Історія справи

Ухвала ККС ВП від 29.09.2020 року у справі №263/13128/18
Постанова ККС ВП від 13.11.2024 року у справі №263/13128/18
Постанова ККС ВП від 13.11.2024 року у справі №263/13128/18
Постанова ККС ВП від 21.09.2023 року у справі №263/13128/18
Постанова ККС ВП від 12.11.2025 року у справі №263/13128/18
Постанова ККС ВП від 12.11.2025 року у справі №263/13128/18

punctuation'>

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2025 року

м. Київ

справа № 263/13128/18

провадження № 51-3202 км 19

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд) у складі:

головуючої ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 27 травня 2025 року щодо

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Мар`їнка Донецької області, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ,

засудженого за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 258-3, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 263, ч. 3 ст. 258 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст судових рішень

1. Вироком Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 26 грудня 2019 року ОСОБА_7 було засуджено за ч. 1 ст. 258-3 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років з конфіскацією всього майна, що належить йому на праві приватної власності; за ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 263 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років; за ч. 3 ст. 258 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років з конфіскацією майна, що належить йому на праві приватної власності. На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років в кримінально-виконавчій установі закритого типу з конфіскацією всього майна, що належить йому на праві приватної власності.

2. Цим же вироком також було засуджено ОСОБА_8 за ч. 1 ст. 258-3, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 263-1, ч. 3 ст. 258 КК, судове рішення щодо нього ніким із учасників кримінального провадження не оскаржується.

3. Запобіжний захід щодо ОСОБА_8 та ОСОБА_7 у вигляді тримання під вартою змінено на особисте зобов`язання, звільнено їх з-під варти в залі суду та покладено на них обов`язки передбачені п. 1 ч. 5 ст. 194 КПК, а саме: прибувати до суду за першою вимогою. Міру запобіжного заходу у виді особистого зобов`язання обвинуваченим ОСОБА_8 та ОСОБА_7 до набрання вироком законної сили залишено без змін.

4. На підставі ч. 5 ст. 72 КК ОСОБА_8 та ОСОБА_7 зараховано в строк відбування покарання строк перебування під вартою в установі попереднього ув`язнення з 28 березня 2018 року до 26 грудня 2019 року включно, із розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

5. Після набрання вироком законної сили доручено співробітникам ГУНП в Донецькій області затримати ОСОБА_8 та ОСОБА_7 та доставити їх до місця відбування покарання.

6. Вирішено питання щодо процесуальних витрат, речових доказів та інших заходів кримінального провадження.

7. Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 23 квітня 2024 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_7 залишено без змін.

8. Постановою Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 13 листопада 2024 року ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 23 квітня 2024 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_7 скасовано та призначено новий апеляційний розгляд провадження.

9. Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 27 травня 2025 року вирок місцевого суду залишив без змін.

10. За обставин, детально викладених у вироку, ОСОБА_8 у середині грудня 2016 року (точну дату органом досудового розслідування не встановлено), перебуваючи у м. Донецьку, який тимчасово не підконтрольний органам державної влади України, зустрівся з раніше відомими йому ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , які завідомо для останнього були учасниками незаконного збройного формування (далі - НЗФ) «МДБ» терористичної організації «ДНР», та попросив у них допомоги щодо вирішення побутових проблем його доньки. Навзаєм ОСОБА_8 , з метою сприяння діяльності терористичної організації «ДНР» погодився надавати вказаним особам інформацію щодо кількості, різновидів, місць дислокації військової техніки та особового складу ЗСУ, інших військових підрозділів, що беруть участь у проведенні АТО на території Мар`їнського району Донецької області.

11. Окрім того, ОСОБА_7 приблизно усередині березня 2017 року (точну дату органами досудового розслідування не встановлено), діючи з єдиним умислом, з корисливих мотивів, погодився на пропозицію вказаних осіб щодо неодноразового сприяння діяльності терористичної організації «ДНР», яке полягало в його співучасті в терористичних актах, сприянні діяльності терористичної організації шляхом зберігання та перевезення вибухових речовин та складових елементів вибухових пристроїв для їх використання в терористичних актах, а також іншому сприянні її діяльності, виконуючи завдання, поставлені йому представниками терористичної організації «ДНР».

12. При цьому, ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , діючи з єдиним умислом на неодноразове сприяння діяльності терористичної організації «ДНР», усвідомлювали, що вона функціонує на території України незаконно та що її учасники застосовують зброю, вчиняють терористичні акти, захоплення будівель органів державної влади та місцевого самоврядування, вбивства людей, вибухи, підпали та інші дії, які створюють небезпеку для життя та здоров`я людей, завдають значної майнової шкоди та призводять до настання інших тяжких наслідків, з метою порушення громадської безпеки, залякування населення, провокації воєнного конфлікту, впливу на прийняття рішень органами державної влади, місцевого самоврядування, а також перешкоджають виконанню службових обов`язків співробітниками правоохоронних органів України, військовослужбовцями ЗСУ, інших військових формувань, задіяних у проведенні АТО й ООС на території Донецької та Луганської областей.

13. Приблизно в середині березня 2017 року (точну дату органами досудового розслідування не встановлено) ОСОБА_7 , перебуваючи в м. Курахове Донецької області, дізнався від свого товариша ОСОБА_11 , що їх спільний знайомий ОСОБА_10 , який завідомо для ОСОБА_7 приймає участь у складі одного з НЗФ терористичної організації «ДНР», потребує допомоги. Після чого, 22 березня 2017 року ОСОБА_7 погодився на пропозицію ОСОБА_10 взяти участь у вчиненні терористичного акту на території м. Маріуполя Донецької області, а саме перевезти складові елементи саморобного вибухового пристрою, які будуть замасковані в поліетиленовому пакеті з продуктами харчування, з м. Мар`їнки Донецької області до м. Маріуполя Донецької області та які будуть використані для вчинення терористичного акту.

14. В подальшому, 21 березня 2017 року ОСОБА_8 за вказівками ОСОБА_9 та ОСОБА_10 прибув до м. Донецька, де зустрівся з ними та отримав завдання отримати в кінці березня 2017 року від невстановленої органом досудового розслідування особи в м. Курахове Донецької області складові елементи саморобного вибухового пристрою та перевезти їх до м. Маріуполя Донецької області та у пізніше обумовленому місці забрати іншу частину складових елементів саморобного вибухового пристрою та зібрати їх у єдиний саморобний вибуховий пристрій. За виконання вказаних завдань ОСОБА_9 та ОСОБА_10 пообіцяли ОСОБА_8 виплату грошової винагороди (у невстановленому органом досудового розслідування розмірі), на що останній погодився.

15. Після цього, 29-30 березня 2017 року (точну дату органом досудового розслідування не встановлено) ОСОБА_8 , продовжуючи виконувати злочинні завдання ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , діючи умисно, з корисливих мотивів, розуміючи суспільно-небезпечний характер своїх діянь, зустрівся в м. Курахове Донецької області з невстановленою особою, від якої незаконно, без передбаченого законом дозволу, отримав складові елементи саморобного вибухового пристрою.

16. Поряд із цим, 29 березня 2017 року ОСОБА_7 , діючи за вказівками ОСОБА_10 , попросив свого знайомого ОСОБА_12 , який працює таксистом, відвезти його з м. Курахове Донецької області до м. Мар`їнки Донецької області та, прибувши до буднику, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , в якому проживала ОСОБА_13 , забрав від останньої вищезазначений пакет, в якому серед упаковок з борошном, цукром, сіллю, макаронами і т. д. були сховані та замасковані складові елементи саморобного вибухового пристрою, який ОСОБА_13 передала її донька ОСОБА_14 , яка попередньо отримала його від ОСОБА_10 з метою подальшої передачі ОСОБА_7 . Після цього, ОСОБА_7 , домовившись з ОСОБА_12 про поїздку на наступний день до м. Маріуполя Донецької області, поїхав додому до м. Курахове Донецької області.

17. Вранці 30 березня 2017 року ОСОБА_7 , діючи умисно, з корисливих мотивів, на виконання завдання, взявши із собою зазначений вище пакет, зустрівся з ОСОБА_12 та на автомобілі поїхали до м. Маріуполя, а саме місця, куди ОСОБА_7 мав доставити вищевказану «посилку», за адресою, зазначеною напередодні ОСОБА_10 : АДРЕСА_8. Прибувши до місця призначення, а саме до гаражів, що поруч з кафе «Чебуречна» по пр. Металургів у м. Маріуполі, ОСОБА_7 зателефонував ОСОБА_10 та повідомив, що він привіз «посилку» й очікує на людину, яка її прийде і забере, на що останній повідомив, що зараз до нього підійде людина, яка назве йому так звану «кодову фразу», після чого він повинен буде віддати їй «посилку».

18. Після чого, приблизно о 14 годині 30 березня 2017 року до ОСОБА_7 підійшла раніше йому незнайома ОСОБА_15 , що діяла за завданням ОСОБА_9 , та повідомила пароль, після чого отримала пакет. Далі ОСОБА_7 зателефонував ОСОБА_10 , повідомив про виконання завдання та повернувся разом із ОСОБА_12 додому до м. Курахове Донецької області.

19. ОСОБА_15 перенесла отриманий пакет до гаражів, що були поруч з будинком, де і заховала його.

20. 30 березня 2017 року (точний час органами досудового розслідування не встановлений) ОСОБА_8 , діючи умисно, з корисливих мотивів, на виконання вказівок ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , з метою сприяння діяльності терористичної організації «ДНР» приїхав до м. Маріуполя Донецької області, прибув до будинку, поряд з яким між гаражами забрав складові елементи саморобного вибухового пристрою, що були сховані та замасковані ОСОБА_15 в поліетиленовому пакеті із продуктами харчування.

