Історія справи

Ухвала ККС ВП від 07.10.2019 року у справі №206/5483/18

Постанова

Іменем України

12 березня 2020 року

м. Київ

справа № 206/5483/18

провадження № 51-1510 км 19

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Білик Н.В.,

суддів Ємця О.П., Остапука В.І.

за участю:

секретаря судового засідання Ковтюка В.В.,

прокурора Руденко О.П.,

захисника В`язового В.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу першого заступника прокурора Дніпропетровської області на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 21 грудня 2018 року у кримінальному провадженні № 12018040700000744 за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), раніше не судимого,

у вчиненні суспільно небезпечного діяння, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 185 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Ухвалою Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 03 жовтня 2018 року до ОСОБА_1 застосовані примусові заходи медичного характеру у вигляді госпіталізації до психіатричного закладу із звичайним наглядом.

Місцевим судом встановлено, що ОСОБА_1 , перебуваючи в стані неосудності, 14 липня 2018 року, приблизно об 11:46 год. намагався викрасти з магазину «Продукти-57» у м. Дніпро продукти харчування на загальну суму 476,39 грн, однак був затриманий працівниками охорони магазину.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 21 грудня 2018 року скасовано ухвалу місцевого суду. Постановлено нову ухвалу, якою застосовано до ОСОБА_1 примусові заходи медичного характеру у виді госпіталізації до психіатричного закладу із звичайним наглядом.

Суд апеляційної інстанції вказав, що місцевий суд безпідставно зазначив у своєму рішенні про спрямованість умислу, мету і мотив дій ОСОБА_1 , як суб`єктивну сторону вчиненого суспільно небезпечного діяння, оскільки останній не усвідомлював своїх дій та не міг керувати ними.

Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Зазначає, що апеляційний суд усупереч вимогам ч. 3 ст. 420, ч. 3 ст. 421 КПК України замість змінити ухвалу місцевого суду (як про це порушував питання в апеляційній скарзі прокурор) скасував її, чим вийшов за межі апеляційного оскарження та допустив істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, при цьому таке своє рішення належним чином не мотивував.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор у судовому засіданні підтримав скаргу та просив її задовольнити.

Захисник вважав, що апеляційний суд виніс по суті правильне рішення, а тому просив суд касаційної інстанції прийняти рішення на розсуд суду.

Мотиви суду

Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Положеннями ч. 1 ст. 438 КПК України передбачено, що підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування Закону України про кримінальну відповідальність.

Висновки суду про вчинення ОСОБА_1 суспільно небезпечного діяння, яке містить об`єктивні ознаки злочину, передбаченогоч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 185 КК України, а також вид застосованих примусових заходів медичного характеру у касаційній скарзі не оспорюються і судом касаційної інстанції не перевіряються.

У касаційній скарзі прокурор вказує на порушення апеляційним судом вимог кримінального процесуального закону, які, на думку касатора, полягають у тому, що суд вийшов за межі апеляційної скарги прокурора та замість того, щоб змінити ухвалу суду першої інстанції й виключити з неї посилання на спрямованість умислу, мету і мотив дій ОСОБА_1 , скасував зазначену ухвалу та постановив нову, якою виключив посилання на зазначені ознаки суб`єктивної сторони вчиненого суспільно небезпечного діяння. Наведене порушення вимог кримінального процесуального закону прокурор вважає істотним.

З таким твердженням колегія суддів погодитися не може.

Кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру гарантує захист прав, свобод та законних інтересів осіб з психічними розладами, тому розгляд таких проваджень має спеціальну процедуру, яка урегульована спеціальними нормами закону.

Зокрема, статтею 505 КПК України передбачено, що обов'язковими обставинами, які підлягають доказуванню у такому кримінальному проваджені є: час, місце, спосіб вчинення суспільно небезпечного діяння та вчинення цього суспільно небезпечного діяння цією особою, при цьому враховуються й інші обставини (інформація про психічні розлади, поведінка, небезпечність особи, розмір завданої шкоди).

Тобто, предмет доказування у кримінальному проваджені щодо застосування примусових заходів медичного характеру має низку особливостей, де не ставиться питання про винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, а йдеться про вчинення певною особою суспільно небезпечного діяння, а умисел, мета і мотив є елементами суб`єктивної сторони саме злочину та встановлюються лише щодо осудної особи, на що місцевий суд уваги не звернув.

