Історія справи

Постанова

іменем України

16 серпня 2022 року

м. Київ

Справа № 317/695/17

Провадження № 51- 5896 км 21

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

а також в режимі відеоконференції:

виправданого ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргупрокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, на ухвалу Запорізького апеляційного суду від 13 вересня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12017080230000118, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

котрого визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.309 Кримінального кодексу України (далі КК).

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Запорізького районного суду Запорізької області від 31 травня 2019 року ОСОБА_6 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК, та виправдано через недоведеність вчинення ним кримінального правопорушення.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 29 жовтня 2019 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_6 від 31 травня 2019 року скасовано та призначено новий розгляд в суді першої інстанції зі стадії підготовчого судового засідання.

Вироком Запорізького районного суду Запорізької області від 18 січня 2021 року ОСОБА_6 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК, та виправдано через недоведеність вчинення ним кримінального правопорушення.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 13 вересня 2021 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_6 залишено без змін.

Органом досудового розслідування ОСОБА_6 обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК, за таких обставин.

Так, 24 січня 2017 року, в період часу з 5 год 30 хв до 6 год 28 хв біля АЗС Parallel, що розташована за адресою: вул. Городська, 1 с. Бабурка Запорізького району Запорізької області, було проведено огляд автомобіля «MercedesBenz Vito» з державним номером НОМЕР_1 , який знаходився в користуванні ОСОБА_6 .

У ході проведеного огляду на передньому пасажирському сидінні було виявлено та вилучено поліетиленовий зіп-пакет з порошком коричневого кольору, який згідно з висновком експерта № 7-136 від 1 лютого 2017 року містить у своєму складі психотропну речовину, обіг якої обмежено, метамфетамін, масою 0,683 г.

Зазначену речовину ОСОБА_6 невстановленим шляхом незаконно придбав, зберігав та перевозив у салоні вказаного автомобіля без мети збуту до моменту виявлення співробітниками поліції.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції (далі прокурор), посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, просить ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_6 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вважає, що суд необґрунтовано виправдав ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 309 КК, при цьому не виконав вказівки апеляційного суду, наведені в ухвалі від 29 жовтня 2019 року. Також зазначає, що суд залишив поза увагою ряд доказів сторони обвинувачення, які не отримали належної оцінки. Вказує, що суд, визнавши протокол огляду місця події від 24 січня 2017 року недопустимим доказом, надав неправильну правову оцінку обставинам та діям працівникам патрульної поліції під час проведення поверхневої перевірки автомобіля, залишив поза увагою те, що відповідно до вимог ст. 34 Закону України «Про Національну поліцію» працівники патрульної поліції проводили поверхневу перевірку автомобіля, а не його огляд. Крім того, зазначає, що судом безпідставно було виключено з числа доказів висновок експерта № 7-136 від 1 лютого 2017 року, оскільки предметом експертного дослідження були речовини, вилучені під час проведення огляду місця події, протокол якого судом помилково визнано недопустимим доказом. Також вказує, що судом дано неправильну оцінку показанням свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , оскільки їх показання в суді не відповідають показанням цих свідків, які зазначено у вироку. Посилається на те, що суд належно не забезпечив виклик у судове засідання свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11 . Зазначає, що в журналі судового засідання від 12 листопада 2020 року зафіксовано незавершений допит обвинуваченого ОСОБА_6 , оскільки судом не надано прокурору можливості задавати обвинуваченому додаткові та уточнюючі запитання після його допиту, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. Вказує, що суд безпідставно не розглянув клопотання прокурора про ознайомлення з матеріалами кримінального провадження і перейшов до судових дебатів, чим фактично позбавив його можливості виступати в судових дебатах на підтримку висунутого обвинувачення. Окрім того, вказує на те, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК, оскільки в ній не зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу прокурора визнано необґрунтованою. Вважає, що апеляційним судом не спростовано доводи прокурора щодо безпідставності висновку місцевого суду про визнання доказів недопустимими, не дано оцінки з точки зору допустимості даним, що містяться в протоколі огляду місця події від 24 січня 2017року.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор ОСОБА_12 вважав касаційну скаргу необґрунтованою та просив відмовити у її задоволенні.

