Історія справи

Постанова

Іменем України

13 вересня 2018 року

м. Київ

Справа № 201/1538/17

Провадження № 51 - 1897 км 18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Наставного В.В.,

суддів Марчука О.П., Могильного О.П.,

за участю:

секретаря судового засідання Тімчинської І.О.,

прокурора Матюшевої О.В.,

засудженого ОСОБА_1 в режимі відеоконференції,

розглянув у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016040650005329 від 22 грудня 2016 року щодо

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м.Олександрівськ Артемівського району Луганської області, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1, проживаючого за адресою: АДРЕСА_2, раніше судимого за вироком Лисичанського міського суду Луганської області від 17 жовтня 2016 року за ст. 296 ч. 2 КК України до 2 років позбавлення волі, на підставі ст. 74 ч. 5 КК України звільненого від покарання за закінченням строку давності за ст. 49 КК України,

за ст. 187 ч. 1 КК України,

за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, - Постаренка Д.В. на ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 жовтня 2017 року щодо ОСОБА_1

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 серпня 2017 року ОСОБА_1 засуджено за ст. 187 ч. 1 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

Строк відбуття покарання ОСОБА_1 вказано відраховувати з 23 грудня 2016 року.

Зараховано ОСОБА_1 у строк відбуття покарання строк його перебування під вартою з 23 грудня 2016 року по 20 червня 2017 року з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

До набрання вироком законної сили ОСОБА_1 залишено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, але не більш ніж до 26 жовтня 2017 року.

Прийнято рішення щодо речового доказу.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави витрати на проведення експертизи в розмірі 176,20 гривень.

Вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінального правопорушення за наступних обставин.

Так, 21 грудня 2016 року приблизно о 23-00 годині ОСОБА_1 знаходився на автобусній зупинці навпроти будинку номер 44 по Набережній Перемоги в м. Дніпро, де зустрів незнайомого йому ОСОБА_3, з яким у нього зав'язалась розмова. У ході розмови ОСОБА_3 побачив як ОСОБА_1 дістав з кишені російські рублі, у зв'язку з чим назвав його «сепаратистом», в результаті чого у останнього виник умисел, направлений на напад з метою заволодіння майном ОСОБА_4, поєднаного із насильством, небезпечним для життя чи здоров'я. Реалізовуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_1 наніс ОСОБА_3 спочатку 2-3 удари кулаком правої руки в лобну область голови, а потім наніс 2-3 удари в область правої щоки та скроні голови ОСОБА_3, завдавши йому легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров'я, тривалістю понад 6 діб, але не більше як три тижні (21 день), від чого останній впав на землю. Після цього ОСОБА_1 правою ногою наніс 1-2 удари в область гомілковоступеневого суглобу лівої ноги потерпілого ОСОБА_3, чим завдав йому ушкоджень середньої тяжкості та які зумовили тривалий розлад здоров'я, строком понад 3 тижні (більше як 21 день). Далі ОСОБА_1, маючи на меті заволодіти чужим майном продовжив реалізовувати свої злочинні дії, став відкрито шукати по карманах куртки потерпілого ОСОБА_3 майно та дістав з правого карману мобільний телефон марки «ImSMART» модель А401 IMEI 358161057577429 IMEI2 358161057577437, вартістю 955,50 гривень і зник у невідомому напрямку, чим завдав ОСОБА_3 матеріальну шкоду на загальну суму 955, 50 гривень.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 жовтня 2017 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 залишено без зміни, а апеляційну скаргу прокурора Кліпацької Е.В. - без задоволення.

Вимоги касаційної скарги, узагальнені доводи особи, яка її подала, а також короткий зміст поданих заперечень

У касаційній скарзі прокурор просить ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_1 скасувати у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого внаслідок м'якості та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції. Зазначає, що апеляційний суд в порушення вимог ст.ст. 91, 337, 419 КПК України при викладенні в мотивувальній частині ухвали фактичних обставин кримінального провадження вийшов за межі висунутого ОСОБА_1 обвинувачення та без дослідження доказів, сформулював нове обвинувачення ОСОБА_1В, яке не відповідає обставинам, встановленим в ході судового розгляду. Вважає, що призначене ОСОБА_1 покарання є необґрунтовано м'яким, недостатнім для його виправлення, перевиховання та попередження вчинення нових злочинів.

На касаційну скаргу прокурора засуджений ОСОБА_1 подав свої заперечення.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор в судовому засіданні вважала касаційну скаргу прокурора обґрунтованою і просила її задовольнити.

Засуджений в судовому засіданні вважав касаційну скаргу необґрунтованою та просив залишити її без задоволення.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідача, вислухавши доводи учасників касаційного розгляду, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до наступних висновків.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Обґрунтованість засудження ОСОБА_1 та правильність кваліфікації його дій за ст. 187 ч. 1 КК України у касаційній скарзі не оспорюються.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують і обтяжують покарання. При цьому, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб'єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК України), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК України тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб'єкта.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Доводи касаційної скарги прокурора про невідповідність призначеного ОСОБА_1 покарання тяжкості вчиненого ним злочину і його особі внаслідок м'якостіта необґрунтованість вироку суду в цій частині не відповідають фактичним обставинам справи та вимогам закону і не спростовують висновки суду першої інстанції щодо призначеного ОСОБА_1 покарання.

При призначені ОСОБА_1 покарання суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, дані про особу засудженого та конкретні обставини справи.

Так, суд першої інстанції врахував те, що злочин, у вчиненні якого ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено, відповідно до ст. 12 КК України є тяжким, дані про особу засудженого, який раніше судимий, на обліку у лікаря психіатра та нарколога не перебуває, одружений, не працює, за місцем проживання характеризується негативно. Обставин, що пом'якшують або обтяжують покарання, судом встановлено не було.

Врахувавши, всі зазначені обставини в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначити ОСОБА_1 покарання виключно у виді позбавлення волі, визначивши його в мінімальній межі санкції ст. 187 ч. 1 КК України,а прийняте рішення належним чином мотивував.

Покарання засудженому ОСОБА_1 призначено судом першої інстанції відповідно до вимог закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження нових злочинів, призначене йому покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України.

При розгляді апеляційної скарги прокурора у кримінальному провадженні Кліпацької Е.В. суд апеляційної інстанції її доводи, які аналогічні доводам касаційної скарги щодо безпідставності призначення покарання в мінімальній межі санкції ст. 187 ч. 1 КК України перевірив і своє рішення належним чином мотивував, зазначивши підстави, з яких визнав її необґрунтованою.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд вийшов за межі пред'явленого обвинувачення, зазначивши в ухвалі обвинувачення, визнане судом доведеним, у іншому вигляді, не відповідають матеріалам провадження та є безпідставними з огляду на наступне.

Відповідно до абзацу 1 пункту 2 частини 1 статті 419 КПК України у вступній частині ухвали зазначається короткий зміст вимог апеляційної скарги і судового рішення суду першої інстанції. Ухвала апеляційного суду містить саме короткий зміст вимог апеляційної скарги прокурора і вироку суду першої інстанції.

Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами для скасування чи зміни судового рішення, також не виявлено.

Враховуючи зазначене, колегія суддів підстав для задоволення касаційної скарги, скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції не знаходить.

Керуючись ст.ст. 436, 438 КПК України, п. 15 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ, Суд

ухвалив:

Ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 жовтня 2017 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, - Постаренка Д.В. - без задоволення.

Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

В.В. Наставний О.П. Марчук О.П. Могильний