Історія справи

Постанова ККС ВП від 16.01.2018 року у справі №203/4521/15ц
Постанова КЦС ВП від 16.01.2018 року у справі №203/4521/15ц

Постанова

іменем України

16 січня 2018 року

м. Київ

справа № 203/4521/15-ц

провадження № 61-414 св 17

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Погрібного С. О., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

представник позивача - ОСОБА_2,

відповідач - Приватне акціонерне товариство з іноземними інвестиціями "Дніпропетровський олійноекстракційний завод",

представник відповідача - Коломоєць Юлія Юріївна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану його представником за довіреністю ОСОБА_2, на рішення Кіровського районного суду міста Дніпропетровська у складі судді Колісніченко О. В. від 11 грудня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі колегії суддів: Черненкової Л.А., Пономарь З. М., Петешенкової М. Ю. від 25 липня 2016 року,

ВСТАНОВИВ:

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У липні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства з іноземними інвестиціями "Дніпропетровський олійноекстракційний завод" (далі - ПрАТ "Дніпропетровський олійноекстракційний завод"), який уточнив у процесі розгляду справи і остаточно просив визнати незаконними дії голови правління ПрАТ "Дніпропетровський олійноекстракційний завод" щодо видання наказу про його звільнення № ДОЕ132-к від 30 червня 2015 року, скасувати наказ про його звільнення, поновити його на роботі на посаді старшого складача поїздів ПрАТ "Дніпропетровський олійноекстракційний завод", стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 30 червня 2015 року по час поновлення на роботі в розмірі 5 479 грн. 74 коп. та відшкодувати моральну шкоду в розмірі 10 тис. грн.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що з 10 січня 1991 року він працював у відповідача на посаді складача потягів. Згідно з довідкою медичної комісії від 03 червня 2015 року за результатами медичного огляду зроблений висновок про його непридатність до роботи на вказаній посаді. Крім того, з 06 травня 2015 року йому встановлено третю групу інвалідності. Наказом ПрАТ "Дніпропетровський олійноекстракційний завод" № ДОЕ132-к від 30 червня 2015 року його було звільнено з роботи на підставі пункту 2 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Вважає своє звільнення незаконним, оскільки після надання 03 червня 2015 року медичною комісією вищевказаного висновку відповідач у порушення пункту 2 статті 40 КЗпП України не запропонував йому переведення на легшу роботу, не запитав згоди на таке переведення, не направив у спеціальний лікувально-профілактичний заклад для встановлення професійного захворювання, хоча він повідомив про наявність підозри на професійне захворювання, та звільнив його під час вирішення питання про існування такого захворювання.

У зв'язку з незаконністю дій відповідача просив задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі.

Рішенням Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 11 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 липня 2016 року, в задоволенні позову відмовлено.

Судові витрати віднесено на рахунок держави.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з недоведеності заявлених вимог, а також з того, що відповідачем у відповідності зі статтями 40, 43, 170 КЗпП України дотримана процедура звільнення позивача з роботи на підставі статтями 40, 43, 170 КЗпП України за виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок стану здоров'я, який перешкоджає продовженню даної роботи, у зв'язку з фактичною неможливістю виконання з цих причин роботи за визначеним посадовою інструкцією обсягом.

19 серпня 2016 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що звільнення позивача з роботи відбулося з порушенням вимог трудового законодавства і що суди не дослідили важливі для правильного вирішення справи обставини.

У листопаді 2016 року ПрАТ "Дніпропетровський олійноекстракційний завод" подало заперечення на касаційну скаргу, зазначивши, що рішення судів попередніх інстанцій є законними і обґрунтованими, а звільнення ОСОБА_1 із займаної посади відповідає вимогам трудового законодавства.

18 грудня 2017 року справу № 203/4521/15-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини 1 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги не спростовують їх висновків з огляду на наступне.

Судами встановлено, що наказом Закритого акціонерного товариства "Дніпропетровський олійноекстракційний завод" № 95-ок від 27 серпня 1999 року ОСОБА_1 переведено з 01 вересня 1999 року складачем поїздів в транспортному цеху, про що до трудової книжки внесений запис за № 14.

Згідно із змінами до Статуту відповідача від 25 квітня 2011 року правонаступником Закритого акціонерного товариства "Дніпропетровський олійноекстракційний завод" є ПрАТ "Дніпропетровський олійноекстракційний завод".

Наказом відповідача № ДОЕ 132-к від 30 червня 2015 року ОСОБА_1, старшого складача поїздів, звільнено із займаної посади з 30 червня 2015 року на підставі пункту 2 статті 40 КЗпП України у зв'язку із виявленою невідповідністю виконуваній роботі внаслідок стану здоров'я, який перешкоджає продовженню цієї роботи та наказано провести оплату компенсації за невикористані дні відпустки.