Виправданий ОСОБА_6 та його захисник ОСОБА_7 заперечували щодо задоволення касаційної скарги прокурора і просили ухвалу апеляційного суду залишити без зміни.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора ОСОБА_12 , виправданого ОСОБА_6 та захисника ОСОБА_7 , перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга прокурора задоволенню не підлягає на таких підставах.

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

При цьому згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412414 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 370 КПКсудове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведено належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 374 КПК передбачено, що мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, пред`явленого особі та визнаного судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, виходячи з яких суд відкидає докази обвинувачення. За змістом цієї норми закону в мотивувальній частині виправдувального вироку мають бути викладені результати дослідження, аналізу й оцінки доказів у справі, зібраних сторонами обвинувачення і захисту, в тому числі й поданих у судовому засіданні.

Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Статтею 62 Конституції України гарантовано, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Зазначені права і свободи мають своє відображення у загальних засадах кримінального провадження, а саме у презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, яка відповідно до ч. 1 ст. 17 КПК полягає у тому, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Конституційний Суд України у рішенні від 26 лютого 2019 року № 1-р/2019 у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) ст. 368-2 КК зауважив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип «in dubio pro reo», згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов`язок доведення вини особи покладається на державу.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що суди при оцінці доказів керуються критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (рішення у справах «Ірландія проти Сполученого Королівства», «Яременко проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Кобець проти України»).

Розумний сумнів це такий непереборний сумнів, який залишається у слідчого, прокурора, слідчого судді, суду щодо винуватості обвинуваченого чи підсудного після всебічного, повного і об`єктивного дослідження обставин справи. Наявність розумного сумніву щодо обґрунтованості обвинувачення не дозволяє будь-якій неупередженій людині, яка міркує з належним розумом і сумлінням, визнати обвинуваченого винним.

Виконуючи, свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.

Згідно з вимогамич. 1 ст. 373 КПК виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; 3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1 та 2 частини першої ст. 284 цього Кодексу.

Ухвалюючи виправдувальний вирок щодо ОСОБА_6 , суд першої інстанції дотримався зазначених вимог закону та відповідно до вимог ч. 3 ст. 415 КПК врахував вказівки апеляційного суду, викладені в ухвалі від 29 жовтня 2019 року, всебічно та повно дослідив всі зібрані під час досудового розслідування та надані прокурором докази, на підставі яких ОСОБА_6 було пред`явлено обвинувачення, навів їх детальний аналіз, оцінив кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

На обґрунтування свого рішення про виправдання ОСОБА_6 суд першої інстанції зазначив про недоведеність вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК, в якому він обвинувачується.

Колегія суддів касаційного суду погоджується з цим рішенням суду, виходячи з наступного.

Як убачається з обвинувального акту, органом досудового розслідування ОСОБА_6 обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК.

При розгляді кримінального провадження, судом безпосередньо було досліджено письмові докази, надані стороною обвинувачення, та допитано обвинуваченого ОСОБА_6 , котрий вину не визнав, свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 .

Із наданих в судовому засіданні та відображених у вироку показань свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 вбачається, що вони не бачили, за яких обставин та ким було виявлено пакет з речовиною, хто саме з працівників патрульної поліції проводив поверхневий огляд ОСОБА_6 і його автомобіля та викликав слідчо-оперативну групу.

Відповідно до звукозапису судового засідання від 5 січня 2021 року показання вказаних свідків у вироку відображено судом детально та повно.

А тому доводи прокурора про те, що у вироку зазначено по іншому показання вказаних свідків, ніж ті, що вони давали в судовому засіданні 5 січня 2021 року, є безпідставними

Також колегія суддів вважає необґрунтованими доводи прокурора про незабезпечення виклику в судове засідання свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11 .

