Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2025 року

м. Київ

справа № 752/3924/23

провадження № 51-586км25

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисників ОСОБА_6 і ОСОБА_7 ,

а також в режимі відеоконференції:

засудженої ОСОБА_8

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженої ОСОБА_8 та її захисників ОСОБА_6 і ОСОБА_7 на вирок ІНФОРМАЦІЯ_1 від 25 вересня 2023 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 16 грудня 2024 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021100010001772, за обвинуваченням

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженки та зареєстрованої у АДРЕСА_1 жительки АДРЕСА_2 ,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 190, ч. 3 ст. 190 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком ІНФОРМАЦІЯ_1 від 25 вересня 2023 року ОСОБА_8 засуджено за:

- ч. 2 ст. 190 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки;

- ч. 3 ст. 190 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_8 остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

Строк покарання ОСОБА_8 визначено обчислювати з 25 вересня 2023 року та зараховано у строк призначеного покарання строк перебування під вартою із 30 листопада 2022 року по 06 грудня 2022 року включно.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_9 до ОСОБА_8 задоволено частково, стягнуто на його користь 322 115 гривень у відшкодування матеріальної шкоди та 30 000 гривень у відшкодування моральної шкоди.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_10 до ОСОБА_8 задоволено частково, стягнуто на її користь 28 935 гривень у відшкодування матеріальної шкоди та 10 000 гривень у відшкодування моральної шкоди.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_11 до ОСОБА_8 задоволено частково, стягнуто на його користь 12 909 гривень у відшкодування матеріальної шкоди та 5000 гривень у відшкодування моральної шкоди.

Також вирішено питання щодо речових доказів, процесуальних витрат та застави.

Ухвалою ІНФОРМАЦІЯ_3 від 16 грудня 2024 року вирок місцевого суду в частині правової кваліфікації та призначеного покарання змінено.

Дії ОСОБА_8 кваліфіковано за ч. 2 ст. 190 КК України та ч. 3 ст. 190 КК України (в редакції закону від 22 листопада 2018 року).

Пом`якшено ОСОБА_8 покарання за ч. 3 ст. 190 КК України (в редакції від 22 листопада 2018 року) та визначено вважати її засудженою:

- ч. 2 ст. 190 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки;

- ч. 3 ст. 190 КК України (в редакції від 22 листопада 2018 року) до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_8 остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

В іншій частині вирок залишено без зміни.

За обставин, детально наведених у судовому рішенні, ОСОБА_8 визнано винуватою у заволодінні чужим майном шляхом зловживання довірою (шахрайстві), вчиненому повторно, а також у великих розмірах.

Суд встановив, в період часу з 19 лютого 2019 року по 22 червня 2021 року ОСОБА_8 діючи умисно з метою незаконного заволодіння чужими грошовими коштами, шляхом зловживання довірою, а саме використовуючи довірливі відносини, одержала на карту і заволоділа грошовими коштами ОСОБА_9 , які призначалися для сплати податків та обов`язкових платежів за здійснення підприємницької діяльності останнім, чим завдала потерпілому збитків на загальну суму 332 115 гривень, що є великим розміром.

Крім цього, за аналогічних обставин з липня 2020 року по червень 2021 року ОСОБА_8 , діючи умисно, повторно, одержала на карту і заволоділа грошовими коштами ОСОБА_11 на загальну суму 17 909 гривень, а з вересня 2020 року по червень 2021 року - грошовими коштами ОСОБА_10 на загальну суму 33 935 гривень.

Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджена ОСОБА_8 , не оспорюючи своєї вини у скоєних злочинах, просить Суд змінити оскаржувані судові рішення і призначити їй покарання, яке не пов`язане із позбавленням волі.

Аргументуючи свою позицію, засуджена стверджує, що міра примусу, яку призначив їй суд, є надто суворою і обрана без урахування усіх визначених законом обставин.

