Історія справи

Постанова ККС ВП від 16.02.2020 року у справі №473/3664/18
Ухвала ККС ВП від 12.11.2019 року у справі №473/3664/18

Постанова

Іменем України

12 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 473/3664/18

провадження № 51-3874км19

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Бородія В. М.,

суддів: Вус С. М., Стороженка С. О.,

за участю:

секретаря судового засідання Лисоконь І. В.,

прокурора Шевченко О. О.,

захисників Корець С. В., Титаренка Ю. О. (у режимі відеоконференції),

засудженого ОСОБА_1 (у режимі відеоконференції),

засудженого ОСОБА_2 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника

Титаренка Юрія Олександровича в інтересах засудженого ОСОБА_1 на

вирок Миколаївського апеляційного суду від 10 липня 2019 року щодо ОСОБА_1 та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 10 липня 2019 року щодо

ОСОБА_2 , а також касаційну скаргу засудженого ОСОБА_2

на вирок Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області

від 22 листопада 2018 року і ухвалу Миколаївського апеляційного суду

від 10 липня 2019 року щодо нього у кримінальному провадженні

за обвинуваченням стосовно:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт Помічна Кіровоградської області, зареєстрованого в

АДРЕСА_1 , жителя цього ж АДРЕСА_2 ),

раніше не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 187 Кримінального кодексу України

(далі - КК);

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця

с. Таборівка Вознесенського району Миколаївської області, жителя АДРЕСА_3 ), зареєстрованого там само, раніше судимого 14 червня 2018 року Вознесенським міськрайонним судом Миколаївської області за ч. 1 ст. 185, ч. 2 ст. 185 КК до позбавлення волі на строк 3 роки.

На підставі ст. 75 КК звільненого від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області

від 22 листопада 2018 року засуджено ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 187 КК із застосуванням частин 1 і 2 ст. 69 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки без конфіскації майна.

Згідно з цим же вироком засуджено ОСОБА_2 за ч. 3 ст. 187 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років 6 місяців із конфіскацією всього належного йому майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КК до призначеного покарання частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 14 червня 2018 року та остаточно до відбування покарання ОСОБА_2 призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією всього належного йому майна.

Вирішено питання про судові витрати і речові докази.

Суд визнав ОСОБА_1 та ОСОБА_2 винуватими у вчиненні злочину за таких обставин.

Наприкінці липня 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за попередньою змовою між собою, маючи прямий умисел та корисливий мотив, вирішили вчинити розбійний напад у домоволодінні потерпілої ОСОБА_3 за адресою:

АДРЕСА_4 . З цією метою

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заздалегідь між собою розподілили ролі, приготували маски типу «балаклава», мотузки і кухонний ніж.

27 липня 2018 року в нічний час доби, близько 03 години, реалізуючи свій

злочинний умисел, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 прибули до домоволодіння потерпілої ОСОБА_3 та через металеві ворота проникли на територію подвір`я зазначеного домоволодіння. Після чого вони одягнули маски типу «балаклава»

на обличчя та підійшли безпосередньо до приміщення житлового будинку, де шляхом пошкодження віконного скла відкрили внутрішній накладний замок вхідних дверей.

Потрапивши безпосередньо до приміщення вказаного житлового будинку,

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 здійснили розбійний напад на потерпілих

ОСОБА_3 та ОСОБА_4 із погрозою застосування насильства, яке виразилось

у погрозі фізичною розправою за допомогою кухонного ножа, зв`язуванні мотузкою ніг та рук потерпілого ОСОБА_4 , а також завданні ударів руками в ділянку обличчя потерпілого ОСОБА_4 , внаслідок чого він отримав легкі тілесні ушкодження.

Потім ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відкрито заволоділи майном потерпілого

ОСОБА_4 , а саме: грошовими коштами в сумі 6 700 грн та 23 000 рублів

Російської Федерації, що в перерахунку на національну валюту України становлять

9 890 грн, мобільним телефоном моделі «Samsung Duos» вартістю 800 грн,

наручним годинником моделі «Орієнт» вартістю 300 грн, чим спричинили потерпілому ОСОБА_4 матеріальний збиток на загальну суму 17 690 грн.

Після чого ОСОБА_1 та ОСОБА_2 із чужим майном покинули територію домоволодіння та розпорядилися викраденим на власний розсуд.