Так, свідки ОСОБА_10 та ОСОБА_11 неодноразово викликались місцевим судом шляхом надіслання судових повісток та повідомлялись, однак в судові засідання не з`явились; прокурор, за клопотанням якого викликались ці свідки, також не забезпечив явку вказаних свідків в судове засідання у встановлені судом відповідно до ст. 114 КПК процесуальні строки. Тому суд в судовому засіданні 13 січня 2021 року, з`ясувавши думку учасників судового провадження, обґрунтовано відмовив у виклику свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11 .

Крім того, судом було досліджено та проаналізовано в сукупності з іншими доказами й письмові докази сторони обвинувачення.

Так, суд першої інстанції, досліджуючи протокол огляду місця події від 24 січня 2017 року, встановив, що 24 січня 2017 року в період з 5:30 до 6:30 слідчий в присутності понятих ОСОБА_10 й ОСОБА_11 та ОСОБА_6 провів огляд місця події, об`єктом якого був автомобіль «MercedesBenz Vito». Під час огляду автомобіля було виявлено на поверхні переднього пасажирського сидіння пару рукавичок, блокнот, поліетиленовий пакет прозорий, в якому знаходився інший зіп-пакет с порошкоподібною кристалічною речовиною коричневого кольору, блокнот з рукописними записами, шість аркушів якого в місці закладини вигнуті та мають нашарування речовини коричневого кольору.

Відповідно ж до ч. 2 ст. 233 КПК транспортний засіб визначено як інше володіння особи, огляд якого згідно з ч. 2 ст. 237 КПК здійснюється за правилами, передбаченими для обшуку житла чи іншого володіння особи.

Згідно з ч. 2 ст. 234 КПК обшук проводиться на підставі ухвали слідчого судді.

В матеріалах справи наявна ухвала слідчого судді Запорізького районного суду Запорізької області від 24 січня 2017 року про надання дозволу на проведення обшуку автомобіля «MercedesBenz Vito», зі змісту якої вбачається, що клопотання слідчого про надання такого дозволу було направлено до суду після проведення огляду, хоча і в той же день.

Разом з тим, ч. 3 ст. 233 КПК передбачено, що слідчий має право до постановлення ухвали слідчого судді увійти до житла чи іншого володіння особи лише у невідкладних випадках, пов`язаних із врятуванням житла людей чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину.

Водночас, судом першої інстанції було встановлено, що в даному випадку підстав для невідкладного проникнення до автомобіля «Mercedes Benz Vito» не було.

Крім того, судом було встановлено, що фактичне проникнення до автомобіля «MercedesBenz Vito» відбулось ще до приїзду слідчо-оперативної групи працівниками патрульної поліції, що підтверджується показаннями обвинуваченого ОСОБА_6 , які узгоджуються з показаннями допитаних свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_8 .

Так, згідно з положеннями ст. 34 Закону України «Про Національну поліцію», поверхнева перевірка як превентивний поліцейський захід є здійсненням візуального огляду особи, проведенням по поверхні вбрання особи рукою, спеціальним приладом або засобом, візуальним оглядом речі або транспортного засобу. Поліцейський для здійснення поверхневої перевірки особи може зупиняти осіб та/або оглядати їх, якщо існує достатньо підстав вважати, що особа має при собі річ, обіг якої заборонено чи обмежено або яка становить загрозу життю чи здоров`ю такої особи або інших осіб, при виявленні в ході поверхневої перевірки будь-яких слідів правопорушення поліцейський забезпечує їх схоронність та огляд відповідно до вимог ст. 237 КПК.

Під час поверхневої перевірки речі або транспортного засобу особа повинна самостійно показати поліцейському вміст особистих речей чи транспортного засобу.

Відповідно ж до положень ч. 2 ст. 92 КПК обов`язок доказування належності та допустимості доказів, даних щодо розміру процесуальних витрат та обставин, які характеризують обвинуваченого, покладається на сторону, що їх подає.

