Історія справи

Ухвала ККС ВП від 14.11.2019 року у справі №554/27/19

постанова

ІМЕНЕМ УКРАЇНи

05 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 554/27/19

провадження № 51-5553км19

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Голубицького С. С.,

суддів Крет Г. Р., Шевченко Т. В.,

за участю:

секретаря судового засідання Зайчишина В. В.,

засудженого ОСОБА_1 (у режимі відеоконференції),

захисників Дігтярь Л. А. (у режимі відеоконференції),

Грабчака А. В., Олейнікова Г. О.,

прокурора Кузнецова С. М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 та захисника Дігтярь Л. А. на вирок Октябрського районного суду м. Полтави від 15 березня 2019 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 05 серпня 2019 року у кримінальному провадженні № 12018170040003628 за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Полтави, жителя м. Харкова,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 296 та п. 7 ч. 2 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Октябрського районного суду м. Полтави від 15 березня 2019 року, залишеним без змін ухвалою Полтавського апеляційного суду від 05 серпня 2019 року, ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено:

- за ч. 1 ст. 296 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки;

- за п. 7 ч. 2 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 13 років без конфіскації майна.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_1 остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 13 років без конфіскації майна.

Повністю задоволено цивільний позов потерпілої ОСОБА_3 та стягнуто з ОСОБА_1 на її користь у рахунок відшкодування завданої моральної шкоди 1 000 000 грн.

Вирішено питання щодо речових доказів у кримінальному провадженні.

Районний суд установив, що ОСОБА_1 05 листопада 2018 року близько 03:40 на території нічного клубу "Граммофонъ" на вул. Соборності, 33 в м. Полтаві, не будучи стороною з'ясування відносин, проявляючи викривлені почуття дружби та взаємовиручки, при явно надуманій необхідності допомогти своєму знайомому вирішити суперечку, діючи з хуліганських мотивів і з особливою зухвалістю, наздогнав біля вхідних дверей закладу потерпілого ОСОБА_4 та грубо порушуючи громадський порядок у публічному місці став утримувати його, після чого умисно безпідставно завдав останньому кулаком не менше трьох ударів в голову та верхні кінцівки.

Продовжуючи свої хуліганські дії, ОСОБА_1 через кілька хвилин після того, як охорона клубу попросила всіх вийти з приміщення на вулицю, проявляючи особливу зухвалість до встановлених норм і правил поведінки у суспільстві, з метою демонстрації присутнім своєї фізичної переваги над ОСОБА_4 та його приниження, маючи умисел на заподіяння невизначеної шкоди здоров'ю потерпілого, що охоплювало і протиправне заподіяння смерті, раптово підійшов із-за спини до ОСОБА_4, обхопив його обома руками за тулуб та піднявши вгору застосував до нього спеціальний прийом особливо-руйнівної дії "кидок через спину", тобто з раніше наданим прискоренням кинув його через спину вниз і вдарив головою та шиєю об тротуарну плитку, внаслідок чого потерпілий відразу знепритомнів. Після застосованого прийому ОСОБА_1 проявляючи надмірну агресію завдав ОСОБА_4 ще не менше трьох ударів ногою в голову та пішов з місця події.

Унаслідок застосованого прийому потерпілому було завдано тяжких тілесних ушкоджень від яких він помер на місці події через кілька хвилин.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, які її подала

У касаційній скарзі з доповненнями захисник Дігтярь Л. А. просить змінити судові рішення через невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, перекваліфікувати дії ОСОБА_1 з п. 7 ч. 2 ст. 115 КК на п. 7 ч. 2 ст. 115 КК і з застосуванням ст. 69-1 КК призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років 7 місяців. Також просить визнати ОСОБА_1 невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК і закрити кримінальне провадження в цій частині обвинувачення через відсутність у його діях складу кримінального правопорушення та зменшити розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню з засудженого на користь потерпілої ОСОБА_3 до 200 000 грн.

