Історія справи

Ухвала ККС ВП від 13.11.2019 року у справі №279/3434/17

Постанова

Іменем України

14 травня 2020 року

м. Київ

справа № 279/3434/17

провадження № 51-2499 км 19

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Білик Н.В.,

суддів Ємця О.П., Остапука В.І.

за участю:

секретаря судового засідання Ковтюка В.В.,

прокурора Сингаївської А.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Бугайова М.В. на вирок Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 07 червня 2018 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 29 січня 2019 року у кримінальному провадженні № 12017060060001490 за обвинуваченням

ОСОБА_1 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше судимого, останнього разу за вироком Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 13 листопада 2007 року за ч. 1 ст. 121, ч. 4 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років 6 місяців із конфіскацією майна,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 122, ч. 1 ст. 263 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 07 червня 2018 року ОСОБА_1 засуджено:

- за ч. 1 ст. 122 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки;

- за ч. 1 ст. 263 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_1 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців.

Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 29 січня 2019 року апеляційну скаргу захисника залишено без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 03 серпня 2017 року о 21:30 год. у квартирі АДРЕСА_2 під час конфлікту умисно наніс один удар в голову ОСОБА_2 , внаслідок чого остання впала на підлогу та отримала тілесне ушкодження середнього ступеня тяжкості, що спричинило тривалий розлад здоров`я.

Крім того, влітку 2017 року ОСОБА_1 поблизу р. Уж у м. Коростені знайшов три пачки 16 патронів до нарізної зброї, які є боєприпасами до стрілецької вогнепальної зброї, та три патрони окремо, які без передбаченого законом дозволу переніс до місця свого проживання, де зберігав до 18 серпня 2017 року.

Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник просить скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Зазначає, що:

- дії засудженого за ч. 1 ст. 122 КК України кваліфіковано невірно, оскільки він не заподіював потерпілій тілесних ушкоджень, вона на нього напала, а він обороняючись відкинув її від себе, перелом руки у неї стався внаслідок падіння;

- судові рішення ґрунтуються на неповно досліджених та недопустимих доказах;

- вина ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 263 КК України не доведена та ґрунтується лише на його визнавальних показах;

- протокол обшуку, яким було вилучено патрони, та висновки балістичної експертизи є недопустимими доказами, оскільки ці слідчі дії були проведені в іншому кримінальному провадженні.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор у судовому засіданні заперечувала проти задоволення скарги та просила залишити судові рішення без зміни.

Мотиви суду

Згідно ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Доводи захисника щодо незгоди з даною судом оцінкою доказів, оспорювання встановлених за результатами судового розгляду фактів з викладенням власної версії події стосуються по суті невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, що, виходячи з вимог ст. 438 КПК України, не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.

Разом із тим при перевірці судових рішень не встановлено обставин, які би ставили під сумнів законність і обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, за які його засуджено.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 370, п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України вказані висновки ґрунтуються на об`єктивно з`ясованих обставинах, які підтверджені доказами, безпосередньо дослідженими під час судового розгляду й оціненими судом відповідно до ст. 94 зазначеного Кодексу.

Судові рішення свідчать, що суди ретельно перевіряли доводи, аналогічні тим, що викладені у касаційній скарзі. Зазначені в них мотиви про визнання цих доводів безпідставними колегія суддів знаходить обґрунтованими .

Місцевий суд оцінив усі докази в їх сукупності, встановив, що вони є взаємоузгодженими, належними та допустимими, доповнюють один одного і дійшов обґрунтованого висновку про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 122, ч. 1 ст. 263 КК України, оскільки його винуватість доведена поза розумним сумнівом. Оцінка доказів судом проведена згідно з вимогами процесуального законодавства, з наведенням у вироку відповідних висновків щодо належності, допустимості, достовірності, доказів та їх достатності для постановлення вироку.

Доводи сторони захисту щодо оспорювання встановлених за результатами судового розгляду фактів з викладенням власної версії подій щодо заподіяння тілесних ушкоджень потерпілій ОСОБА_2 стосуються по суті невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, які вже були перевірені судом апеляційної інстанції та визнані доведеними. Суд касаційної інстанції є судом права, а не факту й не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, а тому при перевірці наведених у скарзі доводів виходить лише із фактичних обставин справи, встановлених у судових рішеннях судів попередніх інстанцій.

Свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_1 в умисному заподіянні потерпілій тілесного ушкодження середнього ступеня тяжкості суд обґрунтував показаннями потерпілої ОСОБА_2 та свідка ОСОБА_3 , які послідовно стверджували, що засуджений наніс удар кулаком в голову потерпілої, від чого остання впала на підлогу, та категорично заперечували версію події, яку висував ОСОБА_1 . Також суд дослідив та взяв до уваги довідку з травмпункту та висновок судово-медичної експертизи про розташування та тяжкість отриманих потерпілою тілесних ушкоджень. Дослідивши усі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що вони узгоджуються між собою та з іншими доказами, не суперечать показанням потерпілої та свідка, а тому обґрунтовано поклав їх в основу вироку.

Що стосується кваліфікації судом дій винного, то слід звернути увагу на таке.

За нормативним визначенням умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст.122 КК України) характеризується дією або бездіяльністю у вигляді протиправного посягання на здоров`я іншої людини, наслідками у вигляді заподіяння вказаних ушкоджень й причинним зв`язком між згаданим діянням та наслідками, а з суб`єктивної сторони - умисною формою вини (прямим або непрямим умислом), коли винний усвідомлює, що може заподіяти зазначену шкоду здоров`ю потерпілого, передбачає такі наслідки і бажає або свідомо припускає їх настання.

Необережне середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст. 128 КК України) характеризується аналогічними елементами об`єктивної сторони, а за суб`єктивною стороною проявляється в необережній формі вини у виді злочинної самовпевненості або злочинної недбалості, визначення яких міститься у ст. 25 цього Кодексу.

Отже, розмежування умисного протиправного заподіяння іншій людині середньої тяжкості тілесних ушкоджень від необережного заподіяння таких ушкоджень здійснюється як за об`єктивною, так і суб`єктивною сторонами цих злочинів. Зміст інтелектуального та вольового критеріїв вини у зазначених злочинах із матеріальним складом обумовлюються усвідомленням особи характеру вчиненого діяння, передбаченням або свідомим припущенням його негативних наслідків та ставленням до них.

У цій справі судами нижчих інстанцій було встановлено, що засуджений умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, із силою завдав потерпілій удар кулаком в голову, тобто в життєво важливий орган. Від отриманого удару потерпіла не втрималася на ногах, впала на підлогу та отримала тілесні ушкодження у виді синця та перелому руки.

Наведене у сукупності з висновками судово-медичної експертизи щодо локалізації, характеру та ступеня тілесних ушкоджень свідчить про те, що ОСОБА_1 , умисно завдаючи без будь-якого попередження удар з великою силою у життєво важливий орган - голову, усвідомлював, що потерпіла є жінкою, слабшою фізично, вона не втримається на ногах внаслідок удару, а також можливі наслідки, такі як різке падіння потерпілої та наступний удар об тверду поверхню, від чого її здоров`ю буде спричинено шкоду, і хоча не бажав, але свідомо припускав такі наслідки.

З таким висновком місцевого суду погодився і суд апеляційної інстанції, який навів в ухвалі мотиви на спростування доводів сторони захисту щодо неправильної кваліфікації дій винного в цій частині. Суд касаційної інстанції у свою чергу вважає, що за встановлених фактичних обставин справи кваліфікація дій засудженого за ч. 1 ст. 122 КК України є вірною.

Твердження у касаційній скарзі про те, що вина ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, не доведена, а суд поклав в основу вироку недопустимі докази, є безпідставними.

Відповідно до ст. 94 КПК України оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок. Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити і перевірити їх (як кожний доказ окремо, так і у взаємозв`язку з іншими доказами), здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними у зазначеній статті, і сформувати повне та об`єктивне уявлення про фактичні обставини конкретного кримінального провадження.

Оцінка доказів має здійснитись судом за критеріями належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Згідно зі ст. 87 КПК України недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Питання допустимості доказів вирішує суд під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення.

