Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2024 року

м. Київ

Справа № 639/673/24

Провадження № 51 - 2866 км 24

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

засудженого ОСОБА_6 в режимі відеоконференції,

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024226250000013 від 09 січня 2024 року, щодо

ОСОБА_6 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Харкова, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого вироком Жовтневого районного суду м. Харкова від 07 липня 2021 року за ст. 186 ч. 2 КК України до 4 років позбавлення волі зі звільненням від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України з іспитовим строком на 3 роки,

за ст. 296 ч. 1 КК України,

за касаційною скаргою захисника засудженого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на вирок Жовтневого районного суду м. Харкова від 15 лютого 2024 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 25 квітня 2024 року.

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Жовтневого районного суду м. Харкова від 15 лютого 2024 року в порядку спрощеного провадження, передбаченого ст. 382 КПК України, без виклику учасників судового провадження, ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 296 ч. 1 КК України, та призначено йому покарання у виді арешту на строк 6 місяців.

На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків до призначеного за цим вироком покарання з його переведенням в більш суворий вид покарання - позбавлення волі за правилами, передбаченими ст. 72 ч. 1 КК України, зі співвідношення, що одному дню позбавлення волі відповідає один день арешту, частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Жовтневого районного суду м. Харкова від 07 липня 2021 року та остаточно призначено ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 3 місяці.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_6 вказано рахувати з дня його фактичного затримання після набрання вироком законної сили та приведення його до виконання.

Прийнято рішення щодо процесуальних витрат.

Вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінального правопорушення за таких обставин.

06 січня 2024 року приблизно о 04 годині 00 хвилин ОСОБА_6 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, знаходився неподалік магазину «ІНФОРМАЦІЯ_2», що розташований за адресою: АДРЕСА_3 , у якому здійснює свою підприємницьку діяльність ФОП « ОСОБА_8 », де у нього виник протиправний умисел, спрямований на вчинення грубого порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, поєднаного з особливою зухвалістю.

Керуючись малозначним приводом, а саме відмовою ОСОБА_9 , яка на той час знаходилась в середині магазину «ІНФОРМАЦІЯ_2», в продажу алкогольного напою в комендантську годину, ОСОБА_6 , перебуваючи на сходах вищезазначеного продуктового магазину, діючи в умовах воєнного стану, достовірно знаючи, що на території міста Харкова введено комендантську годину з 23 години до 05 години наступного дня, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, розуміючи, що він знаходиться в громадському місті, поблизу якого розташовані багатоповерхові житлові будинки, та те, що він порушує нічний спокій громадян, які прокинулись від значного галасу, із хуліганських мотивів, грубо порушуючи громадський порядок та існуючі в суспільстві загальновизнані правила поведінки і моральності, бажаючи протиставити себе суспільству та прагнучи самоствердитись за рахунок ОСОБА_9 , почав кричати на її адресу нецензурну лексику. Надалі ОСОБА_6 зі значною силою, почергово, діючи з особливою зухвалістю, наніс декілька ударів кулаком своєї руки по скляній кватирці метало - пластикової двері та розбив склопакет. Такими своїми діями ОСОБА_6 порушив нічний спокій громадян ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 .

Таким чином ОСОБА_6 грубо порушив громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю, яке виразилось у пошкодженні метало - пластикових дверей магазину «ІНФОРМАЦІЯ_2», що розташований за адресою: АДРЕСА_3 , у якому здійснює свою підприємницьку діяльність ФОП « ОСОБА_8 », та спричиненні матеріальної шкоди ОСОБА_8 на суму 2 500 грн.

В подальшому протиправні дії ОСОБА_6 , спрямовані на вчинення грубого порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю, тривали приблизно 15-20 хвилин і були припинені співробітниками «Охорони та безпеки» та працівниками поліції, виклик яких здійснила ОСОБА_9 .

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 25 квітня 2024 року частково задоволено апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника - адвоката ОСОБА_7 , скасовано вирок Жовтневого районного суду м. Харкова від 15 лютого 2024 року щодо ОСОБА_6 в частині призначення покарання та призначено йому за ст. 296 ч. 1 КК України покарання у виді штрафу у розмірі 1 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 25 500 грн.

