконання ОСОБА_1 , його стан алкогольного сп`яніння не перебуває у безпосередньому причинному зв`язку з настанням смерті потерпілого і такий стан було неправомірно визнано обтяжуючою покарання обставиною. Вважає, що апеляційний суд не зважив на допущені порушення та не усунув їх, необґрунтовано всупереч ст. 404 КПК відмовив у задоволенні клопотань сторони захисту про часткове повторне дослідження доказів та про визнання окремих недопустимими й постановив ухвалу, яка не відповідає ст. 370 вказаного Кодексу.

Крім того, у поданій скарзі засуджений зазначає про здійснення касаційного розгляду без його участі.

На вказану касаційну скаргу потерпіла ОСОБА_2 та представник потерпілого - цивільного позивача ОСОБА_3 - адвокат Скиба В. М. подали заперечення, в яких, наводячи аргументи, наполягають на законності судових рішень. Також зазначають, що вони не бажають брати участі у касаційному розгляді.

У касаційній скарзі з доповненнями до неї представник цивільного відповідача СК - адвокат Петрук В. П. просить скасувати на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК постановлені щодо ОСОБА_1 вирок та ухвалу в частині вирішення цивільного позову, зокрема, стягнення з цієї компанії на користь ОСОБА_2 100 000 грн шкоди, пов`язаної зі смертю потерпілого, і призначити новий розгляд у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства. Посилаючись на ч. 5 ст. 128 вказаного Кодексу, Закон України від 1 липня 2004 року № 1961-VI «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-VI) та ст. 1200 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), скаржник стверджує, що загальний розмір страхового відшкодування має становити 58 464 грн, однак суди нижчих інстанцій залишили поза увагою наведені законодавчі положення та відповідні доводи представника СК.

На скаргу представника СК від представника потерпілого ОСОБА_3 - адвоката Скиби В. М. надійшли заперечення, в яких містяться мотиви незгоди з доводами скаржника й обґрунтування позиції про правильність вирішення цивільного позову.

Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, і до його початку та впродовж здійснення колегія судів не отримала даних, які би слугували підставою для відкладення розгляду справи.

Позиції учасників судового провадження

У суді касаційної інстанції (далі - Суд) прокурор заперечив спроможність доводів скаржників та заявлених касаційних вимог.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційних скаргах й у запереченнях на них, колегія суддів дійшла висновку, що подані скарги не підлягають задоволенню на таких підставах.

Згідно з ч. 1ст. 433 КПК при здійсненні касаційного провадження Суд перевіряє правильність застосування судами нижчих інстанцій норм права, правової оцінки обставин і не уповноважений досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. З урахуванням цього, а також правил ч. 1 ст. 438 вказаного Кодексу, Суд позбавлений процесуальної можливості скасувати чи змінити оспорювані рішення через неповноту розгляду кримінального провадження, невідповідність викладених висновків фактичним обставинам справи, а виходить з обставин, установлених у вироку.

У касаційній скарзі, за її змістом, засуджений заперечує повноту судового розгляду, ставить під сумнів правильність установлення фактичних обставин кримінального провадження та достовірність окремих доказів, тоді як їх перевірки в силу ст. 433 КПК до повноважень Суду законом не віднесено.

У поданих касаційних скаргах не наведено аргументів щодо незгоди з рішенням суду про стягнення із засудженого коштів на користь потерпілих у рахунок відшкодування матеріальної та моральної шкоди, не заперечується й правомірність стягнення зі СК коштів у рахунок відшкодування шкоди, завданої майну потерпілого. Тому, виходячи з правил згаданої норми процесуального права, Суд не ревізує у зазначеній частині вирок та ухвалу.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення зроблено з додержанням ст. 23 КПК на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Зокрема, такого висновку місцевий суд дійшов на підставі аналізу: показань допитаних у судовому засіданні як обвинуваченого ОСОБА_1 , потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 ; даних, що містяться у протоколах огляду місця ДТП від 7 липня 2015 року, огляду транспортних засобів від цієї ж дати та від 9 липня 2015 року, освідування ОСОБА_1 від 7 липня 2015 року та отримання зразків крові від 17 липня 2015 року; проведених експертних досліджень (судово-медичних експертиз: № 895 та № 896 від 9 липня 2015 року, № 532 від 14 серпня 2015 року, № 507 від 20 червня 2015 року; інженерно-технічних експертиз № 5-377/15 від 1 серпня 2015 року та № 5-378/15 від 29 липня 2015 року; інженерно-транспортної експертизи № 5-379/15 від 3 серпня 2015 року; додаткової автотехнічної експертизи № 4911 від 28 грудня 2015 року; автотоварознавчої експертизи № 4-264/15 від 25 січня 2016 року), а також на підставі інших документів, зміст яких детально відображено у вироку.