Зокрема, ОСОБА_8 наголошує на тому, що без належної уваги залишилося визнання нею вини, щире каяття у скоєних злочинах, добровільне відшкодування матеріальної та моральної шкоди, а сам по собі факт незгоди із кваліфікацією по епізоду незаконного заволодіння грошовими коштами ОСОБА_9 не спростовує можливість призначити їй більш м`яке покарання.

Засуджена вважає, що наявні у матеріалах кримінального провадження дані про особу свідчать про можливе її виправлення без ізоляції від суспільства.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженої, просить скасувати оскаржувані вирок та ухвалу, а кримінальне провадження щодо ОСОБА_8 закрити у зв`язку із відсутністю складу злочину.

Аргументуючи свої вимоги, зазначає, що обвинувальний вирок ґрунтується на припущеннях та неналежних і недопустимих доказах.

Зокрема, на переконання захисника ОСОБА_6 , розмір збитків завданих ОСОБА_9 у сумі 332 115 гривень підтверджено доказами, які суд не мав права брати до уваги. Інші фактичні дані, пред`явлені стороною обвинувачення, не доводять того факту, що своїми діями ОСОБА_8 завдала збитків потерпілому. Стверджує, що між засудженою ОСОБА_8 та потерпілим ОСОБА_9 взагалі мали місце цивільно-правові відносини.

У той же час, захисник вважає, що протиправні дії ОСОБА_8 за епізодом щодо ОСОБА_9 слід було кваліфікувати за ч. 2 ст. 190 КК України, оскільки кваліфікуюча обставина - вчинення шахрайства у великих розмірах, підлягає виключенню. На переконання сторони захисту, матеріали кримінального провадження не містять доказів того, що неодноразові дії ОСОБА_8 по привласненню коштів потерпілого шахрайським шляхом були об`єднані єдиним злочинним умислом.

Також захисник ОСОБА_6 не погоджується із призначеним судом покаранням і вважає, що обрана засудженій міра примусу не враховує усіх даних про особу винної.

В свою чергу апеляційний суд безпідставно повторно не дослідив обставини цього кримінального провадження, не надав відповіді на усі доводи апеляційних скарг сторони захисту, формально погодився із висновками місцевого суду та ухвалив рішення, яке не відповідає вимогам статей 370 і 419 КПК України.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність просить скасувати оскаржувані вирок та ухвалу і призначити новий судовий розгляд у суді першої інстанції.

Вважає, що розгляд цього кримінального провадження здійснено із порушенням правил територіальної підсудності.

На переконання захисника матеріали кримінального провадженні не містять об`єктивних даних, які б свідчили про те, що ця справа підсудна Голосіївському районному суду міста Києва.

Крім цього, захисник вказує на те, що суд неправильно установив фактичні обставини справи, зокрема щодо розміру збитків, завданих потерпілому ОСОБА_11 та взяв до уваги докази, які були отримані у ході проведення процесуальних дій неуповноваженою особою та поза межами строку встановленого ухвалою слідчого судді.

На зазначені касаційні скарги потерпілий ОСОБА_11 подав письмові заперечення, у яких указує на безпідставність доводів сторони захисту в зв`язку із чим просить залишити без змін оскаржувані судові рішення.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні засуджена ОСОБА_8 підтримала свою касаційну скаргу та просила її задовольнити на викладених у ній підставах. Також засуджена підтримала касаційні скарги своїх захисників.

Захисник ОСОБА_6 просила задовольнити її касаційну скаргу, закрити кримінальне провадження і не заперечувала проти задоволення вимог касаційних скарг засудженої та іншого захисника.

Захисник ОСОБА_7 підтримав доводи та вимоги своєї касаційної скарги і погодився із вимогами касаційних скарг засудженої та захисника ОСОБА_6 .

Прокурор ОСОБА_5 вважала подані касаційні скарги необґрунтованими, просила залишити їх без задоволення, а оскаржувані судові рішення без зміни.

Мотиви Суду

За змістом ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, при цьому він перевіряє правильність застосування цими судами норм матеріального і процесуального права та правової оцінки з огляду на ті фактичні обставини справи, які встановлені й визнані доведеними судами першої та апеляційної інстанцій (судами факту).

Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК України є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Під час вирішення питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412 - 414 цього Кодексу.

Перевіряючи доводи, наведені у скаргах, касаційний суд виходить із фактичних обставин, встановлених судами.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог закону; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Згідно із ст. 94 КПК України, суд за своїм внутрішнім переконанням, досліджує всі обставини кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку.

Суд першої інстанції, виконуючи приписи ст. 94 КПК України, ретельно перевірив зібрані під час досудового розслідування та надані прокурором фактичні дані, на підставі яких ОСОБА_8 було пред`явлено обвинувачення, навів детальний аналіз усіх досліджених доказів і дав належну оцінку кожному з них та їх сукупності у взаємозв`язку. При цьому констатував, що надані стороною обвинувачення докази поза розумним сумнівом доводять факт незаконного заволодіння шахрайським шляхом ОСОБА_8 грошових коштів потерпілих ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 .

Суди навели переконливі аргументи на обґрунтування такого висновку, тому Верховний Суд вважає доводи касаційної скарги захисників ОСОБА_6 і ОСОБА_7 такими, що не ґрунтуються на матеріалах справи, виходячи з наступного.

Так, постановляючи вирок, суд послався на показання самої обвинуваченої ОСОБА_8 , яка беззастережно визнала вину по епізодам вчинення шахрайства відносно ОСОБА_11 та ОСОБА_10 , а по епізоду щодо ОСОБА_9 вважала, що її дії слід кваліфікувати за ч. 2, а не ч. 3 ст. 190 КК України.

У своїх показаннях обвинувачена наголосила, що працювала на потерпілих як бухгалтер і отримувала на банківську карту гроші, суми яких не оспорювала, для сплати податків та обов`язкових платежів за здійснення підприємницької діяльності останніми. Незважаючи на таку домовленість, увійшовши у довіру до ОСОБА_9 , ОСОБА_11 та ОСОБА_10 , використала отримані кошти для власних потреб.

Такі показання обвинуваченої підтвердили допитані в залі суду потерпілі ОСОБА_9 , ОСОБА_11 та ОСОБА_10 , а також свідки ОСОБА_12 , ОСОБА_13 і ОСОБА_14 .

Враховуючи те, що ніхто зі сторін не оспорював обставини вчинення злочинів щодо ОСОБА_11 та ОСОБА_10 , суд обґрунтовано визнав недоцільним дослідження доказів у цій частині.

Щодо епізоду стосовно ОСОБА_9 , то суд також узяв до уваги ряд письмових доказів, зокрема:

- дані заяви ОСОБА_9 про вчинення кримінального правопорушення від 26 липня 2021 року;

- дані висновку судового експерта ОСОБА_15 №015-23 від 17 лютого 2023 року, відповідно до яких з 19 лютого 2019 року по 22 червня 2021 року ОСОБА_8 отримала від ОСОБА_9 на банківські карти грошові кошти у сумі 332 115 гривень; за цей же період ФОП ОСОБА_9 не було сплачено податки та обов`язкові платежі, що призвело до збитків у вигляді додатково понесених витрат на сплату податків у сумі 835 118 гривень 70 копійок;

- дані заяв ОСОБА_9 із квитанціями і додатками, якими підтверджується факт несплати ОСОБА_8 обов`язкових платежів та податків, які нараховувались в процесі підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_9 , а також те, що останній самостійно погасив податкову заборгованість;

- дані протоколу огляду від 29 листопада 2021 року, з яких вбачається, що, зокрема, ОСОБА_9 , перераховував грошові кошти ОСОБА_8 для подальшої сплати нею обов`язкових платежів і податків, які нараховувались у процесі підприємницької діяльності;

- дані протоколу огляду від 23 січня 2023 року, за якими з банківських квитанцій, платіжних доручень АТ КБ « ІНФОРМАЦІЯ_4 » та відомостей з особистого кабінету платника податків вбачається, що ОСОБА_9 перераховував грошові кошти ОСОБА_8 для подальшої сплати нею обов`язкових платежів і податків, які нараховувались у процесі підприємницької діяльності;

- дані аудиту фінансової діяльності ряду фізичних осіб-підприємців № 38 від 08.11.2021 року, з яких встановлено, що ОСОБА_8 не сплачувала за ФОП ОСОБА_9 податки та обов`язкові платежі у період 1 кварталу 2019 року по 2 квартал 2021 року та не подавала податкову декларацію за 2019 та 2020 роки.