21. Після цього, у не встановлені органом досудового розслідування місці, час та спосіб, діючи незаконно, зібрав зазначені складові елементи в єдиний саморобний вибуховий пристрій на магнітній основі із вибуховою речовиною бризантної дії - тротилом, масою та потужністю вибуху 720-840 гр. в тротиловому еквіваленті, що приводився в дію радіокерованим способом, а саме за допомогою здійснення виклику з мобільного телефону марки «Samsung», із номером телефону: НОМЕР_1 на номер мобільного телефону: НОМЕР_2 , який був встановлений останнім у вищевказаний вибуховий пристрій. Надалі, відніс усе вищезазначене назад до гаражів, де заховав, повідомивши ОСОБА_9 про виконання завдання та поїхав додому до м. Мар`їнки Донецької області.

22. Далі, приблизно о 21:38 годині 30 березня 2017 року ОСОБА_15 , діючи на виконання вказівок ОСОБА_9 , спрямованих на підготовку та вчинення терористичного акту, а саме підриву автомобіля «Toyota Land Cruiser Prado», днз НОМЕР_3 , в якому знаходився заступник начальника ГВ КР УСБУ в Донецькій області полковник ОСОБА_16 , на тому ж місці між гаражами забрала пакет з готовим саморобним вибуховим пристроєм та, зберігаючи при собі, перенесла його до місця свого тимчасового проживання за адресою: АДРЕСА_3 , де зберігала до 31 березня 2017 року.

23. Приблизно о 00:00 годині 31 березня 2017 року ОСОБА_15 , перебуваючи за місцем свого тимчасового проживання, діючи умисно, у відповідності до чітко визначених ОСОБА_9 плану, завдання та інструкцій, помістила вказаний саморобний вибуховий пристрій у рюкзак і вирушила пішки до місця проживання ОСОБА_16 за адресою: АДРЕСА_4 , та місця розташування його автомобіля: пр. Металургів, буд. 88-А.

24. Того ж дня, у період з 03:41:13 години до 03:41:36 години ОСОБА_15 , перебуваючи поруч із будинком № 88-А по пр. Металургів в м. Маріуполі та автомобілем марки «Toyota Land Cruiser Prado», днз НОМЕР_3 , яким користувався ОСОБА_16 , діючи умисно, з корисливих мотивів та наведеною вище метою, усвідомлюючи суспільно небезпечні наслідки своїх дій та бажаючи їх настання, на виконання вказівок ОСОБА_9 , прикріпила саморобний вибуховий пристрій до днища вказаного автомобіля із зовнішньої сторони кузова під сидінням водія. Після чого повернулась до місця свого тимчасового проживання та, діючи відповідно до раніше розробленого злочинного плану, доповіла ОСОБА_9 про успішне прикріплення саморобного вибухового пристрою до автомобіля ОСОБА_16 .

25. Приблизно о 07:00 годині 31 березня 2017 року ОСОБА_15 , реалізуючи злочинні наміри щодо вчинення терористичного акту, взяла мобільний телефон марки «Samsung» із номером телефону: НОМЕР_1 та вирушила до місця проживання ОСОБА_16 з метою приведення у дію закладеного напередодні саморобного вибухового пристрою після посадки останнього до вищезазначеного автомобіля.

26. Приблизно о 08:30 годині, перебуваючи між будинками № 88 та № 92 по пр. Металургів у м. Маріуполі, діючи умисно, з корисливих мотивів та метою порушення громадської безпеки, залякування цивільного населення Донецької області та співробітників правоохоронних органів, залучених до проведення АТО та до попередження, своєчасного виявлення і припинення злочинної діяльності учасників терористичної організації «ДНР», провокації воєнного конфлікту, усвідомлюючи суспільно небезпечний, протиправний характер своїх дій та передбачаючи їх негативні наслідки у вигляді загибелі ОСОБА_16 , за попередньою змовою групою осіб, на виконання спільного з ОСОБА_9 злочинного плану, виконуючи вказівки останнього, упевнившись, що ОСОБА_16 сів за кермо автомобіля та розпочав рух, здійснила дзвінок з отриманого разом із саморобним вибуховим пристроєм мобільного телефону марки «Samsung» з номера телефону: НОМЕР_1 на номер телефону, встановлений у вибуховому пристрої: НОМЕР_2 , чим активувала закладений нею напередодні саморобний вибуховий пристрій, який вибухнув, внаслідок чого ОСОБА_16 отримав вибухову травму, від якої помер на місці події.

27. Вказаними злочинними діями повністю знищено автомобіль «Toyota Land Cruiser Prado», днз НОМЕР_3 , який на праві власності належав матері загиблого ОСОБА_16 - ОСОБА_17 , вартістю 462639, 39 грн., що заподіяло значну майнову шкоду останній.

28. Надалі, перебуваючи на початку квітня 2017 року (точна дата в ході досудового розслідування не встановлена) у м. Донецьку, ОСОБА_15 зустрілась із ОСОБА_9 , від якого отримала раніше обіцяну грошову винагороду за вчинення вищевказаного терористичного акту у розмірі 15000 доларів США.

29. За виконання завдання ОСОБА_10 заплатив ОСОБА_7 грошову винагороду (приблизно 800 гривень, точна сума органом досудового розслідування не встановлена), а також дав приблизно 1000 грн. для оплати послуг таксі.

30. 03 квітня 2017 року ОСОБА_8 прибув до м. Донецька, що тимчасово не підконтрольне органам влади України, де за виконання злочинних завдань отримав від ОСОБА_9 грошову винагороду у невстановленому органом досудового розслідування розмірі.

31. Далі, у період з 26 по 29 квітня 2017 року (точні дата, час та місце органами досудового розслідування не встановлені), ОСОБА_7 перебуваючи у м. Донецьку Донецької області, що тимчасово не підконтрольне органам державної влади України, з метою отримання додаткової грошової винагороди за перевезення «посилки» із забороненими небезпечними предметами до м. Маріуполя, зустрівся з ОСОБА_9 та ОСОБА_10 . Під час зустрічі ОСОБА_7 за виконання вищевказаного завдання додатково отримав від останніх ще 200 доларів США. Також, розуміючи суспільно-небезпечний характер своїх діянь, діючи умисно, з метою неодноразового сприяння діяльності терористичної організації «ДНР» та окремим її учасникам, погодився на пропозицію ОСОБА_9 та ОСОБА_10 щодо подальшого перевезення ним за додаткову грошову винагороду (розміром від 1500 гривень) по території, підконтрольній органам державної влади України, подібних бойових припасів, вибухових пристроїв та вибухових речовин, що будуть сховані та замасковані в пакетах з продуктами харчування.

32. Окрім того, 16 червня 2017 року ОСОБА_7 , перебуваючи в м. Курахове Донецької області, діючи умисно, з корисливих мотивів, на виконання вказівок ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , зустрівся із раніше йому не знайомим ОСОБА_18 (який засуджений та відбуває покарання за вчинення злочинів проти громадської безпеки), який також діяв на виконання злочинних завдань ОСОБА_9 , від якого отримав придбаний останнім в м. Києві для ОСОБА_7 GPS-навігатор «Garmin Etrex 12 Channel GPS». За завданням ОСОБА_9 вищевказаний GPS-навігатор ОСОБА_7 мав використати, коли відвезе чергову «посилку» зі схованими у ній складовими елементами вибухових пристроїв до м. Запоріжжя, та за його допомогою відмітити координати місця, де він залишить вказані речі. Після цього ОСОБА_7 мав передати GPS-навігатор іншій, невстановленій органом досудового розслідування особі, з метою подальшого використання у вчиненні терористичних актів на території, підконтрольній органам державної влади України.

33. Наприкінці листопада - початку грудня 2017 року (точну дату органом досудового розслідування не встановлено) ОСОБА_7 , діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою сприяння діяльності терористичної організації «ДНР» отримав від ОСОБА_9 складові елементи саморобного вибухового пристрою та, достовірно усвідомлюючи та розуміючи їх призначення і суспільну небезпечність, діючи умисно, продовжив зберігати їх на невизначений термін з метою майбутньої передачі невстановленим органом досудового розслідування особам для вчинення останніми з їх використанням терористичних актів на підконтрольній українській владі території.

34. Також, у жовтні 2017 року (точні дати органом досудового розслідування не встановлені) ОСОБА_8 , перебуваючи в м. Мар`їнка Донецької області, зустрівся з раніше йому відомим ОСОБА_19 , який також є давнім знайомим ОСОБА_9 , та повідомив, що вони з останнім організували незаконне перевезення через контрольні пункти в`їзду-виїзду на лінії розмежування (далі за текстом - КПВВ) бойових припасів, вибухових пристроїв і вибухових речовин, та що ОСОБА_9 підшукує надійних осіб для перевезення через КПВВ заборонених предметів, і запропонував ОСОБА_19 зробити в автомобілі останнього сховище, а також займатися на виконання завдань ОСОБА_9 незаконним перевезенням цих речей, на що останній відмовився.

35. Окрім того, в кінці листопада - на початку грудня 2017 року (точну дату органом досудового розслідування не встановлено) ОСОБА_8 , діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою сприяння діяльності терористичної організації «ДНР» отримав від ОСОБА_9 складові елементи саморобного вибухового пристрою та, достовірно усвідомлюючи та розуміючи їх призначення і суспільну небезпечність, діючи умисно, без передбаченого законом дозволу, на виконання завдань ОСОБА_9 , продовжив зберігати їх на невизначений термін, з метою майбутньої передачі не встановленим органом досудового розслідування особам для вчинення останніми з їх використанням терористичних актів на підконтрольній органам державної влади України території.

36. Далі, приблизно в кінці березня 2018 року (точна дата органом досудового розслідування не встановлена) ОСОБА_7 , в черговий раз отримавши від ОСОБА_9 та ОСОБА_10 складові елементи саморобного вибухового пристрою, що були сховані та замасковані в поліетиленовому пакеті всередині закритих упаковок із борошном, попросив свого товариша ОСОБА_11 залишити цей пакет вдома у останнього за адресою: АДРЕСА_5 , плануючи забрати його того ж дня. ОСОБА_11 , не здогадуючись про вміст вказаного пакету, погодився на пропозицію ОСОБА_7 , проте за даним пакетом останній не повернувся та не забрав його.

