Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 761/14998/17

провадження № 51-6870км18

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Макаровець А.М.,

суддів Маринича В.К., Марчук Н.О.,

за участю:

секретаря судового засідання Демчука П.О.,

прокурора Пономарьової М.С.,

захисників ВергунаІ.Т., Синиченка О.Ю.,

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017100100000915, за обвинуваченням

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця сел.ЯнгіхайотСаріасійського району Сурхандарїнської області Республіки Узбекистан та зареєстрованого за цією адресою, жителя АДРЕСА_1, громадянина Республіка Узбекистан, раніше не судимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27 і ч. 1 ст. 358, ч. 4 ст. 358 Кримінального кодексу України (далі - КК),

за касаційною скаргою захисників Вергуна І.Т. і Синиченка О.Ю. на ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 8 лютого 2018 року щодо ОСОБА_3

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 30 травня 2017 року ОСОБА_3 засуджено до покарання у виді штрафу в дохід держави:

- за ч. 5 ст. 27 і ч. 1 ст. 358 КК - у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн;

- за ч. 4 ст. 358 КК - у розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн;

- на підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів остаточно визначено покарання у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн.

Постановлено після набрання вироком законної сили речовий доказ - паспорт на ім'я ОСОБА_3 серії НОМЕР_1, який зберігається у матеріалах провадження, знищити.

Апеляційний суд міста Києва ухвалою від 8 лютого 2018 року змінив вирок у частині вирішення питання про долю речових доказів. Речовий доказ - паспорт на ім'я ОСОБА_3 серії НОМЕР_1 - залишено в матеріалах кримінального провадження протягом усього часу їх зберігання. У решті вирок щодо ОСОБА_3 залишено без зміни. Клопотання захисників Вергуна І.Т., Синиченка О.Ю. про застосування до ОСОБА_3 Закону України «Про амністію у 2016 році» залишено без задоволення.

ОСОБА_3 визнано винуватим у тому, що він на початку червня 2016 року на площі Вокзальній в м. Києві передав особі власний паспорт громадянина Республіки Узбекистан серії НОМЕР_1 невстановленій особі, яка, на його прохання, пообіцяла за грошову винагороду внести до цього паспорта громадянина Республіки Узбекистан відомості про перетин державного кордону України ОСОБА_3, який планував використати свій паспорт з метою отримання посвідки на проживання в Україні.

Після цього невстановлена особа внесла на 35 і 36 сторінки зазначеного вище паспорта відмітки про перетин державного кордону України № 051 від 6 жовтня 2016 року, пункту пропуску «Харків- пасажирський»; від 20 вересня 2016 року, пункту пропуску «Харків-пасажирський»; № 042 від 14 вересня 2016 року, пункту пропуску «Харків-пасажирський»; № 079 від 25 квітня 2016 року, пункту пропуску «Хутір Михайлівський»; № 066 від 26 серпня 2016 року, пункту пропуску «Хутір Михайлівський».

Після одержання паспорта з внесеними неправдивими відмітками про перетин державного кордону України ОСОБА_3 з метою отримання посвідки на проживання на території України звернувся до сектору у справах іноземців та осіб без громадянства Шевченківського РВ ГУ ДМС України в м. Києві та передав співробітнику установи для перевірки свій паспорт громадянина Республіки Узбекистан з відмітками про перетин державного кордону України, використавши тим самим завідомо підроблений документ.

3 листопада 2016 року ОСОБА_3 прибув до Шевченківського PB ГУ ДМС України в м. Києві з метою отримання посвідки на тимчасове проживання на території України, однак був затриманий оперативними працівниками Служби безпеки України, паспорт громадянина Республіки Узбекистан серії НОМЕР_1 у нього було вилучено.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисники Вергун І.Т. і Синиченко О.Ю., посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просять скасувати ухвалу щодо ОСОБА_3 та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

На обґрунтування своїх доводів зазначають, що:

- паспорт на ім'я ОСОБА_3 є оригінальним, виданий компетентним органом Республіки Узбекистан, є власністю іншої держави, а тому вилученню та знищенню іншою державою не підлягає;

- апеляційний суд усупереч вимогам ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) ретельно не перевірив доводів, наведених в апеляційній скарзі, зокрема щодо необхідності повернення паспорта на ім'я ОСОБА_3 його власнику та залишення копії паспорта у матеріалах провадження;

- ОСОБА_3 є суб'єктом застосування до нього Закону України «Про амністію у 2016 році», оскільки має двох малолітніх дітей, в апеляційному суді просив застосувати до нього амністію, надавши на підтвердження цього відповідні довідки, однак суд безпідставно відмовив у задоволенні цього клопотання.