З вироку вбачається, що суд належним чином обґрунтував, чому бере до уваги ці докази, та оцінив їх із дотриманням ст. 94 КПК України.

При цьому, місцевий суд вмотивовано прийшов до висновку, що злочин щодо ОСОБА_9 є продовжуваним, скоєний із єдиним умислом. Таке рішення обумовлено однаковістю, систематичністю та тривалістю дій обвинуваченої, які були припинені тільки у результаті того, що потерпілий дізнався про відсутність будь-яких платежів та наявність у нього заборгованості перед державою.

Апеляційний суд перевірив ці висновки місцевого суду щодо правильності кваліфікації дій ОСОБА_8 , визнав їх обґрунтованими та вмотивованими і відповідно до вимог ст. 419 КПК України навів достатні аргументи й підстави для прийняття такого рішення.

Переконливих доводів, які б ставили під сумнів законність і умотивованість указаних висновків сторона захисту не наводить.

У своїй касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , крім доводів, які були предметом розгляду місцевого та апеляційного судів, наводить аргументи про існування між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 цивільно-правових відносин, що виключає склад злочину.

Згідно зі ст. 190 КК України шахрайство - це заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою.

Відмежовуючи шахрайство від цивільно-правових деліктів, необхідно виходити з того, що отримання майна з умовою виконання якого-небудь зобов`язання може бути кваліфіковане як шахрайство, якщо встановлено, що винна особа вже в момент заволодіння цим майном мала на меті його привласнити, а зобов`язання - не виконувати. Розмежування кримінально караного злочину від цивільно-правової угоди необхідно здійснювати не за тим, як оформлені укладені між сторонами договори, а за тим, що стало результатом цієї договірної діяльності. Якщо одна сторона, приймаючи на себе зобов`язання, не має ніяких реальних можливостей і бажання їх виконувати, йдеться про шахрайство (постанова Верховного Суду від 24 вересня 2020 року у справі № 755/10138/16-к).

Існування між обвинуваченим та потерпілим певних цивільно-правових чи інших подібних правовідносин, які були закріплені в певному правочині, саме собою не виключає можливості кваліфікації діяння особи як шахрайства за наявності усіх необхідних елементів складу цього злочину. В окремих випадках такі відносини цілком можуть бути частиною реалізації умислу особи на заволодіння чужим майном шляхом обману чи зловживання довірою.

Принциповим у цьому питанні є встановлення і доведення поза розумним сумнівом тієї обставини, що особа, умисно, з корисливих мотивів заволодіваючи чужим майном або набуваючи права на майно шляхом обману чи зловживання довірою, зокрема беручи на себе при цьому певні зобов`язання, одразу не мала наміру їх виконувати, використовуючи певні правовідносини як спосіб реалізації умислу, спрямованого на заволодіння чужим майном шляхом обману чи зловживання довірою. Висновок про це може бути зроблений, у тому числі, виходячи із сукупності фактичних дій такої особи.

Суд встановив, що ОСОБА_8 використовуючи довірливі відносини, під виглядом надання бухгалтерських послуг заволоділа грошовими коштами ОСОБА_9 , чим спричинила йому матеріальну шкоду у великому розмірі.

З викладених вище мотивів Суд відхиляє твердження сторони захисту про наявність між засудженою та потерпілим цивільно-правових відносин.

Що стосується доводів касаційної скарги захисника ОСОБА_7 , щодо порушення правил територіальної підсудності, слід вказати таке.