37. 29 серпня 2018 року співробітниками СБУ проведено обшук квартири за адресою: АДРЕСА_5 , в якій проживає ОСОБА_11 , під час якого виявлено та вилучено: 2 металеві предмети циліндричної форми, до яких приєднані дроти, які схожі на електродетонатори, об`ємна пластична речовина, сірого кольору, схожа на вибухову речовину пластид, 2 мобільних телефони марки та моделі «BQ Step+», від одного з яких із задньої кришки панелі відходять 2 дроти, що схожі на складові елементи саморобного вибухового пристрою.

38. 27 березня 2018 року в ході проведення обшуку співробітниками СБУ за місцем проживання ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_6 виявлено та вилучено: 2 стандартних засоби підриву - електродетонатори типу «ЕДП-р», що призначені для ініціювання зарядів вибухової речовини та являються засобами підриву, що містять вибухову речовину (азид свинцю, ТНРС, гексоген, тетрил), застосовуються при електричному способі підриву та являються вибуховими пристроями промислового виготовлення; речовину сірого кольору - пластичну вибухову речовину, що містить вибухову речовину підвищеної потужності - гексоген вагою 873гр.; 4 тротилові шашки, вагою по 400гр. кожна, промислового виробництва, які використовуються для підривних робіт та являються бризантною вибуховою речовиною нормальної потужності; мобільний телефон із приєднаними до нього дротами марки та моделі «MAXVi C20», ІМЕІ 1: НОМЕР_4 , ІМЕІ 2: НОМЕР_5 , із Sim-карткою оператора мобільного зв`язку «ВФ Україна» із номером телефону: НОМЕР_6 , що є частиною саморобного вибухового пристрою, а саме призначений для подачі струму на засоби ініціювання - електродетонатори. Вилучені вибухові речовини, вибухові пристрої та їх складові частини - мобільний телефон придатні до використання за призначенням, а саме здійснення вибуху.

39. Окрім того, в ході проведення обшуку співробітниками СБУ за місцем реєстрації ОСОБА_7 , за адресою: АДРЕСА_1 виявлено та вилучено: 6 засобів підриву (детонування) з електричним способом приведення в дію, що є електродетонаторами типу «ЕДП-р», виготовленими промисловим способом, відносяться до вибухових пристроїв та придатні для використання за призначенням - здійснення вибуху; 2 предмети - пластичну вибухову речовину на основі гексогену групи бризантних типу «ПВВ-7», що виготовлена промисловим способом, вагою 710гр. та 685гр. відповідно, та які придатні для використання за призначенням - здійснення вибуху.

40. 28 березня 2018 року у будинку за адресою проживання ОСОБА_8 : АДРЕСА_7 , співробітниками Служби безпеки України проведено обшук, в ході якого виявлено та вилучено: електродетонатори типу «ЕДП-р», які являються стандартними засобами підриву, призначені для ініціювання зарядів вибухової речовини та являються засобами підриву, що містять вибухову речовину (азид свинцю, ТНРС, гексоген, тетрил), застосовуються при електричному способі підриву та являються вибуховими пристроями промислового виготовлення; 3 тротилові шашки вагою по 400гр. кожна та 2 тротилові шашки вагою по 200гр. кожна, які використовуються для підривних робіт та являються бризантною вибуховою речовиною нормальної потужності; мобільний телефон із приєднаними до нього дротами, марки та моделі «MAXVi C15», ІМЕІ 1: НОМЕР_7 , ІМЕІ 2: НОМЕР_8 , із Sim-карткою оператора мобільного зв`язку «ВФ Україна», із номером телефону: НОМЕР_9 , та мобільний телефон марки і моделі «BQ Step 1830», ІМЕІ 1: НОМЕР_10 , ІМЕІ 2: НОМЕР_11 , із Sim-карткою оператора мобільного зв`язку «ВФ Україна», із номером телефону: НОМЕР_12 , що були складовими частинами саморобного вибухового пристрою, та які всі разом придатні до використання за призначенням, а саме здійснення вибуху.

41. ОСОБА_8 та ОСОБА_7 будучи достовірно обізнаними про необхідність отримання відповідного дозволу від компетентного органу МВС України на поводження з вибуховими пристроями та речовинами, діючи умисно, з корисливих мотивів, за попередньою змовою групою осіб - з представниками НЗФ «ЦСО МДБ» терористичної організації «ДНР» ОСОБА_9 та ОСОБА_10 придбав, переносили та зберігали всі вищезазначені вибухові пристрої та вибухові речовини без дозволу компетентного органу МВС України, тобто на порушення вимог Інструкції «Про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та зазначених патронів, а також боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів», затвердженої Наказом МВС України № 622 від 21.08.1998 та Постанови ВР України № 2471-XII від 17.06.1992 «Про право власності на окремі види майна».

42. У зв`язку з вищевикладеним, 28 березня 2018 року ОСОБА_8 та ОСОБА_7 затримано співробітниками СБУ в порядку ст. 208 КПК України та припинено їхню злочинну діяльність.

43. Вказаними діями ОСОБА_8 вчинив злочини, передбачені ч. 1 ст. 258-3 КК, як інше сприяння діяльності терористичної організації; ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 263 КК, як незаконне поводження з вибуховими пристроями та вибуховими речовинами, а саме придбання, носіння та зберігання вибухових пристроїв і вибухових речовин без передбаченого законом дозволу, що вчинене за попередньою змовою групою осіб; ч. 2 ст. 263-1 КК, як незаконне виготовлення вибухових пристроїв, що вчинене за попередньою змовою групою осіб; ч. 3 ст. 258 КК, як вчинення терористичного акту, тобто вчинення вибуху з метою порушення громадської безпеки, залякування населення, провокації воєнного конфлікту, що призвело до загибелі людини та заподіяння значної майнової шкоди, що вчинене за попередньою змовою групою осіб, а ОСОБА_7 вчинив злочини, передбачені ч. 1 ст. 258-3 КК, як інше сприяння діяльності терористичної організації; ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 263 КК, як незаконне поводження з вибуховими пристроями та вибуховими речовинами, а саме придбання, носіння, зберігання та передача вибухових пристроїв і вибухових речовин без передбаченого законом дозволу, що вчинене за попередньою змовою групою осіб; ч. 3 ст. 258 КК, як вчинення терористичного акту, тобто вчинення вибуху з метою порушення громадської безпеки, залякування населення, провокації воєнного конфлікту, що призвело до загибелі людини та заподіяння значної майнової шкоди, що вчинене за попередньою змовою групою осіб.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

44. У касаційній скарзі захисник, посилаючись на підстави, передбачені ст. 438 Кримінальним процесуальним кодексом України (далі - КПК), просить скасувати судове рішення та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. При цьому вказує, що справа містить виключну правову проблему яка має значення для забезпечення єдності судової практики в умовах збройного конфлікту та гуманітарного обміну, що є підставою для передачі справи до Великої Палати Верховного Суду для її вирішення.

45. Обґрунтовуючи свої вимоги захисник вказує, що склад суду для апеляційного розгляду сформовано з порушенням автоматизованого розподілу справ, всупереч ч. 3 ст. 34 КПК. Зазначає про неодноразове втручання в процедуру авторозподілу. Вказує, що стороні захисту безпідставно відмовлено у задоволенні заяви про відвід колегії суддів, яка після продовження строку тримання ОСОБА_7 під вартою заявила собі самовідвід, який було задоволено.

46. Вказує, що апеляційний суд під час повторного розгляду провадження не виконав вимог постанови Верховного Суду від 13 листопада 2024 року, зокрема не надав вмотивованих відповідей на доводи апеляційної скарги, не дослідив правомірність доказів, не забезпечив структурну відповідність ст. 419 КПК.

47. Зазначає, що апеляційний суд не дослідив та не оцінив добровільність зміни позиції обвинуваченого, який після тривалого заперечення визнав свою вину, і така зміна відбулася після завершення дослідження доказів, без надання пояснень щодо причин зміни позиції, без ініціативи сторони захисту щодо угоди про визнання винуватості. Апеляційний суд не навів жодної оцінки цього доводу, не перевірив обставини зміни позиції, не встановив, чи було порушено право на захист.

48. Також сторона захисту зазначає, що:

- апеляційний суд повторно проігнорував доводи сторони захисту, які стосувалися незаконності повторного затримання ОСОБА_7 після обміну - без рішення суду, без повідомлення захисника, без змагального процесу, під приводом доставлення його для відбування покарання за відсутністю підстав для звернення вироку до виконання, встановлених ст. 535 КПК. Вказує, що цей суд передчасно дійшов висновку про те, що доводи засудженого ОСОБА_7 та його захисника про викрадення ОСОБА_7 працівниками правоохоронних органів України, та про політичне переслідування, спростовуються поясненнями ОСОБА_7 , згідно до яких він самостійно переплив водоймище, де був затриманий працівниками правоохоронних органів України;

- кримінальне провадження № 22018050000000195 є похідним від матеріалів отриманих в рамках кримінального провадження № 22018050000000008 від 31 січня 2018 року, яке не було предметом судового розгляду, матеріали якого не відкривалися стороні захисту в повному обсязі. Разом з тим, суд першої інстанції, посилаючись на докази (НСРД, протоколи, пояснення), не вказує, що вони сформовані в рамках іншого провадження, що позбавило захист можливості оцінити чи були вони отримані з дотриманням процесуальної процедури; чи існує ухвала слідчого судді на НСРД саме по ОСОБА_7 ; чи міг обвинувачений оскаржити дозвіл, методику чи обсяг дій. На думку захисника, така «похідна» доказова база порушує вимоги ст. 86 КПК;

