Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 332/1656/21

провадження № 51-3006км22

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

засудженого ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),

захисника ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на вирок Запорізького апеляційного суду від

29 червня 2022 року щодо

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), раніше судимого, останній раз за вироком Заводського районного суду м. Запоріжжя від 30 жовтня

2013 року за ч. 1 ст. 187 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, і на підставі статей 75 76 КК звільненого від відбування покарання з іспитовим строком 3 роки,

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2

ст. 186 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Заводського районного суду м. Запоріжжя від 18 травня 2021 року ОСОБА_6 засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК, до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

На підставі ст. 75 КК ОСОБА_6 звільнено від відбування призначеного покарання

з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки та покладено на нього обов`язки, передбачені ст. 76 цього Кодексу: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи, навчання.

Вирішено питання щодо судових витрат і речових доказів у кримінальному провадженні.

Запорізький апеляційний суд 29 червня 2022 року скасував зазначений вирок місцевого суду в частині призначеного покарання і ухвалив новий вирок, яким ОСОБА_6 призначив покарання за ч. 2 ст. 186 КК у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

Крім того, суд виключив із вироку місцевого суду посилання як на обставину, що обтяжує покарання, на рецидив злочину.

Згідно з вироком місцевого суду ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він

21 березня 2021 року близько 20:30 умисно, повторно, перебуваючи поряд із будинком № 32 на вул. Радіаторній у м. Запоріжжі, відкрито викрав у ОСОБА_8 4800 грн та 500 доларів США.

Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_6 , посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину й особі засудженого, просить змінити вирок апеляційного суду

і звільнити засудженого від відбування призначеного покарання з випробуванням. Вважає, що апеляційний суд, скасовуючи вирок місцевого суду в частині застосування до ОСОБА_6 положень ст. 75 КК, належним чином не мотивував своїх висновків та не навів переконливих і обґрунтованих підстав, які б свідчили про необхідність призначення її підзахисному реального покарання, пов`язаного з ізоляцією від суспільства.

Прокурор подав заперечення на касаційну скаргу захисника, у якому просить вирок апеляційного суду залишити без змін, а касаційну скаргу захисника - без задоволення. Вказує, що суд апеляційної інстанції врахував усі обставини кримінального провадження та обґрунтовано призначив ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки. Зазначає, що підстав для звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням за ст. 75 КК немає.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні захисник засудженого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 та сам засуджений підтримали доводи касаційної скарги і просили її задовольнити.

Прокурор заперечував щодо задоволення касаційної скарги захисника, просив її залишити без задоволення, а вирок апеляційного суду - без змін.

Мотиви Суду

Згідно з ч. 1 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до пунктів 2 та 3 ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення та кваліфікація його дій у касаційній скарзі не оспорюються і згідно з вимогами ч. 2 ст. 433 КПК Судом не перевіряються.

Доводи, викладені в касаційній скарзі про невідповідність призначеного апеляційним судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, на думку Суду, є необґрунтованими з огляду на таке.

Згідно з ч. 2 ст. 50 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне

й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

Відповідно до вимог ст. 65 КК суд при призначенні покарання повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що обтяжують

і пом`якшують покарання.

Виходячи із принципів співмірності й індивідуалізації таке покарання за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.

За правилами ст. 75 КК у разі, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше 5 років, ураховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може звільнити вказану особу від відбування заходу примусу з випробуванням, умотивувавши належним чином своє рішення.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, місцевий суд, ухвалюючи вирок та призначаючи ОСОБА_6 покарання за ч. 2 ст. 186 КК у виді позбавлення волі з подальшим його звільненням від відбування цього покарання на підставі

ст. 75 КК, згідно з указаними нормами закону врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК належить до тяжких злочинів, дані про особу винного, позицію потерпілого, який не наполягав на призначенні суворого покарання.

Суд узяв до уваги обставини, що пом`якшують покарання, - щире каяття та добровільне відшкодування потерпілому завданої шкоди.

Прокурор, не погодившись із цим вироком, оскаржив його до суду апеляційної інстанції.

Апеляційний суд, переглянувши матеріали кримінального провадження, постановив свій вирок, яким засудив ОСОБА_6 до покарання у виді реального позбавлення волі.

Скасовуючи вирок місцевого суду в частині звільнення ОСОБА_6 від відбування призначеного покарання з випробуванням, суд апеляційної інстанції врахував, як вищевказані обставини, так і дані про його особу, який вже був судимий за вчинення умисного тяжкого корисливого злочину проти власності, раніше відбував покарання в місцях позбавлення волі, проте вчинив новий злочин через рік після звільнення по відбутті строку покарання за попереднім вироком, а також ОСОБА_6 вже звільнявся від відбуття покарання з випробуванням з іспитовим строком, проте на шлях виправлення не став.

Крім того, апеляційний суд, не погоджуючись із висновками місцевого суду в частині застосування до ОСОБА_6 положень ст. 75 КК, зазначив, що суд, вирішуючи питання про застосування до останнього інституту звільнення від відбування призначеного покарання, не взяв до уваги того, що ОСОБА_6 вчинив нове кримінальне правопорушення через невеликий проміжок часу після попереднього вироку, стійких соціальних зв`язків не має, неодружений, діти на його утриманні не перебувають, суспільно корисною працею не займається, ніде не зареєстрований.

Отже враховуючи усі обставини справи, апеляційний суд дійшов висновку про неможливість виправлення і перевиховання ОСОБА_6 без ізоляції від суспільства та обґрунтовано призначив покарання за інкримінований йому злочин у виді позбавлення волі на строк 4 роки, яке на думку колегії суддів касаційного суду, повною мірою відповідає вимогам статей 50 65 КК, є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів. Крім того, суд призначив засудженому покарання в мінімальних розмірах, передбачених санкцією ч. 2 ст. 186 КК.

Підстав вважати призначене покарання явно несправедливим через його суворість не має. Відсутні вони і в касаційній скарзі захисника, оскільки остання посилається на обставини, які вже були враховані судом під час призначення покарання, а інших доводів про можливість виправлення засудженого без ізоляції від суспільства із застосуванням ст. 75 КК у касаційній скарзі, не наведено.

Таким чином, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність або невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, які були би підставою для скасування або зміни вироку апеляційного суду, перевіркою кримінального провадження не встановлено, а тому немає підстав для задоволення судом касаційної інстанції захисника.

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Запорізького апеляційного суду від 29 червня 2022 року щодо ОСОБА_6 залишити без змін, а касаційну скаргу захисника - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3