Історія справи

Постанова ККС ВП від 12.05.2025 року у справі №631/268/24
Постанова ККС ВП від 12.05.2025 року у справі №631/268/24
Постанова ККС ВП від 17.03.2025 року у справі №631/268/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2025 року

м. Київ

справа № 631/268/24

провадження № 51-4937 км 24

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника (у режимі відеоконференції) ОСОБА_6 ,

засудженого ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 на вирок Харківського апеляційного суду від 08 жовтня 2024 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023221090001269 від 20 грудня 2023 року, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Лозова Харківської області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п. 13 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 146 Кримінального кодексу України(далі - КК України).

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Нововодолазького районного суду Харківської області від 23 травня 2024 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 146 та п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України, і призначено йому покарання: за ч. 1 ст. 146 КК України у виді позбавлення волі на строк 2 роки; за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України у виді позбавлення волі на строк 13 років. На підставі частин 1, 2 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, визначено остаточне покарання ОСОБА_7 у виді позбавлення волі на строк 13 років.

Вирішено питання щодо заходів забезпечення кримінального провадження, процесуальних витрат та речових доказів.

За встановлених судом фактичних обставин, які детально викладено у вироку, ОСОБА_7 16 грудня 2023 року близько 19:00, перебуваючи в житловому будинку за місцем проживання своєї співмешканки - ОСОБА_9 за адресою: АДРЕСА_1 , на ґрунті неприязних відносин одягнув ОСОБА_10 , яка на той час перебувала в положенні лежачи на дивані, на голову поліетиленовий пакет, обмеживши доступ повітря, від чого остання втратила свідомість. Після цього, з метою подолання її можливого опору, ОСОБА_7 зв`язав їй руки в ділянці передпліччя та ноги в ділянці гомілок мотузкою, а потім, перебуваючи в положенні стоячи на підлозі зверху над нею, накинув на шию ОСОБА_10 фрагмент мотузки, руками затягнув його і став утримувати доти, поки вона перестала подавати ознаки життя. У результаті цих дій ОСОБА_7 настала смерть потерпілої ОСОБА_10 .

Після заподіяння смерті ОСОБА_10 , ОСОБА_7 , з метою приховування слідів злочину, способом волочіння, перемістив її труп у сусідній будинок, за адресою: АДРЕСА_1 , де його і залишив.

Крім того, 16 грудня 2023 року у вечірній час доби, в період часу з 19:00 16 грудня по 17:00 19 грудня 2023 року, проти жадання потерпілої ОСОБА_9 , незаконно позбавив її волі та змоги вільно пересуватись і залишати місце свого знаходження з метою змусити її не повідомляти правоохоронні органи про вчинення ним особливо тяжкого злочину.

Харківський апеляційний суд вироком від 08 жовтня 2024 року апеляційну скаргу прокурора задовольнив частково. Вирок Нововодолазького районного суду Харківської області від 23 травня 2024 року стосовно ОСОБА_7 в частині призначеного покарання за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України скасував. Призначив ОСОБА_7 покарання за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України у виді довічного позбавлення волі. Вирішив вважати ОСОБА_7 засудженим за ч. 1 ст.146 КК України до позбавлення волі на строк 2 роки. На підставі частин 1, 2 ст.70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначив ОСОБА_7 остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі. У решті вирок залишив без змін.

Вимоги й доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У поданій касаційній скарзі та доповненнях до неї засуджений ОСОБА_7 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, невідповідність висновків суду обставинам справи, неповноту судового розгляду та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого внаслідок суворості, просить змінити вирок апеляційного суду та пом`якшити призначене покарання до позбавлення волі на строк 15 років.