Разом з тим, як встановлено судом, доказів того, що ОСОБА_6 вказував на наявність у нього психотропної речовини та видав згорток добровільно, в матеріалах провадження немає, а факт належності поліетиленового зіп-пакету з порошкоподібною кристалічною речовиною коричневого кольору саме обвинуваченому ОСОБА_6 не знайшов свого підтвердження в ході судового розгляду, оскільки до моменту його вилучення в ході проведення слідчої дії до салону автомобіля проникали сторонні особи.

Як передбачено ст. 209 КПК, особа є затриманою з моменту, коли вона силою або через підкорення наказу змушена залишатися поряд із уповноваженою службовою особою чи в приміщенні, визначеному уповноваженою службовою особою.

Відповідно ж до формулювання обвинувачення, ОСОБА_6 було зупинено 24 січня 2017 року о 00 год 30 хв, а огляд місця події проведено 24 січня 2017 року в період часу з 5 год. 00 хв. до 6 год. 28 хв. Виходячи з наведеного, суд дійшов обґрунтованого висновку, що обвинувачений ОСОБА_6 фактично був затриманий, однак протокол затримання особи в порядку ст. 208 КПК в матеріалах справи відсутній.

Відомості до ЄРДР відносно ОСОБА_6 з правовою кваліфікацією кримінального правопорушення за ч. 1 ст. 309 КК були внесені 24 січня 2017 року о 10 год 01 хв з фабулою про вилучення у ОСОБА_6 наркотичного засобу саме в ході огляду місця події, хоча, як встановлено судом, фактично цього дня було проведено обшук в період часу з 5 год. 00 хв. до 6 год. 28 хв., результати якого зафіксовано у протоколі огляду місця події і це знайшло відображення в ухвалі слідчого судді від 24 січня 2017 року про надання дозволу на проведення обшуку.

Окрім того, судом зазначено, що поліцейські всупереч вимогам закону, провівши особистий обшук особи та обшук транспортного засобу, під час якого вилучено порошкоподібну речовину коричневого кольору метамфетамін, з метою надання таким діям законного вигляду оформили їх протоколом огляду місця події.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що протокол огляду місця події від 24 січня 2017 року, в якому відображено вилучення в автомобілі «MercedesBenz Vito» порошкоподібної речовини коричневого кольору, здобуто з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та визнав цей протокол, як і зазначені в ньому результати проведення цієї слідчої (розшукової) дії недопустимим доказом.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, зокрема враховуючи й те, що, з огляду на можливість виявлення вилучених з обігу речей чи слідів правопорушення ще до початку процесуальної діяльності та до внесення відомостей до ЄРДР, ретельне дотримання процедури поверхневої перевірки, передбаченої ст.34 Закону України «Про Національну поліцію», є важливою гарантією достовірності отриманих в ході її проведення результатів.

Виходячи ж із положень ч. 2 ст. 92 КПК, за наявності обґрунтованих сумнівів щодо дотримання працівниками поліції процедури поверхневої перевірки й, відповідно, допустимості доказів, виявлених у ході її проведення, сторона обвинувачення має надати суду докази на підтвердження проведення такої перевірки у відповідності з вимогами ст. 34 Закону України «Про Національну поліцію».

Разом з тим, судом у вироку зазначено, що клопотань від прокурора про витребування з Хортицького районного суду м. Запоріжжя адміністративних матеріалів відносно ОСОБА_6 та відеозаписів з нагрудних камер працівників поліції не надходило. Не було здобуто доказів щодо дотримання працівниками поліції процедури поверхневої перевірки автомобіля, яким керував ОСОБА_6 , й у ході проведених судом допитів свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 .