За апеляцією прокурора Миколаївський апеляційний суд вказаний вирок місцевого суду в частині призначеного ОСОБА_1 покарання скасував та ухвалив свій вирок від 10 липня 2019 року.

У задоволенні апеляційної скарги захисника Сторчак О. В. відмовлено.

Апеляційну скаргу першого заступника прокурора Миколаївської області

Білоуса О. В. задоволено.

Вирок Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області

від 22 листопада 2018 року щодо ОСОБА_1 скасовано в частині призначеного покарання.

Призначено ОСОБА_1 покарання за ч. 3 ст. 187 КК у виді позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією всього належного йому майна.

В іншій частині зазначений вирок суду першої інстанції стосовно

ОСОБА_1 залишено без змін.

Також, Миколаївський апеляційний суд ухвалою від 10 липня 2019 року апеляційні скарги ОСОБА_2 і захисника Шоломона О. В. залишив без задоволення, а вирок Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 22 листопада 2018 року стосовно ОСОБА_2 - без змін.

Вимоги та узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги

У касаційній скарзі з доповненням до неї засуджений ОСОБА_2 , вказуючи

на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій щодо нього

і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Зазначаючи стосовно порушень, допущених судами обох інстанцій, засуджений переважно фактично вдається до переоцінки доказів та аналізу фактичних обставин. Крім цього, вказує, що

суд першої інстанції не обґрунтував доведеності винуватості його

і ОСОБА_1 , оскільки потерпілих не було безпосередньо допитано під час судового розгляду, на що, зокрема, звертала увагу сторона захисту в апеляційному суді. Однак суд на вказані доводи не відреагував. Також посилається на те, що показання потерпілої ОСОБА_3 не було зафіксовано ні під час досудового слідства, ні під час судового розгляду кримінального провадження та останнім

не була надана оцінка, а суд першої інстанції послався лише на протокол

проведення слідчого експерименту від 16 серпня 2018 року за участю

потерпілого ОСОБА_4 , не допитавши безпосередньо його в судовому

засіданні. Крім того, засуджений ОСОБА_2 посилається на порушення права на захист, оскільки захисник, що представляв його інтереси під час

досудового слідства і судового розгляду, належно не здійснював його захист

(не подавав клопотань, заяв, скарг, зауважень на журнал судового засідання тощо).

У касаційній скарзі захисник Титаренко Ю. О., який діє в інтересах

засудженого ОСОБА_1 , вказуючи на істотні порушення вимог

кримінального процесуального закону, просить скасувати вирок

Миколаївського апеляційного суду від 10 липня 2019 року щодо ОСОБА_1

та ухвалу від 10 липня 2019 року цього ж суду щодо ОСОБА_2

і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Захисник вказує,

що суд першої інстанції обґрунтував винуватість ОСОБА_1 ,

крім іншого, протоколом слідчого експерименту від 16 серпня 2018 року, проведеного за участю потерпілого ОСОБА_4 , однак не досліджував безпосередньо показання потерпілих під час судового розгляду кримінального провадження. Крім того, захисник зазначає, що слідчий експеримент було проведено з порушенням вимог ст. 240 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК). На вказані порушення сторона захисту звертала увагу апеляційного суду, однак суд не надав обґрунтованої відповіді на доводи, викладені в апеляційній скарзі.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор заперечувала щодо задоволення касаційних скарг захисника

Титаренка Ю. О. в інтересах засудженого ОСОБА_1 та засудженого

ОСОБА_2 , просила залишити оскаржувані судові рішення без змін.

Захисник Корець С. В. підтримав касаційну скаргу засудженого ОСОБА_2 та частково підтримав касаційну скаргу захисника Титаренка Ю. О. Просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Захисник Титаренко Ю. О. просив задовольнити вимоги, викладені у його касаційній скарзі, скасувати оскаржувані судові рішення і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Засуджений ОСОБА_2 просив задовольнити його касаційну скаргу

на викладених у ній підставах.

Засуджений ОСОБА_1 підтримав вимоги, викладені у касаційній скарзі його захисника та ОСОБА_2

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора, захисників та засуджених, перевіривши матеріали кримінального провадження і доводи, наведені в касаційних скаргах, колегія суддів вважає, що касаційні скарги захисника Титаренка Ю. О. та засудженого ОСОБА_2 не підлягають задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, однобічність та неповнота судового розгляду самі собою можуть бути підставою для зміни чи скасування вироку місцевого суду апеляційним судом (статті 409, 410 КПК).