Обґрунтовуючи доводи, викладені ним у касаційній скарзі, зазначає, що:

· апеляційний суд не врахував його показання та показання потерпілої. Зауважує, що не позбавляв волі потерпілу ОСОБА_9 ;

· поза увагою судів залишились протиріччя показань потерпілої ОСОБА_9 слідчому експерименту;

· неприязні відносини з ОСОБА_10 були відсутні, між ними не було сварки. Вказує, що він не мав мети приховання слідів злочину, а труп перемістив, оскільки на той час його дружина була перелякана;

· при призначенні покарання поза увагою апеляційного суду залишилося, зокрема те, що він відвідував церкву, допомагав людям, має малолітню доньку, а також був неофіційно працевлаштований і отримував стабільний дохід. Зазначає, що особисто повідомив про вчинення ним кримінального правопорушення, розкаявся, сприяв досудовому розслідуванню та має бажання служити в лавах Збройних Силах України. Вказував, що вчинив кримінальне правопорушення під впливом сильного душевного хвилювання, яке було зумовлено образливою поведінкою потерпілої. Також зауважував про наявність у нього хронічної психічної хвороби;

· рішення апеляційного суду не відповідає положенням ст. 370 Кримінального процесуального кодексу (далі - КПК України).

У поданій касаційній скарзі захисник ОСОБА_8 , посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості, просить змінити вирок апеляційного суду, пом`якшити ОСОБА_7 покарання та призначити покарання у виді позбавлення волі на строк, передбачений ч. 1 ст. 146, ч. 2 ст. 115 КК України.

Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, зазначає, що апеляційний суд безпосередньо не дослідив обставин вчинених кримінальних правопорушень, не встановив інших обставин, які б не були враховані місцевим судом, та не мотивував своє рішення про призначення ОСОБА_7 більш суворого покарання. Водночас зауважує, що місцевий суд врахував ступінь тяжкості кримінальних правопорушень, особу винуватого, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання, і правомірно призначив остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 13 років, яке є необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_7 .

Позиції учасників судового провадження

Прокурор ОСОБА_5 вважала касаційні скарги необґрунтованими, просила залишити їх без задоволення, а вирок апеляційного суду - без зміни.

Засуджений ОСОБА_7 та захисник ОСОБА_6 підтримали касаційні скарги, просили скасувати вирок апеляційного суду і пом`якшити призначене покарання.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи, наведені в касаційних скаргах, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла таких висновків.

Згідно зі ст. 433 КПК України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Водночас наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.

З урахуванням наведеного не є предметом дослідження суду касаційної інстанції доводи засудженого щодо допущення судами неповноти та невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, зокрема про характер його відносин з потерпілою ОСОБА_11 та про наявність між ними сварки.

Так, апеляційний суд погодився з рішенням суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 146, п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України.

Як убачається з касаційних скарг сторони захисту, висновки судів про його винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України, у касаційному порядку не оспорюється.

Щодо доводів касаційної скарги засудженого про відсутність в його діях складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 146 КК України

Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як ті, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і ті, що визначають його суб`єктивну сторону.

Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи в цьому контексті означає, що для визнання винуватості доведеною поза розумним сумнівом версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що стосуються події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.

З одного боку, стандарт доведення поза розумним сумнівом передбачає, що сумнів не повинен бути суто умоглядним, а має ґрунтуватися на певних установлених судом обставинах або недоведеності важливих для справи обставин, що дає підстави припускати такий розвиток подій, який суперечить версії обвинувачення і який неможливо спростувати наданими сторонами доказами.

З іншого боку, для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням (див. постанови Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 688/788/15-к, від 08 жовтня 2019 року в справі № 195/1563/16-к, від 21 січня 2020 року в справі № 754/17019/17, від 16 вересня 2020 року в справі № 760/23459/17 та ін.).

Цей стандарт у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_7 , на думку колегії суддів касаційного суду, було дотримано з огляду на таке.