При цьому, взявши до уваги практику Європейського суду з прав людини, який в рішенні від 30 червня 2008 року у справі «Гефген проти Німеччини» для описання доказів, отриманих із порушенням встановленого порядку, сформував доктрину «плодів отруєного дерева» (відповідно до неї якщо джерело доказів є неналежним, то всі докази, отримані за його допомогою, будуть такими ж), суд першої інстанції не прийняв як допустимі надані стороною обвинувачення докази, які є похідними від протоколу огляду місця події від 24 січня 2017 року, а саме висновок експерта № 7-136 від 1 лютого 2017 року та речові докази.

Тому, дослідивши всебічно, повно та неупереджено всі обставини кримінального провадження, оцінивши кожний доказ за критеріями, визначеними ч. 1 ст. 94 КПК, суд з дотриманням встановлених у статях 17, 22, 26 цього Кодексу засад презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, змагальності й диспозитивності кримінального провадження, обґрунтовано визнав ОСОБА_6 невинуватим у пред`явленому обвинуваченні та виправдав його за ч. 1 ст. 309 КК, визнавши недоведеним, що кримінальне правопорушення вчинено обвинуваченим.

Вирок суду першої інстанції відповідає вимогам статей 370, 373 і 374 КПК.

Переглядаючи вирок щодо ОСОБА_6 в апеляційному порядку, апеляційний суд відповідно до вимог ст. 94 КПК надав належну оцінку як окремим доказам, так і їх сукупності, навів в ухвалі детальний аналіз досліджених доказів, перевірив всі доводи апеляційної скарги прокурора та дійшов правильного висновку про обґрунтованість виправдання ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 309 КК, визнавши доводи прокурора про порушення місцевим судом матеріального та процесуального закону такими, що не ґрунтуються на матеріалах справи.

З наведеними в ухвалі мотивами, з яких апеляційний суд виходив при постановленні ухвали,погоджується й колегія суддів касаційного суду.

Доводи ж прокурора про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, а саме про неповне фіксування судового засідання, яке відбулось 12листопада 2020 року, та ненадання можливості прокурору задавати питання обвинуваченому, є безпідставні.

Так, зі звукозапису судового засідання суду першої інстанції від 12 листопада 2020рокувбачається, що на пропозицію головуючої обвинувачений ОСОБА_6 надав показання щодо кримінального провадження, після чого суд дав слово прокурору, який ставив останньому запитання. При цьому суд не обмежував прокурора у допиті обвинуваченого.

Безпідставними є доводи прокурора й про ненадання йому можливості ознайомитись з матеріалами справи та можливості виступити в судових дебатах.

Відповідно до матеріалів кримінального провадження впродовж всього судового розгляду брав участь прокурор ОСОБА_13 13 січня 2021 року до канцелярії Запорізького районного Запорізької області від прокурора ОСОБА_13 надійшло клопотання про ознайомлення з матеріалами кримінального провадження. При цьому клопотання про відкладення розгляду справи від прокурора не надходило.

Як убачається із звукозапису судового засідання суду першої інстанції від 14 січня 2021 року, прокурор пов`язував власний виступ у судових дебатах із ознайомленням з матеріалами кримінального провадження, однак протягом достатнього часу прокурор не скористався таким правом. Після висунутої судом пропозиції 15-ти хвилинної перерви для підготовки до судових дебатів та подальшого запитання суду, скільки часу необхідно прокурору для ознайомлення та підготовки до судових дебатів, прокурор відповів, що не може сказати скільки конкретно часу йому необхідно, та в подальшому відмовився від виступу в судових дебатах, посилаючись на відмову суду в задоволенні його клопотання про ознайомлення з матеріалами справи. Таким чином, прокурор своїм правом на виступ в судових дебатах не скористався, хоча суд надав можливість стороні обвинувачення реалізувати його права.

Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статей 370, 419КПК.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, про що вказує в касаційній скарзі прокурор, не встановлено.

Враховуючи вищезазначене, касаційну скаргу прокурора необхідно залишити без задоволення.

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК України, Верховний Суд

у х в а л и в:

Ухвалу Запорізького апеляційного суду від 13 вересня 2021 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, без задоволення.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

С у д д і:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3