Підставами ж для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Статтею 412 КПК передбачено, що істотними є такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Верховний Суд перевіряє правильність застосування судами нижчих інстанцій норм матеріального і процесуального закону, а вирішуючи питання щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судових рішень, виходить із установлених фактичних обставин, викладених у рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій.

Отже, касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, як про це ставить питання у касаційній скарзі засудженийОСОБА_2 , зокрема, щодо неправильного встановлення судами обох інстанцій часу вчинення інкримінованого злочину, неповноти досудового слідства та судового розгляду кримінального провадження щодо нього.

Тобто засуджений переважно не погоджується з установленими судом фактичними обставинами справи. Однак з урахуванням статей 433 та 438 КПК Суд позбавлений можливості встановлювати обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 та ОСОБА_2

у вчиненні злочину, за який їх засуджено, ґрунтується на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, підтверджених доказами, безпосередньо дослідженими та оціненими за критеріями, визначеними ч. 1 ст. 94 КПК.

Так, суд першої інстанції послався у вироку на показання обвинуваченого

ОСОБА_1 , який під час судового розгляду кримінального провадження безпосередньо пояснив, що повністю визнає свою винуватість у інкримінованому йому злочині та підтверджує фактичні обставини, що викладені в обвинувальному акті.

Крім того, зазначений вище висновок суду об`єктивно підтверджується даними,

що містяться у протоколах прийняття заяв про вчинений злочин, згідно з яким потерпілі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 27 липня 2018 року звернулися до

посадової особи органу досудового розслідування Вознесенського ВП ГУНП

в Миколаївській області із заявою про притягнення до кримінальної відповідальності осіб, які 27 липня 2018 року приблизно о 03 годині проникли до

їх житла за адресою: АДРЕСА_4 , та, застосувавши насильство до ОСОБА_4 , заволоділи його грошовими коштами, мобільним телефоном та іншим майном.

При цьому суд надав об`єктивну оцінку сукупності інших доказів, а саме:

протоколу огляду місця події від 27 липня 2018 року із фототаблицею зображень

до нього; висновку судової медичної експертизи від 30 липня 2018 року №336

щодо потерпілого ОСОБА_4 , під час проведення якої встановлено, що

останньому заподіяно легкі тілесні ушкодження. А також не виключена

вірогідність утворення крововиливів, садна 27 липня 2018 року близько

03-04 години; протоколу обшуку від 31 липня 2018 року за місцем мешкання обвинуваченого ОСОБА_1 і його співмешканки ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_4 , де виявлено і вилучено мобільний телефон моделі «Samsung Duos», належний потерпілому

ОСОБА_4 , яким заволоділи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , вчиняючи злочин відносно потерпілого ОСОБА_4 ; постанові органу досудового розслідування від 31 липня 2018 року про визнання речовим доказом у кримінальному провадженні мобільного телефону моделі «Samsung Duos», який належить потерпілому ОСОБА_4 та який йому повернуто відповідно до зберігальної розписки.

Також суд першої інстанції мотивовано визнав такими, що не відповідають дійсності, показання ОСОБА_2 у частині того, що він не брав участі під час заволодіння ОСОБА_1 майном потерпілого ОСОБА_4 , а перебував у іншій кімнаті будинку разом із мешканкою цього будинку ОСОБА_3 .

Так, у вироку місцевого суду зазначено, що показання ОСОБА_2 щодо відсутності вини у вчиненні інкримінованого йому злочину, передбаченого

ч. 3 ст. 187 КК, дані ним у судовому засіданні, суперечать іншим матеріалам кримінального провадження, зокрема даним слідчого експерименту, проведеного за участю потерпілого ОСОБА_4 відповідно до вимог КПК та не можуть бути взяті до уваги судом для обґрунтування вироку за кримінальним провадженням.

Отже, встановивши фактичні обставини справи, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази у їх сукупності, суд першої інстанції надав їм оцінку з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку.

Зміст вироку відповідає вимогам ст. 374 КПК.