Так, суди обґрунтували свої рішення про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 146 КК України, п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України зокрема, такими доказами: показаннями ОСОБА_7 , потерпілої ОСОБА_9 , фактичними даними рапорту інспектора відділу поліції № 3 Харківського РУП № 1 ГУНП в Харківській області ОСОБА_12 , протоколу огляду трупа від 19 грудня 2023 року, протоколу огляду місця події від 19 грудня 2023 року, слідчого експерименту від 23 січня 2024 року, висновком судово- медичного експерта Красноградського відділення КЗОЗ ХОБСМЕ № 12-17/234-КРт/23 від 28 червня 2023 року, висновками експерта № СЕ-19/121-23/30320-Д, № СЕ-19/121-23/30319-Д, № СЕ-19/121-23/30362-Д від 28 грудня 2023 року, судово-психіатричного експерта № 91, а також речовими доказами

Безпосередньо допитаний у судовому засіданні ОСОБА_7 повністю визнав свою винуватість у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 146, п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України, та, зокрема зазначив, що після вбивства ОСОБА_10 він наказав ОСОБА_9 нікуди не виходити з приміщення, залякував її та утримував, спочатку погрозами, із застосуванням ножа та сокири, а потім тільки проханнями, бо розумів, якщо він не буде її контролювати, то вона звернеться до поліції. Вказав, що фізичної шкоди їй не спричиняв, натомість покинути будинок за своєю волею вона не могла, оскільки була сильно налякана його діями й перебувала у кайданах страху, а заляканою людиною можна легко маніпулювати. Вказував, що через три доби, 19 грудня 2023 року близько 17:00 - 18:00 він попрощався з ОСОБА_9 , попросив у неї вибачення та поїхав до смт Покотилівка до вірян, а наступного дня зранку зателефонував до поліції та повідомив про вчинення вбивства.

Також потерпіла ОСОБА_9 у своїх показаннях, які детально викладені у рішенні суду, зокрема зазначила, що ОСОБА_7 , після того як перетягнув труп її тітки до сусіднього будинку, повернувшись до місця вчинення злочину, продовжив залякувати потерпілу ОСОБА_9 , тримаючи у руці ніж, кричав, вимагав, щоб вона знаходилась поряд з ним, забороняв дзвонити, зокрема, до поліції, забравши мобільний телефон, спілкуватися з матір`ю. Остання вказувала, що такий тиск тривав впродовж трьох діб, під час якого вона не мала змоги вільно пересуватися та виходити з будинку без ОСОБА_7 , бо останній контролював усі її дії, а потім 19 грудня 2023 року близько 17:00 він попрощався та поїхав.

Крім того, відповідно до слідчого експерименту за участі потерпілої ОСОБА_9 від 23 січня 2024 року, остання, зокрема, також показала, що ОСОБА_7 , задушивши тітку, стягнув тіло з дивана за мотузки, прив`язані до її ніг, та витягнув з будинку, зачинивши за собою вхідні двері. Вона, ОСОБА_9 , залишилась всередині. Вийти вона не могла, оскільки вхідні двері були зачинені зовні. Через деякий час ОСОБА_7 повернувся та зв`язав їй руки, щоб вона нікуди не пішла, але відразу пожалів її і зняв мотузки, а також упродовж наступних трьох діб здійснював контроль за її діями та волею.

За результатом судового розгляду, місцевий суд дійшов висновку, що безпосередньо допитана у судовому засіданні потерпіла ОСОБА_9 надала логічні, послідовні та такі, що ґрунтуються на фактичних обставинах справи й матеріалах кримінального провадження, показання. До того ж суд зауважив, що доказів їх недостовірності не надано, отримані вони із дотриманням вимог кримінального процесуального законодавства України, більш того, не оспорюються та підтверджені обвинуваченим ОСОБА_7 .

Також місцевий суд зазначив, що показання потерпілої, надані у судовому засіданні, в цілому узгоджуються з даними слідчого експерименту, зважаючи на те, що вона детально та досить чітко зазначають час, місце та спосіб вчинення обвинуваченим злочинів та не перебувають у суперечності з іншими доказами у справі. Водночас за результатом судового розгляду апеляційний суд з цього приводу слушно зауважив, що наявність деяких розбіжностей у показаннях ОСОБА_9 є такими, що істотно не впливають на кваліфікацію, та розцінив їх як наслідки стресового стану, в якому перебувала потерпіла, на очах у якої зухвало вбивали рідну людину, усвідомлюючи неможливість надати тітці допомогу та безсумнівно, відчуваючи страх за своє життя, що беззаперечно вплинуло на сприйняття потерпілою дійсності та подій, що відбувалися. Також суд урахував, що з дня вчинення кримінального правопорушення минуло багато часу, а відповідно тому зі сплином часу деякі деталі та моменти могли стертися з пам`яті або сплутатися у свідомості учасників подій.

