Історія справи

Постанова

Іменем України

13 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 760/10368/17

провадження № 51-7502 км 18

Верховний Суд колегією суддів другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Щепоткіної В. В.,

суддів Кишакевича Л. Ю., Остапука В. І.,

за участю:

секретаря судового засідання Буланова О. П.,

прокурора Гладкого О. Є.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора Здрака С. В., який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на вирок Солом'янського районного суду міста Києва від 11 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 19 квітня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017100090005948, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, котрий народився, зареєстрований та проживає у АДРЕСА_1, раніше неодноразово судимого, останнього разу вироком Голосіївського районного суду міста Києва від 01 червня 2012 року за ч. 1 ст. 309, ст. 70 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Солом'янського районного суду міста Києва від 11 липня 2017 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 186 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки та покладено обов'язки, передбачені ст. 76 КК: не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та роботи. Прийняте рішення щодо речових доказів.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 28 травня 2017 року приблизно о 04.20, перебуваючи у дворі будинку на АДРЕСА_2, діючи повторно, з метою таємного викрадення чужого майна розбив скло та проник в салон автомобіля «Деу Ланос», державний номерний знак НОМЕР_1, звідки викрав належне потерпілому ОСОБА_2 майно на загальну суму 1440 грн., проте в цей момент у двір будинку заїхав екіпаж патрульної поліції УПП у м. Києві і ОСОБА_1, зрозумівши, що його дії викриті, почав втікати з викраденим майном та в подальшому був затриманий працівниками поліції.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 19 квітня 2018 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 змінено. На підставі ст. 76 КК на ОСОБА_1 покладено обов'язки: не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи. У решті вирок залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить вирок місцевого суду та ухвалу суду апеляційної інстанції щодо ОСОБА_1 скасувати і призначити новий розгляд в суді першої інстанції. На думку прокурора, положення ст. 75 КК щодо ОСОБА_1 застосовані неправильно, що призвело до м'якості призначеного йому покарання і не відповідає його меті. Вказує, що ОСОБА_1 раніше неодноразово судимий, відбував покарання у виді позбавлення волі, проте належних висновків для себе не зробив, на шлях виправлення не став та, маючи не зняту і не погашену судимість за попереднім вироком, знову вчинив умисний тяжкий злочин. Вказане залишилось без уваги суду апеляційної інстанції, який доводів апеляційної скарги прокурора належним чином не перевірив та необґрунтовано залишив вирок місцевого суду у відповідній частині без зміни.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор Гладкий О. Є. підтримав касаційну скаргу прокурора в повному обсязі.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, за яке його засуджено, та кваліфікація вчиненого за ч. 2 ст. 186 КК у касаційній скарзі не оспорюються.

Відповідно до вимог статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути співмірним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Згідно приписів ст. 75 КК якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Так, ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК, який згідно з вимогами ст. 12 КК є тяжким злочином.

Обираючи засудженому міру примусу, суд послався на обставини, що пом'якшують покарання - щире каяття, відсутність обставин, що його обтяжують, відшкодування потерпілому шкоди, врахувавши позицію потерпілого, який претензій не має та дані про особу винного, котрий задовільно характеризується за місцем проживання, працює, а тому призначив ОСОБА_1 покарання за ч. 2 ст. 186 КК у виді позбавлення волі строком на 4 роки, яке є мінімальним в межах санкції вказаної норми.

Разом з цим, свого рішення про звільнення засудженого від відбування покарання на підставі ст. 75 КК суд належним чином не мотивував, не обґрунтував підстав, з яких він дійшов висновку про можливість виправлення ОСОБА_1 без відбування покарання, з урахуванням даних про особу винного, який посередньо характеризується, перебуває під наркологічним диспансерно-динамічним наглядом, раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності та маючи незняті і непогашені судимості за вчинення різних злочинів, в тому числі проти власності, належних висновків для себе не зробив, на шлях виправлення не став, діючи повторно, у нічний час, шляхом пошкодження автомобілю потерпілого таємно викрав майно.

З урахуванням вказаних обставин, на думку колегії, застосування щодо ОСОБА_1 положень ст. 75 КК є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, оскільки не сприяє меті покарання - виправлення засудженого і попередження вчинення нових злочинів, а тому є невиправдано м'яким заходом примусу.

Переглядаючи вирок за апеляцією прокурора, апеляційний суд доводів апеляційної скарги належним чином не перевірив, свій висновок про законність рішення суду першої інстанції щодо можливості виправлення ОСОБА_1 із застосуванням ст. 75 КК, виходячи із встановлених судом першої інстанції обставин злочину та його особи, не обґрунтував, тим самим порушив вимоги ст. 419 КПК.

Враховуючи викладене, касаційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню, а ухвала апеляційного суду щодо ОСОБА_1 - скасуванню з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність - ст. 75 КК внаслідок м'якості з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого необхідно врахувати наведене та, за умови підтвердження такого ж обсягу обвинувачення і тих же даних про особу винного, призначення засудженому покарання із застосуванням ст. 75 КК слід вважати м'яким.

На підставі викладеного, керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 19 квітня 2018 року щодо ОСОБА_1 скасувати і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

В. В. Щепоткіна В. І. Остапук Л.Ю. Кишакевич