На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків, з урахуванням покарання, призначеного за вироком Жовтневого районного суду м. Харкова від 07 липня 2021 року, ОСОБА_6 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки та штраф у розмірі 25 500 грн. Покарання у виді штрафу вказано виконувати самостійно.

В решті вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 просить скасувати вирок та ухвалу щодо ОСОБА_6 і призначити новий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції. Зазначає, що суд першої інстанції, враховуючи конкретні обставини справи, мав викликати ОСОБА_6 та з`ясувати добровільність його позиції щодо визнання усіх обставин і можливості здійснення судового розгляд у в порядку спрощеного провадження, передбаченого ст. 382 КПК України. Вважає, що ОСОБА_6 був введений в оману органом досудового розслідування, оскільки йому не було роз`яснено, що такі його дії будуть розцінені як порушення умов відбування покарання з випробуванням. На думку захисника, орган досудового розслідування належним чином не виконав вимоги ст. 302 ч.ч. 1 2 КПК України та не переконався у добровільності згоди ОСОБА_6 і розуміння ним наслідків такої згоди. Також указує на те, що під час підписання ОСОБА_6 заяви, передбаченої ст. 302 ч. 3 п. 1 КПК України, не був присутній захисник, що згідно правової позиції Верховного Суду, сформульованої у постанові від 06 жовтня 2021 року в справі № 185/7793/20, є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. Вважає, якщо допустити, що захисник все ж таки був при підписанні цієї заяви ОСОБА_6 , то він виконував свої обов`язки формально, на шкоду підзахисному, оскільки не міг порадити йому погоджуватися на беззаперечне визнання вини за вчинення кримінального правопорушення, якого ОСОБА_6 не скоював. Надаючи власну оцінку доказам у кримінальному проваджені, вважає, що вина ОСОБА_6 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 296 ч. 1 КК України, не доведена. Апеляційний суд, на думку захисника, не усунув вищезазначені порушення, допущені судом першої інстанції, що потягло за собою порушення права ОСОБА_6 на захист та справедливий суд. Крім того, вказує на неправильне застосування судами обох інстанцій закону України про кримінальну відповідальність, а саме ст. 71 72 КК України, та неврахування того, що ОСОБА_6 під час досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні перебував під вартою з 22.03.2021 по 06.07.2021.

Заперечень на касаційну скаргу захисника від учасників судового провадження не надходило.

Позиції учасників судового провадження

Засуджений ОСОБА_6 вважав касаційну скаргу обґрунтованою та просив її задовольнити.

Прокурор в судовому засіданні вважав касаційну скаргу необґрунтованою та просив залишити її без задоволення.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідача, вислухавши доводи учасників касаційного розгляду, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до таких висновків.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Згідно ст. 302 ч. 1 КПК України прокурор, встановивши під час досудового розслідування, що підозрюваний беззаперечно визнав свою винуватість, не оспорює встановлені досудовим розслідуванням обставини і згоден з розглядом обвинувального акта за його відсутності, а потерпілий, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, не заперечують проти такого розгляду, має право надіслати до суду обвинувальний акт, в якому зазначає клопотання про його розгляд у спрощеному порядку без проведення судового розгляду в судовому засіданні.

Слідчий, дізнавач, прокурор зобов`язаний роз`яснити підозрюваному, потерпілому, представнику юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, зміст встановлених досудовим розслідуванням обставин, а також те, що у разі надання згоди на розгляд обвинувального акта у спрощеному порядку вони будуть позбавлені права оскаржувати вирок в апеляційному порядку з підстав розгляду провадження за відсутності учасників судового провадження, недослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини. Крім того, слідчий, дізнавач, прокурор зобов`язаний впевнитися у добровільності згоди підозрюваного, потерпілого та представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, на розгляд обвинувального акта у спрощеному провадженні (ст. 302 ч. 2 КПК України).