На обґрунтування своїх вимог зазначає, що стороною обвинувачення не було надано в суді достатніх, допустимих та переконливих доказів у доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні цих злочинів.

На переконання захисника, судом першої інстанції в основу вироку було покладено недопустимі докази, а саме: протоколи слідчих експериментів за участю свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6 від 22 листопада 2018 року та свідка ОСОБА_7 від 27 листопада 2018 року, а також відеофайли які містяться на дисках DVD -R 4.7 GB 120 min VIDEX excellent, DVD -R 4.7 GB Maximus та CD-R.

Також захисник звертає увагу на те, що підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 115 КК було вручено ОСОБА_1 у кримінальному провадженні № 12017170020003628 від 05 листопада 2018 року, а у кримінальному провадженні № 12018170020003628 від 05 листопада 2018 року підозра йому не вручалась і на час розгляду справи в суді йому було повідомлено лише про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК, у зв'язку з чим вважає, що запобіжний захід до ОСОБА_1 у цій справі було обрано незаконно.

Стверджує, що невідповідність висновків суду у вироку фактичним обставинам справи призвела до неправильної правової оцінки дій ОСОБА_1, які, на думку захисника, підлягають кваліфікації за ч. 2 ст. 121 КК. Тому захисник просить перекваліфікувати його дії з п. 7 ч. 2 ст. 115 КК на п. 7 ч. 2 ст. 115 КК і призначити йому покарання з застосуванням ст. 69-1 КК, оскільки останній вперше притягується до кримінальної відповідальності, у справі відсутні обставини, які обтяжують покарання, і потерпіла в суді не наполягала на суворому покаранні засудженого. Крім того, ОСОБА_1 навчається на бюджетній формі навчання, працював в ТОВ "Бирмаркет", позитивно характеризується за місцем навчання, роботи та заняттям спортом (плавання), не перешкоджав у проведенні досудового розслідування, щиро розкаюється і співчуває рідним та близьким загиблого.

Зауважує на тому, що судом першої інстанції було встановлено, що засуджений діяв з хуліганських мотивів, з особливою зухвалістю та винятковим цинізмом, однак у своєму рішенні цей суд не вказав у чому саме проявлялися такі дії, яким чином ним була виражена явна неповага до суспільства, яким чином він знехтував правилами та нормами моралі, у чому полягала його особлива зухвалість та винятковий цинізм, у зв'язку з чим сторона захисту не може погодитись із висновком суду у вироку про наявність у діях ОСОБА_1 об'єктивної сторони складу інкримінованих злочинів.

Окрім цього, на думку захисника, а ні районний суд, а ні суд апеляційної інстанції не обґрунтували в оскаржуваних рішеннях своїх висновків щодо доцільності грошової компенсації суми моральної шкоди у розмірі 1 000 000 грн, яка підлягає стягненню з засудженого на користь потерпілої ОСОБА_3.

Вважає, що при перегляді вироку апеляційний суд не перевірив належним чином доводів її апеляційної скарги і не надав на усі з них вичерпних відповідей, а тому ухвалене цим судом рішення не відповідає вимогам статей 370 та 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).

Засуджений ОСОБА_1 у касаційній скарзі просить змінити судові рішення через невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, перекваліфікувати його дії з п. 7 ч. 2 ст. 115 КК на п. 7 ч. 2 ст. 115 КК та призначити за статтями 434, 436, 441, 442 КПК покарання у межах його санкції. За обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК просить його виправдати і провадження в цій частині закрити через відсутність у його діях складу цього злочину. Також просить зменшити до 200 000 грн розмір суми відшкодування моральної шкоди, яка підлягає стягненню з нього на користь потерпілої ОСОБА_3.

На обґрунтування своїх вимог засуджений наводить у скарзі ті самі доводи, що викладені у касаційній скарзі його захисника.

