Історія справи

Постанова

Іменем України

15 листопада 2018 р.

м. Київ

справа №683/2227/17

провадження № 51-3870км18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого - Ємця О. П.,

суддів: Кравченка С. І., Білик Н. В.,

секретаря судового засідання Гапона В. О.,

за участю:

прокурора Пашкова Є. Є.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Апеляційного суду Хмельницької області від 20 грудня 2017 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017240000000163, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Красилова Хмельницької області, жителя АДРЕСА_1, зареєстрованого по АДРЕСА_2, такого, що не має судимості,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 11 жовтня 2017 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. На підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки, з покладенням обов'язків, передбачених п. п. 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 76 КК України.

Згідно з вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за те, що він 03 липня 2017 року о 05.40 год., будучи в стані алкогольного сп'яніння, не маючи посвідчення водія на право керування транспортним засобом, керуючи автомобілем «ВАЗ 2106» та рухаючись у с. Оріхівка Старокостянтинівського району Хмельницької області, в порушення вимог п. п. 12.1, 10.1 Правил дорожнього руху, не врахував дорожньої обстановки та стан транспортного засобу, не обрав безпечної швидкості руху, перед зміною напрямку руху ліворуч не переконався, що маневр буде безпечним та не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам дорожнього руху, здійснив наїзд на стовбур дерева. Унаслідок дорожньо-транспортної пригоди пасажирка вказаного автомобіля ОСОБА_2 отримала тяжкі тілесні ушкодження, що спричинили її смерть.

Апеляційним судом Хмельницької області вирок місцевого суду в частині призначеного покарання скасовано та постановлено новий вирок від 20 грудня 2017 року. Цим вироком ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 286 КК України призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. У решті вирок місцевого суду залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений порушує питання про зміну вироку апеляційного суду та просить на підставі ст. 75 КК України звільнити його від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком. На обґрунтування своїх доводів зазначає, що апеляційний суд, скасовуючи вирок суду першої інстанції в частині призначеного йому покарання, належним чином не врахував обставини, що пом'якшують його покарання - повне визнання вини, щире каяття, а також дані про його особу, те, що він до кримінальної відповідальності не притягувався, потерпіла до нього претензій не має й просила в суді першої та апеляційної інстанції не позбавляти його волі.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор Пашков Є. Є. вважав, що касаційна скарга є необґрунтованою та просив залишити її без задоволення.

Мотиви Суду

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні ним кримінального правопорушення та правильність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 286 КК України, в касаційній скарзі засудженого не оспорюється.

Що стосується доводів касаційної скарги про невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, то вони не заслуговують на увагу.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, а згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених.

Призначаючи ОСОБА_1 покарання, апеляційний суд дотримався вимог ст. 65 КК України, врахувавши ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, дані про особу винного, а також ті обставини, які зазначені в касаційній скарзі й навів у вироку переконливі мотиви прийнятого рішення.

Зокрема, судом 2-ї інстанції враховано, що вчинене кримінальне правопорушення відповідно до вимог ст. 12 КК України віднесено до категорії тяжких. Також апеляційним судом узято до уваги тяжкі наслідки, а саме - спричинення смерті потерпілого.

Окрім того, враховано, що злочин було вчинено в стані алкогольного сп'яніння, що визнано обставиною, яка обтяжує покарання та керування транспортним засобом без посвідчення водія.

Із урахуванням зазначених даних у їх сукупності апеляційний суд призначив ОСОБА_1 покарання у мінімальній межі санкції закону, і воно за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів, із наведенням у вироку відповідних мотивів обґрунтовано визнав неможливим звільнення його на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання з випробуванням.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би перешкодили чи могли перешкодити суду повно й усебічно розглянути провадження і постановити законне, обґрунтоване та справедливе рішення, у матеріалах справи під час касаційного розгляду в межах, визначених ст. 433 КПК України, не встановлено.

Ураховуючи зазначене, колегія суддів підстав для задоволення касаційної скарги засудженого не вбачає.

Керуючись ст. ст. 434, 436, 441 КПК України та відповідно до п. 15 розділу XI «Перехідні положення» КПК (в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII), Суд

у х в а л и в:

Вирок Апеляційного суду Хмельницької області від 20 грудня 2017 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 - без задоволення.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

С у д д і:

О. П. Ємець С. І. Кравченко Н. В. Білик