При цьому з технічної точки зору, відображеної в експертному дослідженні № 4911, у конкретній дорожній ситуації недодержання водієм ОСОБА_1 пунктів 1.2, 1.5, 1.10, 12.1, 12.4, пп. «д» п. 2.3, пп. «б» п. 12.9 ПДР перебуває у прямому причинному зв`язку з ДТП та її наслідками.

Разом із цим, виконуючи законодавчі приписи, суд з`ясував позицію ОСОБА_1 щодо пред`явленого йому обвинувачення, котрий не визнав своєї провини й наполягав на тому, що ДТП по суті сталася виключно через створення невстановленими пішоходами аварійної ситуації. Така версія ОСОБА_1 була предметом ретельної перевірки в ході судового слідства у змагальній процедурі й переконливо спростована у вироку з наведенням ґрунтовного аналізу зібраних фактичних даних та мотивів відхилення доказів, на які посилався обвинувачений.

За змістом касаційної скарги засудженого, у ній він не оспорює фактів керування транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, виїзду на зустрічну смугу руху та зіткнення з автомобілем під керуванням ОСОБА_4 , наслідків ДТП у вигляді смерті останнього, а також висновків судово-медичних, інженерно-технічної, інженерно-транспортної та автотоварознавчої експертиз.

Водночас за результатами розгляду справи суд не встановив факту створення пішоходами перешкоди для руху автомобіля, яким керував ОСОБА_1 . Навпаки, як убачається з показань свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_17 , ОСОБА_14 , ОСОБА_18 , пішоходів не було. Наведене узгоджується з даними протоколу огляду місця ДТП, де не зафіксовано слідів гальмування на смузі руху автомобіля Peugeot-407, а визначений у висновку інженерно-транспортної експертизи кут взаємного розміщення повздовжніх осей транспортних засобів (170?±5?)у момент первинного контакту свідчить про зміщення Peugeot-407 на зустрічну смугу без інтенсивного відвороту водієм керма вліво.

Отже, установивши, що виїзд автомобіля Peugeot-407 на смугу зустрічного руху відбувся за відсутності технічного характеру чи інших непереборних причин, які би змусили водія до таких дій, судкритично оцінив твердження ОСОБА_1 про різкий відворот ним керма задля уникнення наїзду на невстановлених пішоходів.

Не залишилися без оцінки суду й висновки судової автотехнічної та транспортно-трасологічної експертиз (від 22 грудня 2015 року № 3282 та від 7 жовтня 2015 року № 3281 відповідно), протокол проведення слідчого експерименту від 6 серпня 2015 року, а також показання свідка ОСОБА_19 . Суд не взяв їх до уваги, оскільки вказані документи базувались на неповних даних, отриманих лише зі слів ОСОБА_1 , а показання згаданого свідка, котрий не був очевидцем подій, - суперечливі й спростовуються іншими доказами у справі.

Ретельно дослідивши й зіставивши зібрані у кримінальному провадженні фактичні дані, оцінивши їх з точки зору належності, допустимості та достовірності, місцевий суд обґрунтовано вирішив, що вони в їх сукупності та взаємозв`язку є достатніми для ухвалення обвинувального вироку стосовно ОСОБА_1 . Порушень порядку збирання (формування) й оцінки доказів в аспекті ст. 94 КПК допущено не було.

Усупереч твердженням засудженого впродовж розгляду справи зазначений суд, з`ясувавши передбачені ст. 91 КПК обставини, що належать до предмета доказування, встановив факт наявності суспільно небезпечного діяння й обґрунтовано визнав доведеною винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочину проти безпеки руху та експлуатації транспорту.

Переконливих аргументів про протилежне в поданій засудженим касаційній скарзі не зазначено, а посилання ОСОБА_1 на відсутність безпосереднього причинного зв`язку між його перебуванням у стані алкогольного сп`яніння та наслідками ДТП не ґрунтується на установлених у справі фактах, які у поєднанні суд оцінив з юридичної точки зору.

