Історія справи

Постанова

Іменем України

13 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 751/601/17

провадження № 51-324км18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Марчука О.П.,

суддів Могильного О.П., Наставного В.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Тімчинської І.О.,

прокурора Дегтярук О.К.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ДворніченкаМ.М. в інтересах засудженого ОСОБА_2 на ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 02 жовтня 2017 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016270120000098, за обвинуваченням

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області, без місця реєстрації та проживання, раніше неодноразово судимого, останнього разу 27 березня 2014 року вироком Гуляйпільського районного суду Запорізької області за ч. 2 ст. 186, ч. 3 ст. 185, ч.1 ст. 70 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки.

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України.

Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини

За вироком Новозаводського районного суду м. Чернігова від 26 червня 2017 року ОСОБА_2 засуджено за ч. 2 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 6 років.

Згідно з вироком ОСОБА_2 визнано винним в тому, що він 13 грудня 2016 року, близько 23:30, за попередньою змовою з неповнолітнім ОСОБА_3, знаходячись неподалік від буд. № 18-д по вул. І. Мазепи в м. Чернігові, діючи умисно, маючи спільний умисел на відкрите викрадення чужого майна, з корисливих мотивів, підійшли до потерпілого ОСОБА_4, після чого неповнолітній ОСОБА_3, наніс один удар рукою в область голови потерпілого ОСОБА_4, від чого той впав на асфальтовану поверхню, ОСОБА_2 при цьому тримав останнього за руки ззаду. Після цього неповнолітній ОСОБА_3 наніс один удар потерпілому ногою в область обличчя, чим спричинили йому легкі тілесні ушкодження, що не спричинили короткочасного розладу здоров'я чи незначної стійкої втрати працездатності. Після чого, відкрито викрали майно потерпілого на загальну суму 778 грн.

За зазначеним вироком також засуджено ОСОБА_3, судові рішення щодо якого у касаційному порядку не оскаржуються.

Ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 02 жовтня 2017 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_2 залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду у суді апеляційної інстанції у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. При цьому зазначає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 370 КПК України та у ній всупереч вимогам ст. 419 КПК України, не надано належну оцінку доводам апеляційних скарг захисника та засудженого про недоведеність вини останнього у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України. Також в ухвалі відсутні переконливі мотиви на спростування доводів засудженого про необхідність залучення перекладача, оскільки він не в повній мірі розуміє українську мову. Крім того, поза увагою суду апеляційної інстанції залишилися доводи ОСОБА_2 про застосування щодо нього методів фізичного впливу з боку працівників поліції.

Позиції інших учасників судового провадження

У запереченні на касаційну скаргу захисника прокурор просить залишити її без задоволення як безпідставну.

В судовому засіданні прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви суду

Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Стаття 434 КПК України передбачає, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.

Перевіркою матеріалів провадження встановлено, що висновки суду про винність засудженого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України за обставин встановлених судом і викладених у вироку, ґрунтуються на зібраних органами досудового розслідування та досліджених у судовому засіданні доказах, які отримали належну оцінку. Вирок суду відповідає вимогам ст. 374 КПК України, є законним та вмотивованим.

Так, судом правильно зроблений висновок на підставі показань обвинуваченого ОСОБА_3, потерпілого ОСОБА_4, свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6; даних протоколу огляду місця події та протоколу слідчого експерименту від 14 грудня 2016 року та інших доказів у кримінальному провадженні. Всі ці докази у їх сукупності об'єктивно підтверджують участь ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого злочину.

Зі змісту вироку місцевого суду вбачається, що суд, відповідно до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України,у мотивувальній частині вироку виклав формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, з достатньою конкретизацією встановив та зазначив місце, час, мотив та спосіб вчинення злочинів, його наслідки, зазначив дії і роль засудженого.

Судом об'єктивно, повно і всебічно встановлено обставини кримінального провадження. Оцінка доказів судом проведена згідно з вимогами процесуального законодавства, з наведенням у вироку відповідних висновків щодо належності, допустимості, достовірності, доказів та їх достатності для постановлення вироку. В основу обвинувального вироку покладені виключно ті докази, які не викликають сумнівів у своїй достовірності.

Дії засудженого ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 186 КК України, кваліфіковано судом правильно.

Доводи касаційної скарги захисника про невідповідність ухвали апеляційного суду вимогам ст. 419 КПК України, оскільки, апеляційний суд не надав відповідей на доводи апеляційних скарг його та засудженого, є необґрунтованими з таких підстав.