- суд апеляційної інстанції не перевірив доводи захисника щодо допустимості проведення слідчих дій (затримання) без участі захисника, зокрема вказує, що у вироку місцевий суд обґрунтував винуватість ОСОБА_7 на підставі його власних пояснень, наданих під час затримання 28 березня 2018 року, без участі захисника, а цей протокол складено не в межах кримінального провадження № 22018050000000195 від 19 вересня 2018 року, а в межах іншого - № 22018050000000008 від 31 січня 2018 року;

- протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 28 березня 2018 року, в ході якого ОСОБА_7 нібито впізнав ОСОБА_15 як особу, якій він передав пакет з продуктами у березні 2017 року є недопустимим. Вказаний протокол складено в межах іншого кримінального провадження № 22018050000000008 від 31 січня 2018 року. Зазначає, що у протоколі зазначено, що був присутній адвокат ОСОБА_20 , однак, не уточнено, на підставі яких саме повноважень він діяв, до протоколу не долучено жодного документа, що підтверджує його статус як захисника ОСОБА_7 у цьому провадженні, що на думку захисника, ставить під сумнів законність його участі, а отже - і процесуальну допустимість слідчої дії;

- протоколи обшуків є недопустимими, оскільки вказані слідчі дії проведені за відсутності захисника. Зокрема, протоколи обшуку від 27 березня 2018 року, в ході яких було вилучено засоби зв`язку та саморобний вибуховий пристрій, предмети, зовні схожі на вибухову речовину та електродетонатори, складені в рамках іншого кримінального провадження № 22018050000000008. Обшук за місцем мешкання ОСОБА_7 проведено на підставі ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 21 березня 2018 року у справі №263/3235/18 без зазначення прізвища та посади слідчого ОСОБА_21 , відповідно обшук проведено особою, якій не надавався дозвіл на його проведення, що є порушенням ст. 234 КПК. Обшук домоволодіння, на яке вказав ОСОБА_7 проведено без ухвали слідчого судді, що є грубим порушенням вимог ст. 233-234 КПК. Також захисник вказує, що обидва обшуки проведено за участю ОСОБА_7 , який на той момент фактично вже був затриманий за підозрою у вчиненні особливо тяжкого злочину, а згідно з ч. 3 ст. 233, ч. 4 ст. 236, ст. 46 КПК, участь захисника при проведенні обшуку щодо затриманої особи є обов`язковою;

- не допитані ключові свідки на підставі показань яких суд першої інстанції обґрунтував винуватість ОСОБА_7 , а саме низки процесуальних документів, складених у межах іншого кримінального провадження № 22018050000000008 (протоколу слідчого експерименту за участю ОСОБА_12 , протоколу пред`явлення особи для впізнання за участю ОСОБА_13 , протоколу пред`явлення особи для впізнання за участю ОСОБА_15 ). Ці особи не були допитані судом, що порушує ст. 6 ЄКПЛ та ст. 23 КПК України - право обвинуваченого ставити запитання свідкам обвинувачення.

- суд незаконно використав результати негласних слідчих (розшукових) дій (далі - НСРД) без підтвердження правомірності санкцій слідчого судді. Винуватість ОСОБА_7 обґрунтована двома протоколами за результатами проведення НСРД, а саме, зняття інформації з електронної сторінки в соціальній мережі «Одноклассники» (протокол від 23 травня 2018 року), зняття інформації з мобільного сервісу «Viber» (протокол від 16 квітня 2018 року), які складені в межах іншого кримінального провадження № 22018050000000008. Ці протоколи не супроводжуються належною ухвалою слідчого судді, яка б санкціонувала проведення НС(Р)Д саме уповноваженою особою, а слідчі дії проведені не слідчим, а оперуповноваженим - старшим лейтенантом СБ України ОСОБА_22 , який не входив до складу слідчої групи, не мав індивідуального дозволу слідчого судді на проведення НС(Р)Д, не був належним суб`єктом для складання процесуального документа.

49. Також захисник зазначає про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, оскільки вирок було постановлено не з метою реального застосування покарання, а з метою обміну.

50. Також захисник, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, вказує про незастосування судом апеляційної інстанції норми кримінального закону, яка покращує становище засудженого, а саме - ч. 5 ст. 72 КК в редакції Закону України № 838-VIII від 26 листопада 2015 року, яка діяла з 24 грудня 2015 року до 20 червня 2017 року.

51. Суд не оцінив пропорційність призначеного ОСОБА_7 покарання- 12 років, яке перевищує мінімум санкції ч. 3 ст. 258 КК на 2 роки та наближається до максимального строку. Суд не обґрунтував, чому не застосував нижчу межу санкції, хоча фактичні обставини справи це дозволяли. Захисник вважає, що відсутність мотивів щодо суворості покарання порушує вимоги ст. 65 КК .

52. Вважає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Позиції учасників судового провадження

53. Захисник підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити. Прокурор вважала, що ухвала апеляційного суду підлягає зміні у частині зарахування ОСОБА_7 в строк покарання строку його попереднього ув`язнення з 28 березня 2018 року по 26 грудня 2019 року, з 20 листопада 2023 року по 23 квітня 2024 року та з 13 листопада 2024 року по 27 травня 2025 року включно, із розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Щодо клопотання сторони захисту про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

54. У касаційній скарзі захисник, посилаючись на положення ч. 5 ст. 434-2 КПК, порушує питання про передачу кримінального провадження на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки на його думку, справа містить виключну правову проблему, яка має значення для забезпечення єдності судової практики в умовах збройного конфлікту та гуманітарного обміну, потребує тлумачення у світлі міжнародних стандартів, включно з практикою ЄСПЛ, не має усталеного вирішення в рішеннях Верховного Суду.

55. У своїх рішеннях Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що, передаючи кримінальне провадження на розгляд Великої Палати, слід належним чином сформулювати виключну правову проблему та обґрунтувати факт її наявності, тобто відсутність, суперечливість, неповноту, невизначеність (неясність, нечіткість) або/та неефективність правового регулювання охоронюваних прав, свобод та інтересів, у тому числі внаслідок неоднакової судової практики.

56. Під час тлумачення поняття «виключна правова проблема» необхідно виходити з кількісних та якісних показників, які можуть її становити. Зокрема, за кількісним показником виключна правова проблема зазвичай виникає не в одиничній правовій ситуації, а в невизначеній кількості кримінальних проваджень, крім того, вона може мати триваючий характер і виникати ще під час розгляду кримінального провадження в судах першої та апеляційної інстанцій. Водночас якісні показники становлять змістовий та процедурний критерії визначення наявності виключної правової проблеми.

57. За змістовим критерієм виключна правова проблема полягає, зокрема, у відсутності сталої судової практики, необхідності застосування інституту аналогії, необхідності здійснення судового тлумачення норм закону. За правовою природою виключна правова проблема має зачіпати фундаментальні (конституційні, конвенційні) права та свободи. За процедурним критерієм виключна правова проблема може мати місце за відсутності, неефективності або вичерпаності національних процесуальних механізмів її вирішення іншим способом, крім як використання повноважень Великої Палати Верховного Суду.

58. Однак, на переконання колегії суддів, заявляючи клопотання про передачу цього провадження на розгляд Великої Палати Верховного Суду, захисник не наводить належних обґрунтувань про те, що за вказаних ним обставин має місце виключна правова проблема з огляду на кількісні та якісні показники, які можуть її становити.

Мотиви суду

59. Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

60. Згідно з положеннями ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є, зокрема, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

61. Відповідно до ст. 370 цього Кодексу судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

62. Як передбачено ст. 419 КПК, в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, має бути зазначено: короткий зміст вимог, викладених у апеляційних скаргах та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу. У разі залишення апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, на яких її визнано необґрунтованою.

63. Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 258-3, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 263, ч. 3 ст. 258 КК, було зроблено з додержанням ст. 23 КПК на підставі з`ясування всіх обставин, передбачених ст. 91 цього Кодексу, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до ст. 94 зазначеного Кодексу.