У поданих запереченнях на касаційну скаргу

Позиція учасників у суді касаційної інстанції

Захисники Дігтярь Л. А., Грабчак А. В., Олейніков Г. О. та засуджений ОСОБА_1 вимоги касаційних скарг сторони захисту з доповненнями підтримали.

Прокурор виступив проти задоволення касаційних скарг і просив залишити оскаржувані вирок та ухвалу без зміни.

Мотиви Суду

Колегія суддів (далі - Суд), заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, наведені у касаційних скаргах, дійшла висновку про таке.

Відповідно до ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. На будь-яких інших підставах суд касаційної інстанції не вправі скасувати чи змінити оскаржувані рішення.

У поданих касаційних скаргах з доповненнями захисник та засуджений по суті не погоджуються з установленими у вироку фактичними обставинами кримінального провадження, тоді як у силу ст. 433 КПК їх перевірку до повноважень суду касаційної інстанції законом не віднесено.

Згідно з вимогами ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених ст. 370 КПК . Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 370 КПК . Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

З матеріалів провадження вбачається, що свій висновок про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих злочинів суд першої інстанції зробив на підставі ретельного аналізу й оцінки досліджених доказів, а саме: показань засудженого ОСОБА_1, потерпілої ОСОБА_3, свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_10; протоколів слідчих експериментів від 22 і 27 листопада 2018 року проведених із свідками ОСОБА_7, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (з відеозаписами до них); протоколу огляду місця події від 05 листопада 2018 року; запису камери відеоспостереження нічного клубу "Граммофонъ" від 05 листопада 2018 року; карти виїзду швидкої медичної допомоги від 05 листопада 2018 року № 80388 (реанімаційні заходи на протязі 40 хвилин не дали результату); висновків судової медичної експертизи від 13 грудня 2018 року № 1272-а (дві групи тілесних ушкоджень у потерпілого ОСОБА_4), судової імунологічної експертизи від 12 грудня 2018 року № 1584 та судової психіатричної експертизи від 14 грудня 2018 року № 504.

Суд першої інстанції уважно перевірив надані сторонами докази у справі, детально виклав їх зміст у вироку та дав їм належну правову оцінку. Ці докази узгоджуються між собою і не містять сумнівів у їх належності, допустимості та достатності. Саме на основі цих доказів місцевий суд і обґрунтував свій висновок про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих злочинів.

Не погодившись з вироком прокурор, захисник та засуджений ОСОБА_1 подали на нього апеляційні скарги.

За приписами статей 404 та 405 КПК суд апеляційної інстанції зобов'язаний перевірити всі доводи, викладені в апеляційних скаргах, у тому числі за необхідності - і шляхом повторного дослідження доказів.

Зважаючи на законодавчі приписи, а також положення ст. 419 КПК цей суд зобов'язаний проаналізувати й зіставити з наявними у кримінальному провадженні та додатково поданими матеріалами всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, і дати на кожен із них вичерпну відповідь, пославшись на відповідну норму права.

При залишенні заявлених вимог без задоволення, в ухвалі має бути зазначено підстави за яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Цих вимог закону суд апеляційної інстанції дотримався.

Під час апеляційного перегляду вироку місцевого суду апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційних скарг сторони захисту, доводи яких є аналогічними доводам касаційних скарг, встановив, що висновки суду про винуватість засудженого ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих злочинів за наведених у вироку обставин підтверджуються сукупністю належних та допустимих доказів зібраних у кримінальному провадженні, а тому вмотивовано відмовив у їх задоволенні та залишив цей вирок без змін.