Апеляційний розгляд згідно з ч. 1 ст. 405 КПК здійснюється за правилами судового розгляду в суді першої інстанції з урахуванням особливостей, передбачених главою 31 КПК.

Суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Ухвала апеляційного суду - це рішення вищого суду стосовно законності та обґрунтованості вироку, ухвали, що перевіряються в апеляційному порядку. Вона повинна відповідати тим же вимогам, що і вирок суду першої інстанції, тобто бути законною, обґрунтованою і вмотивованою.

За статтею 419 КПК в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, має бути зазначено: короткий зміст вимог, викладених у апеляційних скаргах та зміст судового рішення суду першої інстанції; узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, й узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження; обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій з посиланням на докази; мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними, та з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався.

Відповідно до ч. 2 цієї статті при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Вказаних вимог закону суд апеляційної інстанції під час перегляду вироку суду першої інстанції дотримався.

Апеляційний суд розглянув кримінальне провадження за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та його захисника Шоломона О. В. та дійшов висновку, що доводи, наведені в апеляційних скаргах ОСОБА_2 та його захисника Шоломона О. В., є безпідставними і не підлягають задоволенню, а тому вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_2 залишив без змін.

Надавши оцінку дослідженим місцевим судом доказам, суд апеляційної інстанції установив, що висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у вчиненні за вказаних у вироку обставин злочину відповідають фактичним обставинам і підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, наданими стороною обвинувачення, які судом всебічно і повно досліджено, правильно оцінено та, на думку колегії суддів, стороною захисту не спростовано. Посилання сторони захисту на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи не підтверджені матеріалами судового провадження. Суд першої інстанції згідно з вимогами процесуального закону в повному обсязі з`ясував обставини кримінального провадження та перевірив їх доказами.

Колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи кримінальне провадження в межах поданих апеляційних скарг, зазначила, що з урахуванням фактичних обставин провадження, встановлених судом на підставі досліджених доказів, вважає вирок законним і обґрунтованим, а наведені докази спростовують твердження обвинуваченого та захисника про непричетність ОСОБА_2 до вчинення інкримінованого йому злочину та відсутність доказів його вини.

Такі твердження обвинуваченого є безпідставними і суд розцінює їх як спосіб захисту з метою уникнення кримінальної відповідальності за вчинений злочин.

Зокрема, колегія суддів зазначила, що твердження ОСОБА_2 про непричетність до вчиненого злочину спростовано доказами, які безпосередньо досліджено судом першої інстанції та обґрунтовано покладено в основу вироку.

З викладеного вбачається, що доводи в апеляційних скаргах ОСОБА_2 та його захисника Шоломона О. В. належним чином перевірено, на них суд надав змістовні відповіді. Апеляційний розгляд справи проведено в межах поданих апеляційних скарг із дотриманням вимог кримінального процесуального закону.

В оскаржених судових рішеннях проаналізовано та оцінено всі розглянуті

в судовому засіданні докази у їх сукупності. Дії ОСОБА_2 правильно кваліфіковано у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК, з розподілом ролей, де кожен з учасників відповідає за дії іншого, вчинені в межах домовленостей,

а саме: нападі з метою заволодіння чужим майном, поєднаним із погрозою застосування насильства, небезпечного для життя та здоров`я особи, яка зазнала нападу - розбій, вчиненого за попередньою змовою групою осіб, поєднаного

з проникненням у житло. Ставити під сумнів юридичну оцінку злочинних дій ОСОБА_2 колегія суддів підстав не має.

Суд погоджується із зазначеними висновками судів першої та апеляційної інстанцій.

Поряд із тим необґрунтованими є доводи у касаційній скарзі захисника

Титаренка Ю. О. про те, що слідчий експеримент за участю потерпілого

ОСОБА_4 проведено з порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Відповідно до ст. 240 КПК слідчий, прокурор має право провести слідчий експеримент шляхом відтворення дій, обстановки, обставин певної події, проведення необхідних дослідів чи випробувань.

