Історія справи

Ухвала ККС ВП від 27.05.2020 року у справі №185/7034/19

Постанова

іменем України

5 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 185/7034/19

провадження № 51-2405км20

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Ємця О. П.,

суддів Кравченка С. І., Остапука В. І.,

за участю:

секретаря судового засідання Ковтюка В. В.,

прокурора Матолич М. Р.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженої ОСОБА_1 на вирок Дніпровського апеляційного суду від 4 лютого 2020 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019040370001292, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянки України, уродженки та жительки АДРЕСА_1), зареєстрована там само по АДРЕСА_2, раніше судимої за вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 серпня 2019 року за ч. 1 ст. 185 КК України до покарання у виді 100 годин громадських робіт,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 жовтня 2019 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки.

Відповідно до ч. 4 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного за попереднім вироком, більш суворим, ОСОБА_1 призначено остаточне покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки, від відбування якого на підставі ст. 75 КК України звільнено з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік та з покладанням обов'язків, передбачених пунктами 1 та 2 ч. 1 ст. 76 КК України.

Прийнято рішення щодо долі речових доказів та розподілу процесуальних витрат.

Дніпровський апеляційний суд скасував вирок місцевого суду в частині призначеного засудженій покарання та ухвалив новий вирок від 4 лютого 2020 року, яким постановив вважати ОСОБА_1 засудженою за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки та на підставі ст. 75 КК України звільнив від відбування цього покарання з випробуванням із іспитовим строком тривалістю 1 рік із покладанням обов'язків, передбачених пунктами 1 та 2 ч. 1 ст. 76 КК України. Вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 серпня 2019 року ухвалено виконувати самостійно. В решті вирок місцевого суду залишено без змін.

ОСОБА_1 визнано винуватою і засуджено за те, що вона 29 червня 2019 року о 17:00 перебуваючи в торговельній залі магазину "Червоний маркет" у м. Павлограді Дніпропетровської області (вул. Горького, 164), діючи повторно, шляхом вільного доступу таємно викрала з прилавку туалетну воду вартістю 201,25 грн, заподіявши ФОП ОСОБА_2 матеріальний збиток у зазначеному розмірі.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

В касаційній скарзі засуджена ОСОБА_1 просить скасувати вирок апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вважає, що апеляційний суд при ухваленні рішення про самостійне виконання попереднього вироку, яким її засуджено до покарання у виді 100 годин громадських робіт, неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність та не врахував правову позицію Верховного Суду щодо застосування ст. 70 КК України у подібних правовідносинах. Крім того, засуджена зазначає, що при ухваленні вироку колегія суддів перебувала у нарадчій кімнаті надто короткий проміжок часу, що, на її думку, свідчить про ухвалення та виготовлення вироку поза межами нарадчої кімнати, що є істотним порушенням кримінального процесуального закону.

Позиції інших учасників судового провадження

Під час касаційного розгляду прокурор Матолич М. Р. просила залишити вирок апеляційного суду без зміни як законний, а касаційну скаргу засудженої - без задоволення як необґрунтовану.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_3 у вчиненні злочину, за який її засуджено, та кваліфікація вчиненого за ч. 2 ст. 185 КК України в касаційній скарзі не оспорюються.

Відповідно до ст. 438 КПК України підставою для скасування судового рішення при розгляді справи в суді касаційної інстанції є, серед іншого, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Згідно з положеннями п. 1 ч. 1 ст. 413 КПК України неправильним застосуванням закону про кримінальну відповідальність є незастосування судом закону, який підлягає застосуванню.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, за вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 серпня 2019 року ОСОБА_3 було засуджено за ч. 1 ст. 185 КК України до покарання у виді 100 годин громадських робіт, тобто до покарання, яке підлягає реальному виконанню. Злочин, передбачений ч. 2 ст. 185 КК України, у вчинені якого ОСОБА_3 визнано винуватою, скоєно нею 29 червня 2019 року, тобто до постановлення вироку від 12 серпня 2019 року.

За приписами ч. 4 ст. 70 КК України, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому злочині, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку, то покарання призначається за правилами, передбаченими у частині 1 цієї статті. У цьому випадку в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю злочинів, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами складання покарань, передбаченими в ч. 4 ст. 70 КК України.

Визначеними у ч. 1 ст. 70 КК України правилами призначення покарання при сукупності злочинів встановлено, що суд, призначивши покарання (основне і додаткове) за кожний злочин окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань.

Як убачається з оскарженого вироку, суд апеляційної інстанції не погодився з тим, що місцевий суд фактично звільнив засуджену від відбування покарання у виді громадських робіт, яке було призначено за іншим вироком та підлягало реальному виконанню, та дійшов висновку, що положення ч. 4 ст. 70 КК України в даному випадку не підлягають застосуванню, оскільки існує обмеження для застосування принципів поглинення, часткового чи повного складання призначених покарань у випадку, коли за одним вироком особа засуджується до покарання, що належить відбувати реально, а за іншим вироком щодо цієї особи застосоване звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Проте цей висновок не узгоджується з наведеними вище вимогами закону України про кримінальну відповідальність, оскільки встановлення тієї обставини, що засуджений винен ще і в іншому злочині, вчиненому до постановлення попереднього вироку, стає підставою для призначення покарання за сукупністю злочинів відповідно до положень ч. 1 тач. 4 ст. 70 КК України, які не визначають відмінних варіантів призначення покарання залежно від того, чи застосовано при призначенні покарання звільнення від його відбування з випробуванням. Закон про кримінальну відповідальністьв ч. 1 ст. 70 КК України встановив три альтернативних способи призначення покарання: поглинення менш суворого покарання більш суворим, повне складання покарань, часткове складання покарань.

Таке правозастосування узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові об'єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 23 вересня 2019 року (справа № 199/1496/17, провадження № 51-2631 кмо19), щодо обов'язковості застосування вказаних положень закону України про кримінальну відповідальність за умови, коли засуджений винен ще і в іншому злочині, вчиненому до постановлення попереднього вироку.

Також слід враховувати що вирішення питання про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням із застосування ст. 75 КК України можливе після визначення остаточного покарання за сукупністю злочинів.

З урахуванням викладеного вирок апеляційного суду підлягає скасуванню у зв'язку із неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, а кримінальне провадження - призначенню на новий розгляд у суді апеляційної інстанції, під час якого суду необхідно врахувати наведене, дати належну оцінку доводам викладеним в апеляційній скарзі прокурора та прийняти законне й обґрунтоване рішення.

Доводи засудженої щодо порушення таємниці наради суддів через швидке виготовлення тексту вироку, є необґрунтованими, оскільки положення статей 367, 371, 418 КПК України, які передбачають порядок ухвалення судового рішення в нарадчій кімнаті, не забороняють суддям в процесі підготовки до судового засідання, виготовити один чи кілька альтернативних проектів судового рішення.

З огляду на це касаційну скаргу засудженої слід задовольнити частково.

Керуючись статтями 433, 436, 438, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу засудженої ОСОБА_3 задовольнити частково.

Вирок Дніпровського апеляційного суду від 4 лютого 2020 року щодо ОСОБА_1 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді

О. П. Ємець С. І. Кравченко В. І. Остапук