64. Такого висновку суд дійшов на підставі фактичних даних, які містяться у безпосередньо досліджених письмових доказах, зміст яких детально викладений у вироку, а саме: протоколі проведення негласного розшукового заходу від 18 червня 2018 року у якому зафіксовані розмови щодо спільної зустрічі між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 ; протоколі пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 22 травня 2018 року, у якому свідок ОСОБА_13 впізнала особу ОСОБА_7 ; протоколі про проведення слідчого експерименту від 29 березня 2018 року за участі свідка ОСОБА_12 , який віз ОСОБА_7 з м. Курахово до м. Маріуполя; протоколі пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 08 травня 2018 року, за змістом якого свідок ОСОБА_15 впізнала особу ОСОБА_9 , як особу яка надавала їй вказівки та інструктаж щодо вчинення нею підриву автомобіля зі співробітником УСБУ в Донецькій області ОСОБА_16 ; протоколі огляду предметів речей і документів (деталізації телефонних з`єднань з номерами, які належать ОСОБА_7 та ОСОБА_8 ) від 04 червня 2018 року; протоколах огляду предметів речей і документів (деталізації телефонних з`єднань з номерами, які належать ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 ) від 06 та 08 червня 2018 року; протоколі пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 14 червня 2018 року, за змістом якого свідок ОСОБА_18 впізнав особу ОСОБА_7 ; протоколі обшуку (з відеозаписом) за місцем мешкання ОСОБА_8 від 28 березня 2018 року, в ході якого виявлено та вилучено засоби зв`язку та саморобний вибуховий пристрій із засобами ініціації; протоколі огляду предметів вилучених у ОСОБА_8 в ході затримання від 28 березня 2018 року; протоколі огляду речей (з диском), вилучених у ОСОБА_8 в ході обшуку від 29 березня 2018 року, у якому зафіксовані його контакти, інформація про повідомлення, фото з галереї, де наявні зображення із предметами схожими на саморобні вибухові пристрої та інформація з програми Viber, щодо переписок із особою на ім`я ОСОБА_23 ; висновків комплексної вибухово-технічної та комп`ютерно-технічної експертизи №№ 83, 84 від 18 травня 2018 року, відповідно до яких два предмети циліндричної форми з дротами являються стандартними засобами підриву-електродетонаторами ЕДП-р та призначені для ініціювання зарядів вибухової речовини та являються засобами підриву, що містять вибухову речовину, мобільний телефон є частиною саморобного вибухового пристрою; висновку комп`ютерно-технічної експертизи № 80 від 23 травня 2018 року, відповідно до якого вилучено файли зображень та документів, списки контактів абонентів, журналів викликів, SMS-повідомлень, записи історії роботи Інтернет-браузерів, програм Viber та Skype, інформація зареєстрованих персональних мережевих ресурсів, у т.ч. фото з галереї, де наявні зображення із предметами схожими на саморобні вибухові пристрої та інформація з програми Viber, щодо переписок із особою на ім`я ОСОБА_23 ; протоколі пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 16 квітня 2018 року, за змістом якого ОСОБА_8 впізнав особу ОСОБА_9 , як співробітника незаконного збройного формування; протоколі пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 16 квітня 2018 року, за змістом якого ОСОБА_8 впізнав особу ОСОБА_10 , як таку, яка приймає участь у складі незаконних збройних формувань «ДНР»; висновку судової експертизи вибухових речовин № 1/11-20 від 02 травня 2018 року, вилучених в ході обшуку у ОСОБА_8 , відповідно до якого надана на дослідження речовина є вибуховою речовиною - тротилом; протоколі обшуку за місцем мешкання ОСОБА_7 від 27 березня 2018 року в ході якого виявлено та вилучено засоби зв`язку та саморобний вибуховий пристрій із засобами ініціації; протоколі обшуку домоволодіння на яке вказав ОСОБА_7 від 27 березня 2018 року, в ході якого виявлено та вилучено предмети зовні схожі на вибухову речовину та електродетонатори; протоколі пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 28 березня 2018 року, за змістом якого ОСОБА_7 впізнав особу ОСОБА_15 , як таку, якій в березні 2017 року за вказівкою ОСОБА_24 у м. Маріуполі передав пакет з продуктами в дворі багатоповерхових будинків; протоколі огляду речей, вилучених у ОСОБА_7 в ході обшуку від 28 березня 2018 року, яким оглянуто мобільні телефони на якому містяться фото з галереї, де наявні зображення із предметами схожими на саморобні вибухові пристрої та інформація з програми Viber, щодо переписок із особою на ім`я ОСОБА_25 , сім-картки, GPS-трекер та ноутбук; висновку комп`ютерно-технічної експертизи від 18 квітня 2018 року, відповідно до якого виявлені в ході дослідження відомості комп`ютерного обладнання, вилученого в помешканні ОСОБА_7 (файли зображень, списки контактів абонентів, журналів викликів, SMS-повідомлень, записи історії роботи інтернет-Браузерів та програми Viber, інформація персональних даних Інтернет-ресурсів, GPS-координати та їх позиціонування на глобальній карті Землі у програмі Google Earth Pro) записані на DVD- диск; висновку вибухово-технічної експертизи від 04 травня 2018 року, яким надані на експертне дослідження предмети №№ 1, 2 (речовина) є вибуховою речовиною на основі гексогену, ймовірно пластичною вибуховою речовиною групи бризантних типу ПВВ-7, яка виготовлена заводським промисловим способом, а предмети №3-8 є засобами підриву (засобами детонування) з електричним способом приведення в дію, електродетонаторами типу ЕДП-р (6 од.) виготовленими промисловим (заводським) способом та відносяться до категорії вибухових пристроїв, конструктивно передбачено спорядження електродетонаторів даного типу вибуховими речовинами: ТНРС, азид свинцю, гексоген, ТЕН або тетрил, які за призначенням (вибуху) придатні; висновку вибухово-технічної експертизи від 16 травня 2018 року, яким два предмети циліндричної форми з дротами, зовні схожі на електродетонатори типу «ЕДП-р», мобільний телефон білого кольору марки «Maxvi C20» із приєднаним до нього дротами, предмет в`язкої речовини сірого кольору, схожий на пластилін, чотири тротилові шашки, пластична вибухова речовина, що містить гексоген не можливо привести у дію, у зв`язку з недостатньою силою струму, яка виходить з проводів телефону, проте вони являються вибуховими пристроями промислового виготовлення; використовуються для підривних робіт і є бризантною вибуховою речовиною нормальної потужності; пластична вибухова речовина є гексогеном; два електродетонатори придатні до здійснення вибуху; висновку судової експертизи вибухових речовин від 23 квітня 2018 року, якими в наданому на дослідженні зразку речовини виявлено індивідуальну вибухову речовину - гексоген; протоколі пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 06 квітня 2018 року, за змістом якого ОСОБА_7 впізнав особу ОСОБА_9 , як таку, яка на початку 2017 року в м. Донецьку давала йому завдання, щодо перевезення вибухових пристроїв на підконтрольну Україні територію, зазначивши, що ОСОБА_9 обіймає керівну посаду в «МДБ ДНР»; протоколі про проведення слідчого експерименту (з відеозаписом) за участі ОСОБА_7 , захисника та понятих від 06 квітня 2018 року, у ході якого останній відтворив обставини при яких у березні 2017 року в м. Маріуполі він перевозив з м. Мар`їнки до м. Маріуполь складові елементи саморобного вибухового пристрою для подальшої передачі ОСОБА_15 ; протоколі огляду речей, вилучених у ОСОБА_7 в ході обшуку від 26 квітня 2018 року, а саме мобільного телефону марки «MAX VI C20» білого кольору, від якого відходять приєднанні до нього дроти, що примотані скетчем до 4-х предметів прямокутної форми, що зовні схожі на 4 тротилові шашки, а також згорток з газети; висновоку судової експертизи вибухових речовин, продуктів вибуху та продуктів пострілу від 02 травня 2018 року, яким надана на дослідження речовина є вибуховою речовиною - тротилом; протоколі огляду предметів речей і документів від 23 липня 2018 року (деталізації телефонних з`єднань, якими користувались ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , а також інші причетні до злочину особи); протоколі огляду предметів речей і документів (деталізації телефонних з`єднань, якими користувались ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , ОСОБА_26 та ОСОБА_27 ) від 30 липня 2018 року; протоколі огляду предметів речей і документів (деталізації телефонних з`єднань, якими користувались ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , а також інші причетні до злочину особи ) від 14 серпня 2018 року, та інших письмових доказах, зміст яких наведений у вироку.

65. Ураховуючи те, що обвинувачені ОСОБА_7 та ОСОБА_8 в судовому засіданні свою вину визнали повністю, висунуте проти них обвинувачення розуміли та не оспорювали, місцевий суд, розцінюючи досліджені докази як об`єктивні та такі, що відповідають фактичним обставинам справи, вважав їх достатніми для винесення вироку.

66. Таким чином, місцевий суд дійшов висновку, що вина обвинуваченого ОСОБА_7 у іншому сприянні діяльності терористичної організації; незаконному поводженню з вибуховими пристроями та вибуховими речовинами, а саме придбанні, носінні, зберіганні та передачі вибухових пристроїв і вибухових речовин без передбаченого законом дозволу, що вчинене за попередньою змовою групою осіб; вчиненні терористичного акту, тобто вчиненні вибуху з метою порушення громадської безпеки, залякуванні населення, провокації воєнного конфлікту, що призвело до загибелі людини та заподіянні значної майнової шкоди, що вчинене за попередньою змовою групою осіб доведена повністю, а його дії правильно кваліфіковані за ч. 1 ст. 258-3, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 263, ч. 3 ст. 258 КК.

67. У касаційній скарзі захисник стверджує про те, що суд апеляційної інстанції не дослідив чи була добровільною зміна позиції ОСОБА_7 щодо визнання вини у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень після тривалого заперечення. Разом із тим, як слушно зазначила колегія суддів апеляційного суду, визнання або не визнання вини є правом обвинуваченого, а доводи ОСОБА_7 та його захисника, щодо визнання вини, нібито, було вимушеним кроком та свідчить про політичне переслідування, не є слушними, оскільки вимушеність передбачає примус, чого не вбачається з поведінки ОСОБА_7 та спростовується матеріалами справи.

68. Колегія суддів зауважує, що у цьому провадженні місцевий суд дослідив низку доказів, наданих стороною обвинувачення та навіть після того як обвинувачені ОСОБА_7 та ОСОБА_8 свою вину визнали повністю, суд продовжив дослідження матеріалів кримінального провадження наданих стороною обвинувачення (звукозапис судового засідання 23 грудня 2019 року). Серед іншого, згідно протоколу про надання доступу до матеріалів від 23 грудня 2019 року стороні захисту було надано доступ до супровідних листів щодо ухвал Апеляційного суду Донецької області від 07 листопада 2018 року, від 30 липня 2018 року та від 10 серпня 2018 року та ухвал Апеляційного суду Донецької області від 30 січня 2018 року № 951т, № 952т, від 05 березня 2018 року № 2366Т, від 06 квітня 2018 року № 3692т, якими було надано дозвіл на проведення ряду НСРД. При цьому, як сторона обвинувачення так і сторона захисту відмовилися від виклику та допиту свідків, дослідження речових доказів.

69. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що місцевий суд в обґрунтування своїх висновків поклав не лише показання обвинуваченого ОСОБА_7 , але й безпосередньо досліджені та оцінені цим судом докази, які в своїй сукупності за критерієм «поза розумним сумнівом», доводять вину ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень.

70. Суд апеляційної інстанції також дав оцінку доводам сторони захисту щодо посилання у вироку на показання підозрюваного ОСОБА_7 , які надані ним під час затримання та слушно зазначив, що вказане порушення не є істотним, і загалом не впливає на доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушеннях.