Суд першої інстанції в обґрунтування свого висновку про винуватість ОСОБА_1 послався на показання обвинуваченого в судовому засіданні, який підтвердив, що знайшов боєприпаси та переніс їх до себе. Також суд послався на дані протоколу обшуку, згідно якого за місцем проживання ОСОБА_1 були виявлені та вилучені патрони, висновки експертизи щодо приналежності цих патронів до боєприпасів до стрілецької вогнепальної зброї, протоколу слідчого експерименту.

Захисник не погоджується із оцінкою судом протоколу обшуку та висновку судової балістичної експертизи, вважає їх недопустимими доказами. Суд звертає увагу на те, що коли сторона вимагає скасування або зміни судового рішення, посилаючись на порушення, допущене під час кримінального провадження, вона має обґрунтувати не лише наявність такого порушення, але й надати доводи тому, що воно істотно позначилося на можливостях сторони відстоювати свою позицію у справі і не було виправлено в ході кримінального провадження. Для цього сторона має продемонструвати, що вона під час кримінального провадження вжила заходів у межах процесуальних можливостей, наданих їй кримінальним процесуальним законодавством, для виправлення ситуації, що склалася внаслідок стверджуваного порушення.

Коли сторона вимагає скасування судових рішень і призначення судового розгляду в суді відповідної інстанції, вона має вказати, яким чином таке скасування дозволить виправити порушення, на яке вона посилається. Таких обґрунтувань касаційна скарга захисника не містить.

У той же час з вироку суду першої інстанції слідує, що цей суд дійшов до переконання, з чим погодився і суд апеляційної інстанції, що речові докази - боєприпаси, вилучені під час проведення обшуку є допустимим доказом. Суд погодився із доводами сторони захисту про те, що обшук у помешканні ОСОБА_1 був здійснений у рамках іншого кримінального провадження за обвинуваченням його у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України. Під час цього обшуку було виявлено та вилучено три картонні пачки по 16 патронів до нарізної зброї у кожній та 3 патрони окремо.

Відповідно до вимог ч. 7 ст. 236 КПК України вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та відносяться до предметів, які вилучені з обігу, підлягають вилученню незалежно від їх відношення до кримінального провадження.

Отже, зазначені боєприпаси були вилучені відповідно до вимог закону, одразу після чого були внесені відповідні відомості до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань, а зазначені боєприпаси визнані речовими доказами та приєднані до матеріалів цього провадження.

А тому, зважаючи на зазначені норми кримінального процесуального кодексу, а також на ухвалу слідчого судді на підставі якої слідчому було надано дозвіл на обшук у помешканні ОСОБА_1 , висновки судів про визнання речових доказів - патронів, а також доказів, здійснених за результатами дослідження вказаних доказів, допустимими відповідають вимогам закону. Що ж стосується твердження захисника про недопустимість як доказу висновку судової балістичної експертизи, то суд апеляційної інстанції дав на це вмотивовану відповідь, встановивши, що вона фактично зроблена в цьому кримінальному провадженні. Підстав не довіряти цьому висновку у суду касаційної інстанції немає.

Вирок суду відповідає вимогам ст. 370 КПК України, є законним та обґрунтованим.

Призначене засудженому покарання відповідає вимогам ст.ст. 50 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчинених злочинів, дані про особу винного, обставини, що обтяжують покарання.

Суд апеляційної інстанції у межах своїх повноважень та з дотриманням вимог ст. 404 КПК України розглянув апеляційну скаргу захисника Бугайова М.В., дав умотивовані відповіді на усі доводи цієї скарги, навів в ухвалі відповідно до ст. 419 цього Кодексу докладні мотиви свого рішення.

Урахувавши наведене, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню. У зв`язку із цим та керуючись статтями 434, 436 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне залишити судові рішення без зміни.

З цих підстав суд ухвалив:

Вирок Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 07 червня 2018 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 29 січня 2019 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни а касаційну скаргу захисника Бугайова М.В. - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

Н.В. Білик О.П. Ємець В.І. Остапук