Зокрема, згідно висновку судової медичної експертизи від 13 грудня 2018 року № 1272-а у потерпілого ОСОБА_4 було виявлені тілесні ушкодження, які за ступенем тяжкості можна розділити на 2 умовні групи. Перша група - м'які покрови голови зі сторони їх внутрішньої поверхні з масивним крововиливом у лівій скроневій ділянці; крововилив в м'які тканини від ділянки потиличного бугра до рівня середньої третини шиї; крововилив під тверду мозкову оболонку по базальній поверхні головного мозку в ділянці обох мигдаликів мозочку та стовбуру; масивні крововиливи під м'яку мозкову оболонку по базальним поверхням лобних, скроневих та потиличних долей правої і лівої півкуль головного мозку, обох мигдаликів мозочку та стовбуру; спинний мозок від першого шийного хребця до рівня п'ятого шийного хребця з крововиливами під оболонки та в речовину спинного мозку, ці ушкодження мають прижиттєвий характер, утворились у короткий проміжок часу від не менше ніж трикратної дії тупих предметів з раніше наданим прискоренням, відносяться до тяжких тілесних за критерієм загрози для життя і безпосередньо пов'язані із настанням смерті останнього. Друга група - садна та синець верхніх кінцівок, мають прижиттєвий характер, утворились у короткий проміжок часу від не менш ніж двократної дії тупих предметів і відносяться до легких тілесних ушкоджень.

Розмежування вказаних тілесних ушкоджень на дві групи лише підтверджує правильність висновків суду першої інстанції про послідовність подій, які відбувались того дня, а саме: первинний конфлікт біля входу в клуб (завдання потерпілому кількох ударів по руках і в голову), та подальше продовження конфлікту, застосування прийому із кидком потерпілого головою об тверду поверхню та завдання після цього ще кількох ударів йому ногою в голову (що безпосередньо пов'язано з причиною настання смерті ОСОБА_4).

З юридичної точки зору для відмежування умисного вбивства (ст. 115 КК) від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК), беруться до уваги докази щодо змісту та спрямованості умислу винного. Питання про умисел вирішується з урахуванням усіх обставин вчиненого кримінального правопорушення, зокрема, і його способу, знаряддя злочину, кількості, характеру та локалізації заподіяних тілесних ушкоджень та причин припинення посягання. При цьому, згідно з усталеною правозастосовною практикою, у тому числі відповідно до роз'яснень наведених у п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003 року № 2 "Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи", основним критерієм є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві на відміну від заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, її настання охоплюється умислом винного.

Відповідно до змісту ст. 24 КК умисел поділяється на прямий та непрямий.

Вирішуючи питання, який саме вид умислу мав місце у конкретному випаду, слід враховувати три ознаки, які характеризують психічне ставлення особи до вчиненого нею діяння і його наслідків: 1) усвідомлення особою суспільної небезпеки свого діяння; 2) передбачення його суспільне небезпечних наслідків; 3) бажання настання таких наслідків або свідоме припущення їх настання. Перші дві ознаки (усвідомлення і передбачення) характеризують процеси, які відбуваються у психіці суб'єкта і тому складають інтелектуальний момент (елемент, компонент) умислу.

Третя ознака (бажання чи свідоме припущення наслідків) характеризує вольову сферу особи й утворює вольовий момент умислу.

За спрямованістю діяння і конкретизацією бажаного наслідку умисел поділяють на визначений (конкретизований), невизначений (неконкретизований) і альтернативний.

Визначений умисел характеризується тим, що особа чітко усвідомлює суспільне небезпечний характер свого діяння і прагне досягти одного конкретного наслідку.

Невизначений умисел означає, що у винного немає чіткого уявлення про характер і тяжкість можливих наслідків злочину, він передбачає ці наслідки лише у загальних рисах. Альтернативний умисел має місце тоді, коли винний передбачає й однаково бажає чи свідомо допускає настання одного з кількох можливих злочинних наслідків.

У випадках вчинення злочину з невизначеним або альтернативним умислом відповідальність настає залежно від фактично заподіяних наслідків, оскільки винний передбачав настання будь-якого із цих наслідків і бажав чи свідомо припускав їх настання.