Щодо доводів сторони захисту про незаконність складу колегій суддів апеляційного суду

71. У касаційній скарзі захисник зазначає, що склад суду для апеляційного розгляду сформовано з порушенням автоматизованого розподілу справ, всупереч ч. 3 ст. 34 КПК, вказує про неодноразове втручання в процедуру авторозподілу. Стверджує, що стороні захисту безпідставно відмовлено у задоволенні заяви про відвід колегії суддів, яка після продовження строку тримання ОСОБА_7 під вартою заявила собі самовідвід, який було задоволено.

72. Згідно з Указом Президента України №452/2017 «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» від 29 грудня 2017 року, серед інших, ліквідовано Апеляційний суд Дніпропетровської області та утворено Дніпровський апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську область, з місцезнаходженням у м. Дніпро та м. Кривий Ріг.

73. Відповідно до наявної у відкритому доступі інформації, розміщеної на сайті «Судова влада» апеляційний розгляд справ Дніпровським апеляційним судом здійснюється судовими палатами з розгляду кримінальних справ у місті Дніпрі та місті Кривому Розі (копії відповідних наказів містяться на сайті суду). Згідно Додатку № 2 щодо постійних колегій суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду (засади використання автоматизованої системи документообігу суду, затверджені загальними зборами суддів Дніпровського апеляційного суду від 18 липня 2019 року (зі змінами) та 23 квітня 2025 року містяться на сайті суду), у випадку неможливості утворення колегій з числа суддів судової палати з розгляду кримінальних справ у м. Дніпро - справа передається в судову палату у м. Кривий Ріг (та навпаки).

74. Таким чином, передача кримінального провадження з одного підрозділу Дніпровського апеляційного суду до іншого, не є порушенням порядку визначення судді для розгляду справи в розумінні положень ч. 3 ст. 35 КПК, та не є підставою для передачі кримінального провадження до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду для визначення підсудності в порядку ст. 34 КПК.

75. Згідно з Положенням про автоматизовану систему документообігу суду (копія якого зі змінами і доповнення містяться на сайті суду), а саме п. 2.3.22 у разі задоволення відводу або самовідводу заміна судді здійснюється автоматизованою системою на підставі рішення про відвід (самовідвід) у порядку, зазначеному в підпункті 2.3.21 пункту 2.3 цього Положення. За змістом п. 2.3.53. у разі визначення автоматизованою системою неможливості здійснення автоматизованого (повторного автоматизованого) розподілу судових справ відповідно до підпункту 2.3.24 пункту 2.3 цього Положення автоматизованою системою автоматизовано створюється протокол щодо неможливості автоматизованого розподілу судової справи між суддями відповідного суду (додаток 12). А відповідно до п. 2.3.54. у разі усунення обставин, що унеможливлюють здійснення автоматизованого (повторного автоматизованого) розподілу судових справ, такий розподіл відбувається відповідно до вимог цього Положення.

76. Таким чином, колегія судів зауважує, що повторна передача справи відповідальною особою суду на автоматизований розподіл після задоволення самовідводів та відводів суддів не є втручанням у процедуру автоматизованого розподілу.

77. Неприйнятними є й доводи захисника щодо безпідставної, на його думку, відмови у задоволенні заяви про відвід колегії суддів, якою було розглянуто клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу ОСОБА_7 , оскільки, як убачається зі змісту заяви, як на підставу для відводу колегії суддів захисник посилався на порушення вимог ст. 34 КПК, разом з тим, апеляційний суд, враховуючи, що положеннями цієї статті визначено підстави та порядок направлення кримінального провадження, зокрема з одного суду апеляційної інстанції до іншого, не встановивши підстав, визначених п. 5 ч. 1 ст. 75 КПК, ухвалою від 08 січня 2025 року відмовив у задоволенні заяви про відвід колегії суддів.

78. Надалі, ухвалою колегії суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду (м. Дніпро) від 08 січня 2025 року задоволено заяву про самовідвід суддів Дніпровського апеляційного суду ОСОБА_28 , ОСОБА_29 та ОСОБА_30 з інших підстав, визначених в ухвалі, що відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 75 КПК є обставиною, яка виключає участь колегії суддів у розгляді кримінального провадження.

79. Після повторного автоматизованого розподілу справи між суддями, відповідно до протоколу від 23 січня 2025 року визначено склад суду: ОСОБА_31 (головуючий суддя), ОСОБА_32 , ОСОБА_33 (члени колегії). Цьому складу колегії суддів захисником було заявлено відвід з підстав, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 34 КПК. Разом з тим, колегія суддів встановила, що заявлений захисником відвід не містив достатніх даних, які б свідчили про наявність підстав для відводу визначених ст. 75 КПК, а тому ухвалою від 25 лютого 2025 року відмовила у задоволенні заяви захисника. Надалі справа була розглянута вказаною колегією суддів апеляційного суду. Будь яких інших заяв про її відвід матеріали провадження не містять. Таким чином, Суд не вбачає порушень правил формування колегії суддів для розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Щодо доводів захисника про незаконне використання матеріалів отриманих в іншому кримінальному провадженні

80. Сторона захисту стверджує про незаконність використання у кримінальному провадженні № 22018050000000195 матеріалів отриманих в рамках кримінального провадження № 22018050000000008 від 31 січня 2018 року, яке не було предметом судового розгляду та матеріали якого не відкривалися стороні захисту в повному обсязі.

81. Як убачається з матеріалів провадження, обставини вчинення інкримінованих ОСОБА_7 кримінальних правопорушень були предметом досудового розслідування кримінальних проваджень № 22017050000000131, об`єднаного з кримінальними провадженнями № 22018050000000186, № 22018050000000187, № 22018050000000188, а також кримінального провадження № 22018050000000008 за підозрою ОСОБА_8 та ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 258-3 КК, з якого відповідно до постанови про виділення матеріалів кримінального провадження від 13 вересня 2018 року було виділено матеріали досудового розслідування (з відповідним описом матеріалів, доданих до постанови) в окреме провадження № 22018050000000186 від 13 вересня 2018 року, яке як зазначено вище, було об`єднане з провадженням № 22017050000000131, з якого і було виділено провадження № 22018050000000195 за обвинуваченням, зокрема й ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 258-3, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 263, ч. 3 ст. 258 КК, яке і є предметом цього кримінального провадження.

82. Відповідно до ч. 5 ст. 217 КПК рішення про об`єднання чи виділення матеріалів досудового розслідування приймається прокурором. У матеріалах провадження наявна постанова від 19 вересня 2018 року про виділення підставі ст. 217 КПК матеріалів кримінального провадження щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_8 з матеріалів провадженням № 22017050000000131 від 30 березня 2017 року (додаток до постанови містить детальний опис матеріалів, які було виділено) та витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань. При цьому ст. 217 КПК не містить вимоги проте, що під час виділення матеріалів провадження має бути присутня сторона захисту, як про це вказує захисник у касаційній скарзі.

83. В частині доводів сторони захисту про не ознайомлення з матеріалами досудового розслідування у кримінальному провадженні № 22018050000000008, колегія суддів наголошує, що предметом цього кримінального провадження є провадження № 22018050000000195, та відповідно до наявного в матеріалах протоколу про надання доступу до матеріалів досудового розслідування від 19 вересня 2019 року стороні захисту було надано доступ до матеріалів кримінального провадження в 10-ти томах, а також речових доказів та документів.

84. Колегія суддів зауважує, що відповідно до ч. 2 ст. 290 КПК прокурор або слідчий за його дорученням зобов`язаний надати доступ до матеріалів досудового розслідування, які є в його розпорядженні, у тому числі будь-які докази, які самі по собі або в сукупності з іншими доказами можуть бути використані для доведення невинуватості або меншого ступеня винуватості обвинуваченого, або сприяти пом`якшенню покарання.

85. На відміну від доказів, що стосуються предмета доказування, обсяг яких сторона обвинувачення має можливість визначити наперед, виходячи з вимог ст. 91 КПК України та характеру обвинувачення, характер і обсяг доказів, які стосуються обставин, що не стосуються предмета доказування практично неможливо визначити наперед.

86. У цьому кримінальному провадженні, стороні захисту на етапі відкриття матеріалів у порядку визначеному ст. 290 КПК було достеменно відомо, що матеріали цього провадження виділені з іншого провадження, однак вона не порушувала питання про надання для ознайомлення будь-яких інших документів, які на думку сторони захисту спростовували б законність проведення процесуальних дій у кримінальному провадженні. Сторона захисту не була позбавлена права заявляти клопотання в порядку ст. 220 КПК і у разі незгоди з прийнятими рішеннями оскаржувати їх до слідчого судді/суду. Натомість як убачається із протоколу про надання доступу до матеріалів досудового розслідування зауважень, клопотань та доповнень від сторони захисту не надходило.

Щодо доводів захисника про порушення права на захист ОСОБА_7 під час затримання

87. Затримання є комплексною слідчою (розшуковою) дією, яка включає в себе як безпосереднє фізичне обмеження у можливості пересування затриманої особи, так і обшук затриманого й процесуальні дії - повідомлення захисника з центру надання правової допомоги, близького родича затриманого, тощо.

88. Як убачається з протоколу затримання ОСОБА_7 від 28 березня 2018 року він був складений відповідно до вимог статей 104 208-211 КПК, адже містить усі необхідні реквізити, зокрема дані про учасників процесуальної дії, у тому числі понятих. Згідно з ч. 4 ст. 208 КПК ОСОБА_7 було повідомлено підстави його затримання та у вчиненні якого злочину він підозрюється, відповідно до ч. 3 ст. 42 КПК роз`яснені його права, про його затримання повідомлено рідних, а також орган, уповноважений законом на надання безоплатної правової допомоги. Зауважень, доповнень, клопотань щодо затримання та складання протоколу від учасників не надходило.

89. Колегія суддів зауважує, що вимога присутності захисника в ході затримання не передбачена положеннями КПК Конституції України чи міжнародних договорів України. Зокрема приписи статей 207 208 КПК не містять вимог забезпечити обов`язкову участь адвоката під час фактичного затримання, а тому саме фактичне затримання особи без участі захисника не є порушенням вимог кримінального процесуального закону у частині реалізації права на захист, як про це стверджує захисник у касаційній скарзі.