Зі змісту протоколу слідчого експерименту від 16 серпня 2018 року вбачається,

що хід вказаної процесуальної дії фіксувався за допомогою відеозаписувальної техніки, проведеної за участю потерпілого ОСОБА_4 та у присутності двох понятих. Під час слідчого експерименту потерпілий ОСОБА_4 добровільно та без будь-якого примусу показував на місці події обставини вчиненого злочину стосовно нього та його матері ОСОБА_3 . Зокрема, він показав, що лежав у своїй кімнаті

на дивані з увімкненим світлом і за дверима побачив двох чоловіків у балаклавах, які згодом зайшли до його кімнати та вдвох зв`язали його. Після чого один залишився з ним, а інший пішов до кімнати його матері. Також ОСОБА_4 під час слідчого експерименту показав, якого приблизно розміру був ніж, яким йому погрожував один із чоловіків (згодом встановлений як ОСОБА_1 ). Показав як

ОСОБА_1 приставив йому ніж до горла і погрожував фізичною розправою.

А також, де саме перебували грошові кошти у гривнях та рублях Російської Федерації, які у нього протиправно забрав, як пізніше йому стало відомо,

ОСОБА_1 Показав, де саме коло входу в будинок було витягнуто шматок скла та через вікно відкрито вхідні двері у будинок.

Тобто як з протоколу проведення вищевказаного слідчого експерименту, так і з відеозапису до нього вбачається, що потерпілий ОСОБА_4 не лише давав показання на відеозапис, а й своїми діями відтворював обстановку та обставини події злочину.

Протокол слідчого експерименту був підписаний всіма учасниками цієї процесуальної дії та жодних зауважень щодо нього від учасників не надходило.

Як убачається з протоколу слідчого експерименту, він відповідає вимогам кримінального процесуального закону, зокрема ст. 104 КПК, а саму слідчу дію проведено за правилами, передбаченими ст. 240 КПК.

Необґрунтованими також є доводи, наведені в касаційній скарзі, засудженого ОСОБА_2 про порушення його права на захист, оскільки захисник,

що представляв його інтереси як під час досудового слідства, так і під час судового розгляду належно не здійснював його захисту (не подавав клопотань, заяв, скарг, зауважень на журнал судового засідання тощо).

Як вбачається з матеріалів судової справи, інтереси ОСОБА_2 у суді першої інстанції представляв захисник Шоломон О. В., який брав участь у всіх судових засіданнях, висловлював свою позицію щодо процесуальних питань,

а після ухвалення вироку судом першої інстанції подав апеляційну скаргу в інтересах ОСОБА_2 , що свідчить про його активну участь у цьому кримінальному провадженні.

Крім того, коли під час апеляційного розгляду ОСОБА_2 відмовився

від захисника Шоломона О. В. у його присутності, суд апеляційної інстанції забезпечив ОСОБА_2 іншого захисника за рахунок держави, який здійснював його захист під час апеляційного розгляду та представляв його інтереси в суді касаційної інстанції.

У зв`язку з цим Суд дійшов висновку, що будь-яких порушень права на захист ОСОБА_2 під час розгляду цього кримінального провадження у судах обох інстанцій не встановлено.

Крім того, неспроможними є посилання у касаційних скаргах захисника

Титаренка Ю. О. і засудженого ОСОБА_2 на те, що суд першої інстанції

взагалі не допитав потерпілих, на що сторона захисту звертала увагу апеляційного суду, однак останній усупереч вимогам ст. 419 КПК не надав оцінки зазначеним доводам.

Так, ст. 22 КПК встановлено, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, яка передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Частиною 3 вказаної статті визначено, що під час кримінального провадження функції державного обвинувачення, захисту та судового розгляду не можуть покладатися на один і той самий орган чи службову особу. Згідно з ч. 6 ст. 22 КПК суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

Відповідно до ч. 3 ст. 26 КПК суд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до його повноважень цим Кодексом.

З ухвали Миколаївського апеляційного суду вбачається, що суд апеляційної інстанції на вищевказаний довід захисника в апеляційній скарзі надав відповідь, вказавши, що хоча в суді першої інстанції кримінальне провадження розглянуто за відсутності потерпілих ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , про що вказували обвинувачені під час апеляційного розгляду, але потерпілі подали заяви про розгляд справи за їх відсутності. Зокрема, потерпіла ОСОБА_3 просила розглянути справу у її відсутність через неможливість явки до суду у зв`язку з похилим віком та незадовільним станом здоров`я, а ОСОБА_4 - через виїзд за межі України.