Суд упевнений, що для будь якої безсторонньої особи є очевидним той факт, що ОСОБА_1, який є дорослою людиною і згідно з висновком судової психіатричної експертизи від 14 грудня 2018 року № 504 може усвідомлювати свої дії та керувати ними, умисно здійснюючи із прискоренням кидок потерпілого головою на тверду поверхню тротуарної плитки, хоча і не бажав його смерті, але свідомо припускав настання таких наслідків, оскільки розумів, що у результаті такого падіння та удару головою, яка є життєво важливим органом, ОСОБА_4 неодмінно отримає тілесні ушкодження від яких може померти.

Таким чином, за встановлених судом фактичних обставин кримінального провадження вчинене ОСОБА_1 суспільно небезпечне діяння обґрунтовано отримало юридично-правову оцінку за п. 7 ч. 2 ст. 115 КК, а тому доводи сторони захисту в касаційних скаргах про необхідність кваліфікації його дій у цій частині за п. 7 ч. 2 ст. 115 КК не можна визнати прийнятними.

Безпідставними також є і доводи касаційних скарг про відсутність у поведінці засудженого хуліганського мотиву та невірну кваліфікацію його дій судом за ч. 1 ст. 296 КК.

Відповідно до приписів ст. 296 КК безпосереднім об'єктом хуліганства виступає громадський порядок. Зміст та спрямованість хуліганства визначаються з характеру дій особи, яка їх вчиняє, а також із стосунків, які склалися між такою особою та потерпілим. Особливість мотиву хуліганства полягає у причинній зумовленості цих дій, яка може бути різною. У таких випадках спонукання вчинити такі дії позбавлені будь-якої закономірної необхідності і можуть бути пов'язані з бажанням особи показати свою винятковість та фізичну перевагу над потерпілим, чи з розгнузданого самолюбства, пов'язаного з неповагою до особи, людської гідності, байдужим ставленням до громадського порядку, законів і правил поведінки у суспільстві.

Районний суд встановив, що ОСОБА_1 діючи з хуліганських спонукань та прагнучі самоутвердитися, незважаючи на те, що потерпілий ОСОБА_11 не бажав конфлікту, не проявляв агресії, грубощів чи намірів вчинити фізичне насильство, та взагалі пішов від конфліктуючих усередину клубу, навпаки, з метою розпалення конфлікту наздогнав останнього біля вхідних дверей закладу, якого став утримувати та безпідставно наніс йому кулаком не менше трьох ударів у голову та верхні кінцівки. Продовжуючи далі свої хуліганські дії та не будучи учасником розмови між свідком ОСОБА_7 та ОСОБА_4, ОСОБА_1 раптово з-за спини обхопив останнього руками за тулуб та піднявши уверх кинув униз з прискоренням головою об тротуарну плитку, після чого наніс непритомному потерпілому ще кілька ударів ногами в голову і з місця події втік.

Отже, наявність в діях ОСОБА_1 хуліганського мотиву було доведено судом першої інстанції і під сумнів колегією суддів не ставиться.

Наведені в касаційній скарзі захисника Дігтярь Л. А. доводи про недопустимість низки доказів у кримінальному провадженні були предметом аналізу та перевірки судів першої і апеляційної інстанцій.

Згідно з приписами статей 86, 87 КПК доказ визнається допустимим, якщо його отримано в порядку, встановленому статей 86, 87 КПК . Недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, у тому числі внаслідок порушення права особи на захист та шляхом реалізації органами досудового розслідування чи прокуратури своїх повноважень, не передбачених КПК, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень.

З матеріалів провадження вбачається, що відеофайли, які містяться на дисках DVD -R 4.7 GB 120 min VIDEX excellent, DVD -R 4.7 GB Maximus та CD-R були добровільно надані на запит слідчого адміністрацією нічного клубу, що підтверджується відповідними документами у матеріалах кримінального провадження, а отже у слідчого не було необхідності звертитися з клопотанням до слідчого судді для отримання цих відеозаписів у порядку, передбаченому ст. 160 КПК.