Відповідно до встановлених фактичних обставин кримінального провадження вчинене ОСОБА_1 діяння правильно кваліфіковано за ч. 2 ст. 286 КК.

Згідно зі ст. 67 КК визначені в ній обставини може бути визнано обтяжуючими за умови, якщо вони не впливають на кваліфікацію діяння. Натомість саме по собі керування транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння не має правового значення для юридичної оцінки кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 286 вказаного Кодексу. Тому рішення суду про врахування на підставі п. 13 ч. 2 ст. 67 КК зазначеного стану засудженого як обтяжуючої покарання обставини є правомірним, узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року (справа № 682/956/17, провадження № 13-31кс19).

Таким чином, при виборі заходу примусу суд дотримався приписів статей 50, 65 КК, а призначене засудженому покарання є справедливим.

Також є неприйнятними твердження засудженого про недопустимість усіх доказів сторони обвинувачення через внесення даних до ЄРДР замість слідчого керівником органу досудового розслідування. Останній усупереч доводам скаржника є уповноваженою особою, адже в силу п. 6 ч. 2 ст. 39 КПК здійснює досудове розслідування, користуючись при цьому повноваженнями слідчого.

Не можна погодися і з доводами представника СК про неправильне визначення судом загального розміру страхового відшкодування потерпілій ОСОБА_2 .

Так, частиною 5 ст. 128 КПК передбачено, що цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, установленими цим Кодексом. Якщо процесуальних відносин, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, указаним Кодексом не врегульовано, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Відповідно до статей 23, 27 Закону № 1961-VIшкода, пов`язана зі смертю потерпілого, відшкодовується на встановлених ст. 1200 ЦК умовах кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, установлених законом на день настання страхового випадку, а загальний розмір страхового відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим) стосовно одного померлого має становити 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, установлених законом на день настання страхового випадку. При цьому загальний розмір усіх здійснених страхових відшкодувань за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю однієї особи, не може перевищувати страхову суму за таку шкоду.

Згідно з наявним у справі полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 10 вересня 2014 року № АІ/3503077 цивільно-правову відповідальність ОСОБА_1 було застраховано СК на строк 1 рік і встановлено 100 000 грн страхової суми на одного потерпілого за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю.

З огляду на викладене, виходячи з мінімального розміру заробітної плати, передбаченої законом на день страхового випадку, що станом на липень 2015 року становило 1 218 грн, загальний розмір страхового відшкодування утриманцям померлого не міг бути меншим, ніж 43 848 грн, а не дорівнювати лише 58 464 грн, як про це зазначає представник СК.

Отже, визначаючи загальний розмір усіх страхових відшкодувань й ураховуючи те, що, крім дружини, на утриманні ОСОБА_4 було ще двоє дітей, 2000 і 2004 року народження, місцевий суд обґрунтовано в межах страхового полісу стягнув зі СК на користь ОСОБА_2 - 100 000 грн шкоди, пов`язаної зі смертю потерпілого.

Ухвалений вирок не суперечить положенням ст. 374 КПК.

Крім того, аналогічні за змістом доводи ОСОБА_1 про незаконність його засудження й твердження представника СК про неправильне вирішення цивільного позову були предметом розгляду суду апеляційної інстанції, який належним чином перевірив усі аргументи скаржників і вмотивовано з посиланням на матеріали провадження визнав їх необґрунтованими.

Оспорювана ухвала відповідає статтям 370, 419 КПК.

Доводи сторони захисту про те, що апеляційний суд у цьому провадженні був зобов`язаний провести судове слідство й безпосередньо дослідити окремі докази, не є слушними, адже така позиція суперечить точному змісту положень ст. 404 вказаного Кодексу.

Істотних порушень норм права, які тягнуть за собою обов`язкове скасування оскаржених рішень у повному обсязі чи в певній частині, як про це йдеться у відповідних касаційних скаргах, при здійсненні касаційного провадження не встановлено.

Тому подані касаційні скарги слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, колегія суддів

у х в а л и л а:

Вирок Збаразького районного суду Тернопільської області від 23 лютого 2018 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 2 липня 2018 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 та представника цивільного відповідача ПрАТ «Страхова Група «ТАС» Петрука В. П. - без задоволення.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

С у д д і:

А. П. Бущенко І. В. Григор`єва С. С. Голубицький