Отже, судами обох інстанцій було взято до уваги, що потерпілі перед початком судового розгляду подали заяви про проведення підготовчого судового засідання та судового розгляду кримінального провадження без їх участі у зв`язку з виїздом за межі України, похилим віком і незадовільним станом здоров`я. Суди визнали причини їх неявки в судове засідання поважними.

Крім того, Суд звертає увагу, що згідно з журналами та технічним звукозаписом судових засідань сторона захисту у суді першої інстанції не заявляла клопотання про безпосередній допит у судовому засіданні потерпілих та про виклик їх у судове засідання для допиту. Крім того, під час вирішення судом питання щодо можливості проведення як підготовчого судового засідання, так і судового розгляду кримінального провадження за відсутності потерпілих, сторона обвинувачення та захисту висловила позицію щодо можливості їх проведення без участі потерпілих. Також під час вирішення питання про порядок та обсяг дослідження доказів сторона захисту погодилася із запропонованим прокурором порядком, а саме допитом обвинувачених та дослідженням письмових доказів.

Щодо зміни порядку та обсягу дослідження доказів сторона захисту також жодних клопотань у суді першої інстанції не заявляла.

Необхідно також взяти до уваги, що в суді апеляційної інстанції ні сторона захисту, ні сторона обвинувачення також не заявляли клопотання про безпосередній допит потерпілих.

Сторона захисту вказувала, що розгляд кримінального провадження

у суді першої інстанції без участі потерпілих є підставою для скасування вироку суду першої інстанції, на що судом апеляційної інстанції була надав відповідь.

У цьому випадку порушень вимог кримінального процесуального закону судами обох інстанцій не допущено.

Неспроможними є також доводи захисника Титаренка Ю. О. в касаційній скарзі про те, що під час апеляційного розгляду не було враховано його доводів щодо недоведеності винуватості ОСОБА_1 , оскільки, на його думку, в основу вироку

суду першої інстанції покладено, крім визнавальних показань ОСОБА_1 , від яких останній відмовився у суді апеляційної інстанції, лише показання потерпілого ОСОБА_4 , дані під час слідчого експерименту, який було проведено з порушенням вимог КПК. Крім того не взято до уваги його доводів щодо розгляду судом першої інстанції кримінального провадження за відсутності потерпілих.

Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

За матеріалами судового провадження, до апеляційного суду з апеляційною скаргою в інтересах ОСОБА_1 зверталася захисник Сторчак О. В., від якої під час апеляційного розгляду ОСОБА_1 відмовився, та йому було забезпечено іншого захисника за рахунок держави - ОСОБА_7 .

З апеляційної скарги захисника Сторчак О. В. вбачається, що остання оскаржувала вирок суду першої інстанції лише в частині призначеного покарання та просила його пом`якшити, що не суперечило позиції ОСОБА_1 .

Апеляційний суд у межах цієї апеляційної скарги, відповідно до вимог

ч. 1 ст. 404 КПК переглянув вирок суду першої інстанції та ухвалив вирок щодо ОСОБА_1 у порядку, передбаченому КПК.

У зв`язку з цим Суд не вбачає істотних порушень вимог кримінального процесуального закону судом апеляційної інстанції при перегляді вироку суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 .

Наведені у касаційних скаргах доводи не ставлять під сумнів правильності висновків судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях і не містять переконливих обґрунтувань, які би давали підстави Верховному Суду безспірно стверджувати, що ці судові рішення постановлено без додержання вимог статей 370, 374, 419, 420 КПК.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би могли бути безумовними підставами для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень, під час розгляду справи в суді касаційної інстанції не встановлено. Тому Суд залишає касаційні скарги захисника Титаренка Ю. О. та засудженого ОСОБА_2 без задоволення.

Керуючись статтями 369, 376, 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Вирок Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області

від 22 листопада 2018 року та ухвалу Миколаївського апеляційного суду

від 10 липня 2019 року щодо ОСОБА_2 і цей же вирок міськрайонного суду щодо ОСОБА_1 з урахуванням змін, внесених судом апеляційної інстанції, та вирок Миколаївського апеляційного суду від 10 липня 2019 року щодо

ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційні скарги захисника

Титаренка Ю. О. та засудженого ОСОБА_2 ? без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною

і оскарженню не підлягає.

Судді:

В. М. Бородій С. М. Вус С. О. Стороженко