90. Із матеріалів провадження вбачається, що в цей день, а саме 28 березня 2018 року для здійснення захисту за призначенням підозрюваному ОСОБА_7 залучено захисника ОСОБА_34 , який цього ж дня постановою слідчого був замінений на адвоката ОСОБА_20 . З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що право ОСОБА_7 на захист не було порушено.

Щодо недопустимості використання результатів пред`явлення особи для впізнання

91. Доводи сторони захисту про недопустимість використання протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 28 березня 2018 року, в ході якого ОСОБА_7 впізнав ОСОБА_15 за участі захисника ОСОБА_20 без підтверджених належним чином повноважень є безпідставними та спростовуються матеріалами провадження.

92. Так, відповідно до наявної в матеріалах провадження постанови про заміну захисника від 28 березня 2018 року, слідчим було задоволено клопотання захисника ОСОБА_7 - ОСОБА_35 та винесено постанову про доручення призначити адвоката для здійснення захисту за призначенням. Згідно з дорученням для надання безоплатної вторинної правової допомоги від 28 березня 2018 року № 028-0002820 адвокатові ОСОБА_20 доручено забезпечити надання безоплатної вторинної правової допомоги та прибути 28 березня 2018 року о 18:53 годині до ОВС слідчого відділу 2 управління ГУ СБУ (з дислокацією в м. Маріуполь). Після чого постановою слідчого про заміну захисника від 28 березня 2018 року було замінено захисника ОСОБА_34 на адвоката ОСОБА_20 .

93. Відповідно до протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 28 березня 2018 року за участі підозрюваного ОСОБА_7 вказану слідчу дію розпочато о 19:39 годині в присутності адвоката ОСОБА_20 .

94. Колегія суддів зауважує, що в матеріалах провадження наявні документи на підтвердження повноважень адвоката ОСОБА_20 , а саме: постанова слідчого про заміну захисника підозрюваного від 28 березня 2018 року; постанова про доручення призначити адвоката для здійснення захисту за призначенням від 28 березня 2018 року; копія доручення для надання безоплатної вторинної правової допомоги особі від 28 березня 2018 року № 028-0002820, видане на підставі постанови слідчого ОВС слідчого відділу 2 управління ГУ СБУ від 28 березня 2018 року про призначення адвоката ОСОБА_20 ; копія Свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю від 21 вересня 2005 року № 2011; копія витягу з Єдиного реєстру адвокатів України; постанова слідчого про заміну захисника від 28 березня 2018 року; протокол про заміну захисника від 28 березня 2018 року, складений за участі підозрюваного ОСОБА_7 , захисників ОСОБА_35 , ОСОБА_20 , після ознайомлення з яким від ОСОБА_7 та захисника клопотань про внесення до нього змін, доповнень і зауважень не надходило.

Щодо недопустимості використання протоколів обшуку від 27 березня 2018 року

95. У касаційній скарзі захисник стверджує, що обшук за місцем мешкання ОСОБА_7 проведено на підставі ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 21 березня 2018 року у справі №263/3235/18 без зазначення прізвища та посади слідчого ОСОБА_21 , що свідчить про його проведення особою, якій не надавався такий дозвіл та є порушенням ст. 234 КПК. Однак такі доводи не ґрунтуються на положеннях ст. 235 КПК за змістом ч. 2 якої, не передбачено обов`язкової наявності таких відомостей щодо особи, яка буде проводити слідчу дію.

96. Безпідставними є й доводи захисника щодо порушенням вимог ст. 233-234 КПК під час проведення обшуку домоволодіння, на яке вказав ОСОБА_7 за адресою по АДРЕСА_1 , без ухвали слідчого судді.

97. За змістом протоколу обшуку від 27 березня 2018 року вказана слідча дія була проведена в порядку ч. 3 ст. 233 КПК, відповідно до якої слідчий, дізнавач, прокурор має право до постановлення ухвали слідчого судді увійти до житла чи іншого володіння особи лише у невідкладних випадках, пов`язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні кримінального правопорушення. У такому разі прокурор, слідчий, дізнавач за погодженням із прокурором зобов`язаний невідкладно після здійснення таких дій звернутися до слідчого судді із клопотанням про проведення обшуку.

98. Як убачається з матеріалів провадження, слідчим суддею Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області було розглянуто відповідне клопотання органу досудового розслідування про дозвіл на вже проведений співробітниками 2-го управління ГУ СБ України в Донецькій та Луганській областях обшуку за місцем реєстрації ОСОБА_7 та ухвалою від 28 березня 2018 року задоволено вказане клопотання та відповідно надано дозвіл на проведення обшуку.

99. Неприйнятними є й посилання сторони захисту про те, що обидва обшуки проведено за участю ОСОБА_7 , який на момент їх проведення був затриманий за підозрою у вчиненні особливо тяжкого злочину, без захисника, участь якого щодо затриманої особи є обов`язковою, оскільки вказані слідчі дії було проведено 27 березня 2018 року, а ОСОБА_7 був затриманий 28 березня 2018 року, про що свідчить наявний в матеріалах провадження протокол затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину. Крім того КПК не містить положень про обов`язкову участь захисника під час обшуку, у тому числі у кримінальному провадженні, у якому участь захисника є обов`язковою згідно з вимогами статей 49 52 КПК.

100. Разом з тим, спростовуючи аналогічні доводи сторони захисту, суд апеляційної інстанції слушно зазначив, що у цьому кримінальному провадженні, зокрема обшук за місцем проживання обвинуваченого ОСОБА_7 здійснено на підставі ухвали слідчого судді, перед проведенням слідчої дії обвинуваченому вручено пам`ятку про права особи, в якої проводиться обшук або чиї права обмежуються у зв`язку з проведенням обшуку, що підтверджується його підписом. Після проведення слідчої дії складено протокол, жодних зауважень або доповнень ніким не було заявлено, таким чином, право обвинуваченого на захист не було порушено.

Щодо недопустимості використання протоколів НСРД

101. В частині доводів захисника про недопустимість оспорюваних ним протоколів проведення НСРД від 23 травня 2018 року та від 16 квітня 2018 року, проведених щодо ОСОБА_9 , колегія суддів зауважує, що фактичними даними, що містяться у цих документах відслідковується факт спілкування між ОСОБА_9 та ОСОБА_7 . Разом з тим, місцевим судом досліджено ряд інших письмових доказів, зокрема протоколи огляду предметів речей і документів від 08 червня 2018 року та від 14 серпня 2018 року; висновок комп`ютерно-технічної експертизи № 68 від 18 квітня 2018 року, інші письмові докази, якими суд обґрунтував не лише сам факт спілкування між цими особа, а й встановив зміст такого спілкування.

102. Згідно наявного у матеріалах провадження протоколу про надання доступу до матеріалів від 23 грудня 2019 року стороні захисту під час розгляду справи судом першої інстанції було надано доступ до супровідних листів щодо ухвал Апеляційного суду Донецької області від 07 листопада 2018 року, від 30 липня 2018 року та від 10 серпня 2018 року та ухвал Апеляційного суду Донецької області від 30 січня 2018 року № 951т, № 952т, від 05 березня 2018 року № 2366Т, від 06 квітня 2018 року № 3692т, якими було надано дозвіл на проведення ряду НСРД. Будь-яких зауважень чи клопотань зокрема щодо відкриття додаткових матеріалів, від сторони захисту не надходило.

103. За змістом ч. 1 ст. 87 КПК недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини. Суд неодноразово у своїх рішеннях наголошував, що не у всіх випадках порушення навіть фундаментальних прав і свобод особи під час кримінального провадження має прямий вплив на дотримання гарантій справедливого судового розгляду, зокрема й на допустимість доказів. Для вирішення цього питання необхідно брати до уваги не лише сам факт порушення, але й встановити його вплив на процес і характер отримання доказів.

104. У цьому кримінальному провадженні Судом не встановлено таких істотних порушень під час проведення процесуальних дій, які були б безумовними підставами для скасування судового рішень, а сторона захисту у касаційній скарзі не вказує, яким чином проведення НСРД щодо ОСОБА_9 , з урахуванням обсягу досліджених і оцінених судом доказів, порушили права ОСОБА_7 чи істотно вплинули за законність і обґрунтованість судових рішень.

Щодо доводів сторони захисту у частині не допиту свідків

105. Твердження сторони захисту про те, що місцевий суд не допитав ключових свідків на підставі показань яких обґрунтував винуватість ОСОБА_7 не гуртуються на матеріалах провадження.

106. Як убачається з вироку, місцевим судом було досліджено, зокрема протокол слідчого експерименту за участю ОСОБА_12 , протокол пред`явлення особи для впізнання за участю ОСОБА_13 , протокол пред`явлення особи для впізнання за участю ОСОБА_15 та протокол пред`явлення особи для впізнання за участю ОСОБА_18 .

107. Колегія суддів зауважує, що вказані протоколи, з огляду на ч. 2 ст. 84 КПК є самостійними процесуальними джерелами доказів, кожен з яких, з огляду на вимоги ст. 94 КПК підлягає оцінці судом з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. У цьому кримінальному провадженні місцевий суд дотримався процесуального закону в частині дослідження та оцінки вказаних доказів, сторона захисту у ході судового розгляду не оспорює їх допустимість та достовірність.

108. У частині доводів про те, що вказані особи, а саме ОСОБА_13 , ОСОБА_18 , ОСОБА_15 та ОСОБА_12 не були допитані судом як свідки, то колегія суддів зауважує, що про допит вказаних свідків заявляла сторона обвинувачення. Відповідно до звукозапису судового засідання від 23 грудня 2019 року прокурор відмовився від їх допиту і така відмова була прийнята судом. При цьому сторона захисту не клопотала про виклик та допит цих свідків, не вказувала які саме обставини на спростування обвинувачення вони можуть повідомити, не зазначає про такі захисник і в касаційній скарзі.