Так, розглядаючи кримінальне провадження, апеляційний суд ретельно перевірив об'єктивність оцінки наведених у вироку доказів. При цьому порушень процесуального порядку збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів апеляційним судом не встановлено, а стосовно доводів апеляційної скарги, наведено відповідні мотиви їх необґрунтованості. Так, апеляційний суд, відхиляючи доводи сторони захисту щодо непричетності засудженого до вчинення злочину, обґрунтовано послався на показання потерпілого ОСОБА_4, який вказував, що саме ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вчинили відносно нього злочин. Вказані показання потерпілого у сукупності з іншими доказами були ретельно перевірені та оцінені судом апеляційної інстанції, а тому висновок апеляційного суду про те, що вказані докази спростовують доводи засудженого та його захисника про непричетність ОСОБА_2 до відкритого заволодіння майном ОСОБА_4 є правильним. З такими висновками апеляційного суду погоджується і колегія суддів.

Предметом перевірки апеляційним судом були також доводи засудженого щодо безпідставної відмови йому у залученні перекладача.

Відповідно до положень ст. 29 КПК України кримінальне провадження здійснюється державною мовою. Сторона обвинувачення, слідчий суддя та суд складають процесуальні документи державною мовою. Особа повідомляється про підозру у вчиненні кримінального правопорушення державною мовою або будь-якою іншою мовою, якою вона достатньо володіє для розуміння суті підозри у вчиненні кримінального правопорушення. Переклад інших процесуальних документів кримінального провадження, надання копій яких передбачено цим Кодексом, здійснюється лише за клопотанням зазначених осіб.

Згідно з вимогами підпункту (е) пункту 3 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має право, якщо він не розуміє мови, яка використовується в суді, або не розмовляє нею, - одержувати безоплатну допомогу перекладача.

Аналіз зазначених норм свідчить, що при вирішенні питання про залучення перекладача визначальним є впевненість суду, що обвинувачений дійсно не володіє, або недостатньо володіє державною мовою. Хоча закон не встановлює критеріїв, за якими суд має визначитись в цьому питанні, такі роз'яснення містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини в справі «К. проти Франції» від 07 грудня 1983 року дійшов наступного висновку: «п. 8. ... Як видно з рішення трибуналу, заявник народився і здобув освіту у Франції і йому не було важко розуміти й спілкуватися французькою мовою, якою вели провадження в суді. Конвенційне право на допомогу перекладача, що міститься в підпункті (e) пункту 3 статті 6, очевидно, може бути застосоване тільки в тому випадку, коли обвинувачений не розуміє мови, використовуваної в суді, чи не розмовляє нею».

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 є громадянином України, народився та проживає на її території. Із звукозапису судового засідання вбачається, що він розуміє українську мову, давав зрозумілі відповіді на поставлені йому українською мовою питання, вказував про те, що розуміє в чому його обвинувачують. Окрім того, ОСОБА_2 неодноразово засуджувався на території України без залучення перекладача та вироки щодо нього постановлювалися українською мовою. А тому підстави для залучення перекладача в суді першої і апеляційної інстанції були відсутні.

При перевірці справи в касаційному порядку не знайшли свого підтвердження і доводи касаційної скарги захисника про застосування недозволених методів фізичного впливу з боку працівників поліції. Як видно з матеріалів провадження, ці доводи були предметом ретельної перевірки як місцевим судом так й апеляційним судом і також не знайшли свого підтвердження.

Крім того, постановою слідчого в ОВС прокуратури Чернігівської області кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42017270000000041 від 27 лютого 2017 року закрито у зв'язку з відсутністю в діях співробітників поліції Чернігівського ВП ГУНП в Чернігівській області ОСОБА_7, ОСОБА_8 та процесуальних прокурорів Чернігівської місцевої прокуратури складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України ( т. 2, а.п. 212-213).

Таким чином, суд апеляційної інстанції, розглядаючи кримінальне провадження щодо ОСОБА_2 дотримався вимог ст. 419 КПК України, належним чином проаналізував всі доводи поданих на вирок місцевого суду апеляційних скарг захисника та засудженого, на кожний з доводів дав вичерпну відповідь.

Призначене покарання засудженому ОСОБА_2 визначено відповідно до вимог закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для виправлення засудженого і попередження нових злочинів, та відповідає вимогам статті 65 КК України.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчинених злочинів та особі засудженого, касаційна скарга має бути залишена без задоволення, а ухвала апеляційного суду - без зміни.

Керуючись статтями 433,434,436 КПК України, Суд

ухвалив:

Ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 02 жовтня 2017 року щодо ОСОБА_2 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника Дворніченка М.М. - без задоволення.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

О.П. Марчук О.П. Могильний В.В. Наставний