До обвинувального акта з клопотанням про його розгляд у спрощеному провадженні повинні бути додані:

1) письмова заява підозрюваного, складена в присутності захисника, щодо беззаперечного визнання своєї винуватості, згоди із встановленими досудовим розслідуванням обставинами, ознайомлення з обмеженням права апеляційного оскарження згідно з частиною другою цієї статті та згоди з розглядом обвинувального акта у спрощеному провадженні;

2) письмова заява потерпілого, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, щодо згоди із встановленими досудовим розслідуванням обставинами, ознайомлення з обмеженням права апеляційного оскарження згідно з частиною другою цієї статті та згоди з розглядом обвинувального акта у спрощеному провадженні;

3) матеріали досудового розслідування, у тому числі документи, які засвідчують беззаперечне визнання підозрюваним своєї винуватості.

Частиною другою статті 381 КПК України передбачено, що суд розглядає обвинувальний акт щодо вчинення кримінального проступку без проведення судового розгляду в судовому засіданні за відсутності учасників судового провадження, якщо обвинувачений не оспорює встановлені під час дізнання обставини і згоден з розглядом обвинувального акта.

Згідно ст. 382 ч. 2 КПК України вирок суду за результатами спрощеного провадження ухвалюється в порядку, визначеному цим Кодексом, та повинен відповідати загальним вимогам до вироку суду. У вироку суду за результатами спрощеного провадження замість доказів на підтвердження встановлених судом обставин зазначаються встановлені органом досудового розслідування обставини, які не оспорюються учасниками судового провадження.

Вирок за результатами розгляду обвинувального акта щодо вчинення кримінального проступку може бути оскаржений в апеляційному порядку з урахуванням особливостей, передбачених статтею 394 цього Кодексу (ст. 382 ч. 5 КПК України).

З матеріалів вказаного кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_6 , будучи підозрюваним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 296 ч. 1 КК України, тобто кримінального проступку, не оспорював встановлені під час дізнання обставини і був згоден з розглядом обвинувального акта у спрощеному провадженні, про що в матеріалах провадження є заява ОСОБА_6 (т. 1, а.с. 13). Добровільність беззаперечного визнання винуватості ОСОБА_6 , його згоду зі встановленими в ході досудового розслідування обставинами і згоду на розгляд обвинувального акта за його відсутності, засвідчено підписом ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_13 . При цьому дані щодо неналежного захисту ОСОБА_6 захисником ОСОБА_13 у матеріалах провадження відсутні, не надані будь-які дані щодо цього і захисником до касаційної скарги. За таких обставин доводи касаційної скарги в цій частині є безпідставними.

Потерпіла ОСОБА_8 також надала добровільну згоду на розгляд обвинувального акта у спрощеному провадженні, у зв`язку із чим прокурор відповідно до ст. 302 ч. 1 КПК України направив обвинувальний акт щодо ОСОБА_6 на розгляд до Жовтневого районного суду м. Харкова з клопотанням про його розгляд у спрощеному провадженні, долучивши до нього відповідні письмові заяви.

Суд першої інстанції з дотриманням вимог ст. 381 ч. 2 КПК України здійснив судовий розгляд за відсутності учасників судового провадження, перевірив обвинувальний акт та додані до нього матеріали і визнав ОСОБА_6 винуватим за ст. 296 ч. 1 КК України у вчиненні хуліганства, тобто грубого порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю.

Суд першої інстанції врахував наявні в матеріалах провадження заяву обвинуваченого ОСОБА_6 , яка була підписана в присутності захисника - адвоката ОСОБА_13 , згідно якої ОСОБА_6 беззаперечно визнав свою вину у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ст. 296 ч. 1 КК України, за обставин наведених в обвинувальному акті, та заяву потерпілої ОСОБА_8 , в якій вона висловила згоду зі встановленими досудовим розслідуванням обставинами, і ОСОБА_6 та потерпіла були ознайомлені з обмеженнями, передбаченими ст. 302 ч. 2 КПК України.