Щодо доводів захисника про формальний характер вироку та незаконне затримання ОСОБА_7 після обміну без рішення суду

109. Твердження захисника про формальний характер постановленого вироку не ґрунтується на положеннях національного законодавства та не узгоджується з матеріалами цього кримінального провадження, досудове розслідування та судовий розгляд у якому проведено із дотриманням процедури визначеної КПК. Чинним законодавством передбачено підстави та порядок передачі засудженого для обміну як військовополоненого, разом із тим, законодавчо відсутні обмеження щодо направлення таких засуджених для відбування покарання у разі затримання на території України після обміну. Затримання засудженого, щодо якого вирок набрав законної сили, відбувається на підставі цього вироку з метою виконання покарання, призначеного судом, та здійснюється відповідними органами.

110. Як убачається з матеріалів кримінального провадження, а саме протоколу затримання особи, взятої під варту від 14 червня 2020 року, ОСОБА_7 був затриманий на підконтрольній Україні території на виконання вироку Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 26 грудня 2019 року.

111. Спростовуючи доводи сторони захисту щодо підстав затримання засудженого ОСОБА_7 , та нібито його викрадення розвідниками СБУ з території, яка не підконтрольна Україні без складання протоколу затримання, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що затримання засудженого було законним, відповідало вимогам діючого кримінального процесуального кодексу України та не порушило ніяких прав ОСОБА_7 .

112. Зокрема, цим судом встановлено, що ОСОБА_7 приїхав з м. Донецьк, яке непідконтрольне території Україні на водоймище, розташоване поблизу с. Олександрівка Мар`їнського району Донецької області, яке переплив та опинився на території підконтрольній Україні, де і був затриманий та для з`ясування особи був доставлений до правоохоронних органів, що підтверджується особистими поясненнями засудженого ОСОБА_7 , протоколом його затримання та взяття його під варту від 14 червня 2020 року. В подальшому було встановлено, що відносно нього 30 січня 2020 року з Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області надійшло розпорядження про набрання вироком законної сили та його виконання в частині призначеного покарання у виді позбавлення волі строком на 12 (дванадцять) років, а тому він був взятий під варту та етапований до місць позбавлення волі.

Щодо виду та розміру призначеного ОСОБА_7 покарання

113. Згідно з положеннями статей 50 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості та індивідуалізації, покарання повинно бути співмірним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу. Пропорційність покарання вищезазначеним складовим є проявом справедливості як однієї з основоположних засад кримінального провадження.

114. Таким чином, приписи закону України про кримінальну відповідальність наділяють суд правом вибору у визначених законом межах заходу примусу певного виду і розміру. Названа функція суду за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки передбачає вибір однієї з альтернативних форм реалізації кримінальної відповідальності і потребує взяття до уваги й оцінки відповідно до визначених законом орієнтирів усіх конкретних обставин справи, без урахування яких обрана міра покарання не може вважатися справедливою. Справедливість покарання має визначатися з урахуванням інтересів усіх суб`єктів кримінально-правових відносин, а також інших осіб з погляду підвищення рівня їх безпеки шляхом запобігання вчиненню нових злочинів і надання підстав правомірно очікувати відповідну протиправному діянню реакцію держави, що є важливим чинником юридичної захищеності людини.

115. Тобто залежно від конкретних обставин справи, особи засудженого, дій, за які його засуджено, наслідків протиправної діяльності суд вправі визначити такий вид та розмір покарання, який у конкретному випадку буде необхідним, достатнім, справедливим, слугуватиме перевихованню засудженої особи та відповідатиме кінцевій меті покарання в цілому.

116. При призначенні покарання ОСОБА_7 суд врахував ступінь тяжкості вчинених ним кримінальних правопорушень, дані про особу ОСОБА_7 , який раніше судимий, перебував на обліку в Мар`їнському РВ з питань пробації, не працює, перебуває у цивільному шлюбі, проживає разом з цивільною дружиною та її сином, на диспансерному обліку у лікаря психіатра не перебуває, перебуває на обліку в Мар`їнській центральній районній лікарні в кабінеті «Довіра» з діагнозом: В24 синдром залежності від опіоідів. Також суд урахував стан здоров`я ОСОБА_7 , характеристику за місцем проживання, відсутність обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання.

117. Оцінивши вказані обставини у сукупності, суд вважав за необхідне призначити ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років з конфіскацією майна та зазначив, що таке покарання буде відповідати тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, особі обвинуваченого, буде необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів. При цьому суд вказав на неможливість застосування щодо ОСОБА_7 статей 69 75 76 КК.

118. Призначене покарання відповідає вимогам статей 50 65 КК, не порушує загальних засад призначення покарання, встановлених КК, відповідає принципам законності, індивідуалізації та справедливості і не виходить за межі дискреційних повноважень суду.

Щодо незастосування судом апеляційної інстанції ч. 5 ст. 72 КК в редакції Закону України № 838-VIII від 26 листопада 2015 року

119. У постанові від 29 серпня 2018 року у справі № 663/537/17 Велика Палата Верховного Суду зробила висновки щодо застосування положення ч. 5 ст. 72 КК (у редакції Закону України № 838-VIII від 26 листопада 2015 року) та зазначила, що положення ч. 5 ст. 72 КК щодо правил зарахування попереднього ув`язнення до строку позбавлення волі чи інших видів покарань, передбачених у ч. 1 ст. 72 КК, визначають «інші кримінально-правові наслідки діяння» у розумінні ч. 2 ст. 4 КК.

120. Якщо особа вчинила злочин у період до 23 грудня 2015 року (включно), то під час зарахування попереднього ув`язнення у строк покарання застосуванню підлягає

ч. 5 ст. 72 КК в редакції Закону № 838-VIII (зворотна дія цього Закону № 838-VIII як такого, який «іншим чином поліпшує становище особи» у розумінні ч. 1 ст. 5 КК).

121. Якщо особа вчинила злочин до 20 червня 2017 року (включно) і щодо неї продовжували застосовуватися заходи попереднього ув`язнення після 21 червня 2017 року, тобто після набрання чинності Законом № 2046-VIII, то під час зарахування попереднього ув`язнення у строк покарання застосуванню підлягає

ч. 5 ст. 72 КК в редакції Закону № 838-VIII. У такому разі Закон № 838-VIII має переживаючу (ультраактивну) дію.

122. Як убачається з матеріалів провадження, місцевий суд, враховуючи положення ч. 5 ст. 72 КК зарахував обвинуваченим ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у строк покарання строк попереднього ув`язнення в період часу з 28 березня 2018 року по 26 грудня 2019 року включно з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі, враховуючи, що злочини ними вчинені до 20 червня 2017 рокуі щодо них продовжували застосовуватися заходи попереднього ув`язнення після 21 червня 2017 року. У цій частині кримінальний закон застосовано правильно, підстав для втручання Суд не вбачає.

123. Разом із тим, суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення місцевого суду, не врахував положень ч. 5 ст. 72 КК в редакції закону України № 838-VІІІ у частині зарахування строку тримання ОСОБА_7 під вартою під час розгляду справи судом апеляційної інстанції. Як убачається з матеріалів провадження, ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 16 квітня 2023 року задоволено клопотання засудженого ОСОБА_7 та його захисника про поновлення строку на апеляційне оскарження вироку місцевого суду від 26 грудня 2019 року. Надалі, ухвалою апеляційного суду від 20 листопада 2023 року ОСОБА_7 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Ухвалу апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги сторони захисту на вирок місцевого суду було постановлено 23 квітня 2024 року, з огляду на що, строк попереднього ув`язнення ОСОБА_7 з 20 листопада 2023 року по 23 квітня 2024 року включно підлягає зарахуванню у строк покарання на підставі ч. 5 ст. 72 КК в редакції закону України № 838-VІІІ.

124. Постановою Касаційного кримінального суду від 13 листопада 2024 року ухвалу апеляційного суду від 23 квітня 2024 року щодо ОСОБА_7 скасовано та обрано останньому запобіжний захід у виді тримання під вартою. Рішення апеляційного суду постановлено 27 травня 2025 року, з огляду на що, строк попереднього ув`язнення ОСОБА_7 з 13 листопада 2024 року по 27 травня 2025 року включно також підлягає зарахуванню у строк покарання на підставі ч. 5 ст. 72 КК в редакції закону України № 838-VІІІ.

125. З огляду на викладене, колегія суддів вважає за необхідне зарахувати у строк відбування призначеного покарання термін попереднього ув`язнення ОСОБА_7 з 20 листопада 2023 року по 23 квітня 2024 року включно, із розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі, та з 13 листопада 2024 року по 27 травня 2025 року включно, із розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

126. Зі змісту ухвали апеляційного суду вбачається, що апеляційний суд в межах, установлених ст. 404 КПК, та у порядку, визначеному ст. 405 КПК, переглянув кримінальне провадження за апеляційною скаргою сторони захисту, визнав її необґрунтованою, навівши належні мотиви своїх висновків в ухвалі.

127. Істотних порушень вимог матеріального чи процесуального законів, які були б підставами для скасування судового рішення апеляційного суду, про що йдеться в касаційній скарзі захисника, Верховний Суд не встановив.

Керуючись статтями 433 434 436 438 441 442 Кримінального процесуального кодексу України, Суд

ухвалив:

Клопотання захисника ОСОБА_6 про передачу кримінального провадження на розгляд Великої Палати Верховного Суду залишити без задоволення.

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 задовольнити частково.

Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 27 травня 2025 року щодо ОСОБА_7 змінити.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК (у редакції закону України № 838-VІІІ «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув`язнення у строк покарання» від 26 листопада 2015 року) зарахувати у строк відбування призначеного покарання термін попереднього ув`язнення ОСОБА_7 з 20 листопада 2023 року по 23 квітня 2024 року включно, із розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі, та з 13 листопада 2024 року по 27 травня 2025 року включно, із розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3