Відтак немає підстав стверджувати, що ці докази були отримані слідчим з порушенням положень ч. 2 ст. 93 КПК.

До того ж, відповідно до ст. 7 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" від 22 травня 2003 року № 851-IV у випадку зберігання інформації на кількох електронних носіях кожний з електронних примірників вважається оригіналом електронного документа.

По суті, матеріальний носій - це лише об'єкт у якому зберігається певна інформація та який має значення тільки тоді, коли збережений у ньому електронний документ виступає речовим доказом у справі. Головною особливістю електронного документа є відсутність жорсткої прив'язки до конкретного матеріального носія.

Один і той же електронний документ (відеозапис) може існувати на різних носіях.

Всі ідентичні за своїм змістом примірники електронного документа можуть розглядатися як оригінали та відрізнятися один від одного тільки часом та датою створення.

При перегляді цих відеозаписів у судовому засіданні сам засуджений, а також свідки, які були присутні на місці події, підтвердили достовірність цих відеозаписів і їх відповідність тим обставинам, які відбувалися на території нічного клубу під час вчинення ОСОБА_1 вказаних кримінальних правопорушень.

Щодо доводів касаційних скарг про недопустимість протоколів слідчих експериментів за участю свідків ОСОБА_5 і ОСОБА_6 від 22 листопада 2018 року, та свідка ОСОБА_7 від 27 листопада 2018 року, як доказів у справі, колегія суддів вважає необхідним зазначити наступне.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 240 КПК з метою перевірки та уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального провадження, слідчий, прокурор має право провести слідчий експеримент.

Під час проведення слідчих експериментів 22 і 27 листопада 2018 року за участю свідків ОСОБА_7, ОСОБА_6 та ОСОБА_5 із застосуванням технічних засобів фіксації (відеокамери), протоколи яких були досліджені, а відеозаписи переглянуті учасниками провадження в суді першої інстанції, вказані свідки у присутності понятих та експерта, без примусу і за власною згодою розповіли та показали про обставини вбивства ОСОБА_4. Перед початком цієї слідчої дії свідкам були роз'яснені їхні права та обов'язки, у тому числі і право відмовитися давати будь-які показання відносно себе та своїх родичів (т. 1, а. к. п. 184-186,188-190,192-194). Показання цих свідків надані в судовому засіданні є послідовними і узгоджуються між собою у деталях події, та не суперечать механізму, кількості і тяжкості тілесних ушкоджень виявлених у потерпілого ОСОБА_4.

Розділом 2 Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого наказом Генеральної прокуратури України від 06 квітня 2016 року № 139 (в редакції станом на 05 листопада 2018 року) визначено, що номер кримінального провадження складається з таких реквізитів: код органу, який розпочав досудове розслідування, рік, код відомства та територіального органу, номер кримінального провадження. Реквізити номера кримінального провадження зберігаються на всіх стадіях досудового розслідування, де перші чотири цифри це код підрозділу, який виявив кримінальне правопорушення, та рік порушеного кримінального провадження, яке згідно матеріалів порушено у 2018 році. Цей факт не оспорювався жодним з учасників кримінального провадження, що також підтверджує те, що при складанні вказаних протоколів слідчих експериментів слідчим було допущено технічну описку, яка не впливає на їх сприйняття та доказове значення у кримінальному провадженні.

Перевіряючи ці самі доводи, які були зазначені в апеляційних скаргах сторони захисту, суд апеляційної інстанції у своєму рішенні вірно вказав про те, що хоча ці протоколи слідчих експериментів і містять описку у зазначенні слідчим номеру кримінального провадження, проте ця описка носить технічний характер і не є значною, оскільки не впливає на результати цих слідчих дій відображених у протоколах та їх доказове значення у справі, а тому ці докази не можуть бути визнані недопустимими та були правильно взяті до уваги судом першої інстанції при постановленні вироку.