Крім того, Верховний Суд зауважує, що доводи касаційної скарги засудженого щодо застосування до потерпілої будь-якого примусу не знайшли свого підтвердження у матеріалах справи. Сторона захисту з цього приводу ніяких підтверджень також не надала. Варто зауважити, що потерпіла ОСОБА_9 не скористалась своїм правом на перегляд вироку місцевого суду в апеляційному або касаційному порядку та не вказувала про порушення її прав з цих підстав.

Необхідно зазначити, що вирок місцевого суду був оскаржений в апеляційному порядку прокурором у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінальних правопорушень та особі обвинуваченого внаслідок м`якості. Інші учасники кримінального провадження вирок місцевого суду в апеляційному порядку не оскаржили.

З огляду на положення ч. 1 ст.404 КПК України, а також на те, що фактичні обставини кримінальних правопорушень і кваліфікація дій ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 146, п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України не оспорювалися, апеляційний суд не перевіряв висновки суду першої інстанції щодо цих обставин в апеляційному порядку.

Верховний Суд погоджується з висновками судів про те, що дії ОСОБА_7 , зокрема, за ч. 1 ст. 146 КК України кваліфіковані правильно.

На підставі викладеного, Верховний Суд доходить висновку про те, що суди, дослідивши всі інші надані стороною обвинувачення докази, надавши кожному з них належну оцінку в аспекті ст. 94 КПК України на предмет належності, допустимості, достовірності та їх сукупності - з точки зору достатності та взаємозв`язку, дійшли обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 поза розумним сумнівом, зокрема, у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 146 КК України.

З огляду на зазначене вище, доводи засудженого в цій частині спростовуються матеріалами справи та наявними у справі доказами, зокрема, і його показаннями.

Щодо доводів касаційних скарг сторони захисту щодо невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого

Так, зі змісту поданих касаційних скарг засудженого та захисника убачається, що вони також порушують питання про недотримання судом апеляційної інстанцій визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання, яке пов`язане із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винуватого, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання є: кримінально-правові відносно визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважувальні норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66 67 КК України), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК України, тощо; індивідуалізація покарання ? конкретизація виду й розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, котра вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину та його суб`єкта.

Відповідно до ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами.

Згідно з вимогами ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

Вирішення зазначеного питання належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.

Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом (хоча й у межах відповідної санкції статті), видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначено, з урахуванням обставин, які підлягають доказуванню, зокрема тих, що мають братися до уваги під час призначення покарання.

Виходячи з мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66 67 КК України.

Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.

Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер кримінального правопорушення, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом`якшують або обтяжують покарання, тощо.

Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 64 КК України довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених цим Кодексом, якщо суд не вважає за можливе застосувати позбавлення волі на певний строк.

Як вже зазначено вище, місцевий суд визнав ОСОБА_7 винуватим, зокрема, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України, яке є особливо тяжким злочином та призначив покарання у виді позбавлення волі на строк 13 років.

Ухвалюючи таке рішення місцевий суд послався на те, що ОСОБА_7 раніше судимий, однак усі попередні злочини вчинив у неповнолітньому віці, його з`явлення із зізнанням, щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінальних правопорушень, визнавши останні три обставини пом`якшуючими покарання та наявність обтяжуючої покарання обставини - рецидив злочинів. Також цим судом було враховано молодий вік обвинуваченого, осуд своїх вчинків, відсутність претензій матеріального та морального характеру з боку потерпілої ОСОБА_9 , а також пробачення потерпілої.

Крім того, поза увагою суду першої інстанції не залишився висновок судово-психіатричного експерта № 91 від 12 лютого 2024 року, відповідно до якого ОСОБА_7 на теперішній час страждає на хронічне психічне захворювання у формі дисоціального розладу особистості. Відповідно до свого психічного стану може усвідомлювати свої дії та керувати ними. У період часу, якому відповідає правопорушення, ОСОБА_7 перебував у стані вищевказаного хронічного психічного захворювання, поза тимчасового розладу психічної діяльності. Міг усвідомлювати свої дії та керувати ними. ОСОБА_7 на теперішній час, відповідно до свого психічного стану, застосування примусових заходів медичного характеру не потребує.