Позиції інших учасників судового провадження

На касаційну скаргу подано заперечень від учасників процесу не надходило.

У судовому засіданні:

- захисники підтримали вимоги поданої касаційної скарги;

- прокурор просив залишити ухвалу без зміни.

Мотиви Суду

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_3 та правильність кваліфікації його дій у касаційній скарзі не оскаржуються.

У ч. 3 ст. 100 КПК передбачено, що документ повинен зберігатися протягом усього часу кримінального провадження. За клопотанням володільця документа слідчий, прокурор, суд можуть видати копії цього документа, за необхідності - його оригінал, долучивши замість них до кримінального провадження завірені копії.

При цьому відповідно до п. 7 ч. 9 ст. 100 КПК документи, що є речовими доказами, залишаються в матеріалах кримінального провадження протягом усього часу їх зберігання.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, паспорт громадянина Республіки Узбекистан за № НОМЕР_2 на ім'я ОСОБА_3 був визнаний речовим доказом (а.п. 41), а тому апеляційний суд вирішив питання щодо паспорта останнього, який визнано речовим доказом, керуючись саме п. 7 ч. 9 ст. 100 КПК.

Доводи у скарзі захисників про те, що паспорт громадянина Республіки Узбекистан на ім'я ОСОБА_3 не може бути залишено в матеріалах кримінального провадження, оскільки цей паспорт є власністю іншої держави, Суд до уваги не приймає, виходячи з того, що внаслідок внесення за пособництвом ОСОБА_3 у цей паспорт неправдивих відомостей він вважається завідомо підробленим документом і не може перебувати у звичайному обігу. Крім того, держава Республіка Узбекистан з проханням про повернення своєї власності - паспорта громадянина Республіки Узбекистан на ім'я ОСОБА_3 - до суду не зверталась.

Громадянин Республіки Узбекистан ОСОБА_3 не позбавлений права отримати новий паспорт у встановленому законом порядку.

Водночас, перевіряючи доводи, викладені у касаційній скарзі захисників, щодо відмови у задоволенні клопотання сторони захисту про звільнення ОСОБА_3 від відбування покарання у виді штрафу на підставі акта амністії, Суд дійшов наступного.

Частиною 3 ст. 11 Закону України «Про амністію у 2016 році» від 22 грудня 2016 року № 810-VІII, який набрав чинності 7 вересня 2017 року, передбачено, що уразі відсутності необхідних відомостей про особу, до якої застосовується амністія, розгляд у суді питання про застосування амністії відкладається до їх одержання.

З матеріалів провадження убачається, що апеляційний суд відмовив у задоволенні цього клопотання, оскільки сторона захисту не надала суду даних про те, що ОСОБА_3 не позбавлений батьківських прав стосовно його дітей, що є обов'язковою вимогою для звільнення особи від відбування покарання на підставі п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році».

Разом із тим, апеляційний суд, встановивши, що ОСОБА_3 є суб'єктом вищевказаного акта амністії, відповідно до п. 3 ст. 11 вищевказаного Закону мав надати стороні захисту строк для отримання необхідних відомостей, у даному випадку даних про те, що ОСОБА_3 не позбавлений батьківських прав стосовно його дітей, однак визначеної законом процедури прийняття рішення про застосування амністії не дотримався, чим допустив істотне порушення кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 436, пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК є підставами для скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

При новому розгляді суду апеляційної інстанції необхідно врахувати наведене, апеляційний розгляд здійснити відповідно до вимог КК та КПК та прийняти законне й обґрунтоване рішення.

Керуючись статтями 369, 412, 413, 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу захисників Вергуна Ігоря Теодоровича та Синиченка Олексія Юрійовича задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 8 лютого 2018 року щодо ОСОБА_3 скасувати.

Призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

А.М. Макаровець В.К. Маринич Н.О. Марчук