Пунктом 2 частини 1 статті 40 КЗпП України визначено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі відмови у наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов'язків вимагає доступу до державної таємниці.

Частиною 2 статті 40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених, зокрема у пункті 2 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

У пункті 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" роз'яснено, що при розгляді справ про звільнення за пунктом 2 статті 40 КЗпП України суд може визнати правильним припинення трудового договору в тому разі, якщо встановить, що воно проведено на підставі фактичних даних, які підтверджують, що внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я (стійкого зниження працездатності) працівник не може належно виконувати покладених на нього трудових обов'язків чи їх виконання протипоказано за станом здоров'я або небезпечне для членів трудового колективу чи громадян, яких він обслуговує, і неможливо перевести, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до статті 170 КЗпП України працівників, які потребують за станом здоров'я надання легшої роботи, власник або уповноважений ним орган повинен перевести, за їх згодою, на таку роботу у відповідності з медичним висновком тимчасово або без обмеження строку. При переведенні за станом здоров'я на легшу нижчеоплачувану роботу за працівниками зберігається попередній середній заробіток протягом двох тижнів з дня переведення, а у випадках, передбачених законодавством України, попередній середній заробіток зберігається на весь час виконання нижчеоплачуваної роботи або надається матеріальне забезпечення за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням.

Згідно з частиною 3 статті 17 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" відмова в укладенні трудового договору або в просуванні по службі, звільнення за ініціативою адміністрації, переведення інваліда на іншу роботу без його згоди з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його здоров'я перешкоджає виконанню професійних обов'язків, загрожує здоров'ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров'я інвалідів.

Висновком медико-соціальної експертної комісії (далі - МСЕК) від 06 травня 2015 року ОСОБА_1 встановлено третю групу інвалідності з причин загального захворювання з ураженням опорно-рухового апарата з 06 травня 2015 року до 01 червня 2016 року з переоглядом 06 травня 2016 року. При цьому МСЕК надала висновок про умови та характер праці позивача: робота у вільній зручній позі, без тривалої ходьби, підняття вантажу, переохолодження, з обмеженим обсягом робіт: слюсар, вахтер, диспетчер.

У відповідності з вимогами статті 43 КЗпП України профспілковий комітет ПрАТ "Дніпропетровський олійноекстракційний завод" надав згоду на звільнення ОСОБА_1 із займаної посади за пунктом 2 статті 40 КЗпП України. При цьому, на засіданні профкому обговорено питання відсутності на підприємстві легшої роботи, яка б відповідала фаху та професії позивача, а так само будь-якої іншої роботи, з врахуванням встановлених МСЕК обмежень.

Суди попередніх інстанцій, ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині скасування наказу про звільнення від 30 червня 2015 року та поновлення на роботі на посаді старшого складача поїздів, на підставі доказів, поданих сторонами, що належним чином оцінені (стаття 212 ЦПК України 2004 року), дійшли правильного та обґрунтованого висновку про додержання ПрАТ "Дніпропетровський олійноекстракційний завод" процедури звільнення позивача з роботи за пунктом 2 частини 1 статті 40 КЗпП України.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання незаконними дій голови правління ПрАТ "Дніпропетровський олійноекстракційний завод" щодо видачі наказу про звільнення від 30 червня 2015 року, суди правильно виходили з того, що оспорюваний наказ виданий відповідачем в межах його компетенції, визначеної законодавством.

Також суди обґрунтовано відмовили ОСОБА_1 у задоволенні позову в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та в частині відшкодування моральної шкоди, оскільки встановили відсутність порушення процедури звільнення та проведення її з додержанням визначених трудовим законодавством прав працівника.

Докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, спростовуються матеріалами справи та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами першої та апеляційної інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги про те, що судами попередніх інстанцій не прийнято до уваги порушення його прав, а саме те, що йому не була запропонована інша посада, яка відповідає його фаху і кваліфікації, були предметом дослідження судів і їм дана належна правова оцінка.

Факт встановлення ОСОБА_1 25 грудня 2015 року, тобто після його звільнення з роботи, професійного характеру захворювання був досліджений апеляційним судом.

Даний факт не спростовує висновок про дотримання відповідачем трудового законодавства при звільненні позивача з роботи 30 червня 2015 року на підставі пункту 2 статті 40 КЗпП України.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо їх оцінки.

Однак згідно з частиною 1 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 400,409,410,416, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, подану його представником за довіреністю ОСОБА_2, залишити без задоволення.

Рішення Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 11 грудня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 липня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий:В. А. Стрільчук Судді:С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов С. О. Погрібний О. В. Ступак