За таких обставин суд першої інстанції не проводив судове слідство та не досліджував обставини кримінального провадження щодо ОСОБА_6 і відповідно до вимог ст. 382 ч. 2 КПК України замість доказів на підтвердження встановлених судом обставин зазначив у вироку встановлені органом досудового розслідування обставини, які не оспорювались учасниками судового провадження.

Враховуючи зазначене, доводи касаційної скарги захисника, в яких він не погоджується з висновком суду про доведеність вини ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 296 ч. 1 КК України, та надає власну оцінку поясненням ОСОБА_6 та свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , які вони давали під час досудового розслідування, є безпідставними.

Вирок суду першої інстанції відповідає вимогам ст. 370 374 КПК України, є законним, обґрунтованим і мотивованим.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 не погодився із вироком суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 та оскаржив його в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду.

Зі змісту положень ст. 418 ч. 2, ст. 419 КПК України вбачається, що судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями

368-380 цього Кодексу. В ухвалі суду апеляційної інстанції, окрім іншого, має бути зазначено узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, викладаються докази, що спростовують її доводи. При скасуванні або зміні судового рішення в ухвалі має бути зазначено, які статті закону порушено та в чому саме полягають ці порушення або необґрунтованість вироку чи ухвали.

Виходячи із завдань та загальних засад кримінального провадження, визначених

у статтях 2 7 КПК України, функція апеляційного суду полягає в об`єктивному, неупередженому перегляді вироків та ухвал суду першої інстанції, справедливому вирішенні поданих апеляційних скарг із додержанням усіх вимог чинного законодавства.

Апеляційний суд, переглянувши кримінальне провадження за доводами апеляційних скарг обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника, погодився із висновками суду першої інстанції щодо надання добровільної згоди ОСОБА_6 на спрощений розгляд обвинувального акта, зазначивши, що він в присутності захисника 09 лютого 2024 року погодився зі встановленими досудовим розслідуванням обставинами та у відповідній заяві зазначив про ознайомлення із обмеженням права на апеляційне оскарження, беззаперечно визнав свою винуватість, підтвердженням чого є підписи вказаної заяви самого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_13 . Апеляційний суд визнав необґрунтованими доводи апеляційних скарг в цій частині, належним чином мотивувавши своє рішення. При цьому апеляційний суд відхилив доводи апеляційних скарг щодо відсутності у діях ОСОБА_6 складу кримінального проступку, передбаченого ст. 296 ч. 1 КК України, оскільки вирок в цій частині не може бути оскаржений в апеляційному порядку відповідно до ст. 302 ч. 2, ст. 394 ч. 1 КПК України.

За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку, що при розгляді вказаного кримінального провадження, судом першої інстанції не порушено приписів ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод - права особи на справедливий суд, а також права на захист ОСОБА_6 .

Апеляційний суд врахував, що 28 березня 2024 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Кримінального, Кримінального процесуального кодексів України та інших законодавчих актів України щодо удосконалення видів кримінальних покарань» № 3342-ІХ від 23 серпня 2023 року, яким запроваджується новий вид покарання за вчинення кримінального правопорушення - пробаційний нагляд, який також застосовується замість покарання у виді арешту. Врахувавши зазначене, апеляційний суд, керуючись принципом зворотної дії закону України про кримінальну відповідальність у часі, призначив ОСОБА_6 за ст. 296 ч. 1 КК України покарання у виді штрафу у розмірі 1 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 25 500 грн.

На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків, з урахуванням покарання, призначеного за вироком Жовтневого районного суду м. Харкова від 07 липня 2021 року, ОСОБА_6 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки та штраф у розмірі 25 500 грн. Покарання у виді штрафу вказано виконувати самостійно.

За правилами частини 3 статті 72 КК України основне покарання у виді штрафу при призначенні його за сукупністю кримінальних правопорушень і сукупністю вироків складанню з іншими видами покарань не підлягає і виконується самостійно.