Прокурор у апеляційній скарзі наголошував про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просив рішення місцевого суду змінити, виключити посилання на спрямованість умислу, мету і мотив дій ОСОБА_1 при вчиненні суспільно небезпечного діяння. Апеляційний суд, задовольняючи скаргу прокурора, скасував ухвалу суду першої інстанції, постановив свою ухвалу, якою виключив із обвинувачення особи зазначені посилання на ознаки суб`єктивної сторони вчиненого суспільно небезпечного діяння. Тобто, апеляційний суд виправив помилку суду першої інстанції, прийнявши за своїм змістом законне й обґрунтоване рішення.

Що стосується посилання прокурора у касаційній скарзі на те, що апеляційний суд вийшов за межі апеляційної скарги , слід зазначити наступне.

Прокурор вказує, що положеннями ст. 420 КПК України не передбачено такої підстави для скасування, як необхідність виключення з судового рішення ознак суб`єктивної сторони вчиненого суспільно небезпечного діяння, а тому він просив в апеляційній скарзі змінити судове рішення на підставі ст. 408 цього Кодексу.

Проте, суд касаційної інстанції звертає увагу, що ухвала суду про застосування примусових заходів медичного характеру може бути змінена апеляційним судом лише у двох випадках, передбачених ч. 2 ст. 408 КПК України , а саме у разі:

1) зміни правової кваліфікації діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, і застосування статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, яка передбачає відповідальність за менш тяжке діяння;

2) пом`якшення виду примусових заходів медичного або виховного характеру.

Таких підстав у даному провадженні встановлено не було. Разом із тим, у вищезазначених нормах чинного кримінального процесуального закону не зазначено, як повинен діяти суд у подібній ситуації.

Таким чином, аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що у даному випадку апеляційний суд повинен ураховувати й інші положення процесуального закону, які дають можливість суду, навіть з власної ініціативи, у разі виявлення очевидних порушень, приймати рішення щодо покращення становища особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.

Суд наголошує, що верховенство права (частина перша статті 8 КПК України) є засадою кримінального провадження, відповідно до якої людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Саме на реалізацію цієї засади спрямовані встановлені спеціальними нормами КПК України винятки, які дають можливість судам усіх інстанцій без обмеження процесуальними позиціями сторін, навіть з власної ініціативи, з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод, приймати рішення щодо покращення правового становища особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.

Зокрема, частиною другої статті 404 КПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного характеру.

Відтак у разі виявлення неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність (посилання на спрямованість умислу, мету і мотив дій, як на складові злочину, у той час коли вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного характеру) апеляційний суд вправі був виправити допущену місцевим судом помилку. При цьому становище особи погіршено не було.

Суд касаційної інстанції також звертає увагу на практику Європейського суду з прав людини, згідно з положеннями якої до основоположних аспектів верховенства права відноситься, зокрема, принцип правової визначеності, що передбачає дотримання принципу остаточності рішення, жодна із сторін не має права вимагати перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відповідно, повноваження касаційних судів щодо перегляду судових рішень повинні використовуватися з метою виправлення помилок, неправомірних судових рішень, а не з метою заміни перегляду. Перегляд судового рішення не може розглядатися як замаскована апеляція, а проста можливість існування двох поглядів на одне й те саме питання не є підставою для повторного розгляду.

У справах щодо України Європейський Суд неодноразово відзначав, що відступи від принципу правової визначеності виправдані лише у випадках необхідності при обставинах істотного і непереборного характеру (справи: "Салов проти України", п.93, "Проценко проти України", п.26, "Кравченко проти Росії", п.45). Зокрема, відступ від принципу правової визначеності допустимий не в інтересах правового пуризму, а з метою виправлення "помилки, що має фундаментальне значення для судової системи" (рішення у справі "Сутяжник" проти Росії", п.38).

Урахувавши наведене, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга прокурора не підлягає задоволенню. У зв`язку із цим та керуючись статтями 434, 436 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне залишити судове рішення без зміни.

З цих підстав суд ухвалив:

Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 21 грудня 2018 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, касаційну скаргу прокурора-без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

Н.В. Білик О.П. Ємець В.І. Остапук