Сторона захисту наголошує на тому, що матеріали кримінального провадження не містять об`єктивних даних про вчинення злочину у межах територіальної юрисдикції Голосіївського районного суду міста Києва. Так, у обвинувальному акті вказано, що інкриміновані злочини ОСОБА_8 вчинила у місті Києві. При цьому, обвинувачена працювала разом із потерпілими в офісному приміщені у Печерському районі міста Києва, а проживала у Шевченківському районі міста Києва.

Наведені обставини, на переконання захисника ОСОБА_7 , свідчать про те, що Голосіївський районний суд міста Києва проігнорував положення статей 32 і 34 КПК України та провів судовий розгляд кримінального провадження, яке йому не підсудне.

За приписами ст. 32 КПК України кримінальне провадження здійснює суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено кримінальне правопорушення. У разі якщо було вчинено кілька кримінальних правопорушень, кримінальне провадження здійснює суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено більш тяжке правопорушення, а якщо вони були однаковими за тяжкістю, - суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено останнє за часом кримінальне правопорушення. Якщо місце вчинення кримінального правопорушення встановити неможливо, кримінальне провадження здійснюється судом, у межах територіальної юрисдикції якого закінчено досудове розслідування.

Заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою вважається закінченим з моменту заволодіння майном або придбанням права на майно.

Як слідує із обвинувального акта у зазначеному кримінальному провадженні ОСОБА_8 обвинувачувалась у вчиненні продовжуваних кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 190, ч. 3 ст. 190 КК України.

При цьому, точна дата та час вчинення ОСОБА_8 інкримінованих їй злочинів, а також останнє місце їх вчинення слідством не встановлені.

Як неодноразово зазначав Верховний Суд, місце вчинення кримінального правопорушення, в контексті ч. 1 ст. 32 КПК України, визначає територіальну юрисдикцію лише у випадку, якщо воно встановлено з деталізацією, достатньою для визначення меж юрисдикції суду першої інстанції.

Виходячи з приписів наведеної статті процесуального закону, якщо місце вчинення кримінального правопорушення встановити неможливо, кримінальне провадження здійснюється судом, у межах територіальної юрисдикції якого закінчено досудове розслідування.

Із матеріалів провадження убачається, що обвинувальний акт у цьому кримінальному провадженні був затверджений 23 лютого 2023 року прокурором у приміщенні Голосіївського УП ГУНП у місті Києві, тобто у межах юрисдикції Голосіївського районного суду міста Києва.

Оскільки, з обвинувального акту не вбачається конкретного місця вчинення злочину, колегія суддів касаційного кримінального суду не вбачає порушень правил територіальної підсудності у цьому кримінальному провадженні.

Також не знайшли свого підтвердження доводи захисника ОСОБА_7 про проведення процесуальних дій поза строком встановленим судом та відсутність процесуальних повноважень у цій справі у слідчого ОСОБА_16 .

У своїй касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 наголошує на тому, що ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 14 вересня 2021 року надано тимчасовий доступ до речей і документів, що знаходяться у володіння АТ « ІНФОРМАЦІЯ_5 » та визначено строк дії такого дозволу - 2 місяці.

В той же час, за словами захисника, слідчий орган провів цю слідчу дії поза межами вказаного строку.

Однак такі твердження спростовуються матеріалами кримінального провадження, відповідно до яких протокол тимчасового доступу до речей і документів та додаток до нього складені 12 листопада 2021 року слідим ОСОБА_16 , який відповідно до постанови про визначення слідчої групи від 30 жовтня 2021 року, мав на це процесуальні повноваження.

Та обставина, що у протоколі тимчасового доступу до речей у графі «дата» є сліди виправлення, є нічим іншим як технічною помилкою, зважаючи на те, що додаток до цього протоколу, який є невід`ємною його частиною, таких виправлень не містить і у ньому проставлена дата - 12 листопада 2021 року.

Що стосується твердження сторони захисту про недотримання під час апеляційного перегляду вимог ст. 404 КПК України, слід вказати таке.