З огляду на зазначене Суд визнає доводи касаційної скарги захисника Дігтярь Л.

А. про недопустимість вказаних доказів неприйнятними, і з цих підстав їх відхиляє.

Доводи захисника в касаційній скарзі щодо наявності цинізму в діях засудженого були наведені ним і в апеляційній скарзі та перевірялися судом апеляційної інстанції, який з цього приводу у своєму рішенні обґрунтовано зазначив, що хуліганські дії ОСОБА_1 супроводжувалися особливою зухвалістю і саме за цією кваліфікуючою ознакою його було засуджено судом першої інстанції за ч. 1 ст. 296 КК, а вказане цим судом у вироку слово "цинізм" при описі встановлених обставин події кримінального правопорушення фактично є опискою і жодним чином не пов'язане з висунутим йому обвинуваченням.

У той же час, наведені в касаційній скарзі захисника доводи про незаконне застосування до ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою під час досудового розслідування не є предметом перевірки суду касаційної інстанції, а тому Судом не розглядаються.

Стосовно доводів касаційних скарг сторони захисту про неправильне вирішення цивільного позову потерпілої ОСОБА_3 у кримінальному провадженні судами першої та апеляційної інстанції колегія суддів вважає необхідним зазначити про таке.

Згідно з положеннями ст. 128 КПК потерпілий у кримінальному провадженні має право заявити цивільний позов. Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається за правилами визначеними КПК з дотриманням норм та положень Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК).

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що потерпілою ОСОБА_3 під час судового розгляду заявлено цивільний позов про стягнення на її користь з ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моральної шкоди спричиненої смертю чоловіка коштів у сумі 1 000 000 грн.

Суд першої інстанції повністю задовольнив ці позовні вимоги потерпілої, із правильністю такого рішення погодився і суд апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 2 ст. 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) моральна шкода, зокрема, може полягати у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я, в душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості.

З матеріалів провадження вбачається, що внаслідок скоєного ОСОБА_1 кримінального правопорушення потерпіла ОСОБА_3 втратила чоловіка, а її двоє малолітніх дітей батька, трагічна смерть якого залишила її вдовою та порушила звичайний уклад їхньої сім'ї, позбавила її та дітей нормального способу життя і завдала глибоких душевних страждань.

З огляду на ці фактори, а також обставини справи, зокрема й обставини смерті потерпілого, колегія суддів вважає, що прийняті судами першої та апеляційної інстанцій рішення в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь потерпілої ОСОБА_3 коштів у сумі 1 000 000 грн у рахунок відшкодування завданої моральної шкоди є правильними, оскільки відповідають засадам розумності, виваженості та справедливості і не суперечать вимогам статей 23 та 1168 ЦК.

Вирок суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду за змістом відповідають вимогам статей 370, 374, 419 КПК, у них наведено мотиви, з яких виходили ці суди при постановленні своїх рішень та положення закону, якими вони керувалися.

З огляду на те, що санкція ч. 2 ст. 115 КК передбачає найсуворіше покарання у виді довічного позбавлення волі підстав для застосування до засудженого положень ст. 69-1 КК колегія судді не вбачає. Покарання ОСОБА_1 призначено з дотриманням вимог статей 50 та 65 КК.

Під час перевірки оскаржуваних судових рішень судом касаційної інстанції не встановлено таких порушень вимог кримінального процесуального закону чи закону України про кримінальну відповідальність, які би були підставами для їх зміни чи скасування, а тому підстав для задоволення касаційних скарг засудженого та його захисника Верховний Суд не вбачає.

На підставі викладеного, керуючись статтями 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

касаційні скарги захисника Дігтярь Л. А. та засудженого ОСОБА_1 залишити без задоволення, а вирок Октябрського районного суду м. Полтави від 15 березня 2019 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 05 серпня 2019 року щодо ОСОБА_1 - без зміни.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:



С. С. Голубицький Г. Р. Крет Т. В. Шевченко