Також цей суд прийняв до уваги довідки № 153, виданої 05 січня 2024 року поліклінічним відділенням Комунального некомерційного підприємства «Лозівське територіальне медичне об`єднання» Лозівської міської ради харківської області, ОСОБА_7 перебував на диспансерному обліку у лікаря-психіатра з 10 лютого 2014 року з діагнозом F 91.0. Знятий з обліку у 2015 році у зв`язку з покращенням.

Водночас, скасовуючи вирок місцевого суду та ухвалюючи свій вирок, апеляційний суд вказав, що поза увагою місцевого суду залишилося те, що ОСОБА_7 будучи раніше неодноразово судимим, у тому числі за вчинення умисного вбивства та замаху на умисне вбивство, невдовзі після відбуття покарання за ці злочини, знову вчинив особливо тяжкий злочин - умисне вбивство, а також достатньо не звернув уваги на фактичні обставини вчинення вбивства, зважаючи на те, що під час вбивства потерпілої ОСОБА_10 перебувала її племінниця ОСОБА_13 і всі дії відбувалися в її присутності.

За результатом судового розгляду апеляційний суд дійшов переконання, що ОСОБА_7 необхідно призначити покарання у виді довічного позбавлення волі, оскільки останній становить постійну і серйозну загрозу для суспільства, а інші, менш суворі заходи, крім як довічне позбавлення волі, не здатні забезпечити захист суспільства і справедливість.

З урахуванням наведеного, а також обставини провадження та особи обвинуваченого, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про те, що призначене ОСОБА_7 покарання за своїм розміром є явно несправедливим через м`якість, і для виправлення обвинуваченого і попередження нових злочинів застосування до нього позбавлення волі на певний строк буде недостатнім, а тому лише виняткова міра покарання у виді довічного позбавлення волі відповідатиме меті, визначеній у ст. 50 КК України.

Отже, застосування до ОСОБА_7 довічного позбавлення волі належним чином мотивовано у вироку суду з посиланням на встановлені обставини вчиненого злочину і дані, які характеризують засудженого.

На думку Суду, покарання, обране ОСОБА_7 апеляційним судом, відповідає загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, є необхідним і достатнім для виправлення засудженого і попередження вчинення ним та іншими особами нових злочинів.

Доводи засудженого про те, що він діяв під впливом сильного душевного хвилювання не є слушними, оскільки сторона захисту не надала підтверджень цього та матеріали справи не містять даних, які б могли засвідчити факт приниження його честі і гідності з боку потерпілої, що зумовило б такий стан.

Переконливих доводів про необхідність призначення засудженому менш суворого покарання у касаційних скаргах засудженого та захисника не наведено, у зв`язку з чим вважати покарання таким, що не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, підстав не вбачається.

Доводи касаційної скарги засудженого про порушення його прав не є слушними, оскільки останній у своїй касаційній скарзі не зазначив, які саме його права та ким вони були порушені, та, чи як це вплинуло на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення. Водночас матеріали кримінального провадження також не містять відповідних підтверджень цього.

Інші доводи, викладені в касаційній скарзі, та матеріали кримінального провадження не містять вказівки на порушення судом апеляційної інстанції під час розгляду кримінального провадження норм кримінального процесуального закону, які би ставили під сумнів обґрунтованість прийнятого рішення.

Колегія суддів Верховного Суду вважає, що вирок апеляційного суду відповідає вимогам статей 370 420 КПК України, і погоджується з наведеними у ньому висновками щодо призначеного покарання.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, вирок апеляційного суду підлягає залишенню без зміни, а касаційні скарги сторони захисту - без задоволення.

Керуючись статтями 376 433 434 436 441 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Вирок Харківського апеляційного суду від 08 жовтня 2024 року стосовно ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційні скарги засудженого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 - без задоволення.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3