У разі засудження особи за злочин, вчинений у період іспитового строку за попереднім вироком, визначеним у порядку статей 75 79 104 КК України, та призначення покарання, яке згідно з частиною 3 статті 72 КК України за сукупністю вироків складанню з іншими видами покарань не підлягає, суд, незважаючи на це, має застосувати вимоги статті 71 КК України і визначити за сукупністю вироків таке остаточне покарання, яке має бути більшим як від покарання, призначеного за новий злочин, так і від невідбутої частини покарання за попереднім вироком. У такому випадку суд визначає остаточне покарання у виді сукупності невідбутої частини покарання за попереднім вироком та покарання за новим вироком, ухваливши рішення про їх самостійне виконання.

Апеляційний суд виконав вимоги ст. 71 72 КК України та правильно їх застосував, оскільки у випадку вчинення кримінального правопорушення під час іспитового строку покарання, від якого особа була звільнена з випробуванням, вважається невідбутою частиною покарання та стає реальним, яке має приєднуватися до покарання за новим вироком. Таким чином, законодавець звільнення від покарання з випробуванням не вважає невід`ємною частиною покарання, призначеного попереднім вироком, а лише способом виконання такого покарання, який змінюється на реальне відбування покарання у випадку вчинення нового злочину під час іспитового строку (постанова колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 14 вересня 2021 року, справа № 127/25037/17, провадження № 51-4700 км 20).

В даному випадку апеляційний суд призначив ОСОБА_6 остаточне покарання за сукупністю вироків, призначивши йому покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки як покарання, від якого його було звільнено з випробуванням вироком Жовтневого районного суду м. Харкова від 07 липня 2021 року і яке є невідбутою частиною покарання за попереднім вироком та стало реальним, що приєдналось до покарання у виді штрафу за новим вироком.

Отже, доводи касаційної скарги захисника щодо неправильного застосування апеляційним судом вимог ст. 71 72 КК України є необґрунтованими.

Щодо незарахування ОСОБА_6 на підставі ст. 72 ч. 5 КК України попереднього ув`язнення з 22.03.2021 по 06.07.2021, то вказане питання судами обох інстанцій не вирішувалось і відповідна оцінка в судових рішеннях не надавалась. Проте, це питання може бути ініційоване стороною захисту та бути вирішене місцевим судом в порядку ст. 537 539 КПК України за наявності для цього підстав.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370 419 КПК України.

Забезпечення права на захист підозрюваного, обвинуваченого, засудженого і виправданого у кримінальному провадженні - одна з найважливіших гарантій захисту прав і свобод людини та громадянина, закріплених ст. 59, ст. 63 ч. 2, ст. 129 ч. 3 п. 5 Конституції України та міжнародними актами, які є частиною національного законодавства щодо прав людини і основоположних свобод (ст. 11 Загальної декларації прав людини; ст. 14 ч. 3 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права; ст. 6 ч. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово підкреслював, що сумлінне забезпечення здійснення прав, гарантованих ст. 6 Конвенції, є обов`язком держави. Адекватний захист обвинуваченого як у суді першої інстанції, так і в суді вищої інстанції має вирішальне значення для справедливості у системі кримінального судочинства.

Відповідно до ст. 59 63 Конституції України підозрюваний, обвинувачений чи підсудний має право на захист. Кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно ст. 20 ч. 2 КПК України слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд зобов`язані роз`яснити підозрюваному, обвинуваченому його права та забезпечити право на кваліфіковану правову допомогу з боку обраного ним або призначеного захисника.

Дані про те, що адвокат ОСОБА_13 неналежно здійснював захист ОСОБА_6 під час досудового розслідування та був відсутній при підписанні останнім заяви, передбаченої ст. 302 ч. 3 п. 1 КПК України, в матеріалах кримінального провадження відсутні, а тому доводи касаційної скарги в цій частині також є безпідставними.

Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами для зміни чи скасування судових рішень, не виявлено.

За таких обставин, колегія суддів підстав для задоволення касаційної скарги захисника, скасування судових рішень щодо ОСОБА_6 і призначення нового розгляду в суді першої інстанції не знаходить.

Керуючись статтями 436 438 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Жовтневого районного суду м. Харкова від 15 лютого 2024 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 25 квітня 2024 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу його захисника - адвоката ОСОБА_7 - без задоволення.

Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3