Положеннями вищевказаної норми процесуального закону чітко регламентовано, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення місцевого суду в межах апеляційної скарги. За клопотанням учасників судового провадження апеляційний суд зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, якщо суд першої інстанції дослідив їх неповністю або з порушеннями; апеляційний суд може дослідити докази, які не досліджувалися місцевим судом, виключно в разі, якщо учасники судового провадження заявляли клопотання про дослідження таких доказів під час розгляду в суді першої інстанції або якщо про них стало відомо після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Як вбачається з матеріалів справи, у цьому кримінальному провадженні сторона захисту не ставила перед апеляційним судом вимоги про повторне дослідження доказів. Такий обов`язок не виник у колегії суддів з огляду на заявлені вимоги у апеляційних скаргах сторони захисту, зміст яких не стосувався оскарження фактичних обставин справи.

Таким чином, за результатами кримінального провадження у суді касаційної інстанції встановлено, що матеріали провадження не містять даних про порушення вимог кримінального процесуального чи неправильне застосування кримінального законів, які були б безумовними підставами для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення.

На переконання Суду призначене ОСОБА_8 покарання є співмірним характеру вчинених нею протиправних дій, тяжкості скоєного правопорушення, даним про особу винної та відповідає принципам справедливості й індивідуалізації.

Так, обираючи міру примусу обвинуваченій місцевий суд взяв до уваги: тяжкість вчинених злочинів, які відносяться до нетяжких і тяжких; обставини їх скоєння, а саме тривалість та систематичність злочинної діяльності, наслідки від вчиненого; дані про особу обвинуваченої, яка раніше не судима, переховувалась від слідства, на обліку у лікаря психіатра та нарколога не перебуває, офіційно не працює; позицію потерпілих, які наполягали на реальній мірі покарання у зв`язку з відсутністю каяття та реального відшкодування збитків, оскільки обвинувачена не вжила заходів до відшкодування збитків, а перераховані потерпілим кошти є виключно намаганням пом`якшити покарання; обставини, що пом`якшують покарання - визнання вини, часткове відшкодування завданих збитків, та відсутність обставин, що обтяжують покарання.

При цьому, суд прийшов до обґрунтованого переконання про відсутність такої пом`якшуючої обставини як щире каяття. З такими висновками вмотивовано погодився суд апеляційної інстанції.

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов висновку про неможливість досягти мети виправлення ОСОБА_8 без ізоляції від суспільства і призначив їй покарання у виді позбавлення волі в межах санкцій статей, за якими її засуджено, що належить відбувати реально.

Переглядаючи вирок в порядку апеляційної процедури, колегія суддів також не знайшла підстав для призначення ОСОБА_8 іншого покарання аніж позбавлення волі, яке слід відбувати реально, однак, враховуючи, що обвинувачена після постановлення рішення місцевого суду сплатила потерпілим грошові кошти у рахунок відшкодування матеріальної і моральної шкоди, а також у певний час активно займалася волонтерською діяльностю, прийняла рішення пом`якшити призначене покарання і визначила до остаточного відбуття міру примусу у виді позбавлення волі на строк 4 роки, що є наближеним до мінімально можливого.

З огляду на викладені вище обставини, які підлягають обов`язковому врахуванню, Суд не вбачає підстав для пом`якшення ОСОБА_8 покарання, чи застосування щодо неї положень ст. 75 КК України та звільнення від відбування покарання з випробуванням. Ті дані, на які посилається сторона захисту, самі собою не є противагою суспільній небезпечності вчинених нею кримінальних правопорушень та даним про її особу.

Враховуючи наведене, Суд дійшов висновку, що касаційні скарги засудженої і її захисників не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК, Верховний Суд

у х в а л и в :

Вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 25 вересня 2023 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 16 грудня 2024 року залишити без зміни, а касаційні скарги засудженої ОСОБА_8 та її захисників ОСОБА_6 і ОСОБА_7 - без задоволення.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3