Історія справи

Постанова

Іменем України

13 грудня 2018 року

м. Київ

судова справа №744/40/18

провадження №51-9056км18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Слинька С., С.,

суддів Білик Н. В., Ємця О. П.,

за участю:

секретаря судового засідання Гапон С. А.,

прокурора Гаврилюка С. М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017270230000205 від 21 вересня 2017 року, за касаційною скаргою прокурора на ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 25 червня 2018 року щодо

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1), зареєстрованого у тому ж місті (АДРЕСА_2), громадянина України, такого, що судимості не має,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Корюківського районного суду Чернігівської області ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за ч. 1 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі ст. 75 цього Кодексу

ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки і покладено на нього обов'язки, передбачені ст. 76 КК України.

Вирішено цивільний позов у кримінальному провадженні, а також питання про долю речових доказів.

За вироком місцевого суду ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він

20 вересня 2017 року близько 20:30 за місцем свого проживання

на АДРЕСА_1 в стані алкогольного сп'яніння на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин у ході сварки з ОСОБА_2 умисно тричі вдарив останнього кухонним ножем в життєво важливі частини тіла, завдавши тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя в момент заподіяння.

Апеляційний суд Чернігівської області ухвалою від 25 червня 2018 року вирок суду першої інстанції залишив без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала, а також позиції інших учасників кримінального провадження

У касаційній скарзі прокурор, не оспорюючи кваліфікації дій та доведеності винуватості засудженого, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і на невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м'якість, а також на істотне порушення кримінального процесуального закону, просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Суть доводів прокурора зводиться до того, що він не погоджується із судовим рішенням апеляційного суду про залишення апеляційної скарги сторони обвинувачення без задоволення і вважає, що цей суд не здійснив належної перевірки доводів цієї скарги та всупереч вимогам ст. 370, частин 1, 2 ст. 419 КПК України не навів належних обґрунтувань достатності обраного ОСОБА_1 покарання за ч. 1 ст. 121 КК України із застосуванням ст. 75 цього Кодексу, залишивши поза увагою порушення приписів статей 50, 65 КК України, що призвело до м'якості покарання.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні суду касаційної інстанції прокурор підтримав касаційну скаргу і зазначив, що, на його думку, ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши наведені у скарзі доводи, Верховний Суд дійшов такого висновку.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, а тому доведеності винуватості ОСОБА_1 у вчиненні умисного тяжкого тілесного ушкодження, колегія суддів не перевіряє, оскільки зазначене в касаційній скарзі не оспорюється, як не оспорюється і кваліфікація дій за ч. 1 ст. 121 КК України.

Доводи прокурора, викладені в касаційній скарзі, про те, що місцевий суд при звільненні ОСОБА_1 від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України не врахував ступеня тяжкості вчиненого злочину, колегія суддів вважає необґрунтованими.

Згідно зі ст. 50 цього Кодексу покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Реалізація такої мети є одним з аспектів виконання визначених у ст. 2 КПК України завдань кримінального провадження, якими, зокрема, є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, а також охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, у тому числі потерпілих.

Потерпілий, обираючи спосіб захисту своїх прав на власний розсуд, на підставах та у порядку, передбачених законом, вправі ініціювати питання про кримінальне переслідування винного чи про відмову від таких заходів, а також висловлювати власну позицію щодо форми реалізації кримінальної відповідальності у визначених законом межах.

Навіть у справах публічного обвинувачення про тяжкі злочини, в яких відповідна позиція не породжує обов'язкових для суду правових наслідків, вона підлягає врахуванню в сукупності з іншими обставинами, які впливають на обрання заходу примусу.

Відповідно до вимог ст. 65 зазначеного Кодексу суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, а також обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації покарання за своїм видом та розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій.

Передбачені в указаній нормі КК України загальні засади наділяють суд правом вибору у визначених законом межах однієї з форм кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи його відбування.

Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин кримінального провадження, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Без виваженого та розсудливого врахування всіх цих обставин, які включають у себе обстановку, характер і наслідки протиправного діяння, ставлення винного до своїх дій, його посткримінальну поведінку, а також відомості, що всебічно характеризують указану особу, обрана міра покарання не може вважатися справедливою.

Положення ст. 75 КК України застосовуються лише в тому випадку, коли суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, ураховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, має обґрунтовані підстави для висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

У межах реалізації дискреційних повноважень суд вправі застосувати ст. 75 КК України та звільнити особу від відбування покарання з випробуванням за наявності передбачених цією статтею обов'язкових умов та достатніх підстав для висновку про можливість виправлення винного без відбування покарання.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що в цьому провадженні при прийнятті рішення про призначення виду й розміру покарання, а також при звільненні від його відбування суд не порушив вищевказаних положень закону.

Суд першої інстанції, призначаючи засудженому ОСОБА_1 покарання згідно з указаними положеннями, врахував характер і ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, обставини вчинення кримінального правопорушення, дані про особу засудженого (його вік, відомості про освіту, сімейний стан та склад сім'ї, те, що він на спеціальних обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, раніше не був судимий), а також суд зважив на наявність обставини, що пом'якшує покарання, - щире каяття й такої, що його обтяжує, - вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння.

Також отримали належну оцінку суду в сукупності з вищезазначеними обставинами кримінального провадження і дані, що містяться в досудовій доповіді представника уповноваженого органу з питань пробації, та позиція потерпілого в судових дебатах, котрий претензій до засудженого ОСОБА_1 не мав, пробачив йому та просив не позбавляти волі.

Ступінь тяжкості вчиненого злочину суд урахував виходячи не лише з визначеного у ст. 12 КК України формального критерію, а в сукупності з конкретними обставинами протиправного діяння.

При цьому умисна форма вини й наслідки у виді заподіяння тяжкого тілесного ушкодження є обов'язковими юридичними ознаками злочину, передбаченого

ч. 1 ст. 121 КК України, а тому не можуть ще раз ураховуватися при призначенні покарання.

Фактів, які би підвищували соціальну небезпеку дій ОСОБА_1 у межах цієї кримінально-правової кваліфікації, у справі не встановлено.

Погоджується колегія суддів і з висновками суду про щире каяття засудженого, оскільки його ставлення до скоєного підтверджено не лише словами в судовому засіданні, а й діями, спрямованими на усунення негативних наслідків злочину наскільки це можливо (дії засудженого направлені на спинення кровотечі,

а також виклик швидкої допомоги).

Що стосується вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння, то така обставина, що обтяжує покарання, сама собою не перешкоджає реалізації інституту звільнення від його відбування і з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження не ставить під сумнів ефективності й доцільності застосування відповідного заходу.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що з урахуванням усіх обставин кримінального провадження в сукупності, вид і розмір покарання, визначеного місцевим судом ОСОБА_1, є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів, рішення цього суду про можливість виправлення ОСОБА_1 без відбування покарання, але в умовах здійснення контролю за його поведінкою є належним чином мотивованим, а тому покарання не сприймається як явно несправедливе чи недостатнє для досягнення мети покарання.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок місцевого суду за апеляційною скаргою прокурора, належним чином перевірив викладені у ній доводи, аналогічні наведеним у касаційній скарзі, обґрунтовано визнав їх безпідставними і ці висновки, з якими погоджується колегія суддів, належним чином мотивував у своєму рішенні.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

З урахуванням того, що закон України про кримінальну відповідальність застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би безумовною підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, колегія суддів не становила, тому касаційна скарга прокурора задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 25 червня 2018 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

С. С. Слинько Н.В. Білик О. П. Ємець